Рішення № 83039979, 16.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2019 року № 826/12602/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії МВС України

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ, в якому просив зобов`язати відповідача здійснити нарахування і провести негайну виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за власним бажанням за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 27.04.2017 року включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом МВС України від 12.05.2017 № 466 о/с ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ з 27.04.2017, але виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби МВС України не здійснило.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2017р. відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2017р. залучено до участі у справі в якості співвідповідача Національну академію Міністерства внутрішніх справ України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2017р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачі проти позову заперечили з підстав, які викладені в письмових запереченнях та долучені до матеріалів справи.

Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку щодо можливості перейти до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

Як встановлено судом, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.02.2017 року у справі № 826/27728/15 позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково.

Скасовано наказ МВС України від 06.11.2015 № 2388 о/с «По особовому складу» в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 , прикомандированого до Міжвідомчого науково-дослідницького центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, 06.11.2015 в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Поновлено ОСОБА_1 на службі із залишенням в кадрах МВС України з 07.11.2015.

Зобов`язано МВС України розглянути питання про подальше проходження служби ОСОБА_1 в органах МВС України, прикомандированої до Міжвідомчого науково- дослідницького центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, а також прийнято відповідне рішення.

Стягнуто з МВС України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2015 року по 20 лютого 2017 року у розмірі 114 495,12 грн. (сто чотирнадцять тисяч чотириста дев`яносто п`ять) грн. 12 коп.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі з залишенням в кадрах МВС України з 07.11.2015 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі - 2 827, 02 грн.(дві тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 02 коп.

Встановлено строк для подання МВС України до суду звіту про виконання постанови суду в частині прийняття рішення за результатами розгляду питання про подальше проходження служби ОСОБА_1 тривалістю один календарний місяць з дня набрання постановою суду законної сили.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено за необгрунтованістю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 апеляційну скаргу МВС України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.02.2017 - без змін.

Відповідно правил Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини справи, встановлені адміністративним судом у справі № 826/27728/15 є такими, що не потребують доказуванню.

Наказом МВС України від 28.03.2017 № 289 о/с позивача поновлено на службі із залишенням у кадрах МВС України з 07.11.2015, наказом - від 12.05.2017 № 466 о/с ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ з 27.04.2017 за власним бажанням.

Листом Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ від 20.09.2017 № 15/2-186зі позивача повідомлено, що на підставі резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.02.2017 по справі №826/277728/15, йому здійснено повну виплату коштів у сумі 112 777, 69 грн. відповідно до платіжного доручення від 30.05.2017 № 884.

Вважаючи дії відповідача в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби МВС України неправомірними, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Надані сторонами у справі письмові докази досліджені судом у порядку ст.ст. 211, 217 КАС України.

За таких фактичних обставин справи правова позиція суду обґрунтована наступним.

Приписами статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП.

Таким чином, встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення вказаної норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Вказана правова позиція також висловлена і Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 № 6-195цс14.

Проаналізувавши вищевказані норми законодавства та приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, суд приходить до висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що про необхідність застосування норм КЗпП в даному випадку зазначено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 у справі № 21-384во10, від 06.11.2013 у справі № 21-389а1, від 25.05.2016 у справі № 6-511цс16.

Судом встановлено, що на час розгляду справи позивачу не була виплачена грошова допомога при звільненні, тобто відповідач не виконав обов`язку щодо повного розрахунку з ОСОБА_1 .

Поряд із цим, суд критично ставиться до аргументів відповідача -МВС України щодо відсутності фінансових зобов`язань перед позивачем враховуючи наступне.

Відповідно до Закону № 2262 та на виконання постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09 квітня 1992 року № 2263-XII Кабінетом Міністрів України прийнята постанова «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Постанова № 393).

На час виникнення спірних правовідносин Постанова № 393 діяла у редакції від 04 жовтня 2015 року.

Відповідно до абз.1 п. 14 Постанови № 393 визначено, що одноразова грошова допомога, передбачена п. 10 цієї постанови, виплачується Міністерством внутрішніх справ за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для його утримання.

Таким чином суд вирішуючи даний спір по суті виходить із принципу пріоритетності спеціального законодавства над трудовим в частині щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

При цьому суд бере до уваги правову позицію висловлену Верховним судом від 18 квітня 2018 року у справі №804/16182/15 про те що, виходячи з приписів статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» одноразова грошова допомога підлягає розрахунку в розмірі 50 відсотків саме місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294, в редакції від 04.10.2015, (втратила чинність 01.03.2018) (далі - Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Постанови № 1294 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за №205/14896, (в редакції від 29.05.2015, втрата чинності 13.12.2016) затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499).

Пунктом 1.5 Інструкції № 499 передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

Відповідно до абз. 1 п. 1.6 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

З огляду на зазначене суд вважає. що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за власним бажанням за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 27.04.2017 включно.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та виплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

2. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ здійснити нарахування і провести негайну виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за власним бажанням за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 27.04.2017 року включно.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська