Рішення № 83037732, 04.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 липня 2019 р. Справа № 142/252/19

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Чайки А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області, Державної фіскальної служби України

про: визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

21.03.2019 ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Піщанського районного суду Вінницької області з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач 1), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2) про визнання протиправними та скасування рішень.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкової вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області №Ф-145082-54 від 08.11.2018 та рішення ДФС України від 14.01.2019, яким залишено без змін вимогу №Ф-145082-54 від 08.11.2018.

Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 25.03.2019 матеріали даної адміністративної справи передано на розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2019 матеріали даної справи прийнято до провадження, натомість позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених у ній недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою від 10.05.2019 відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 04.06.2019.

Ухвалою від 30.05.2019 задоволено клопотання ОСОБА_2 та допущено її участь в судовому засіданні, призначеному на 04.06.2019, в режимі відеоконференції.

Судове засідання 04.06.2019 не відбулось в зв`язку з перебування головуючого судді у відряджені. Наступне судове засідання призначено на 04.07.2019.

Ухвалою від 07.06.2019 задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та допущено його участь в судовому засіданні, призначеному на 04.07.2019, в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 04.07.2019, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяву представника позивача про уточнення позовних вимог від 27.06.2019.

У судовому засіданні 04.07.2019 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити. Зокрема зазначив, що ОСОБА_2 припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець ще в 2010 році та з того моменту жодного доходу не отримувала. Також вказав, що протягом 2011-2018 років органи ДФС не мали жодних претензій до ОСОБА_2 з приводу не сплати нею єдиного соціального внеску. Крім того, зазначив, що до податкової вимоги не додано акту перевірки. Вказав, що абзаци 13-14 відзиву на позовну заяву фактично свідчать про визнання позову, адже містять посилання на положення п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яка визначає, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Натомість, представник позивача зазначає, що позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування та не отримувала доходу, а тому не має обов`язку сплачувати єдиний внесок. Відсутність у позивача обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок також підтверджується тим, що починаючи з 12.07.2002 ОСОБА_2 працювала в СО "Піщанські ЕМ" ПАТ "Вінницяобленерго", яке і сплачувало за неї відповідний внесок. Щодо рішення ДФС України від 14.01.2019 представник позивача зазначив, що воно не відповідає порядку прийняття рішень; не містить спростувань доводів позивача, викладених у скарзі на вимогу; не містить розрахунку наявного у позивача боргу. Також вказав, що рішення ДФС України від 14.01.2019 прийняте із порушенням процедури розгляду та не відповідає вимогам Закону України "Про звернення громадян". Крім того, зазначив, що у рішенні ДФС України від 14.01.2019 за підписом заступника директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ОСОБА_5 , виконавцем вказано ОСОБА_4 , тобто відповідачем 2 порушено таємницю прийняття рішення. Додатково представник позивача зазначає, що відповідачем 2 не подано відзиву на позовну заяву, що свідчить про визнання ним даного адміністративного позову.

У встановлений судом строк відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначає, що ОСОБА_2 , незалежно від того, чи здійснювалась нею підприємницька діяльність, зобов`язана була сплачувати єдиний внесок в розмірі мінімального страхового внеску. Крім того, зазначив, що державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця позивачем здійснено лише 04.12.2018. Також вказав, що за даними інформаційної системи органів ДФС станом на 31.10.2018 загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску по ФОП ОСОБА_2 становить 15819,54 грн., яка виникла внаслідок несплати поточних нарахувань.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що згідно із даними інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_2 23.03.2009 року зареєстрована Піщанською районною державною адміністрацією Вінницької області як фізична особа - підприємець, номер запису державної реєстрації № 2 162 000 0000 001135.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 проведено 04.12.2018 (запис № 21620060002001135).

В той же час, у зв`язку з невиконанням позивачем вимог статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за 2017 рік та за І, ІІ, ІІІ квартал 2018 року Головне управління державної фіскальної служби у Вінницькій області сформувало та надіслало на її адресу податкову вимогу від 08.11.2018 за №Ф-145082-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн.

Не погодившись із даною вимогою, 09.12.2018 позивач оскаржила її в адміністративному порядку до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 14.01.2019 №16571699-99-11-05-02-25 вирішено залишити податкову вимогу від 08.11.2018 за №Ф-145082-54 без змін, а скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеними вище рішеннями, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449).

Так, положеннями п. 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції №449).

Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

За вимогами п. 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

В даному ж випадку, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, представник позивача зазначає, що податковим органом не було доданок акт проведення документальної перевірки, за результатами якої сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Разом із тим, такі посилання представника позивача суд оцінює критично, адже як слідує із матеріалів справи, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 сформована відповідачем саме на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів, а не за результатами проведеної перевірки.

Крім того, суд також критично оцінює посилання позивача на те, що вона не здійснювала підприємницької діяльності протягом 2011-2018 років, адже, як слідує із інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 було проведено лише 04.12.2018 (запис №21620060002001135).

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 4 п. 1 Розділу ІІ Інструкції №449, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Разом із тим, жодних доказів існування обставин, визначених ч. 4 п. 1 Розділу ІІ Інструкції №449 позивачем на надано.

Окрім того, посилання позивача на те, що вона протягом 2011-2018 років не отримувала прибуток, на думку суду, також є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.

Суд також критично оцінює посилання представника позивача на те, що ОСОБА_2 з 12.07.2002 вона працювала в СО "Піщанські ЕМ" ПАТ "Вінницяобленерго", яке і сплачувало за неї усі необхідні платежі, в тому числі єдиний соціальний внесок, адже, як уже було зазначено судом вище, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску лише у випадку, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача також зазначає, що абзаци 13-14 відзиву на позовну заяву фактично свідчать про визнання відповідачем 1 даного позову, адже містять посилання на положення п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яка визначає, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

В даному ж випадку, ОСОБА_2 перебувала на спрощеній системі оподаткування та не отримувала доходу, а тому, на думку представника позивача, не має обов`язку сплачувати єдиний внесок.

Разом із тим, суд зазначає, що помилкове посилання представника відповідача у відзиві на положення п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які в даному випадку не поширюються на позивача, адже вона перебуває на спрощеній системі оподаткування, жодним чином не може свідчити про протиправність оскаржуваної податкової вимоги.

До того ж, база оподаткування для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування визначена положеннями п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", якими передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що посилання представника позивача на відсутність до ОСОБА_2 претензій з боку контролюючого органу протягом 2011-2018 років, жодним чином не спростовують наявність у неї заборгованості, що відображена у оскаржуваній вимозі.

До того ж, обставини, що стосуються нарахування чи/або не нарахування податковим органом єдиного соціального внеску у період до 2017 року, не стосуються предмету оскарження в межах даної справи, оскільки оскаржуваною вимогою охоплено період з 2017 року по III квартал 2018 року.

Крім того, обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивача також вказує на порушення ДФС України процедури розгляду скарг, яке полягає у не дотримані ним вимог Закону України "Про звернення громадян", що призвело до порушення права позивача бути присутньою при розгляді скарги, особисто викладати аргументи особі, яка розглядає скаргу, знайомитись з матеріалами перевірки, подавати додаткові матеріали, користуватись послугами керівника, висловлювати вимоги щодо таємниці розгляді скарг.

Разом із тим, суд такі твердження представника позивача оцінює критично, адже процедуру подання та розгляду контролюючим органом скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - вимога) та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, передбачених частинами десятою, одинадцятою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон); скарг банків на рішення про накладення фінансових санкцій, передбачених частиною дванадцятою зазначеної статті, визначено Порядком розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України 09.12.2015 № 1124 (далі - Порядок №1124).

З огляду на викладене, посилання представника позивача на недотримання відповідачем 2 вимог Закону України "Про звернення громадян" є необґрунтованими, адже вимоги цього закону в даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Що ж до посилань представника позивача на відсутність в рішенні ДФС України від 14.01.2019 №16571699-99-11-05-02-25 розрахунку суми наявного у позивача боргу, а також оцінки деяким аргументам позивача, викладених у її скарзі, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 Розділу IV Порядку №1124, контролюючий орган при розгляді скарги перевіряє законність і обґрунтованість винесення вимоги або рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень: залишає вимогу або рішення, що оскаржується, без змін, а скаргу - без задоволення; скасовує в певній частині вимогу або рішення, що оскаржується, не задовольняє скаргу в певній частині; скасовує в повному обсязі вимогу або рішення, що оскаржується, і задовольняє скаргу; направляє скаргу на новий розгляд до відповідного територіального контролюючого органу; залишає скаргу без розгляду.

Згідно із п. 2 Розділу V Порядку №1124, Рішення про результати розгляду скарги (додаток 4) оформлюється відповідно до вимог законодавства про мови. Рішення складаються зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Рішення оформлюється на бланку контролюючого органу, який розглядав скаргу.

У вступній частині рішення зазначаються: повне найменування юридичної особи, код ЄДРПОУ, реєстраційний (обліковий) номер платників єдиного внеску, який присвоюється інвесторам (операторам) за угодою про розподіл продукції, дипломатичним представництвам і консульським установам іноземних держав, прізвище, ім`я, по батькові посадової особи, яка подала скаргу; прізвище, ім`я, по батькові громадянина або фізичної особи - підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті; відомості про предмет оскарження, якого стосується скарга; дата прийняття скарги до розгляду (дата і номер зазначаються за даними журналу реєстрації вхідної кореспонденції).

Описова частина рішення повинна містити перелік документів, які були взяті до уваги при розгляді скарги, дату і номер акта перевірки або вимоги про сплату недоїмки або оскаржуваного рішення, стисле викладення вимог і клопотання особи, яка подала скаргу.

У мотивувальній частині рішення мають бути наведені результати дослідження матеріалів скарги та докази, на яких ґрунтуються висновки посадової особи контролюючого органу, яка розглядала скаргу, а також посилання на конкретні пункти та статті законів України та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано прийняте рішення.

Резолютивна частина рішення повинна містити висновок про задоволення чи часткове задоволення скарги або про відмову в задоволенні скарги.

У рішенні також зазначається, що в разі незгоди особи, яка подала скаргу, з прийнятим рішенням, воно може бути оскаржене до контролюючих органів вищого рівня (із зазначенням строку такого оскарження) або в судовому порядку.

В даному ж випадку, рішення ДФС України від 14.01.2019, прийняте за наслідками розгляду скарги позивача, відповідає вимогам, визначеним Порядком №1124, а тому зазначені вище посилання представника позивача, на думку суду, є необґрунтованими.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Із наведеного слідує, що дані положення ч. 4 ст. 159 КАС України не несуть імперативного характеру, а тому неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин не може бути розцінено як беззаперечне визнання ним позову, а кваліфікація такий дій суб`єкта владних повноважень як визнання позову передбачене лише як право суду, а не його обов`язок.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39402165);

Державна фіскальна служба України (пл. Львівська, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 39292197).

Повний текст рішення складено 09.07.2019.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна