Ухвала суду № 83032528, 11.07.2019, Краснопільський районний суд Сумської області

Ухвала

Іменем України

11 липня 2019 року

смт Краснопілля

справа № 578/338/19

провадження № 1-кп/578/56/19

Краснопільський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Косар А.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у кримінальному провадженні (внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016200180000405 від 25.11.2016) відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною другою статті 15 - частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України /далі також - КК у відповідному відмінку/, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , -

учасники кримінального провадження:

прокурор - Коротких Ж.О.,

обвинувачені - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - Фомінов Р.М.,

захисник обвинуваченого ОСОБА_2 . - Безугла К.В.,

секретар судового засідання - Литвин А.В.,

з повідомленням представника потерпілої юридичної особи Державного підприємства «Наумівський спиртовий завод» - Радівілова Ю.І.

Встановив:

В провадженні суду перебуває дане кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурором заявлено письмове клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно нього на стадії досудового розслідування та продовженого в ході підготовчого судового засідання.

При цьому прокурор посилався на наявність ризиків, передбачених пп. 1, 3 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України /далі також - КПК/ та відсутність даних про їх зменшення або зникнення за час, що минув з моменту обрання запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Фомінов Р.М. проти задоволення клопотання прокурора заперечували, просили відмовити у його задоволенні за необґрунтованістю та змінити відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід на більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступного.

Згідно зі статтею 331 КПК в судовому засіданні суд має право до спливу продовженого строку повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

Частина друга статті 177 КПК передбачає, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Згідно з частиною першою статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 184 КПК передбачено, що до клопотання про застосування запобіжних заходів додаються, зокрема, копії матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, однак в ході розгляду клопотання прокурора останнім не було надано у розпорядження суду будь-яких доказів, які б були достатніми для суду, щоб надійти до висновку про те, що ризики, передбачені статтею 177 КПК, дійсно продовжують існувати та не зменшились і тільки такий винятковий захід забезпечення кримінального провадження може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, адже в ході тривалого судового розгляду обставини, які слугували підставою для обрання та продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час мінімізовані настільки, що не можуть виправдовувати продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Однак протягом розгляду клопотань прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 ухвалами суду було неодноразово визначено, що у даному кримінальному провадженні посилання прокурора на те, що обвинувачений може переховуватись від суду, чинити вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, не виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки та перешкоджати судовому розгляду вказаного кримінального провадження іншим чином, на які постійно посилається прокурор в якості обґрунтування доцільності утримання особи під вартою, не знайшли свого ствердження під час вирішення аналогічних клопотань у попередніх судових засідання, ані під час вирішення даного клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 .

Крім того, Європейський суд з прав людини своїм рішенням у справі "Єлов проти України" №17283/02 від 06.11.2008 зазначив, що після спливу певного проміжку часу судового розгляду навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання особи під вартою, а тому суду, у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні наявність ризиків або підстав, передбачених статтею 177 КПК.

Посилання прокурора на те, що обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватись від суду, суд не приймає до уваги, оскільки наявність такого ризику обґрунтовується лише "високою долею вірогідності", однак такі обставини жодним чином не підтверджуються відповідними та беззаперечними доказами, оскільки таких доказів суду надано не було.

Крім того, вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні "Корнійчук проти України" № 10042/11 від 30.04.2018 зазначено, що до обґрунтувань, які вважаються "відповідними" та "достатніми" доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту особи, яка утримується під вартою, однак в ході розгляду клопотання прокурора таких обставин судом встановлено не було.

Крім того, в ході розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 судом встановлено, що останній перебуває під вартою в умовах слідчого ізолятора з 27.02.2019, тоді як Європейський суд з прав людини своїм рішенням у справі "Єчус проти Литви" № 34578/97 від 31.07.2000, наголосив, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, разом з тим тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що надмірна тривалість перебування обвинуваченого під вартою може призвести до порушення статті 5 пункту 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд звертає увагу на те, що про аналогічні порушення було зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Бондаренко та інші проти України" №27052/09 від 28.06.2018, "Харченко проти України" №40107/02 від 10.02.2011, "Ігнатов проти України" №40583/15 від 15.12.2016, а саме те, що існування системної проблеми надмірного тримання осіб під вартою є предметом усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка є вкрай негативною в Україні і є несумісною із положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України №7-р/2019 від 25.06.2019 було визнано неконституційними положення частини п`ятої статті 176 КПК, згідно якої запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених стст. 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК, і такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України даного рішення.

В обґрунтування такого рішення Конституційний Суд зазначає, що виключно кваліфікація злочину не може обґрунтувати необхідність тримання особи під вартою, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу і особисту недоторканість. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.

Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у справі "Медведев та інші проти Франції" № 3394/03 від 29.03.2010, суд дійшов висновку про першочергове значення права на свободу і особисту недоторканість у демократичному суспільстві.

На підставі вищевикладеного, враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 перебуває під вартою з 27.02.2019, а також дані про особу останнього, а саме те, що ОСОБА_1 має сталі соціальні зв`язки, одружений, та утримує матір похилого віку та двох неповнолітніх дітей, необхідність у найбільш суворому заході забезпечення кримінального провадження на даний час відпала, а тому суд дійшов висновку про необхідність у відповідності з вимогами стст. 181, 350 КПК відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд враховує той факт, що на даний час судовий розгляд вказаного кримінального провадження триває, а обвинуваченому ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні середньої тяжкості кримінального правопорушення проти власності, за яке кримінальним законом передбачено покарання до 5 років позбавлення волі, тому ризики у цьому кримінальному провадженні мінімізовані не настільки, щоб дійти висновку про факт їх відсутності у даному кримінальному провадженні.

Приймаючи до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Манчіні проти Італії" №44955/98 від 13.10.2005, згідно якого домашній арешт за своєю суворістю прирівнюється до запобіжного заходу у виді тримання під вартою і цілком може забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, суд надходить до висновку про необхідність зміни обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, звільнивши обвинуваченого з-під варти негайно в залі суду, та із забороною останньому без дозволу суду залишати місце свого постійного проживання з 22.00 год. до 06.00 год. наступного дня, із одночасним покладенням на нього обов`язків, встановлених частиною п`ятою п. п. 1, 2, 9 статті 194 КПК, а саме - прибувати до суду за кожною вимогою, носити електронний засіб контролю.

Керуючись стст. 177, 181, 194, 195, 196, 202, 350 Кримінального процесуального кодексу України, -

Постановив:

У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 - відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з покладенням на нього наступних зобов`язань:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не залишати місце свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду в період часу з 22.00 год. до 06.00 год. наступного дня;

- носити електронний засіб контролю.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Строк дії ухвали встановити два місяці, до 11 вересня 2019 року включно.

Виконання ухвали покласти на відділення поліції за місцем проживання ОСОБА_1 .

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до частини п`ятої статті 181 КПК, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Сумського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено 15 липня 2019 року в 12 год. 30 хв.

Суддя А. І. Косар