Ухвала суду № 83021596, 04.07.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа 752/11430/19

провадження № 2/752/5299/19

УХВАЛА

04.07.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря судового засдіання Шевчук М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Києва клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває справа за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10.06.2019 року, у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Разом із відзивом на позовну заяву, представник відповідача надіслала до суду письмове клопотання, в якому просила зупинити провадження у даній справі до вирішення Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про визнання дій протиправними та скасування наказу про зобов`язання вчинити дії, вважаючи, що розгляд даної справи є неможливим, оскільки, встановлені адміністративним судом обставини за вказаним адміністративним позовом є важливими для розгляду даного спору та вплинуть безпосередньо на вирішення цієї справи.

Представник позивача та представник відповідача з будь-якими клопотаннями до суду після відкриття провадження, зокрема, про розгляд справи з їх участю, не звертались, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути клопотання сторони відповідача в спрощеному провадженні без їх участі на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що клопотання представника відповідача задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Питання щодо зупинення провадження у справі врегульовано у Главі 8 ЦПК України.

Так, зупинення провадження у справі - це окремий правовий інститут цивільного процесуального права, метою якого є перенесення розгляду справи в порядку, зокрема, позовного провадження по суті на інший, більш пізній термін, за визначених у законі правових підстав (ст. 251 ЦПК України).

При цьому, тяганина при вирішенні цивільних справ вважається грубим порушенням цивільно-процесуального законодавства, а, відповідно, є неприпустимою.

Виключенням з виписаних правил є застосування положень про зупинення провадження у справі, підставами якого слугують обставини, передбачені цивільно-процесуальним законом, зокрема, п. 6 ч. 1 ст.251 ЦПК України.

За ним, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

При цьому, з системного аналізу виписаного та аналізу судової практики можна зробити наступні висновки.

Необхідність в зупиненні провадження у справі за вищеназваним пунктом виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

При цьому, між двома справами, що розглядаються, існує тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.

Проте і в описаному випадку, зазначена підстава для зупинення провадження у справі застосовується лише у разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Неможливість розгляду справи є оціночним поняттям. Воно повинно ґрунтуватися на можливості ухвалення рішення тільки після підтвердження фактів, що мають преюдиціальне значення для даної справи, в іншій цивільній, кримінальній, адміністративній чи такій іншій справі.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Крім того, в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 pоку у справі № 6-1367цс15, Верховний Суд також, прийшов до висновку, що суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, не врахував вимоги ст. 157 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку (не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі), та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи.

Такого ж висновку прийшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у справі №6-4733кс15 від 20 січня 2016 року.

Слід зазначити, що на обґрунтування вимог клопотання сторона відповідача вказує на те, що до адміністративного суду було подано позов про визнання дій Київського міського центру зайнятості та скасування наказу про зобов`язання ОСОБА_1 вчинити дії.

Однак, доказів на підтвердження відкриття провадження за вказаним позовом сторона відповідача суду не надала, та відповідно до даних ЄДРСР, зазначений позов було повернуто ОСОБА_1 та ухвала судді в установленому законом порядку нею оскаржена не була, а відтак відсутні достатні та законні підстави для зупинення провадження у даній справі.

Слід також зазначити, що за змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Водночас, ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, як доступ до суду.

Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення ЕСПЛ 2002-ІІ у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25).

Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права, а тому суд вважає необхідним застосувати при вирішенні даного клопотання про зупинення провадження у справі вищевказану практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає, що стороною відповідача не наведено суду переконливих та достатніх обґрунтувань, які б давали підстави для зупинення провадження у даній справі, а також суд звертає увагу сторони відповідача на те, що підстава зупинення провадження у даній справі з наведеної у клопотанні підстави є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги принцип ефективності судового процесу, направленого на недопущення затягування розгляду справи, з огляду на об`єктивну можливість вирішити даний спір на підставі доказів, які надані сторонами, суд вважає клопотання безпідставним, в зв`язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст. ст. 182-183, 247, 251, 258-261 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, - відмовити.

Ухвала суду не підлягає оскарженню окремо від рішення суду та набирає законної сили з моменту її проголошення.

Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Н.П. Чередніченко