Рішення № 83020582, 05.07.2019, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/17764/17

н/п 2/640/185/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2019 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Попрас В.О.,

при секретарі - Томіної І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, Восьма Харківська державна нотаріальна контора, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

14.11.2017 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , серія та номер: р.№ 2497, виданий 29.09.2017, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І., номер запису про право власності: 22602393, посилаючись на те, що вказаний договір укладено ОСОБА_3 , яка на момент укладання договору хворіла на тяжку хворобу, фактично перебуваючи у прекоматозному стані, не могла усвідомлювати значення своїх дій, тому в силу ч.1 ст.225 ЦК України просив визнати договір недійсним.

Судом у справі була призначена судово-психіатрична експертиза, згідно висновку №452 від 06.06.2018 р. якої було визначено, що ОСОБА_3 за представленими даними у період часу, якому відповідає укладення договору дарування частини житлового будинку від 29.09.2017 хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла, відповідно до свого психічного стану була здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

24.09.2018 позивач ОСОБА_1 подав заяву про зміну підстави позову, в якій в обґрунтування позову зазначив, що 29.09.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надали приватному нотаріусу Малаховій Г.І. заяву про те, що ОСОБА_3 вдова, у шлюбі не перебуває та 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , на лежить їй на праві особистої приватної власності. Позивач вважає, що померла ОСОБА_3 помилялася щодо правового статусу відчужуваного на користь ОСОБА_2 нерухомого майна. Позивач вказує, що це помилка дарувальника, оскільки на його думку ОСОБА_3 не мала права відчужувати вказане майно, оскільки це воно належало ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя (з померлим ОСОБА_4 ). Розпорядившись майном у повному обсязі, ОСОБА_3 порушила спадкові права сина - позивача ОСОБА_1 , який за законом має право на отримання спадку після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлений законом строк для прийняття спадщини спливав би 25.10.2017 р., однак відповідачка 29.09.2017 разом із померлою ОСОБА_3 уклали оспорюваний правочин. На думку позивача відповідачка знаючи про те, що нерухоме майно було придбане батьками за життя у шлюбі, не мала права приймати в дар та укладати договір дарування. Позивач зазначає, що він є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у встановлений законом строк подав заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_3 . Позивач вважає, що договір дарування було укладено ОСОБА_3 під впливом помилки щодо обсягу її прав на відчужуване майно, та ця помилка має істотне значення відповідно до вимог ст. 229 ЦК України. Згідно спірного договору дарування від 29.09.2017 ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , права власності на яку ОСОБА_3 має на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.2002 р., укладеного під час перебування ОСОБА_3 у шлюбі з ОСОБА_4 . Позивач посилається на те, що родина ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживала разом, вели спільне господарство, побут, мали спільний бюджет. Спірну частку будинку придбали на спільні, нажиті у шлюбі грошові кошти. Батьки разом утримували будинок та проводили роботи по його переплануванню і ремонту. Прибудували ванну, туалет, гараж, літню кухню, паркан. Гроші витрачалися на придбання будівельних матеріалів з проданої квартири по вул. К.Корка . Заява ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Малахової Г.І. про те, що 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, на думку позивача, не відповідає дійсності. Позивач вказує, що ОСОБА_3 могла помилятися щодо правового статусу відчужуваної частки (враховуючи її стан після прийняття ліків та виписку із лікарні в день укладення правочину) дана помилка щодо обсягу її прав (особиста чи спільна сумісна власність) має істотне значення та є підставою для визнання договору дарування недійсним. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність», ст.22 КпШС, які діяли станом на час укладення договору купівлі-продажу від 21.10.2002, спірна частка домоволодіння була об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки придбане майно у період шлюбу. Враховуючи що майно було придбане батьками позивача у шлюбі, на думку позивача ОСОБА_3 мала оформити спадщину після смерті чоловіка разом із дітьми та лише після цього вона мала право розпоряджатися своєю часткою на власний розсуд. Позивач вважає, що відповідачка навмисно ввела в оману мати щодо правової природи права власності на нерухоме майно, що призвело у подальшому до порушення прав спадкоємця - її брата позивача ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Надоля Є.В. позов підтримали, просили його задовольнити. Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Чайковська А.В. проти задоволення позову заперечували, вважали, що відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним, оскільки за життя батьки мали намір подарувати спірну 1/2 частину будинку своїй дочці - відповідачці ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 і зробила після смерті чоловіка.

Треті особи та їх представники в судове засідання не з`явились, про час і місце судового засідання повідомлені у встановленому порядку. Враховуючи, що в справі є достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, треті особи належним чином повідомлені про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у їх відсутність.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 одружилися ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 є сином та дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

21.10.2002 р. ОСОБА_3 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4 , придбала 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Враховуючи вимоги ст.16 Закону України «Про власність», якою передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, та ст. 22 КпШС, згідно якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 помер.

29.09.2017 р . ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 1/2 частини житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І.

ІНФОРМАЦІЯ_3 р. ОСОБА_3 померла.

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №47730673 від 16.05.2017 та після смерті матері ОСОБА_3 (витяг №49545532 від 20.10.2017).

Позивач ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_3 мала оформити спадщину після смерті чоловіка разом із дітьми та лише після цього мала право розпоряджатися своєю часткою на власний розсуд, оскільки 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 була придбана батьками у шлюбі.

Проте, частиною другої статті 369 ЦК України встановлено, що у разі вчинення одним із співвласників правочину, щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

В судовому засіданні представник відповідачки - адвокат Чайковська А.В. вказала, що за життя батьки мали намір подарувати спірну 1/2 частину будинку своїй дочці - відповідачці ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 і зробила після смерті чоловіка. Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів, які б спростовували факт розпорядження ОСОБА_3 спільним майном всупереч волі свого чоловіка.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень, що встановлено ч.4 ст.369 ЦК України.

Перед укладання спірного договору дарування, повноваження ОСОБА_3 щодо розпорядження спірним нерухомим майном перевірялось приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., якою був посвідчений спірний правочин, та позивач не є співвласником майна, яке було відчужено.

Позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним спірний договір дарування, укладений 29.09.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що правочин було укладено ОСОБА_3 під впливом помилки щодо обсягу її прав на відчужуване майно, та ця помилка має істотне значення відповідно до вимог ст.229 ЦК України.

В якості підстави визнання недійним спірного договору дарування, позивач вказує, що померла ОСОБА_3 помилялась щодо правового статусу відчужуваного на користь ОСОБА_2 нерухомого майна, це помилка дарувальника, оскільки ОСОБА_3 не мала права відчужувати спірне нерухоме майно, оскільки воно належало на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд вважає, що із зазначених в позові ОСОБА_1 підстав спірний договір дарування не може бути визнаний недійсним, виходячи з наступного.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Статтею 229 ЦК України встановлені правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення.

Істотне значення має помилка не щодо будь-яких властивостей та якостей речі, а саме таких, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто в причинах, які спонукали до його вчинення, крім випадків, встановлених законом.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, повинен довести належними та допустимими доказами наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Вищевикладене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 квітня 2016 року (справа № 6-2953цс15).

У справі, що розглядається, сторони, які уклали оспорюваний договір дарування, не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, волевиявлення їх було вільним і відповідало їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, спірний договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

Позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку неправильне сприйняття сторонами договору фактичних обставин правочину, що вплинуло на їх волевиявлення.

Договір підписано сторонами, посвідчений нотаріусом, який перевірив їх дієздатність та волевиявлення.

Таким чином, позивач не надав доказів в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним спірного договору дарування від 29.09.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з підстав, визначених ст.229 ЦПК України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту не тільки порушених, а й оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників процесу перед законом, виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 29.09.2017, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263 - 265ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 229 - 233, 267, 362 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 15.07.2019 р.

СУДДЯ