Рішення № 83018389, 08.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 липня 2019 р. Справа № 120/257/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Жердєва Олександра Андрійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу:

за позовом: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39476158, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)

про: скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39476158, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100) про скасування вимоги про сплату боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказала, що Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено вимогу № Ф-6490-17 від 12.11.2018 року, за якою, ОСОБА_3 зобов`язано сплатити борг (недоїмку) в розмірі 15819,54 грн. На думку позивача, податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

20.02.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтоване тим, що позивачем пропущено 10-денний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

21.02.2019 року на адресу суду від представника Головного управління ДФС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно реєстраційних даних ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа - підприємець з 06.04.2006 року та перебуває на загальній системі оподаткування.

Згідно пункту 2 частиною 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Тобто, на думку відповідача, незалежно від того, чи здійснювалась підприємницька діяльність позивачем, вона була зобов`язана сплачувати єдиний внесок в розмірі мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Частиною 4 статті 25 Закону № 2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.10.2018 року загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внесу позивача становить 15819,54 грн. На підставі цих даних, на думку відповідача, правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6490-17 від 12.11.2018 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги залишено без розгляду.

Позивачем оскаржено вищевказану ухвалу до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

У додаткових поясненнях, що надійшли до суду 28.05.2019 року, представник відповідача зазначив, що згідно відомостей Реєстру страхувальників, ОСОБА_3 перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 15.12.2004 року за № 0231035260/02314. Заява встановленої форми 8-ОПП на зняття з податкового обліку позивачем не подавалася, а відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_3 відсутні. Отже, на думку представника Головного управління ДФС у Вінницькій області, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6490-17 від 12.11.2018 року є правомірною та не підлягає скасуванню.

Матеріали адміністративної справи № 120/257/19-а надійшли до Вінницького окружного адміністративного суду 03.06.2019 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року, відповідно до пп. 2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України 26.11.2010 року № 30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 року № 25), справу призначено до судового розгляду.

24.06.2019 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач з доводами Головного управління ДФС у Вінницькій області не погоджується, та вважає, що положення частини 1 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки, в Єдиному державному реєстрі, відомості про те, що вона являється фізичною особою-підприємцем відсутні, на думку позивача, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

24.06.2019 року позивач надала до суду заперечення на додаткові пояснення Головного управління ДФС у Вінницькій області, в яких проти аргументів відповідача заперечувала та позовні вимоги просила задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як слідує з матеріалів справи, в тому числі з інформації, яка міститься в інформаційній системі АІС "Податковий блок", 06.04.2004 року ОСОБА_3 зареєстрована Реєстраційною палатою Вінницької міської ради як фізична особа - підприємець, про що 31.03.2004 року зроблено запис № 200824 в журналі обліку реєстраційних справ, та з 22.04.2004 року взята на облік за № 8769 у Державній податковій інспекції м. Вінниці, як платник податків, а з 01.01.2005 року - як платник єдиного податку.

14.03.2005 року позивач звернулася до начальника управління оподаткування фізичних осіб про здачу свідоцтва єдиного податку у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійсненого за запитом суду по реєстраційному номеру облікової картки платника податків, позивача по справі (РНОКПП: НОМЕР_1 ), станом на 08.07.2019 року в Єдиному державному реєстрі записів за вказаним параметром не знайдено.

12.11.2018 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, винесено відносно ОСОБА_3 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6490-17 у сумі 15819,54 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).

Статтею 2 Закону № 2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 1 п. 2 ст. 7 Закону № 2464-VІ).

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).

У свою чергу, відповідно до частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15.05.2003 року (далі - Закон № 755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до частини 4 статті 18 Закону № 755-IV, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону № 2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою (абзац 7 частина 1 стаття 5 Закону № 2464-VI).

Судом встановлено, що 06.04.2004 року ОСОБА_3 зареєстрована Реєстраційною палатою Вінницької міської ради як фізична особа - підприємець, про що 31.03.2004 року зроблено запис № 200824 в журналі обліку реєстраційних справ, та з 22.04.2004 року взята на облік за № 8769 у Державній податковій інспекції м. Вінниці, як платник податків, а з 01.01.2005 року як платник єдиного податку.

14.03.2005 року позивач звернулася до начальника управління оподаткування фізичних осіб про здачу свідоцтва єдиного податку у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управління ДФС у Вінницькій області винесено відносно ОСОБА_3 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6490-17 у сумі 15819,54 грн.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної вимоги, позивач вказала, що вона не зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а тому, не зобов`язана нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок.

Такі твердження позивача, на думку суду, є обґрунтованими, адже згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за запитом здійсненим по реєстраційному номеру облікової картки платника податків позивача (РНОКПП: НОМЕР_1 ), станом на 08.07.2019, у вказаному реєстрі записів за вказаним параметром не знайдено.

Крім того, згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на запит від 25.12.2018 року за № 1004807053, станом на 25.12.2018 року відповідно до критеріїв пошуку: прізвище, ім`я та по-батькові фізичної особи - підприємця ( ОСОБА_3 ) в Єдиному державному реєстрі записів не знайдено.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів на підтвердження того, що позивач перебувала на податковому обліку як фізична особа-підприємець в періоди нарахованої суми боргу з 2017 - 2018 роки. Останнім не надано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, довідку про взяття на облік платника податків, заяву платника про взяття на облік та інші докази на підтвердження своєї позиції.

Водночас, представник відповідача надав витяг з АІС "Податковий блок", проте, суд не може вважати такий витяг беззаперечним доказом того, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець у вказані періоди, адже відповідних записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не міститься.

Так, відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України № 755-IV від 15.05.2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон № 755-IV), який набрав чинності 01.07.2004 року.

Із введенням в дію цього Закону було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно частини 1 статті 17 Закону № 755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 7, 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" № 2390-VI від 01.07.2010 року (далі - Закон № 2390-VI в редакції станом на 01.07.2010 року) цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

Процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону № 2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва, відповідачем суду не надано.

Також, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.

Аналізуючи зазначені норми Закону № 2390-VI слідує, що у випадку, якби позивач не припинила свою підприємницьку діяльність, то Єдиний державний реєстр містив відомості про такого суб`єкта підприємницької діяльності з відміткою, що свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи - підприємця "вважається недійсним", так як позивач отримав свідоцтво про державну реєстрацію до 01.07.2004 року.

Водночас, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань слідує, записи щодо реєстрації позивача як фізичної особи - підприємця відсутні.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата (частина 1 стаття 11 Закону № 755-IV).

Частиною 2 статті 11 Закону № 755-IV визначено, що відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді, зокрема, безоплатного доступу через портал електронних сервісів.

Згідно інформації з сайту https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch (Безкоштовний пошук відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), який здійснюється відповідно до статті 11 Закону № 755-IV, інформації щодо реєстрації позивача як ФОП не знайдено.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до приписів статті 4, пункту 56. 21 статті 56 ПК України одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини (справа "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", рішення від 23.07.2002 року, п. 110). Зокрема Суд зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини 1, 2 статті 6 КАС України при вирішенні суд справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 року у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

При вирішені цього спору, суд керується положеннями частини 2 статті 77 КАС України, згідно яких, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6490-17 від 12.11.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39476158, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення у повному обсязі виготовлено: 15.07.2019

Суддя Чернюк Алла Юріївна