Ухвала суду № 8298854, 09.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-22822/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Брайка А.І., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі Прудкій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2009 року

у справі № 8/319-04

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» (надалі –ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш»)

до Державної податкової інспекції у м.Суми (надалі –ДПІ у м.Суми)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У серпні 2004р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Суми №00002305/0/37620 від 12.07.2004р..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу щодо безтоварності господарського зобов’язання укладеного ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш»із ПВТП «Дніпротехцентр»не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач стверджує, що здійснення ним операції з купівлі-продажу електродивунів підтверджується також і відвантаженням цих двигунів до Китаю, про що свідчать вантажні митні декларації.

Справа неодноразово переглядалась судовими інстанціями.

Останнім рішенням суду першої інстанції –постановою господарського суду Сумської області від 17 грудня 2008р. адміністративний позов ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш»було задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Суми №00002305/0/37620 від 12.07.2004р., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 85,00грн. судового збору.

Оскаржуваною постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2009р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність матеріалами справи висновків суду першої інстанції. При цьому, судова колегія апеляційної інстанції зазначила, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що позивач протягом тривалого часу придбавав через посередників електродвигуни та упаковку у осіб, що систематично не сплачували податки, у осіб, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, про що позивач не міг не знати, оскільки продавці та покупці працювали в одному сегменті ринку.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2009р. та залишення в силі постанови господарського суду Сумської області від 17 грудня 2008р..

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість (надалі –ПДВ) за лютий, квітень, серпень 2003р. (до актів перевірки №146/23-513/10/453-05785448 від 08.05.2003р., №23-513/5-05785448/188 від 17.06.2003р. та №315/23-317/5-05785448 від 22.10.2003р.), про що складено додатковий акт від 12.07.2004р. №183/23-213/5-05785448.

Висновками зазначеного додаткового акта перевірки встановлено порушення позивачем п.1.3 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення податкового кредиту за лютий 2003р. на 637488,00грн., за квітень 2003р. на 16380,00грн., за серпень 2003р. на 94222,00грн., а всього на 748090,00грн.. Зокрема, в ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено відсутність надмірної сплати ПДВ по ланцюгу продажу товару до виробника.

На підставі зазначених висновків було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №00002305/0/37620 від 12.07.2004р., яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму в розмірі 748090,00грн..

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку податкового органу про неправомірність заявленння позивачем сум ПДВ до відшкодування з бюджету у відповідні періоди є ненадходження ПДВ до бюджету, оскільки:

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2005р. у справі №2/735 було припинено юридичну особу Приватне виробничо-технологічне підприємство «Дніпротехцентр», що був постачальником позивача;

- рішенням Святошинського районного суду м.Київа від 30.04.2005р. визнано недійсними з моменту складання статутних документів юридичної осоюи ТОВ «Флекс Ю.А.», а також скасовано свідоцтво платника ПДВ та всі податкові накладні даного підприємства (згідно проведеної перевірки ТОВ «Флекс Ю.А.»було постачальником контрагента позивача –Приватного підприємства «Юнітекс»);

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2005р. було припинено юридичну особу Приватне підприємство «Промінь»; рішенням суворовського районного суду м.Херсона від 09.02.2004р. установчі документи ПП ПКФ «Адькаттрас»та свідоцтво платника ПДВ цієї особи були визнані недійсними, - ці підприємства згідно даних перевірки були постачальниками контрагента позивача –ТОВ «Південелектротехнологія».

Мотивуючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ підтверджується тим, що на час здійснення господарських операцій як безпосередні його контрагенти-продавці, так і їх постачальники по ланцюгу придбання товару знаходились в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, а отже, висновки податкового органу про безпідставність використання позивачем у своєму податковому обліку вказаних податкових накладних є неправомірними.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Припинення юридичної особи саме по собі не призвело до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, і не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Така позиція суду першої інстанції відповідає і практиці висловленій колегією суддів Верховного Суду України під час вирішення аналогічних спорів, зокрема, у постановах від 12.02.2008р. у справі №13/73/06-АП, від 13.01.2009р. у справі №8/124-АП-06; від 17.02.2009р. у справі №АП-3/614/06-АП-24/88/07-АП тощо.

Крім того, матеріалами справи також спростовуються твердження податкового органу про те, що зазначені операції поставки носять характер безтоварних операцій, оскільки в ході судового розгляду справи досліджувались первинні документи, як то договори, акти прийому-передачі товару, податкові накладні, банківські виписки та інше.

Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2009 року підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови господарського суду Сумської області від 17 грудня 2008 року.

Згідно ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»–задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2009 року –скасувати та залишити в силі постанову господарського суду Сумської області від 17 грудня 2008 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.