Ухвала суду № 8298619, 16.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-5667/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Рибченка А.О.

суддів:                                                  Брайка А.І.

                                                            Голубєвої Г.К.

                                                            Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:           Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року

та постанову Господарського суду Донецької області від 11 січня 2008 року

у справі № 29/368а

за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

за участю прокурора Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач - Державне підприємство «Донецька залізниця»звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог), в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі –СДПІ, відповідач) від 09 листопада 2005 року № 0000360821/3/33588/10/15-16-23/4 в частині визначення податку на прибуток в сумі 12187821 грн. та штрафної санкції в сумі 8833391,20 грн. та від 09 листопада 2005 року № 0000370821/3/33587/10/15-16-23/4 в частині визначення податку на додану вартість в сумі 12400208 грн. та штрафної санкції в сумі 7085142,50 грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 11 січня 2008 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 09 листопада 2005 року № 0000360821/3/33588/10/15-16-23/4 в частині визначення податку на прибуток в сумі 12171141 грн. та штрафної санкції в сумі 8820047,20 грн. та від 09 листопада 2005 року № 0000370821/3/33587/10/15-16-23/4 в частині визначення податку на додану вартість в сумі 12376012,20 грн. та штрафної санкції в сумі 7073014,55 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року (з урахуванням ухвали про внесення виправлень у судове рішення від 11 грудня 2009 року) постанову суду першої інстанції змінено та визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ від 09 листопада 2005 року № 0000360821/3/33588/10/15-16-23/4 в частині донарахування суми податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 12171141 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій 8828387,20 грн. В іншій частині постанову Господарського суду Донецької області від 11 січня 2008 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, СДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені судові рішення в частині задоволення позову та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що СДПІ проведено виїзну документальну перевірку дотримання Державним підприємством «Донецька залізниця»вимог податкового та валютного законодавства згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 64 «Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки»за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої складено акт № 123-13-32-1/01074957 від 15 квітня 2005 року (далі –акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2006 року № 0000360821/0/11425/10/13-32-1 та № 0000370821/0/11426/10/13-32-1, а за наслідками його адміністративного оскарження, прийнято податкові повідомлення-рішення від 09 листопада 2005 року № 0000360821/3/33588/10/15-16-23/4 про визначення податку на прибуток в сумі 12202185 грн. та штрафної санкції в сумі 8845009,70 грн. та № 0000370821/3/33587/10/15-16-23/4 про визначення податку на додану вартість в сумі 12429492 грн. та штрафної санкції в сумі 7102249,50 грн.

В судовому порядку позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками адміністративного оскарження, в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 12187821 грн. та штрафних санкцій в сумі 8833391,20 грн. та податку на додану вартість в сумі 12400208 грн. та штрафних санкцій в сумі 7085142,50 грн.

Щодо нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток, то судами встановлено, що вказане нарахування здійснено податковим органом за порушення позивачем вимог:

- підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі –Закон № 334/94-ВР) в зв’язку із заниженням валових доходів на суму 363007 грн. (донараховано податку на прибуток 90752 грн., штрафних санкцій –63005 грн.);

- підпунктів 5.2.1, 5.4.1, 5.4.4, 5.4.6, 5.6.1, 5.7.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР, в результаті чого завищені валові витрати на суму 45572123 грн. та донараховано податок на прибуток в сумі 12097069 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 8770386,20 грн.

Відповідач вказує, що в порушення підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР з вересня 2003 року по грудень 2004 року позивач по вагонному депо Луганськ до складу валових доходів не включив доходи в розмірі 50 відсотків вартості форменого одягу, що отримані від робітників. При цьому, до складу валових витрат віднесено в повному обсязі витрати, пов’язані з придбанням форменого одягу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що жодного первинного документа, який посвідчує факт утримання коштів з працівників за формений одяг актом перевірки не наведено, визначені відомості видачі форменого одягу посвідчують його видачу, а не отримання коштів, як вказує податковий орган.

По даному структурному підрозділу встановлено також порушення пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР, яке полягає у заниженні балансової вартості запасів на кінець звітного 2004 року на 351989,26 грн.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно припису вказаної правової норми в спірному випадку необхідне встановлення таких обставин як: відносяться чи ні витрати до валових витрат, за якою подією сформовані зазначені витрати (підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР), балансова вартість запасів на кінець та початок звітного періоду.

Судом апеляційної інстанції проаналізовано акт перевірки та встановлено, що податковим органом неповно досліджено дані бухгалтерського та податкового обліку позивача, що доводить його невідповідність вимогам Порядку проведення перевірок, внаслідок чого висновки податкового органу є передчасними, і неповними, як висновки, які здійснені без дослідження всіх складових. Зокрема, актом перевірки всупереч приписам пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР обчислення приросту убутку здійснено по залишкам виключно на кінець звітного періоду, без врахування залишків на початок звітного податкового року, що є порушенням зазначених вище норм.

Викладене вище дає підстави колегії суддів погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу податку на прибуток на суму 90752 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 63005 грн.

При дослідженні спірних операцій судом першої інстанції були використані також експертні дослідження, дано їм правильну правову оцінку. Разом з тим, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що визначення податку та застосування штрафних санкцій здійснено податковим органом на підставі акту перевірки, яким склад порушень вимог податкового законодавства позивачем, не доведений.

Щодо порушення позивачем приписів підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР та нарахування відповідачем за вказане порушення податку на прибуток в сумі 605400 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 433370 грн., судами встановлено наступне.

Підставою вказаного нарахування стало завищення валових витрат за 9 місяців та 4 квартали 2004 року, із складу яких податковим органом виключені віднесені позивачем витрати в сумі 2421600 грн. (із загальної суми сплаченого страхового платежу 99288144 грн.) внаслідок страхування залізничного транспорту по договору з акціонерним страховим товариством закритого типу «Дніпроінмед»№ Д/Ф 04508/НЮ від 1 квітня 2004 року.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що валові витрати із страхування майна були сформовані позивачем за результатами півріччя та 2004 року, що доводить безпідставність висновків податкового органу стосовно їх формування за результатами дев'яти місяців 2004 року. Податковим органом за півріччя 2004 року (саме у цьому періоді мало місце фактичне віднесення до складу валових витрат суми страхового платежу) порушення не визначені. За результатами дев'яти місяців 2004 року витрати до складу валових витрат сум страхового платежу не відносилися, будь-які обставини, що впливають на корегування валових витрат у межах спірних відносин відсутні.

Відповідач вважає, що вибуття протягом дії договору полувагонів з балансу підприємства, повинно призвести до перерахунку страхового платежу, виходячи з вартості переданих полувагонів. Однак судом апеляційної інстанції вказані доводи податкового органу не прийняті з огляду на недоведеність факту передачі з балансу полувагонів, які були об'єктом страхування.          

При цьому зазначено, що передача частин майна позивачем жодним чином не впливає на зміну об'єкта страхування, оскільки відповідно до статті 4 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування»(в редакції, що була чинною на момент укладення та виконання договорів страхування) об'єктами страхування визначені майнові інтереси, пов'язані зокрема з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування). Залізниця користується майном на правах повного господарського відання, зміна у складі об'єкту страхування залізничного транспорту досліджена податковим органом виключно з точки зору факту вибуття полувагонів (частини залізничного транспорту), при цьому факт вибуття полувагонів, що є об'єктом страхування, податковий орган не довів, що підтверджується експертними дослідженнями. Відповідачем не враховано також поповнення парку залізничного транспорту з урахуванням заміни майна у складі об'єкту. У будь-якому випадку об'єкт страхування та страховий платіж визначаються в момент укладення договору, зміна яких можлива шляхом зміни умов договору, що у спірних відносинах місця не мало.

Підпункт 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачає включення до валових витрат будь-яких витрат зі страхування майна платника податку. Позивач сплатив за договором страхування страхові платежі за належне йому майно. Відсутність будь-якої зміни суми компенсації вартості послуги в розумінні пункту 5.10 статті 5 Закону № 334/94-ВР обумовлює безпідставність її здійснення податковим органом.

Таким чином, донарахування податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій за наведеною операцією здійснене податковим органом неправомірно.

Також відповідачем було виключено зі складу валових витрат сплачені позивачем суми підприємству «Укрінвопромінвест»за трьома різновидами господарських операцій, які здійснені на виконання трьох господарських договорів у загальній сумі 55 080 000 грн., які віднесені до складу валових витрат, на його думку, в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, яке полягає у економічній недоцільності придбання зазначених робіт та неможливості використання зазначених робіт у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

При цьому пунктом 5.11 даної статті зазначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платнику податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З посиланням на вищезазначені приписи підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР відповідач виключив зі складу валових витрат за результатами роботи за 9 місяців 2004 року 11 416 667 грн., сплачених підприємству «Укрінвопромінвест»у зв'язку з придбанням робіт з оцінки протипожежного стану відповідно до договору від 30 квітня 2004 року № Д/НО -04708/НЮ на загальну суму 13 700 000 грн. Жодних порушень правил податкового обліку відповідач у акті перевірки та під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не довів.

Оскільки укладення договору здійснено на виконання листа Укрзалізниці від 22 березня 2004 року № ЦЗМ-18/494, відповідно до приписів статей 837, 838 Цивільного кодексу України, можливість укладення та виконання в межах зазначеного договору договорів субпідряду, здійснення зазначеної діяльності позивачем за принципами статей 42, 43 Господарського кодексу України, які запроваджують свободу підприємницької діяльності, при якій підприємці мають право здійснення будь-якої підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, визначення необхідності проведення оцінки протипожежного стану об'єктів безпосередньо керівником суб'єкта господарювання як замовника послуг, про що безпосередньо зазначено у листі заступника начальника Державного департаменту пожежної безпеки, колегія суддів погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визначення податковим органом позивачу податку на прибуток за спірною операцією у сумі 2854 167 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2284 333 грн. 60 коп.

Посилаючись на порушення приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.4.5 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР, відповідачем також виключено зі складу валових витрат позивача за 2004 рік 17 566 667 грн., сплачених підприємству «Укрінвопромінвест»у зв'язку з придбанням робіт по проведенню екологічної експертизи, відповідно до договору від 30 квітня 2004 року № Д/НА-04709/НЮ на загальну суму 2 108 000 грн., рішення про укладення якого було прийнято за результатами розгляду листа від 9 березня 2004 року № ЦРБ-39/52Е Укрзалізниці.

Правомірність проведення зазначеної експертизи підтверджена листом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27 квітня 2005 року.

Судами правомірно не прийняті посилання податкового органу на приписи підпункту 5.4.5 (який регулює особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку) пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР, з огляду на відсутність певних доказів, яких вимагають норми зазначеного підпункту, а саме: у разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податків стосовно віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат платника податку, пов'язаних з утриманням та експлуатацією фонду природоохоронного призначення, стосовно зв'язку проведених витрат на природоохоронні заходи з діяльністю платника податку, податкові органи зобов'язані звернутися до Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної України, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом. Відсутність зазначеного висновку унеможливлювала визначення податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій за зазначеними спірними операціями.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визначення податку на прибуток у сумі 4 391 667 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3 074 166 грн. 90 коп.          

Посилаючись на порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР податковий орган зменшив валові витрати позивача на 16 916 667 грн., сплачені підприємству «Укрінвопромінвест»у зв'язку з придбанням робіт по обстеженню системи управління охороною праці, відповідно до договору від 30 квітня 2004 року № Д/НА-04707/НЮ, внаслідок чого визначив податок на прибуток в сумі 4229 167 грн. та застосував штрафну санкцію в загальній сумі 2960 416 грн. 90 коп. Зазначений договір був укладений на виконання листа Укрзалізниці від 2 березня 2004 року № ЦЗП-6/4, яка зобов'язала позивача організувати проведення аудиту стану охорони праці. Правомірність укладення та виконання зазначених договорів підтверджена також листом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 16 травня 2005 року.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що в основу донарахування податку на прибуток відповідачем покладені не порушення позивачем норм податкового законодавства, яке передбачає можливість формування валових витрат по першій з подій (оплати або отримання робіт), відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР та придбання зазначених робіт для подальшого використання (пункт 5.1 статті 5 зазначеного Закону), а економічна доцільність понесених витрат, яка визначається підприємством як господарюючим суб'єктом при реалізації господарської компетенції, і суть якої не впливає на оцінку спірних правовідносин. Разом із застосуванням норм господарського права, податковий орган правову позицію доводив нормами, які знаходяться у сфері регулювання інших органів державної виконавчої влади, внаслідок чого виходив з підстав зменшення валових витрат, які не передбачені податковим законодавством.

Щодо висновку суду апеляційної інстанції про неправомірність застосування відповідачем штрафних санкцій в сумі 8 340 грн. на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі - Закон № 2181-ІІІ), то він також зроблено правомірно, оскільки зазначена норма визначає обов'язок платника податків сплатити штраф в розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати у разі, коли платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування. Однак відповідачем не наведені ні самі операції, які він вважає переоціненими або недооціненими, ні їх дійсна та задекларована сума, ні документи з яких така невідповідність випливає.

Крім того, з посиланням на приписи підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 3 квітня 1994 року № 168/94-ВР «Про податок на додану вартість»(далі –Закон № 168/94-ВР) відповідач визначив позивачу податкове зобов'язання у сумі 106 714 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у сумі 53 357 грн., яке нараховане на обсяг поставки послуг у сумі 533 568 грн. при виконані агентських договорів із ЗАТ Страхова компанія «Інтер-Поліс»від 11 лютого 2002 року № Д/Л-02099/НЮ та від 9 вересня 2002 року № Д/М-02999/НЮ, та Закритою акціонерною страховою компанією «ІнтерТрансПоліс»від 6 серпня 2002 року № Д/Л-04092/НЮ.

Суди, виходячи із загального правового принципу дії норми права у часі, характеру договірних відносин, обґрунтовано вважали, що залізниця здійснювала операції, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 3.2.3 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/94-ВР в редакції, що існувала до 31 березня 2005 року, оскільки на момент отримання комісійної винагороди залізницею як страховим агентом, за рахунок страхового платежу, операції з надання послуг із страхування і перестрахування, не були об'єктом оподаткування.

Також визнано безпідставним застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій відповідно до підпункту 17.2 статті 17 Закону № 2181-ІІІ в сумі 1 000 000 грн. внаслідок завищення податкового кредиту в липні 2004 року та заниження податкового кредиту у грудні 2004 року, з огляду на відсутність як права, так і підстав у податкового органу на застосування штрафу за наведеною нормою.

Правомірно не прийнято доводи податкового органу, що вартість безоплатно приватизованого житла, що перебуває на балансі залізниці є базою оподаткування податком на додану вартість в розумінні пункту 4.9 статті 4 Закону № 168/94-ВР з огляду на те, що відповідно до пункту 5.1.19 пункту 5.1 статті 5 зазначеного Закону операції з безоплатної приватизації житлового фонду звільнені від оподаткування, внаслідок чого визначення податку в сумі 75 171 грн. 96 коп. та застосування штрафу в сумі 13 148 грн. 64 коп. є неправомірними.

Визначивши також порушеними при прийнятті рішень судами норм підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.4.5 статті 7 Закону № 168/94-ВР відповідач не навів жодної конкретної обставини, номеру та дати податкової накладної, які прийняті позивачем до обліку всупереч зазначеним нормам.          

Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо неправомірності такого визначення, з огляду на всебічне та повне дослідження всіх складових операцій, та наявності письмових доказів, що підтверджують здійснення господарських операцій, за результатами яких складені зазначені накладні, фактичної оплати товарів (робіт) послуг, наявності первинних документів, що підтверджують їх отримання і оплату, та експертних досліджень.

Колегія суддів, виходячи з правомірності віднесення позивачем до валових витрат пов'язаних з оцінкою протипожарного стану, проведення екологічної експертизи та робіт по обстеженню системи управління охороною праці погоджується з висновками судів щодо неправомірності виключення відповідачем з податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем по вказаних операціях.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року у даній справі такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Брайко А.І.

                                        Голубєва Г.К.

                                        Карась О.В.

                                        Федоров М.О.

Повний текст ухвали складено 19 лютого 2010 року.