Ухвала суду № 82984070, 26.06.2019, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2-а/490/357/2018 Справа № 490/2350/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Кваша С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про скасування пункту 4 рішення Миколаївської міської ради № 11\26 від 08 грудня 2016 року "Про відмову у відведенні земельних ділянок юридичним особам, фізичним особам-підприємцям (громадянам) по м.Миколаєву", -

ВСТАНОВИВ:

14 березня 2017 року позивачка ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача , в якому просила скасування пункту 4 рішення Миколаївської міської ради № 11\26 від 08 грудня 2016 року "Про відмову у відведенні земельних ділянок юридичним особам, фізичним особам-підприємцям (громадянам) по м.Миколаєву", яким відмовлено ФОП ОСОБА_1 , у продовженні терміну оренди земельної ділянки , площею 4 кв.м., для обслуговування тимчасово розміщеного кіоску по АДРЕСА_1 на підставі інформації юридичного відділу апарату ММР від 16.03.2016 року та висновку Управління містобудування та архітектури ММР від 13.06.2016 року № 17-1448/2 відповідно до ДБН 360-92** п. 5.4 та в частині охоронної зони інженерних мереж ДСТУ 3587 п. 3.7.4 та порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м.Миколаєва , затвердженого рішенням міської ради від 25.04.2008 року № 23/40 (Центральний район).

В обгрунтування позову посилалася на те, що користується вкзаною земельною ділянкою з 1995 року з метою обслуговування розміщеного на ній торгівельного кіоску.

08 серпня 2008 року між сторонами на підставі рішення ММР № 23\40 від 25.04.2008 року був укладений договір орендит землі, зареєстрований в установленому законом порядку та спірна земельна ділянка була передана їй за актом прийому-передачі від 18.08.2008 року. Останнього разу їй було рішенням ММР від 25.08.2011 № 8\30 продовжено термін дії договору оренди , у звязку з чим сторонгами було підписано Договір про зміни № 302-11 від 23.01.2012 року та встановлено дію договору до 18.08.2014 року.

Таким чином , втсановивши строк дії договру оренди сторони встановили переважне право позивача на поновлення строку дії договору оренди.

05 серпня 2015 року вона звернулася до ММР з клопотанням про провдовження договру оренди земельної ділянки. 17 грудня 2017 року Управління містобудування та архітектури ММР висновком № 17-4748/2 погодоло понвлення договру оренди земельної ділянки. Проте в порушення встановлених законом строків відповідач не розглянув звернення позивача щодо продовження договору оренди земельної ділянки.

Листом від 05.01.2016 року Миколаївський міський голова повідомив позивачку, що питання поновлення оренди земельної ділянки буде розглянуто на черговому засіданні постійної комісії міської ради та черговому пленарному засідання ММР.

13 червня 2016 року Управління містобудування та архітектури ММР на підставі інформації юридичного відділу апарату ради , зігдно якого відсутня можливість для поновлення договору оренди землі, прийняло рішення вважати недійсним висновок № 17-4748/2.

Разом з тим, первісне подання повного та необхідного пакету документів підтверджується описом від 05.08.2015 року , що підтверджує, на думку позивача, неправомірність скасування висновку Управління від 18.08.2015 року, і як наслідок оспорюваного рішення ММр про відмову їй у продовженні терміну оренди.

Оскаржуване рішення прийнято з порушенням "Порядку взаємодії державного адміністратора та місцевих дозвільних органів щодо розгляду заяв суб`єктів госпадарювання на отримання документа дозвільного характеру - рішення міцської ради про передачу у власність , надання у постійне користування та оренду (продовження терміну оренди) земельних ділянок", затв. рішенням ММР № 211 від 23.03.2012 року з змінами, внесеними рішенням /№ 1409 від 14.12.2012 року - а саме після отримання позитивного висновку Упраління, документи не були направлені на подальший розгляд до управління земельних ресурсів ММРта в подальшому з проектом рішення на розгляд сесії міської ради, а були через півроку повернуті до Управління з містобудування та архітектури .

При прийнятті окаржуваного рішення відповідачем також було порушено визначений ст.ст. 123, 186-1 Земельного кодексу україни порядок розгляду та прийняття рішення про передачу земельної ділянки , а асме принципу незалежності прийняття рішень при погодженні проекту земелеустрою щодо відведення ділянки у встановлений законом строк, в частині надання позивачеві можливості усунення недоліків за висновком Управління містобудування та архітектури ММР від 13.06.2016 року.

В звязку з тим, що оскаржуване рішення прийнято на підставі висновків Управління містобудування та архітектури, що були прийняті з порушенням законодавства, просить про його скасування як неправомірного.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.07.2017 року позов залишено без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2018 року, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.07.2017 року скасовано, справу направлено до Центрального районного суду м. Миколаєва для продовження розгляду.

Відповідно до пп. 10 п.1 Розділ VII ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

Ухвалою від 18.09.2018 року справу прийнято до провадження суддею Гуденко О.А. та продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

28.11.2018 року відповідачем надано відзив на позов , в якому представник ММР просив відмовити у задволенні позову в понвому обсязі. Зазаначив, що по-переше, позивачяем було втарчено переважене право на продовження строку дії Договору оренди землі внаслідок несвоєчасного повідомлення про це ММР , ненадання до звернення проекту додлаткової угоди та відсутності доказів фактичного використання земельної ділянки після закінчення строку дії договору. Крім того, питання про визнання укладеною угоди про поновлення договору оренди цієї самої земльної ділянки за позовом ФОП ОСОБА_2 І, до /ММР вже розглядалося в порядку господарського судочинства і остаточною Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

В порядку контролю за впровадженням заходів , передбачених документацією із земелеустрою , виконавчим комітетом ММР направлені неодноразові повідомлення щодо непродовження Договору оренди землі з позивачем , у зв`язку з щатвердженою комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діляності в м.Миколаєві, за якою розміщення тимчасової споруди позивача по вул.Шевченко, ріг вул.Соборної не передбачено, адже вимоги містобудівної документації є обовязковими для виконання всіма суб`єктами.

Вивичивши доводи адімінстративного позову та матеріали адміністративної справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з вказаним позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час звернення до місцевого суду як суду адміністративної юрисдикції, позивач визначив цей позов як справу адміністративної юрисдикції, а саме публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Земельний кодекс України (далі - ЗК) є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов`язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 оскаржує окремі пункти ненормативного акта органу місцевого самоврядування про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки, яка є комунальною власністю, а Міськрада під час здійснення повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

Отже, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права оренди на спірні земельні ділянкине має вирішуватися за правилами господарського судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.

Отже, у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб`єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17 (провадження № 11-524апп18).

Такого ж висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у Постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17 Великої Палати Верховного Суду у адміністративній справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Чернівецької міської ради про визнання протиправними дій та скасування рішення в частині прийняття пунктів 23 та 23.1 її рішення від 8 грудня 2016 року № 508 «Про розгляд звернень юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність, та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань» та скасувати зазначені пункти .

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у чинній редакції юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами пункту 1 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб`єктний склад учасників справи, суд вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 3,4,12,19, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у адміністративній справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про скасування пункту 4 рішення Миколаївської міської ради № 11\26 від 08 грудня 2016 року "Про відмову у відведенні земельних ділянок юридичним особам, фізичним особам-підприємцям (громадянам) по м.Миколаєву".

Роз`яснити позивачеві, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції відповідного господарського суду .

Ухвала може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 05 липня 2019 року.

Суддя Гуденко О.А.