Ухвала суду № 82978111, 11.07.2019, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/3632/19

Провадження № 1-кп/362/365/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.07.2019 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М,

за участі секретаря Шевченко М.В.,

прокурора Гайдука М.В.,

захисника Луценка В.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Василькові кримінальне провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12019110140000435 від 03.04.2019 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з професійно – технічною освітою, тимчасово непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неоднарозово судимого,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ст. 395 КК України,

в с т а н о в и в:

21.06.2019 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12019110140000435 від 03.04.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України.

Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 липня 2019 року.

Вирішуючи питання, пов`язані з підготовкою до судового розгляду прокурор, просив перенести розгляд справи у зв`язку із тим, що не з`явився потерпілий в підготовче судове засідання.

Також прокурор просив обрати ОСОБА_1 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів посилаючись на вагомість доказів обвинувачення його у вчиненні злочинів, а також наявності достатніх підстав вважати, що відносно обвинуваченого продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Представник потерпілого в судове засідання не з`явився, про день час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Обвинувачений ОСОБА_1 просив у задоволенні клопотання відмовити та застосувати до нього домашній арешт.

Захисник обвинуваченого - адвокат Луценко В.Г. не заперечував проти перенесення підготовчого судового засідання, просив в задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу взяття під варту відмовити та застосувати до його підзахисного домашній арешт.

Заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, вивчивши обвинувальний акт з додатками, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року по справі №1-28/2017 №1-р/2017 положення третього речення частини третьої статті 315 Кодексу в частині, що передбачає поширення продовження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту чи тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без клопотань учасників кримінального провадження, зокрема прокурора, та без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, за яких такі запобіжні заходи були обрані на стадії досудового розслідування, суперечить вимогам частин першої, другої статті 29 Конституції України, а тому визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України.

Конституційний Суд України зазначає, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов`язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.

Проте зміст положення третього речення частини третьої статті 315 КПК України дозволяє поширити дію постановленої на стадії досудового розслідування ухвали слідчого судді щодо обраних запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою на стадію судового провадження у суді першої інстанції у тому випадку, коли обвинувальний акт передається до суду без клопотання прокурора щодо продовження дії цих запобіжних заходів у зв`язку із закінченням досудового розслідування, тобто закінченням однієї стадії кримінального провадження та початком іншої стадії - стадії судового провадження.

Крім того, у положеннях частин першої, другої статті 42 КПК України розмежовано поняття "підозрюваний", "обвинувачений (підсудний)" у кримінальному провадженні. Водночас частиною першою статті 177 Кодексу передбачено можливість застосування запобіжних заходів як до підозрюваного, так і до обвинуваченого, а частиною другою цієї статті визначено підстави застосування таких заходів слідчим суддею, судом. Наслідками направлення в порядку, передбаченому статтею 291 КПК України, та надходження до суду обвинувального акта є набуття особою, щодо якої складено такий обвинувальний акт, нового процесуального статусу - обвинуваченого (підсудного), а також початок нової процесуальної стадії кримінального провадження - стадії судового провадження у суді першої інстанції.

Таким чином, зміна процесуального статусу особи з підозрюваного на обвинуваченого (підсудного) та початок стадії судового провадження у суді першої інстанції виключають продовження застосування запобіжних заходів, обраних слідчим суддею до такої особи на стадії досудового розслідування як до підозрюваного. Отже, у разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно звільнена.

Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування. Система запобіжних заходів закріплена у ч. 1 ст. 176 КПК України.

Судом встановлено, що до обвинуваченого ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 липня 2019 року включно.

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016)

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).

Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов`язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.

У частині першій статті 183 КПК визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК. До цих ризиків належать такі спроби обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

У відповідності до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").

Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об`єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути ( пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).

Європейським судом 15.12.2016 року прийнято рішення "Ігнатов проти України" (заява N 40583/15), де констатував порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на свободу та особисту недоторканість). Зокрема, Європейський суд зазначив про те, що під час процедури розгляду питання про продовження запобіжного заходу "суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики щодо кожного обвинуваченого, а отже рішення було свавільним та не відповідає вимозі "законності"; впродовж всього періоду заявник тримався під вартою на підставі припущень щодо можливого тиску на свідків та перешкоджання слідству та суду. В той час як згідно ст. 5 Конвенції органи державної влади повинні надати реальні докази існування таких ризиків". Отже, визнаючи порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час розгляду зазначеної справи Європейський суд вкотре повторив позицію щодо того, що відсутність мотивації в судовому рішенні щодо продовження тримання під вартою несумісне з принципом захисту від свавілля, що передбачається п. 1 ст. 5 Конвенції.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження або обрання запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Суд, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у даному кримінальному правопорушенні, беручи до уваги особу обвинуваченого, приймаючи до уваги його вік та стан здоров`я, а саме відсутність даних про тяжкі хвороби, інвалідності; відсутність сталих зв`язків на території м. Василькова та Васильківського району, наявність ризиків, передбачених п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, крім того, судом враховано, що ОСОБА_1 раніше судимий, на шлях виправлення не став, та вчинив нове кримінальне правопорушення перебуваючи на іспитовому строці, а тому клопотання сторони обвинувачення про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даній стадії розгляду кримінального провадження підлягає задоволенню. Саме такий запобіжний захід, на думку суду, буде достатнім для забезпечення його належної процесуальної поведінки під час судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Розмір застави, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, керуючись ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України, суд визначає у розмірі 50 мінімальних заробітних плат, що, враховуючи обставини кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на думку суду, достатньою мірою гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не є завідомо непомірним для нього.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 176, 177, 183, 184, 194, 314 - 317, 372, 376 КПК України, суд,

у х в а л и в:

Клопотання прокурора про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою – задовольнити.

Обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , українця. Громадянина України, з професійно – технічною освітою, тимчасово непрацюючого, неодруженого, раніше судимого,запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі Київський слідчий ізолятор Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції терміном 60 діб, а саме: до «08» вересня 2019 року включно.

Визначити розмір застави, із врахуванням положень ч. 5 ст. 182 КПК України, у виді 50 розмірівпрожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 96 050 гривень.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- перебувати цілодобово за адресою: АДРЕСА_2 ;

- з`являтися на виклики слідчого, прокурора, слідчого судді або суду у встановлений ними час;

- утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 182 КПК України підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на рахунок №37312095018661, отримувач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, код отримувача (ЄДРПОУ): 26268119, банк отримувача (ГУ ДКСУ): Держказначейська служба України, м. Київ, код банку (МФО ГУДКСУ): 820172.

Відповідно до положень ч.ч.3 і 8 ст.182, ч.5 ст.194 КПК України обвинуваченому роз`яснити його обов`язки і наслідки їх невиконання, а саме - у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явитися за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші, покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, зокрема прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду державного бюджету України.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 Луценка В.Г. про зміну запобіжного заходу – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текс ухвали проголошено 12.07.2019 року.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко