Ухвала суду № 8297613, 04.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-6953/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Степашка О.І.

Суддів                                                            Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі                                                   Гончарук І.Ю.

за участю представника відповідача                    Єремець Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2006

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2007

у справі №15/195/06

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Інвест Груп»

до          Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

про          визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання у сумі 228900,00 грн. та рішень про застосування фінансових санкцій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Інвест Груп»звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання у сумі 228900,00 грн. та рішень про застосування фінансових санкцій.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2006, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2007, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.12.2005 № 0031132300/0 в частині визначення податкового зобов’язання у сумі 228900 грн. Визнано протиправними та скасовано у повному обсязі рішення від 13.12.2005 № 0003114220/0 та № 0003115220/0 про застосування штрафних санкцій.

У касаційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва просить, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2007 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Податковим органом було проведено перевірку ТОВ «Транс-Інвест Груп», за результатами якої складено акт перевірки від 02.12.2005 № 373/23-150/31109534, в якому перевіряючими встановлені наступні порушення: 1) підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі –Закон № 334/94-ВР), у зв'язку з чим донараховано податку на прибуток в сумі 229800 грн. (2003 рік - у сумі 900 грн., II кв. 2004 рік - у сумі 228900 грн.); 2) статті 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(далі –Закон № 185/94-ВР), а саме не додержання 90-денного терміну розрахунків за експортними операціями, відповідно статті 4 зазначеного Закону нарахована пеня; 3) пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

За результатами перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2005 № 0031132300/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі: основного платежу –229800 грн. та штрафних санкцій в розмірі 114900 грн.; 2) рішення від 13.12.2005 №0003114220/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у вигляді пені у розмірі 0,3% на суму 884650 грн.; 3) рішення від 13.12.2005 №0003115220/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог валютного законодавства на суму 2924 грн.

За наслідками апеляційного оскарження податкове повідомлення-рішення від 13.12.2005 № 0031132300/0 скасовано у частині застосованих фінансових санкцій у сумі 114450 грн.

Висновок податкового органу про допущення позивачем порушень ґрунтується на тому, що позивачем не вірно визначено обсяг валових доходів та дату збільшення валового доходу від операцій з продажу на експорт металобрухту покупцю - нерезиденту компанії «МІС d.о.о»на підставі зовнішньоекономічного контракту № 1-10/03 від 01.10.2003 та додаткових угод № 1 та № 2 до нього.

ТОВ «Транс-Інвест Груп»віднесло до складу валових доходів суму проданого товару за цінами, які зазначені в актах приймання-передачі, що визнано податковим органом порушенням підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР, так як на його думку позивач повинен був віднести до складу валових доходів вартість товару, зазначену у ВМД, а не в актах приймання-передачі.

Відповідно до пункту 4.1 Закону № 334/94-ВР валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами; валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).

Оподаткування розрахунків з нерезидентами, як з особами, які не є платниками податку, здійснюється відповідно підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР з особливостями передбаченими підпунктом 7.4.1 вказаного Закону, а саме, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Стаття 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»визначає, що моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця. Експортом (експорт товарів) є продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.

Згідно з пунктом 2 Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, затвердженого Указом Президента України від 10.02.1996 № 123/96 (далі –Положення № 123/96) під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України.

Відповідно до підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР, у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання, це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Оскільки наказами Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України затверджується перелік мінімальних рівнів індикативних цін, то враховуючи дію підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР при визначенні валового доходу з продажу товарів нерезиденту звичайною є справедлива ринкова ціна, що діяла на дату такого продажу, датою такого продажу в даному випадку є за умовами контракту та додаткових угод до нього, момент переходу права власності на товар від продавця до покупця, а саме: момент передання товару на складі в порту відвантаження, про що складається акт приймання-передачі.

За звичайну справедливу ринкову ціну позивачем прийнята індикативна ціна затверджена наказами Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, оскільки відповідно пункту 7 Положення № 124/96, такі ціни є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладенні та здійсненні зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Індикативна ціна за одиницю товару, яка відображена у актах прийому-передачі, визначена та підтверджена картками реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору які зареєстровані у Мінекономіки, що відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 № 153 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів), на здійснення зворотних операцій з металобрухтом»та Наказу Міністерства економіки України від 29.06.2000 «Про порядок реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів)».

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що обов'язковість визначення ціни на час складання ВМД податковим законодавством не передбачена, тобто, для визначення операції експортною не обов'язкова наявність ВМД, яка є документом, що підтверджує фізичний перетин кордону; таким чином, відображення в бухгалтерському та податковому обліку операції по продажу товару компанії «МІО d.о.о.»підприємством відбувається на підставі документів, підтверджуючих надходження валютної виручки (виписки банку) та актів прийому-передачі - первинного документу, що відповідає вимогам пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 1.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За умовами контракту №1-10/03 від 01.10.2003 з компанією «МІС d.о.о.»та додаткових угод до нього право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту передання товару на складі в порту відвантаження, при цьому в даному випадку першою подією є надходження оплати за товар (валютної виручки) - передплата за поставлений товар.

Також, судами попередніх інстанцій правомірно взято до уваги наявність податкового роз’яснення, викладеного у листі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 4109/10/31-014 від 07.07.2004, керуючись яким позивач до складу валових витрат відніс суму фактично отриманих коштів за контрактом без врахування вартості, відображеної у ВМД.

Відповідно до підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі –Закон № 2181-ІІІ), не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет, а такі податкові роз'яснення - оприлюднення офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства з зазначеного питання відсутні) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

Отже, вірним є висновок судів попередніх інстанцій відносно того, що при здійсненні платником податку операцій з нерезидентами визначення бази оподаткування здійснюється на підставі договірних цін, але не нижчих за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу, або не вищих за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого оприбуткування (фактичного отримання), з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 18.3 Закону № 334/94-ВР, тобто на момент складання актів прийому-передачі товару - на момент переходу права власності на товар.

Відповідно до вимог статті 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності, перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

При цьому, норми зазначеного нормативного акту не містять визначення терміну «виручка». На думку колегії суддів, судами попередніх інстанцій правомірно зроблено висновок, що, виходячи із визначень понять «готівкова виручка»та «виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)», даних в Указі Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому у новій редакції постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 520, виручкою резидента у іноземній валюті слід вважати суму грошових коштів, яка підлягала отриманню на рахунок за фактично реалізовану суб'єктом господарювання - резидентом продукцію (роботи, послуги).

У даній справі за умовами контракту та додаткових угод до нього, передбачена попередня оплата, та те, що право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту передачі товару на складі в порту відвантаження.

Оплата за поставлену продукцію від покупця-нерезидента надійшла на суму 1290659,28 дол. США без порушення термінів розрахунків передбачених статтею 1 Закону № 185/94-ВР.

Фактично згідно з актами прийому-передачі реалізована продукція на суму 1202148,73 дол. США, за даними бухгалтерського обліку ТОВ «Транс-Інвест Груп»(рахунок 686) по розрахункам з підприємством значиться кредиторська заборгованість 88510,55 дол. США, що складає 446978,28 грн. за курсом НБУ 5,05 грн. за дол. США.

Інформація щодо наявності дебіторської заборгованості, наведена в акті перевірки, не підтверджується первинними документами та даними обліку підприємства, тому застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді пені на суму 884650 грн. відповідно до статті 4 Закону № 185/94-ВР є не обґрунтованим.

Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню. Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 18.06.1994 щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, встановлена обов'язковість щоквартального декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з даними бухгалтерського обліку підприємства відсутні валютні цінності, які знаходяться за межами України, отже відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій за неподання декларації про валютні цінності за кордоном.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, а також скасування постанови Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2006 та ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2007 у даній справі - відсутні. При цьому, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 221, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)К.В. Конюшко (підпис)Л.В. Ланченко

(підпис)О.М. Нечитайло

(підпис)Н.Г. Пилипчук З оригіналом згідно Відповідальний секретар                    І.Ю. Гончарук