Рішення № 82970642, 01.07.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.07.2019 Справа № 920/559/17м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Коваленко О.В., розглянувши матеріали справи №920/559/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ Трейдинг» (Україна, 40024, м. Суми, вул. СКД, буд. 24, офіс 13, ідентифікаційний код 36550783),

до відповідача: Компанії «Brennholz-Maier» (Федеративна Республіка Німеччина, м.Рідлінген, Роберт-Бош-Штрасе, 9, D-88499),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КМ Транс» (33024, Сумська область, м. Рівно, вул. Соборна, буд. 279/117),

про стягнення 904,05 євро (в гривневому еквіваленті складає 26427,82 грн.),

за участю представників сторін:

від позивача – не з`явився

від відповідача – не з`явився;

від третьої особи – не з`явився;

при секретарі судового засідання Молодецькій В.О.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 01.03.2019 у справі №920/559/17 (суддя Спиридонова Н.О.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ Трейдинг» №224/06 від 19.06.2017 залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №920/559/17 ухвалу господарського суду Сумської області від 01.03.2019 скасовано, справу №920/559/17 передано до господарського суду Сумської області для продовження розгляду.

Згідно ухвали господарського суду Сумської області від 26.02.2019 у справі №920/559/17 задоволено заяву про самовідвід судді Спиридонової Н.О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2019 справу №920/559/17 призначено для розгляду судді Коваленко О.В.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.03.2019 у справі №920/559/17 підготовче засідання призначено на 01.04.2019 р.

Згідно ухвали господарського суду Сумської області від 01.04.2019 підготовче засідання у справі №920/559/17 відкладене на 25.04.2019 р.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 25.04.2019 строк проведення підготовчого провадження продовжено на 30 днів, підготовче засідання у справі №920/559/17 відкладене на 14.05.2019 р.

У зв`язку з відрядженням судді Коваленко О.В. судове засідання 14.05.2019 не відбулось, відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 17.05.2019 підготовче засідання у справі №920/559/17 призначене на 30.05.2019 р.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 30.05.2019 у справі №920/559/17 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 18.06.2019 р.

Згідно ухвали господарського суду Сумської області від 18.06.2019 у справі №920/559/17 розгляд справи по суті відкладено на 01.07.2019 р.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 638,00 євро заборгованості, 266,05 євро пені (в гривневому еквіваленті складає 26427 грн. 82 коп.), нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між позивачем і відповідачем договору від 04.11.2016 № 0411/2016, а також судові витрати.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово надсилав на адресу суду листи німецькою мовою.

Відповідно до ст. 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.04.2019 у справі №920/559/17 позивачу було запропоновано надати суду кандидатури перекладачів з німецької мови на українську, кваліфікація яких підтверджується відповідним документом, виданим у порядку, встановленому законодавством.

На виконання вимог суду позивачем подано заяву від 24.05.2019, в якій запропоновано залучити до участі у справі перекладача з німецької мови на українську мову – ОСОБА_1 , до заяви додано копію диплому ЦВ №504082 від 23.06.1994 р.

В ухвалі господарського суду Сумської області від 30.05.2019 р. судом допущено до участі у справі перекладача - ОСОБА_1 , на адресу перекладача надіслано копії документів для перекладу з німецької мови на українську, а саме: лист від 11.01.2018 (т.1 а.с. 103), лист від 20.07.2017 (т.1 а.с. 193), лист від 07.09.2017 (т.1. а.с. 195), лист від 17.01.2018 (т.1 а.с. 228), лист від 25.03.2018 (т.2 а.с. 9), лист від 07.05.2019 (т.2 а.с. 38).

01.07.2019 перекладачем подано повідомлення про виконання вимог суду та надано письмовий переклад матеріалів справи з німецької мови на українську, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Судом встановлено, що відповідач у зв`язку з незадовільним станом здоров`я просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності. В письмових поясненнях зазначив про те, що позивач поставив йому товар 24.01.2017 р., проте від час відкриття вантажівки ним було виявлено порушення пакування піддонів з деревиною та встановлено невідповідність маси вантажу: отримано 1.6 м куб за ціною 116 євро (116 євро х 22 піддони = 2,552 євро) замість обіцяних дров 2м куб за ціною 145 євро.

Третя особа в письмових поясненнях повідомила суд про те, що ані на митниці, ані під час розвантаження товару жодних зауважень стосовно якості, кількості чи нестачі від відповідача не надходило.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Підсудність даної справи Господарському суду Сумської області визначена ст. 336 Господарського процесуального кодексу України, ст. 32, 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п. 10.2 контракту № 0411/2016 від 04 листопада 2016 року, яким передбачено, якщо спори та розбіжності, що випливають з контракту чи у зв`язку з ним, не можуть бути вирішені шляхом переговорів, вони підлягають передачі до суду за місцем знаходження позивача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Стаття 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що суб`єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

04 листопада 2016 року між ТОВ «ВВМ Трейдинг» і компанією «Brennholz-Maier» укладено контракт № 0411/2016 згідно з умовами якого позивач зобов`язується передати у власність відповідачу, а останній, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, в порядку та строки, визначені контрактом.

За умовами п. 11.9 контракту, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017.

Поставка товару здійснюється на умовах поставки, вказаних у специфікаціях (п. 4.1. контракту).

Згідно з п. 4.7. контракту, права та обов`язки сторін за контрактом регулюються нормами матеріального права України.

Відповідно до п. 4.6. договору, право власності, ризик випадкової загибелі чи випадкового псування товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику згідно з умовами поставки.

Пунктами 2.1., 2.2., 2.3. контракту передбачено, що ціна товару встановлюється у євро та зазначається у специфікаціях до контракту. Загальна вартість контракту складає 60 000, 00 євро без ПДВ. Валюта контракту – євро.

Згідно з підписаною сторонами специфікацією № 1 від 04.11.2016, позивач зобов`язався поставити відповідачу товар загальною вартістю 3190,00 євро. Умови поставки продукції – DAP м. Рідлінген, Німеччина (Інкотермс 2010), строк поставки – протягом 7 робочих днів після підписання специфікації, 100% оплата в день поставки товару, згідно з відмітками митних органів країни покупця.

Послуги перевезення вантажів автомобільним транспортом за маршрутом Житомирська область, м. Бердичів (Україна) – м. Рідлінген (Німеччина), вантаж – дрова паливні колоті в 20 ящиках надавались ТОВ «КМ Транс».

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме митною декларацією № ЕК 10 АА 205060001/2017/000906, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 007730, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу відповідно до умов контракту товару на загальну суму 3190,00 євро.

Матеріали справи, зокрема випискою банку підтверджується факт часткової оплати відповідачем 25.01.2017 товару в сумі 2552,00 євро.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам контракту не оплатив поставлений позивачем товар у повному обсязі, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 638, 00 євро.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положення ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцеві товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу отримання товару в кількості меншій, ніж це було обумовлено у специфікації, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази складання з цього приводу рекламації та дотримання передбаченого контрактом порядку складання рекламаційного акту за участю представника позивача. Більш того, відповідні відмітки відсутні і у накладній CMR №007730.

Таким чином, судом встановлено, що факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 3190,00 євро підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не здійснив повний розрахунок за отриманий товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952p., гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Європейський суд розширено тлумачить поняття «майна». Так, в постанові по справі Бейелер проти Італії (5 січня 2000 р.) зазначено, що “…поняття «майно» в ст. 1 має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як «майно» в контексті цього положення».

Слід враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад права вимоги особи за зобов`язаннями, за якими вона є кредитором).

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від

19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами.

У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній або національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову.

Відповідно до п.30.1 ст.30 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

На підставі викладеного, виходячи з презумпції правомірності правочину, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань стосовно оплати отриманого товару, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 638,00 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 19.06.2017 (день подання позову) складає 18 648 грн. 74 коп.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь 266,05 євро пені, нарахованої відповідно до п. 6.5 контракту, яким передбачечено, що в разі порушення строків оплати визначених контрактом покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,3% від суми неоплаченого у строк товару, за кожний день прострочення оплати. Пеня стягується тільки після отримання письмової претензії.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 266,05 євро за 139 днів, виходячи з того, що згідно з умовами специфікації відповідач зобов`язаний був здійснити оплату товару до 21.01.2017.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 3 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015року у справі №909/660/14.

За таких обставин, розрахунок пені має бути здійснено відповідно до зазначених норм закону на рівні подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період та має обчислюватися та стягуватися лише у національній валюті України - гривні.

В якості доказів виконання умов п. 6.5. контракту, позивач подав претензією № 5 від 19.04.2017 з вимогою про оплату товару в сумі 632,00 євро, адресовану відповідачу.

Разом з цим, доказів надсилання відповідачу вказаної претензії позивачем не подано, тому виходячи з умов п. 6.5 контракту, нарахування пені в сумі 266,05 євро є необґрунтованим належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування витрат на правову допомогу позивачем подано: Договір №17-КК про надання правової допомоги від 16.04.2019 , додатковий договір №01 до Договору №17-КК, акт №01 передачі-приймання правової допомоги від 30.05.2019 за Договором №17-КК, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4608 від 26.07.2011 р., платіжне доручення №494 від 04.06.2019 на суму 5 000 грн. 00 коп.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п`ятою статті 49 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом встановлено, що позивачем подано належні докази документального підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою ним послуг адвоката в розмірі 5 000 грн. 00 коп., проте враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 528 грн. 00 коп., що є еквівалентом 117,01 євро станом на 04.06.2019 (дата перерахування позивачем оплати послуг адвоката) витрат на правову професійну допомогу.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 1 128 грн. 96 коп., що станом на 09.06.2017 (день сплати судового збору) становить 38,45 євро.

Керуючись ст.ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Компанії «Brennholz-Maier» (Федеративна Республіка Німеччина, м. Рідлінген, Роберт-Бош-Штрасе, 9, D-88499) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ Трейдинг» (Україна, 40024, м. Суми, вул. СКД, буд. 24, офіс 13, ідентифікаційний код 36550783) 638,00 євро, що в гривневому еквіваленті складає 18 648 грн. 74 коп. основного боргу, 1 128 грн. 96 коп. витрат по сплаті судового збору, що становить 38,45 євро; 3 528 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що становить 117,01 євро.

3. В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 11.07.2019 р.

Суддя О.В. Коваленко