Рішення № 82969492, 11.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.07.2019Справа № 910/6292/19

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №910/6292/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"

(87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 00191129)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

(03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)

про стягнення 220 927,06 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення збитків в розмірі 220 927,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перевезення вантажу залізничним транспортом відповідача його частина була втрачена, внаслідок чого позивач поніс збитки в розмірі 220 927,06 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від учасників справи проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

У встановлений судом строк (надісланий засобами поштового зв`язку 28.05.2019) до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що додані до позовної заяви комерційні акти складені з порушенням п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 та, на його думку, є неналежними доказами по справі. Крім того, відповідач вказує на те, що оскільки у рахунку вантажовідправника № 92325606 від 01.12.2018 містяться два розділи "вага фактична" та "вага наведена", при цьому, вартість вантажу визначена по наведеній вазі, а різниця між ними становить 60 682 кг, натомість загальна вага втраченого вантажу складає 32 450 кг, норма природної втрати вантажу - 22 010 кг, відтак на думку відповідача, позивачем не доведено факту завдання йому збитків.

У встановлений судом строк (надіслана засобами поштового зв`язку 31.05.2019) до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, вказує на те, що подані ним комерційні акти на підтвердження заявлених вимог складені та підписані уповноваженими особами, що повністю відповідає згаданому у відзиві на позов п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002. Щодо різниці у рахунку вантажовідправника № 92325606 від 01.12.2018 "ваги фактичної" та "ваги наведеної" позивач зазначив про те, що такий рахунок підтверджує лише вартість вантажу, прийнятого до перевезення, проте не є доказом на підтвердження понесення збитків, натомість наявність збитків підтверджено комерційними актами та залізничною накладною. При цьому, як стверджує позивач, відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України у перевізному документі (накладній) та у комерційному акті вказується фактична вага вантажу. З урахуванням викладеного, позивач зазнаає про те, що доводи відповідача не спростовують заявлених ним вимог та не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

14.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", правонаступником якого є АТ "Укрзалізниця" (далі - відповідач, перевізник) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - позивач, вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) (замовник) укладено договір №00039/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі - Договір №00039/ЦТЛ-2018), предметом якого відповідно до п. 1.1. є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п.п. 2.1.1 п. 2.1 Договору №00039/ЦТЛ-2018 замовник зобов`язався надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планування перевезень вантажів через АС "Месплан".

В свою чергу, згіно з підп. 2.3.2 п. 2.3 Договору №00039/ЦТЛ-2018 виконавець зобов`язався приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС "Месплан", доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатках до цього договору.

У розділі 4 Договору №00039/ЦТЛ-2018 сторони передбачили порядок проведення розрахунків за надані виконавцем послуги.

Згідно з п. 12.1 Договору №00039/ЦТЛ-2018 договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовника договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або в АС "Клієнт УЗ" або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору та діє з 19.02.2018 до 31.12.2018.

01.02.2016 між Публічним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" (в подальшому змінено організаційно-правову форму з «публічного» на «приватне», далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (в подальшому змінено організаційно-правову форму з «публічного» на «приватне», далі - покупець) укладено Договір №245/108/16 Сб (далі - Договір № 245/108/16 Сб), за умовами якого постачальник зобов`язувався передати, а покупець - прийняти і оплатити коксову продукцію (ресурси), на умовах, передбачених цим договором.

На виконання умов Договору №245/108/16Сб, відповідно до залізничної накладної №53166807 вантажовідправником - ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" відправлено позивачу залізничним транспортом вантаж - кокс доменний у наступних вагонах та кількості: № 53547071 - 43,850 тон, № 63524235 - 43,300 тон, № 53451340 - 41,250 тон, № 58939638 - 44,750 тон, № 62053616 - 44,400 тон, № 60461886 - 40,750 тон, № 62099775 - 43,000 тон, № 55005821 - 41,900 тон, № 56473705 - 47,400 тон, № 52226602 - 47,550 тон, № 53519203 - 41,170 тон, №60034550 - 42,000 тон.

Після прибуття вагонів на станцію Маріуполь-Сортувальний залізницею проведено комісійне переважування маси вантажу на підставі ст. 52 Статуту залізниць України та встановлено вагову нестачу вантажу, а саме у вагоні № 53547071 - 1,700 тон, № 63524235 - 1,800 тон, № 53451340 - 2,600 тон, № 58939638 - 3,550 тон, № 62053616 - 1,500 тон, №60461886 - 2,000 тон, № 62099775 - 3,900 тон, № 55005821 - 1,650 тон, № 56473705 - 4,750 тон, № 52226602 - 4,050 тон, № 53519203 - 2,200 тон, №60034550 - 2,750 тон, про що складені відповідні комерційні акти № 485604/1771 від 06.12.2018, № 485604/1772 від 06.12.2018, № 485604/1773 від 06.12.2018, № 485604/1774 від 06.12.2018, № 485604/1775 від 06.12.2018, № 485604/1776 від 06.12.2018, № 485604/1777 від 06.12.2018, № 485604/1778 від 06.12.2018, № 485604/1779 від 06.12.2018, № 485604/1780 від 06.12.2018, № 485604/1781 від 06.12.2018, № 485604/1782 від 06.12.2018.

Позивач звертаючись до суду з цим позовом вказує на те, відповідач, як перевізник вантажу, належним чином не виконав зобов`язання щодо збереження вантажу під час його перевезення, у зв`язку з чим зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у вигляді недостачі вантажу, вартість якої за розрахунком позивача становить 220 927,06 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив про те, що надані позивачем комерційні акти є неналежними доказами по справі та з огляду на різницю між фактичною та наведеною вагою в рахунку вантажовідправника, на думку відповідача, позивачем не доведено факту завдання йому збитків.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідачем взято на себе зобов`язання з перевезення вантажу на підставі залізничної накладної № 53166807.

Статтями 22, 23 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Згідно зі ст. 37 Статуту тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць. Маса цих вантажів визначається до здавання їх для перевезення і зазначається на вантажних місцях. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Перелік вантажів, що можуть перевозитися насипом і наливом, установлюється Правилами перевезення вантажів. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.

Відповідно до п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 01.12.2008 №1454, вантаж завантажений відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймається залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування.

Відповідно до п. 1 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст. 32 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 542 від 20.08.2001 року, у вагонах відкритого типу (на платформах, у напіввагонах і т.ін.) допускається перевезення вантажів, зазначених у додатку. Кам`яне вугілля, кокс, торф, руда і рудні концентрати, мінеральні будівельні матеріали (глина, щебінь тощо) перевозяться, як правило, у напіввагонах.

Суд встановив факт відправлення ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" позивачу за залізничною накладною № 53166807 вантажу - коксу доменного у вагонах № 53547071 - 43,850 тон, № 63524235 - 43,300 тон, № 53451340 - 41,250 тон, № 58939638 - 44,750 тон, № 62053616 - 44,400 тон, № 60461886 - 40,750 тон, № 62099775 - 43,000 тон, № 55005821 - 41,900 тон, № 56473705 - 47,400 тон, № 52226602 - 47,550 тон, № 53519203 - 41,170 тон, № 60034550 - 42,000 тон.

Відповідно до ст. 24 Статуту залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з пунктом 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Стаття 110 Статуту передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Згідно з статтею 113 Статуту за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з не залежних від перевізника причин.

Згідно статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

У відповідності до ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Відповідно до п. п. 2, 9 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин. У комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженність, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставлення рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.

Як вказано вище, при прибутті вагонів на станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці, залізницею проведено комісійне переважування маси вантажу на вагонних вагах, під час якого виявлено, що маса вантажу у вагонах не відповідає масі, вказаній у залізничних накладних.

Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційними актами, а саме:

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1771 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 1-331 від 06.12.2018 ст. Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 53547071 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 21 800 кг, нетто - 43 850 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 63 950 кг, тара - 21 800 кг, нетто - 42 150 кг, що менше документу на 1 700 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1772 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12350 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 63524235 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 23 500 кг, нетто - 43 300 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 65 000 кг, тара - 23 500 кг, нетто - 41 500 кг, що менше документу на 1 800 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1773 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12352 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 53451340 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 23 300 кг, нетто - 44 250 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 61 950 кг, тара - 23 300 кг, нетто - 38 650 кг, що менше документу на 2 600 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1774 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12354 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 58939638 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 23 500 кг, нетто - 44 750 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 64 700 кг, тара - 23 500 кг, нетто - 41 200 кг, що менше документу на 3 550 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1775 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12355 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 62053616 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 23 400 кг, нетто - 44 400 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 66 300 кг, тара - 23 400 кг, нетто - 42 900 кг, що менше документу на 1 500 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1776 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12358 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 60461886 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 23 300 кг, нетто - 40 750 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 62 050 кг, тара - 23 300 кг, нетто - 38 750 кг, що менше документу на 2 000 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1777 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12359 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 62099775 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 24 000 кг, нетто - 43 000 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 63 100 кг, тара - 24 000 кг, нетто - 39 100 кг, що менше документу на 3 900 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1778 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12360 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 55005821 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 23 300 кг, нетто - 41 900 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 63 550 кг, тара - 23 300 кг, нетто - 40 250 кг, що менше документу на 1 650 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1779 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12361 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 56473705 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 24 000 кг, нетто - 47 400 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 66 650 кг, тара - 24 000 кг, нетто - 42 650 кг, що менше документу на 4 750 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1780 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12362 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 52226602 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 24 000 кг, нетто - 47 550 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 67 500 кг, тара - 24 000 кг, нетто - 43 500 кг, що менше документу на 4 050 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1781 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12363 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 53519203 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 22 380 кг, нетто - 41 170 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 61 350 кг, тара - 22 380 кг, нетто - 38 970 кг, що менше документу на 2 200 кг;

- у розділі Ґ Комерційного акту № 485604/1782 від 06.12.2018 зазначено, що на основі акту з/ф № 12364 від 05.12.2018 ст. Волноваха Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 60034550 по відправці, вказаній на лицьовій стороні акту. По документу значиться вантаж кокс доменний (вологий), насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах (100т), брутто - не вказано, тара - 23 5080 кг, нетто - 42 000 кг. При переважуванні виявилось: брутто - 62 750 кг, тара - 23 500 кг, нетто - 39 250 кг, що менше документу на 2 750 кг.

Вказані комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому приймаються судом до уваги в якості належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у залізничній накладній №53166807, фактичній масі вантажу.

Стосовно доводів відповідача щодо порушення п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, при складенні комерційних актів та, відповідно, їх неналежності, суд зазначає наступне.

Так, згідно з п. 10 названих Правил комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

У постанові Верховного Суду від 23.11.2018 у справі № 916/2450/17, на яку посилається відповідач, як на підставу своїх заперечень, зроблено правовий висновок про те, що в пункті 10 Правил складання актів передбачено перелік осіб - працівників залізниці, які мають право підписувати комерційні акти в силу їх посадового становища (начальник станції (його заступник) та начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), а також працівники залежно від обставин їх особистої участі у перевірці вантажу, який прибув на станцію залізниці. За сукупності трьох підписів зазначених працівників залізниці комерційний акт буде вважатися таким, що складений згідно з вимогами пункту 10 Правил складання актів.

Як встановлено судом всі комерційні акти підписані зам ДС ОСОБА_1 , аг. ком. ОСОБА_2 , аг. ком. ОСОБА_3, пр-сд з-да ОСОБА_5 , при цьому у всіх актах зазначено, що завідуючого вантажним двором нема за штатом.

При розгляді цієї справи, суд виходить з того, що за змістом п. п. 2, 8, 9, 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, комерційні акти складаються та відповідно підписуються посадовими особами та працівниками станції залізниці.

Судом враховано, що у п. п. 20, 22 Постанови від 23.11.2018 у справі № 916/2450/17 Верховний Суд вказав на те, що відсутність обов`язкового підпису начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) є порушенням вимог пункту 10 Правил складання актів, так як підписання комерційного акта іншими працівниками залізниці замість зазначеної посадової особи не допускається.

Якщо в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), то на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці чи відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимоги щодо їх оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено пунктом 10 Правил складання актів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи названі положення чинного процесуального закону, а також виходячи із загальних засад і змісту цивільного законодавства, таких як судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність, визначених ст. 3 ЦК України, суд зазначає, що порушення порядку складення відповідачем комерційних актів не може бути підставою для уникнення відповідальності останнього за наявності у його діях (бездіяльності) складу цивільного правопорушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6 § 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки).

Суд завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Рішення Європейського суду з прав людини у справах Ейрі проти Ірландії та Станєв проти Болгарії. Ця гарантія є "одним з основних принципів будь-якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції" (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Претто та інші проти Італії).

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

При цьому, за висновком суду, позивач у цьому випадку буде нести надмірний тягар у зв`язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, що свідчитиме про порушення його права на мирне володіння своїм майном та розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України:

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

В силу положень ч.1 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.6, ч.2 ст.48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ч.3 ст.2, ч.1 ст.11 ч.1 ст.236 чинного Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:

"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Відповідно до п.п.41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є "заборона свавілля", який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №912/555/17.

Враховуючи те, що судом встановлено факт порушення відповідачем охоронюваних законом прав та інтересів позивача, внаслідок чого останнім були понесені збитки, суд не вбачає підстав для звільнення від відповідальності особи, чиї дії/бездіяльність призвели до відповідних наслідків.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що призначення відповідальної особи на посади, чиї підписи вимагаються на актах відповідно до згаданих Правил, є виключно внутрішнім питанням Акціонерного товариства «Українська залізниця», що також не може бути формальною підставою для уникнення відповідальності у випадку, коли особа несе збитки через дію/бездіяльність залізниці.

Відповідно до пп. "а" п. 111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною, у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань, а також причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням (неналежним виконанням) зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).

Відповідно до п. 2.7 роз`яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.02 № 04-5/601, згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Статут не передбачає обов`язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Відповідно до наявного у матеріалах справи рахунку-фактури № 92325606 від 04.12.2018 до Договору №245/108/16Сб, виставленого ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод", вартість товару становить 52 591 440,66 грн, який позивачем було оплачено, про що свідчать наявні у матеріалах справи належним чином засвідчені копії платіжного доручення № 4500009530 від 22.01.2019 та реєстру оплачуваних рахунків до платіжного доручення №4500009530 від 22.01.2019.

При цьому, на підтвердження кінцевої маси вантажу у спірних вагонах, позивачем надано до матеріалів справи сертифікати якості на партію № 20983 від 04.12.2018, № 26250 від 04.12.2018, № 26252 від 04.12.2018.

Суд зазначає, що в силу положень ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України та ст.ст. 114, 115 Статуту вказані документи є належними та допустимими доказами визначення вартості вантажу.

Заперечення відповідача стосовно різниці між фактичною та наведеною вагою в рахунку вантажовідправника, що на думку відповідача, має наслідком відсутність завданих збитків позивачеві, суд відхиляє, оскільки графа рахунку "вага наведена" визначається попередньо за документами (умовами договору, специфікації, заявкою на відвантаження та ін.), а вже після того, коли вантаж фактично завантажений у вагони, та зважений при прийнятті до перевезення, вантажовідправником вноситься інформація до графи "вага фактична", яка повністю співпадає з вагою, вказаною в сертифікаті якості на відвантажену партію (окремо по кожному завантаженому вагону та на партію в цілому), тому, при розрахунку суми збитку (втраченого вантажу), позивач обґрунтовано використовував дані про вагу, взяту саме з графи "вага фактична".

Крім того, рахунок-фактура є лише документом, який підтверджує вартість вантажу, прийнятого до перевезення, однак, не є документом, який підтверджує факт понесення збитків.

Наявність збитку (недостачі вантажу) позивачем підтверджено належними доказами - оригіналами комерційних актів, залізничною накладною та сертифікатами якості, якими підтверджено, як фактичну вагу вантажу, який відповідач прийняв до перевезення, так і вагу втраченого вантажу.

Відповідачем усупереч вищевказаним положенням чинного законодавства України та ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України не спростовано відсутність своєї вини у не забезпеченні схоронності переданого йому вантажу для перевезення.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно зі ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.

Судом перевірено наявний у матеріалах справи розрахунок суми позову (розміру збитків у вигляді недостачі вантажу) та встановлено його відповідність наведеним вище нормам законодавства, а також арифметичну правильність.

Відповідно до статті 130 Статуту право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Статтею 133 Статуту передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем контррозрахунку заявленої до стягнення суми збитків не надано, належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищенаведене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 220 927,06 грн збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні.

Судовий збір у розмірі 3 313,91 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 73 - 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 00191129) 220 927 (двісті двадцять тисяч дев`ятсот двадцять сім гривень) 06 коп. збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні, та 3 313 (три тисячі триста тринадцять гривень) 91 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Нечай О.В.