Рішення № 82959011, 09.07.2019, Диканський районний суд Полтавської області

Справа № 529/535/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року Диканський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Гвоздика А. Є. у приміщенні Диканського районного суду в смт. Диканька, розглянувши без проведення судового засідання у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення з будинку без надання іншого житла, -

ВСТАНОВИВ:

Вказуючи на те, що рідний брат позивача ОСОБА_3 перебував з 09. 06. 2002 року у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який 24. 12. 2014 року було розірвано. За час шлюбу вони проживали у будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , який успадковано після смерті батьків братом позивача ОСОБА_3 Починаючи з 26. 12. 2003 року відповідачка зареєстрованою у вказаному будинку. Але, починаючи з літа 2018 року остання в ньому не проживала.

Вказаний житловий будинок відповідно до договору дарування від 07. 08. 2018 року було подаровано саме позивачу по справі. На час укладання цього договору у ньому ніхто не проживав, господарством та земельною ділянкою на якій розташований будинок ніхто не користувався.

Вподальшому, після смерті, 21. 12. ІНФОРМАЦІЯ_1 року брата позивача ОСОБА_3 в цей же день відповідачка без будь-якого дозволу, вселилась у вищевказане господарство. Безпідставно змінила замки на вхідних дверях у будинок. На усні звернення позивача, щодо повернення йому ключів до будинку та її виселення та зняття з реєстрації відповідачка відмовляється, чим порушує права позивача належним чином розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. У зв`язку з цим позивач звернувся з вказаним позовом до суду та просить виселити відповідачку ОСОБА_2 З житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , без надання іншого житла із зняттям її з реєстрації з вказаного будинку.

Ухвалою судді від 20 травня 2019 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого технічного засобу не здійснювалося.

30. 05. 2019 року до Диканського районного суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідачка вказує, що не відповідає дійсності твердження позивача про те, що відповідачка вселилася в спірний будинок по АДРЕСА_2 . 12. 2018 року так, як згідно відмітки про реєстрацію у її паспорті, довідки міграційної служби від 25. 04. 2019 року, вона проживає в цьому будинку з 26. 12. 2003 року по даний час, вселилася як дружина ОСОБА_3 на законних підставах і припинення сімейних відносин (розірвання шлюбу) з ОСОБА_3 , який був зареєстрований по АДРЕСА_1 до 10 січня 2019 року, не позбавляє її права користуватися займаним приміщенням.

Крім цього, відповідачка вказує, що у позові не наведені переконливі докази систематичності - два і більше разів її відсутності. По-друге, позивач проживає у Харкові, а відповідач, у смт. Диканька, а тому не може бути мови про порушення правил співжиття. Відповідачка проживає у спірному будинку сама і ніякі заходи запобігання до неї не вживались. Посилання позивача на письмову вимогу про зняття з реєстрації та виселення з будинку від 02. 10. 2018 року не відповідає дійсності, так як лист від 02. 10. 2018 року підписаний позивачем ОСОБА_1 , що не є тотожним ОСОБА_1 . Також, в цьому листі було прохання звільнити будинок від особистих речей, а не про зняття з реєстрації та виселення. Позивач у позові не вказує номер телефону відповідачки, а у позові стверджує, що їй телефонував.

Відповідачка також, вказує, що деякі докази оформлені неналежним чином. Тому, відповідач не визнає повністю позовну заяву позивача, та просить у його задоволенні відмовити за безпідставністю.

10. 06. 2019 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив відповідно до якої останній вказує, що повністю не погоджується із викладеною позицією відповідачки щодо невизнання нею його позовних вимог.

Крім цього позивач вказує, що відповідач являється колишньою дружиною колишнього власника будинку і її право користування будинком було похідним від прав колишнього власника будинку. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника. З придбанням права власності позивачем на вказаний будинок відповідачка, яка не являється йому ніяким членом сім`ї чи особою, яка постійно проживає разом з ним та веде з ним спільне господарство, беззаперечно втратила право на користування цим будинком та проживання в ньому.

На усні звернення позивача під час зустрічей з відповідачкою, які відбувались у присутності ОСОБА_4 , 23.12.2018 року, в кінці січня 2019 року, 13.03.2019 року та на його неодноразові телефонні дзвінки відповідачка відмовляє у наданні ключів від вхідних у будинок дверей, відмовляє у доступі до будинку, господарських будівель, гаражу, у праві проживання позивача в будинку, проведення в ньому ремонтних робіт, користування земельними ділянками у дворі та біля будинку. На неодноразові вимоги з будинку не виписується і не виселяється, мотивуючи це тим, що відповідачка в цьому будинку зареєстрована з 26.12.2003 року. Таким чином відповідачка грубо порушує права позивача, як законного власника цього майна у зв`язку з чим останній не може ним як користуватись так розпоряджатись.

Відповідно до наданих суду 13. 06. 2019 року заперечень від відповідача ОСОБА_2 вбачається, що остання проти відповіді на відзив вона заперечує повністю. Крім цього, остання зазначає, що вимоги позивача не підтверджені належними доказами, та те що викладені письмові пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не містять належним чином оформлених даних про відповідальність за завідомо неправдиві свідчення і тому вони не можуть бути достовірними та допустимими.

Відповідно до ухвали від 26. 06. 2019 року до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги — орган реєстрації Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області, яку було отримано представником 26. 06. 2019 року. Але, від вказаної третьої особи ніяких письмових пояснень, щодо позовних вимог позивача не надійшло.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши відзив на позовну заяву відповідача, відповідь на позов позивача, заперечення від відповідача та оцінивши наявні по справі докази, клопотання які надійшли від обох сторін, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до Закону України від 17. 07. 97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 380, 383 ЦК).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення (ч. 1 ст. 116 ЖК України).

Відповідно до ч.1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Суд вважає, що матеріалами справи підтверджується факт, що позивач дійсно не може в повній мірі реалізувати своє право власності, що полягає в праві володіння, користування та розпорядження майном, щодо житлового будинку за адресою, АДРЕСА_1 , що належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки відповідач чинить перешкоди у володінні та користуванні житловим будинком, зокрема щодо вимог позивача з приводу добровільного її виселення та зняття з обліку, чим позбавляє позивача у повній мірі розпоряджатися будинком.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи на підставі заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку.

Відповідно до ст.ст 95, 96 ЦПК України письмовими та речовими доказами доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно вказаного Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги статті 77 ЦПК України вказують, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано до суду будь-яких доказів, що можуть спростувати правомірність та законність вимог позивача. Таким чином, відповідач не виконала вимоги ст. ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача в частині виселення відповідачки без надання іншого житла обґрунтованими, оскільки доведений факт порушення його права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а тому права останнього підлягають судовому захисту у спосіб, визначений самим власником майна, що не суперечить законодавству України.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що позов в частині зняття з реєстрації ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки ст. 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється зокрема на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про виселення. Тобто, само по собі рішення суду про виселення є підставою для зняття з реєстрації.

Керуючись ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 109, 116, 150 ЖК України, ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 380, 383, 386, 391 ЦК України, ст. 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ст. ст. 12, 77, 81,95, 97, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення з будинку без надання іншого житла, задоволити частково.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з житлового приміщення — житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішення набирає законної сили через 30 днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Головуючий: