Рішення № 82944029, 10.07.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2019 року м.Чернігів Справа № 620/1541/19

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Соломко І.І., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4583 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А4583, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4583 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2016 по 22.04.2019; зобов`язати Військову частину А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2016 по 22.04.2019.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що він 14.09.2018 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Військової частини А4583, однак індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018 фактично отримав лише 22.04.2019, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.01.2019 у справі № 240/5555/18. Позивач звернувся до відповідача із заявою нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2016 по 22.04.2019, однак такої виплати не отримав. Вважає вказану бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку з чим наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2016 по 22.04.2019.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І. від 18.06.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов - 15-денний строк, з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки індексація грошового забезпечення не є основою грошового забезпечення військовослужбовців, усі інші належні до виплати при звільненні кошти відповідачем виплачені своєчасно. Також вказав, що на спірні правовідносини у даній справі положення Кодексу законів про працю України не розповсюджуються.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира Військової частини А4583 від 14.09.2018 № 249 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення (а.с.9).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.01.2019 у справі № 240/5555/18, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019, позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправними дії Військової частини А4583 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ; зобов`язано Військову частину А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу частини -14.09.2018 (а.с.10-15).

На виконання вищевказаного рішення суду відповідачем проведено розрахунок індексації грошового забезпечення позивача; 22.04.2019 здійснена виплата позивачу індексації грошового забезпечення шляхом зарахування платіжним дорученням від 19.04.2019 № 433 коштів на картковий рахунок позивача, відкритий у ПАТ «Приватбанк», що підтверджується листом від 03.05.2019 № 502/2/9/426, довідкою-розрахунком та довідкою ПАТ «Приватбанк» від 14.05.2019 (а.с.16-18).

22.05.2019 позивач звернувся до Військової частини А4583 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2016 по 22.04.2019 (а.с.19).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача у частині не проведення нарахування і виплати середнього заробітку та щодо зобов`язання провести нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 117, 118 Кодексу законів про працю України.

Так, Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України № 1282-ХІІ від 03.07.1991 «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Отже наведені вище нормативно-правові акти встановлюють право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення.

Як встановлено судом вище, наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира Військової частини А4583 від 14.09.2018 № 249 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення (а.с.9); рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.01.2019 у справі № 240/5555/18 зобов`язано Військову частину А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу частини -14.09.2018 (а.с.10-15); позивачу здійснена виплата індексації грошового забезпечення 22.04.2019 (а.с.16-18).

У свою чергу суд зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Разом з тим Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» або іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, у тому числі і не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1 статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексу законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної Декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, виданої 01.07.1949 Міжнародною організацією праці та ратифікованої Президіумом Верховної Ради СРСР 31.01.1961, термін “заробітна плата” означає, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, у даному випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах: від 07.02.2018 у справі №806/535/16 (провадження №К/9901/1799/18), від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а (провадження №К/9901/8708/18) та від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, виходячи із загальних засад права, під «виною» слід розуміти психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні будь-якого діяння або бездіяльності.

Матеріалами справи підтверджується, що індексація грошового забезпечення перерахована на картковий рахунок позивача 22.04.2019 (а.с.18), тобто фактична її виплата здійснена з затримкою (з 15.09.2018 по 22.04.2019).

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для виплати індексації грошового забезпечення, оскільки така виплата є одним із способів забезпечення державних соціальних гарантій військовослужбовцям, а особа не може бути позбавлена права на своєчасне отримання гарантованої законодавством виплати шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, згідно з частиною 2 статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем у даній справі не доведено суду правомірність своєї бездіяльності щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Враховуючи, що 14.09.2018 був останнім днем військової служби позивача, та саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок з позивачем, але останній остаточно проведено 22.04.2019 (а.с.18), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини А4583 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.09.2018 по 22.04.2019 та відмову у частині вказаної позовної вимоги за період з 01.01.2016 по 14.09.2018, оскільки позивач звільнений саме 14.09.2018.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2016 по 22.04.2019 суд зазначає наступне.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах: від 06.03.2018 (справа № 804/3722/17), від 28.03.2018 (справа № 823/630/16), від 19.04.2018 (справа № 803/1210/16), від 24.10.2018 (справа № 806/277/16) та від 11.10.2018 (справа № 806/829/17), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Судом встановлено вище протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, що є порушенням норм статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні.

Отже порушення відповідачем статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині виплати позивачу індексації грошового забезпечення лише 22.04.2019, є безпосереднім наслідком протиправної бездіяльності Військової частини А4583, а саме: недотримання посадовими особами фінансової дисципліни.

У свою чергу розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки відповідачем не доведено відсутності своєї вини при проведенні розрахунку та виплати позивачу відповідних сум при звільненні в повному обсязі, та не надано доказів сплати позивачу середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, то суд вважає, що належним способом відновлення прав позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Військової частини А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 (дата звільнення 14.09.2018) по 22.04.2019 (дата остаточного розрахунку).

В частині позовних вимог про зобов`язання Військової частини А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2016 по 14.09.2018, то суд вважає їх безпідставними, оскільки позивач звільнений з Військової частини А4583 14.09.2018 (а.с.9), тому в цій частині слід відмовити.

Водночас суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у пункті 2 постанови Пленуму від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої передбачені законодавством про оплату праці норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, з огляду на наступне.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18), непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому мають вирішуватись відповідно до Кодексу законів про працю України.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Військової частини А4583 подати у п`ятнадцятиденний строк, з моменту набрання рішенням суду законної сили, звіту про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто Кодексом адміністративного судочинства України визначено встановлення судом судового контролю, як право суду, а не його обов`язок, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку щодо відмови позивачу у задоволенні даної вимоги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А4583 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4583 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.09.2018 по 22.04.2019.

Зобов`язати Військову частину А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2018 по 22.04.2019.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 .

Відповідач: Військова частина А4583, вул. Шевченка, 57, м. Чернігів, 14030, код ЄДРПОУ – 26616313.

Суддя І.І. Соломко