Ухвала суду № 8294326, 23.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2010 р.                                                                                 К-11447/07

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді                     Брайка А. І.,

суддів                                        Голубєвої Г. К.,

                                                  Карася О. В.,

                                                  Рибченка А. О.,

                                                  Федорова М. О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2007р. у справі № 2-24/16511-2006А

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Победа”

до Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

15.09.2006р. Відкритим акціонерним товариством “Победа”, з урахуванням послідуючих змін, подано позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції (Нижньогірське відділення), правонаступником якої є відповідач, від 30.01.2006р. № 0000052301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість частково в сумі 9 476 грн. 70 коп., в т. ч. 6317 грн. 80 коп. основного платежу та 3158 грн. 90 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2007р. у справі в позові відмовлено.

Дане судове рішення мотивоване тим, що до операції позивача по ліквідації садів не може бути застосований абз. 2 п. 4.9. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” у зв’язку з тим, що списані сади не є сільськогосподарською продукцією і не відповідають кодам 01.1-01.4 розділу 0.1 Державного класифікатора України; зазначені сади відображались на обліку позивача як основні фонди і були списані не у зв’язку з їх знищенням або пошкодженням, а як нерентабельні; доказів неможливості використання цих садів у майбутньому за первісним призначенням позивач не надав, тому операції з ними повинні проводитись у загальній декларації № 3 (податкова декларація з податку на додану вартість по інших категоріях операцій).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2007р. у справі постанова суду першої інстанції скасована, прийнята нова постанова, якою позов задоволено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин абз. 2 п. 4.9. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим; зазначений податок в даному випадку не нараховується.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, посилаючись на його відповідність чинному законодавству.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт № 32/23-01/00413073 від 26.01.2006р. про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01 по 31.12.2004р., в якому зазначено про віднесення позивачем до податкового зобов’язання спеціальної декларації № 2 з податку на додану вартість (податкова декларація з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва) податок на додану вартість у сумі 6317 грн. 80 коп., нарахований у зв’язку з ліквідацією основних фондів (садів) за власним рішенням, як нерентабельних, в зв’язку з чим занижено суму податкового зобов’язання в декларації з податку на додану вартість, що відображає інші господарські операції.

Згідно абз. 1 п. 4.9. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” при ліквідації основних фондів за самостійним рішенням платника податку нараховується податок на додану вартість із розрахунку їх вартості за звичайними цінами, однак абз. 2 цього ж пункту встановлює, що дане правило не поширюється, зокрема на випадки, коли платник податків надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання, перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватись у майбутньому за первісним призначенням.

Таким чином, здійснення позивачем ліквідації основних фондів за власним рішенням не виключає застосування абз. 2 п. 4.9. ст. 4 зазначеного Закону та не тягне за собою виникнення податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Отже, як правильно визначено судом апеляційної інстанції, позивач не зобов’язаний був нараховувати відповідного податкового зобов’язання з вказаного податку у зв’язку з ліквідацією садів, а тому не занизив його в декларації, що відображає інші господарські операції.

Крім того, слід звернути увагу, що вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акта. Щодо акта індивідуальної дії правильними вимогами мають бути: визнання його протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), які є одним і тим же способом захистом порушеного права згідно ст. ст. 105, 162 КАС України, сформульованим у різних словесних формах. Однак, неврахування цього судами не вплинуло на правильне вирішення в даній справі спору по суті.

За вказаних обставин, зважаючи на межі перегляду, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову є вірним, а вимоги відповідача –необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

ухвалив:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі відхилити, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2007р. у справі № 2-24/16511-2006А залишити без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 –237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий-суддя А.І. Брайко

Судді А.І. Брайко