Рішення № 82942993, 15.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року м. Київ № 810/4880/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до суду з позовомзвернувся ОСОБА_1 , в якому просив зобов`язати відповідача здійснити заходи, передбачені постановою КМУ №45 від 13.02.2008 р. щодо проведення перерахунку та виплати пенсії загальною сумою, виходячи із складу грошового забезпечення визначеного ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"відповідної посади, ураховуючи посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, за службу в умовах режимних обмежень, надбавку за особливості проходження військової служби, премію станом на 01 квітня 2018 р., починаючи з 01.04.2018 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" в квітні 2018 року йому було перераховано пенсію з 01.01.2018 р., але відповідач виплачує тільки частину основного розміру пенсії, а саме з січня 2018 року - 50 % від суми підвищення перерахованої пенсії.

30.07.2018 р., ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Київській області з заявою про виплату пенсії в повному обсязі, починаючи з часу перерахунку. У відповідь на заяву відповідач повідомив, що перерахунок пенсії здійснений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", якою передбачено набрання чинності з 1 березня постанови постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та визначено, що порядок перерахунку пенсії, що призначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зокрема, колишнім військовослужбовцям перерахунок пенсії здійснено з урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 1 березня 2018 р.- окладу за посадою, військовим званням та надбавкою за вислугу років.

Виплата перерахованих пенсій здійснюватиметься поетапно, починаючи з січня 2018 р. Вважає дії відповідача щодо неперерахування та невиплати пенсії в повному обсязі такими, що не відповідають Конституції України, Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Крім того, зазначає, що як вбачається зі змісту п.п.1,2 постанови КМУ № 103, постановою врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку, з огляду на що має право на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 01.01.2018 р. в повному обсязі.

Ухвалою суду від 05.12.2018 р. було відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та наявні докази у ній, суд дійшов про необхідність відмови у задоволенні вимог, з огляду на таке:

з 29.12.2009 р., позивачу призначено пенсію згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в розмірі 65 % грошового забезпечення, що підтверджується довідкою виданою ГУ ПФУ у Київській області від 18.12.2018 р. № 594/02. З 01.01.2018 р., відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" заявнику перераховано раніше призначену пенсію.

30.07.2018 р., позивач звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою, в якій просив повідомити підстави виплати підвищеної пенсії в розмірі 50 % від суми нарахування, тобто не в повному обсязі. Листом від 28.08.2018 р. № 2665/З-01 ГУ ПФУ у Київській області надано відповідь, з якої вбачається, що перерахунок пенсії позивачу здійснюється відповідно до Постанова № 103, яка прийнята на виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а тому перерахунок пенсії здійснено у відповідності з чинними нормами законодавства.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд вказує на наступне: питання пенсійного забезпечення військових пенсіонерів регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992 р. (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

На виконання ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ, Кабінетом Міністрів України 21.02.2018 р. прийнято Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 р № 45 (далі - Порядок № 45).

Пунктом 1 Порядку № 45 зазначено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, з 01.01.2018 р. пенсію позивача перераховано відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ та Постанови № 103, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби, що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Постановою № 103 визначено чіткий перелік видів грошового забезпечення, які повинні бути враховані під час проведення перерахунку, та яким не передбачено врахування надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за роботу з таємними виробами, носіями військовослужбовців та надбавки за авіаційну безпеку польотів під час проведення перерахунку пенсії.

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Постанова № 103 на час звернення позивача до суду, є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Постанова № 103 не змінює регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсії, а лише визначає порядок виплати перерахованих пенсій. Зазначена позиція узгоджена Верховним Судом в ухвалі від 02.05.2018 року по справі № 818/1076/18.

Конституційний Суд України у пункті 2.1 рішення від 26.12.2011 р. №20-рп/2011 зазначив, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

У рішенні від 02.03.1991 р. №2-рп/99 Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політикидержави, забезпечення її проведення відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

У рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Конституційний Суд України у рішенні від 25.01.2012 р. № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі Ейрі проти Ірландії, також, констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12.10.2004 року.

Пунктом 1 Постанови № 103 встановлено необхідність перерахування пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01.03.2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 р., відповідно до постанови Кабінету стрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Пунктом 2 Постанови № 103 передбачено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

Як вбачається із позову, ОСОБА_1 , не погоджуючись із поетапним підвищенням виплат перерахованих пенсій, зазначає про невідповідність таких дій пенсійного органу нормам Конституції України, Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Оскільки такі дії вчиняються ГУ ПФУ у Київській області на виконання пунктів 1 та 2 Постанови № 103, суду необхідно встановити відповідність даної постанови Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на що вказує в обґрунтування позовних вимог позивач. Суд зазначає, що питання правомірності пунктів 1 та 2 Постанови № 103 було предметом розгляду справи № 826/3858/18 в Окружному адміністративному суді міста Києва за позовом фізичної особи до Кабінету Міністрів України.

За результатами розгляду даної справи 12.12.2018 р. Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято рішення, яке не на набрало законної сили та яким: визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Суд зауважує, що до моменту, коли за умови зазначене рішення набуде законної сили, вказана Постанови № 103 залишається чинною, а отже підлягала і підлягає виконанню адресатами цього нормативно-правового акту, в тому числі і Пенсійним фондом України, і його управліннями. Як видно із заяви позивача про перерахунок пенсії в повному обсязі та наданої на заяву відповіді, вони датовані липнем та серпнем 2018 року відповідно, тобто спірні правовідносини виникли у період, коли пункти 1 та 2 Постанови № 103 були чинними. Відтак, поетапний перерахунок пенсії ОСОБА_1 здійснено у відповідності та згідно норм чинної Постанови № 103.

При цьому посилання позивача на те, що Постановою № 103 врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку, є необґрунтованим, оскільки зворотне випливає із буквального тлумачення норм зазначеної Постанови та її назви.

З вказаного слідує висновок, що ГУ ПФУ у Київській області, розглядаючи звернення позивача в серпні 2018 р. та, посилаючись на обов`язковість застосування Постанови № 103 при перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 , а також фактично виплачуючи перераховану пенсію з 01.01.2018 у розмірі 50 відсотків, діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Відповідач є органом виконавчої влади, який відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України має право діяти лише у межах, передбачених діючим законодавством України. Головне управління при перерахунку пенсії позивачу керувалось виключно чинним законодавством України, а отже діяло правомірно.

Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними матеріалами справи. Адже, згідно з ч. 1 ст. 77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, Київська обл., м. Київ, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ 22933548) - відмовити повністю.

Копію ухвали направити сторонам для відома.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суддя Брагіна О.Є.