Рішення № 82942659, 11.07.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/7595/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів Городської сільської ради Коростишівського району Житомирської області із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, площею 3,25 в умовних кадастрових гектарах.

В обґрунтування позову зазначив, що після успадкування права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Пам`яті Леніна» він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Відповідач листом від 18.04.2019 р. № М-1580/0-1293/0/22-19 відмовив йому у задоволенні клопотання, проте не навів жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. Такі дії відповідача вважає протиправними.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

11.06.2019 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Відтак, вважає що не має повноважень для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки.

20.06.2019 позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин (звернення позивача з заявою та надання відповідей ще з 2018 року) земельна ділянка, на яку претендує позивач, знаходиться за межами населеного пункту і відносилася до земель сільськогосподарського призначення державної власності, тому відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з відсутністю відповідних повноважень та його доводи про належність таких повноважень до компетенції органів місцевого самоврядування вважає безпідставними.

Згідно з частиною четвертою статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 успадкував право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Пам`яті Леніна» в селі Городське Коростишівського району Житомирської області, розміром 3,25 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, що належало померлій ОСОБА_2 на підставі сертифікату серії НОМЕР_1 від 02 березня 2000 року. Вказане підтверджуються копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 червня 2017 року (реєстраційний номер 374), витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 48006660 від 08.06.2017 та копією сертифікату (а.сп.15-17).

Рішенням двадцять восьмої сесії Городської сільської ради сьомого скликання № 480 від 12 квітня 2018 року погоджено надання Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів Городської сільської ради із земель запасу (копія рішення – а.сп.19).

Враховуючи вказане рішення, документи, що посвідчують право на спадщину, а також графічні матеріали з позначенням приблизного місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Листом від 12.07.2018 року № М-6737/0-3994/0/22-18 відповідач відмовив у задоволенні клопотання, оскільки питання надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земель за межами населених пунктів належить до компетенції райдержадміністрацій ( а.сп.20).

У 2019 році позивач повторно звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з аналогічним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте отримав чергову відмову листом від 18.04.2019 р. № М-1580/0- 1293/0/22-19 (а.сп.21).

Відмову мотивовано тим, що у відділі Коростишівського району Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області відсутній державний акт на право колективної власності на землю. Тому ОСОБА_1 запропоновано підтвердити повноваження відповідача щодо розпорядження спірної земельної ділянки. Також в листі зазначено, що відповідно до п.21 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ, Законом України від 05.06.2003 № 899-ІV "Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок (паїв) власникам земельних часток (паїв)", Законом України від 10.07.2018 № 2498-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктами 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно із абзацом другим пункту 8 Перехідних положень Земельного кодексу України члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 25 Земельного кодексу України передбачено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Згідно із частиною п`ятою, десятою - одинадцятою статті 25 Земельного кодексу України особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості). Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Згідно із частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У відповідності до частини третьої статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті) індивідуального дачного будівництва.

За приписами частини четвертої вказаної норми, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, відбувається в залежності від призначення такої земельної ділянки та її розташування.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01.01.2013, розмежовано землі державної та комунальної власності в України.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" №2498-VIII від 10.07.2018 року, який набрав чинності 01.01.2019 року, розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 21 такого змісту: "Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Як зазначено вище, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою листом від 18.04.2019 р. № М-1580/0- 1293/0/22-19, відповідач керувався п.21 Перехідних положень Земельного кодексу України та послався на те, що у відділі Коростишівського району Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області відсутній державний акт на право колективної власності на землю.

Разом з цим, у вказаному листі відповідач не навів належні обґрунтування для відмови у наданні дозволу, не встановив чи припинено колективне сільськогосподарське підприємство «Пам`яті Леніна» на час звернення позивача з відповідним клопотанням та його розгляду, а обмежився лише цитуванням пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, тоді як саме припинення підприємства є визначальним для застосування вказаної норми та віднесення земель у розпорядження територіальних громад.

У відповідності до пунктів 6, 7 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17.11.2016, посадові особи головного управління в межах своїх повноважень мають право одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на них завдань. Головне управління під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на території Житомирської області.

Всупереч вказаним повноваженням, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не з`ясувало чи внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства «Пам`яті Леніна» на землі підприємства, чи є чинним державний акт на право колективної власності на землю, чи проведена державна реєстрація права комунальної власності на відповідну земельну ділянку, у розпорядженні якого органу (на час виникнення спірних правовідносин) перебуває земля та хто уповноважений надавати відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Жодних доказів, які б спростовували вищезазначені обставини відповідачем суду не надано.

Крім того, як визначено частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проте, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у листі-відповіді не зазначило жодної підстави, передбаченої цією нормою, для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відтак, відмову відповідача, викладену у листі від 18.04.2019 р. № М-1580/0- 1293/0/22-19, суд вважає необґрунтованою та безпідставною.

Щодо форми рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Вищевказане узгоджується з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №824/332/17-а.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого клопотання ОСОБА_1 .

Що стосується вимоги позивача зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, суд зазначає наступне.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.11.2018 р. №П/811/601/18 (провадження №К/9901/58495/18), а згідно з статтею ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що належним захистом порушених прав позивача буде саме повторний розгляд його клопотання, яке було вирішено з порушенням законодавства України.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід буде суперечити принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою розглянуто з порушенням законодавства, суд вважає, що порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за його клопотанням має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно його розглянути.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністратитвний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка, 45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів Городської сільської ради Коростишівського району Житомирської області, із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, площею 3,25 в умовних кадастрових гектарах.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов