Рішення № 82942387, 11.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року Справа № 160/4406/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 14.05.2019 року звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно невиплати позивачу нарахованої за період з 01 березня 2016 року по 20 квітня 2019 року пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01 березня 2016 року по 20 квітня 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 березня 2016 року по 20 квітня 2019 року, в порядку і розмірах, встановлених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона зареєструвалась як внутрішньо переміщена особа в Красногвардійському районі м.Дніпропетровська, що підтверджується Довідкою №0000641857 від 29.10.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 19).

Позивач не отримувала пенсію за період з 01.03.2016 року по 20.04.2019 року.

ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за результатами розгляду звернення ОСОБА_2 щодо невиплати пенсії повідомило, що належні пенсійні кошти з 01.03.2016 року будуть виплачені після прийняття окремого порядку, визначеного КМУ, як це передбачено постановою КМУ від 08.06.2016 року №365.

Позивач стверджує, що такі дії відповідача є протиправними, оскільки право позивача на пенсію закріплено Конституцією України, а також Законом України від 09.07.2003 року №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058). Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Крім того, позивач зазначила, що має право на компенсацію втрати частини доходів відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, відповідно до якої при нарахуванні суми пенсії не отриманої з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, пенсія виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Законом України від 19.10.2000 року №431 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №431).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2019 року відкрито провадження по справі №160/4406/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а також витребувано у відповідача відзив на позовну заяву та належним чином завірену копію пенсійної справи позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 року за клопотанням відповідача продовжено останньому строк для подання відзиву на позовну заяву та інших доказів по справі на десять днів з дня отримання ухвали.

До суду 07.06.2019 року від відповідача надійшов відзив на адміністративний позив разом з копією пенсійної справи позивача, а 26.06.2019 року - клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 .

У відзиві ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зазначає, що позивач змінила місце фактичного проживання та виїхала до м.Дніпро, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа. Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення про призначення/поновлення виплат пенсії Позивачу. Також, відповідач зазначає, що згідно постанови КМУ від 25.04.2018 року №335 №Про внесення змін до постанови КМУ 08.06.2016 року №365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року та 01.11.2018 року по 31.03.2019 року обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується Довідкою від 29.10.2018 року №0000641857.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 12.11.2018 року позивач подала до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області заяву про запит пенсійної справи із управління ПФУ в м.Селідова Донецької області.

У зв`язку з неотриманням пенсійних виплат за період з 01.03.2016 року по 20.04.2018 року позивач звернулась до відповідача з відповідним зверненям. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за результатами розгляду звернення ОСОБА_2 щодо невиплати пенсії повідомило, що належні пенсійні кошти з 01.03.2016 року будуть виплачені після прийняття окремого порядку, визначеного КМУ, як це передбачено постановою КМУ від 08.06.2016 року №365.

У відзиві на адміністративний позов зазначено, що нарахований борг за минулий період відповідно до статті 46 Закону №1058, пенсія за період з 01.03.2017 року по 31.10.2018 року в сумі 51701,42 грн. виплачується рівними частинами з 01.04.2019 року, а саме:

- в квітні 2019 року виплачено 6484,10 грн. (3457,15 грн. пенсія за квітень 2019 року

та 3026,95 грн. частина боргу за минулий період);

- в травні 2019 року виплачено 6484,10 грн. (3457,15 грн. пенсія за травень 2019 року

та 3026,95 грн. частина боргу за минулий період);

- в червні 2019 року виплачено 6484,10 грн. (3457,15 грн. пенсія за червень 2019 року

та 3026,95 грн. частина боргу за минулий період).

Вказане підтверджується довідкою від 06.06.2019 року №847/04.06-49, в якій також зазначено, що пенсія за період 01.03.2017 року по 31.10.2018 року в загальній сумі 51 701,42 грн. виплачується рівними частинами по 3 026,95 грн. з 01.04.2019 року відповідно до статті 46 Закону №1058, тому загальна сума буде зменшуватись щомісяця.

Таким чином, із довідки від 06.06.2019 року №847/04.06-49 вбачається, що станом на червень 2019 року включно загальна сума боргу щомісячно зменшується на суму виплачуваного боргу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058.

Частиною 3 статті 4 Закону №1058 встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

У рішенні по справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату, як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених частиною 1 статті 49 Закону №1058. При цьому припинення виплати пенсії з інших підстав можливо лише у випадках, передбачених законом.

Отже, право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.

Суд зауважує, що Законом України від 20.10.2014 року №1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон №1706) підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.

Також суд звертає увагу на те, що рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалось та не направлялось, а ні позивачу, а ні до суду.

Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону №1706), не звужуючи обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, припиняючи виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 від 03.05.2018 року (провадження №Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018 року.

В силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З урахуванням викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Що стосується вимоги позивача, про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.03.2016 року по 20.04.2019 року, суд зазначає наступне.

За статтею 1 Закону України від 19.10.2000 року №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» (далі - Закон №2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтями 2, 3 Закону №2050 встановлено строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.

З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктом 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050 та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050 окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в Постанові від 24.010.2019 року по справі №159/1615/17 (провадження №К/9901/22965/18).

Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 22.11.2018 року по справі №522/1404/17 (провадження №К/9901/16601/18) основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050 та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Надаючи оцінку даній позовній вимогі, суд виходить із того, що встановлення такого обов`язку є правом суду. Отже, імперативних приписів вищевказана норма не містить.

При розгляді даної позовної вимоги судом враховано, що заборгованість починаючи з квітня 2019 року щомісячно зменшується. Отже відсутні підстави вважати про можливе неналежне виконання судового рішення у справі, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні даної позовної вимоги.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.

Згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 256,13 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 01.03.2016 року по 20.04.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за період з 01.03.2016 року по 20.04.2019 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.03.2016 року по 20.04.2019 року в порядку і розмірах, встановлених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 256,13 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська