Ухвала суду № 8294136, 10.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                                                                                К-20128/09

                                                                                                              м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                    Ланченко Л.В.

                              Нечитайла О.М.

                              Сергейчука О.А.

                              Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.12.2008 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2009 р.

у справі № 2а-31662/08

за позовом Комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго»

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області

про скасування податкових повідомлень-рішень , -

                              ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.12.2008р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2009 р., позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку № 0001042301/0 від 06.10.2008 р., № 0001032301/0 від 06.10.2008 р., № 0001022301/0 від 06.10.2008 р. про застосування штрафних санкцій в сумі 628763,92 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн.

ДПІ у м. Сєвєродонецьку подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 5.3.1 п.5.3 ст. 5, п.п. 15.1.1 п. 1.1 ст. 15, п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, зазначаючи, що податковий орган не визначав податкові зобов’язання, а визначав штрафні санкції за здійснення перерахування до бюджету податку на додану вартість з порушенням граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань, у зв’язку із чим строк давності у 1095 днів обраховується з дати погашення податкового боргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом № 2117/23-13405551 від 03.10.2008 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яке полягало у тому, що підприємство здійснило перерахування до бюджету податку на додану вартість з порушенням строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань.

На підставі акту перевірки 06.10.2008 р. прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0001042301/0 про визначення позивачеві штрафних санкцій у сумі 37477,39 грн. (10 %) за затримку на 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання у сумі 374773,90 грн.; № 0001032301/0 про визначення штрафних санкцій у сумі 71665,13 грн. (20%) за затримку на 83 календарних дні граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання у сумі 358325 грн. 65 коп.;

№ 0001022301/0 про визначення штрафу у розмірі у сумі 519621, 40 грн. (50%) за затримку на 322 календарних дні граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання у сумі 1039242,80 грн.

Здійснюючи розрахунок штрафних санкцій (додаток до акта перевірки), податкова інспекція визначала кількість прострочених днів сплати самостійно визначених позивачем сум податкового зобов'язання у поданих податкових деклараціях (за грудень 2004 року в сумі 58060 грн.; за січень 2005 року в сумі 95197 грн.; за лютий 2005 року в сумі 63539 грн.; за березень 2005 року в сумі 99837 грн., за уточнюючим розрахунком позивача поданого у травні 2005 року, з виправленням помилок березня 2005 року, в сумі 65836,62 грн.), виходячи з дати їх погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося у день подання позивачем податкової декларації за вересень 2005 року (№ 34088 від 19.10.2005 р.) за рахунок визначеного у цій декларації від’ємного значення з податку на додану вартість у сумі 489734 грн.

Податкова інспекція також визначала кількість прострочених днів сплати самостійно визначених позивачем сум податкового зобов'язання у поданих податкових деклараціях (перелік декларацій наведений у розрахунках), виходячи з дати їх погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося шляхом перерахування позивачем коштів відповідними платіжними дорученнями, здійсненими у рахунок сплати податкових зобов’язань за інші визначені позивачем періоди, а також як цільові платежі, здійснені на виконання вимог ст. 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією суду апеляційної інстанції стосовно відсутності у податкового органу права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при сплаті податкових зобов’язань з податків, зокрема з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов’язання.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. № 1251-XII (із змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, позивач, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на додану вартість, виконав своє зобов’язання зі сплати цього податку за визначеними ним періодами, в тому числі і перерахованого ним як цільовий платіж відповідно до ст. 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»та Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статті 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 09.02.2006 р. № 124, якими визначено порядок проведення розрахунків з погашення зобов’язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями.

Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами»визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

В силу вимог п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

Оскільки у податкової інспекції не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені позивачем суми податку на додану вартість за інші періоди, ніж визначені позивачем, то визначення періоду протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов’язання, виходячи із дати погашення позивачем інших зобов’язань з податку, є помилковим.

Позиція суду першої інстанції стосовно відсутності у податкового органу правових підстав застосовувати до платника податків штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов’язання після закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, визнається судом касаційної інстанції правильною з огляду на таке.

Виходячи із змісту п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, податковий орган наділений правом самостійно визначати суму податкових зобов’язань платника податку у випадках, визначених цим Законом за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов’язання, виключно не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі подання податкової декларації пізніше - за днем її фактичного подання. У разі не визначення протягом зазначеного строку суми податкових зобов’язань законодавець передбачив, що у такому випадку платник податків вважається вільним від податкового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами податкової інспекції про те, що строки давності, передбачені даною нормою Закону, не застосовуються при визначенні платнику податку податковим органом штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, оскільки, на думку податкової інспекції, останні не є податковим зобов’язанням.

Відповідно до п. 17.3. ст. 17 вказаного Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, штрафні санкції, застосовані контролюючим органом до платника податків у зв'язку з не сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення, яке, виходячи із вимог п. 1.9 Закону є повідомленням про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом, належать до податкових зобов’язань - зобов’язань платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом.

Така позиція узгоджується і з приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, за якими у випадку не сплати у встановлений строк самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в адміністративному чи судовому порядку податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) останнє визнається податковим боргом.

Доводи податкової інспекції про те, що строк давності у 1095 днів має обраховуватися з дня погашення податкового боргу не узгоджується з приписами п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

У разі непогашення платником податку узгодженого податкового зобов’язання у визначений законом строк, останнє визнається сумою податкового боргу, який може бути стягнутий до бюджету у встановленому вищевказаним Законом порядку з урахуванням вищевказаних строків давності.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2211, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ :

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.12.2008 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2009 р. –без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                              Н.Г. Пилипчук

          Судді                                                            Л.В. Ланченко

          О.М. Нечитайло

          О.А. Сергейчук

                                                                      О.І. Степашко