Рішення № 82930148, 03.07.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 липня 2019 року Справа № 280/1986/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 02.05.2019 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби Івано-Франківської області (надалі, також відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.04.2019 №Ф-588-56 у розмірі 18276,72 грн. та зобовязати відповідача внести зміни до інформаційної системи органу доходів і зборів щодо відсутності у платника ОСОБА_1 заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску станом на 03.04.2019.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив про порушення відповідачем термінів формування та направлення оскаржуваної вимоги, встановлених пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449. Позивач також вказав, що документальні перевірки, передбачені пунктом 3 розділу VI вказаної Інструкції відносно нього не проводились, жодних документів на адресу позивача стосовно перевірок не надходило. Відтак, на переконання позивача, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною і підлягає скасуванню.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 27.05.2019. У відзиві проти задоволення позовних вимог позивача представник відповідача заперечив, вказав, що відповідно до витягу з ідентифікаційних даних наявних в базах даних органів ДФС, з 27.06.2003 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та відповідно до інформації з ЄДР підприємницька діяльність ОСОБА_1 припинена 11.02.2019. Того ж дня 11.02.2019 позивача було знято з обліку як платника податків. Враховуючи наведене, у відповідності до вимог частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», незалежно від фінансового стану платника, останній зобовязаний сплачувати єдиний внесок. З огляду на автоматично проведений розрахунок заборгованості по сплаті єдиного внеску станом на 31.01.2019, борг позивача складає 18276,72 грн. На переконання відповідача, оскаржувану вимогу винесено правомірно, із дотриманням вимог чинних правових норм, а тому, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 29.05.2019 було відкладено розгляд справи на призначено наступне судове засідання на 03.07.2019.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, надіслав до суду клопотання, в якому просив справу розглянути за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, письмові докази, наявні в матеріалах даної адміністративної справи, встановив такі обставини.

Судом встановлено та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 27.06.2003, а також 25.03.2004 був взятий на облік як платник податків та 27.06.2003 взятий на облік як платник єдиного внеску за № 08095-01044.

Відповідно до довідки про зняття з обліку платника податків від 17.06.2004 № 78/28-17 ОСОБА_1 знятий з податкового обліку 17.06.2004.

Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 27.06.2003, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача внесено 11.02.2019 (номер запису 1908050700055).

Позивачем 13.04.2019 отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-588-56 від 03.04.2019, відповідно до змісту якої, ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 31.03.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 грн. та зобовязано позивача, протягом 10 календарних днів з моменту отримання вимоги, сплатити зазначений борг.

Не погоджуючись із таким рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, ОСОБА_1 , з метою захисту своїх порушених прав, звернувся із позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із такого.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (в редакції, чинній станом на 01.07.2004 року, далі - Закон України № 755-IV).

Відповідно до частини 1 статті 46 цього Закону державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 46 Закону № 755-IV імперативно встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Стаття 47 Закону № 755-IV регламентує порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.

За правилами частини 1 статті 47 вказаного Закону для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;

документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Згідно частини 7 статті 47 Закону України № 755-IV державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.

За приписами частини 9 статті 47 Закону № 755-IV у разі припинення підприємницької діяльності за її рішенням, фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;

свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;

довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків;

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

Відповідно до частини 15 статті 47 Закону № 755-IV за відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Частиною 17 статті 47 Закону № 755-IV встановлено, що державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

За правилами частини 1 статті 51 Закону № 755-IV державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов`язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів звернення до державного реєстратора у 2004 році з документами для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, як не надано і свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм та матеріалів адміністративної справи суд дійшов висновку про те, що позивачем не було завершено процедуру припинення підприємницької діяльності, оскільки позивач, прийнявши рішення про припинення підприємницької діяльності та отримавши довідки про зняття з обліку в податкових органах та органах Пенсійного фонду України, - не звернувся у передбаченому законодавством (чинному на час прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності) порядку до державного реєстратора з необхідними документами для проведення припинення державної реєстрації підприємницької діяльності, та не отримав копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Отже, оскільки в частині 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» чітко визначено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, - суд дійшов висновку, що позивач має статус фізичної особи-підприємця.

Крім того, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ФОП ОСОБА_1 не перебуває в процесі припинення.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що посилання позивача на те, що він не здійснював з 2003 року підприємницької діяльності і як платник єдиного соціального внеску не реєструвався, є хибними та не звільняють його від сплати єдиного соціального внеску.

Щодо посилання позивача на те, що згідно інформації про зняття з податкового обліку з 17.06.2004, він не перебував на обліку у контролюючих органах, отже також звільнений від сплати єдиного соціального внеску - суд не приймає його до уваги та вважає безпідставним, оскільки зазначена інформація не є підтвердженням припинення підприємницької діяльності позивача у 2004 році, та, відповідно, не скасовує обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску.

Щодо посилань позивача на те, що відповідно до довідки ПАТ «Мелітопольгаз» від 17.04.2019 № 522, він з 03.09.2018 офіційно працює слюсарем СВАР Веселівського цеху природного газу ПАТ «Мелітопольгаз», та за нього, як за застраховану особу роботодавцем в повному обсязі сплачувався єдиний соціальний внесок суд зазначає наступне.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві.

Крім того, чинне законодавство України не виключає можливості одночасного здійснення підприємницької діяльності та роботи за трудовим договором на підприємстві.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини 5 статті 9 Закону України № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

За правилами пункту 2 частини1 статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 12 статті 9 встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) та Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

За приписами пункту 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 13 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, частина 16 статті 25 Закону України № 2464-VI).

Окрім зазначеного, позивач вказує на те, що документальні перевірки стосовного нього відповідачем не проводились, жодних документів, складених в результаті проведення перевірки позивачем не отримано, а відтак, оскаржувана вимога про сплату боргу підлягає скасуванню, оскільки винесена безпідставно, в порушення вимог пункту 3 розділу VI Інструкції.

Наведене твердження позивача суд вважає помилковим, з огляду на приписи пункту 4 розділу VI Інструкції, згідно із яким вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Враховуючи вказане, а також положення абзаців 1-4 пункту 3 Інструкції №446, проведення документальної перевірки не є єдиною підставою для визначення заборгованості зі сплати єдиного внеску та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому, посилання позивача на відсутність будь-яких документів щодо проведеної відповідачем перевірки як на підставу для скасування оскаржуваної вимоги суд вважає безпідставними.

Суд зазначає, що вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги все зазначене вище, суд дійшов переконання про те, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.04.2019 №Ф-588-56 у розмірі 18276,72 грн Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області винесено у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Твердження позивача, наведені у позовній заяві є безпідставними, висновків відповідача не спростовують, відтак позовна заява є такою, що не підлягає задоволенню.

З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, та відсутність доказів про понесення відповідачем будь-яких витрат, повязаних з розглядом справи, в силу вимог статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2019.

Суддя А.В. Сіпака