Рішення № 82917715, 02.07.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.07.2019 Справа № 910/5437/19

Господарський суд Донецької області у складі:

Судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (52002, Дніпропетровська область, смт. Слобожаньске, вулиця В. Сухомлинського, будинок №76; код ЄДРПОУ - 30487219)

до акціонерного товариства «Київенерго» (85612, Донецька область, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок №34; код ЄДРПОУ - 00131305)

про стягнення 31 250,48 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

До господарського суду міста Києва 24.04.2019 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» до акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 31 250,48 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що у зв`язку із розірванням договору №311799-02 від 29.01.2016 на постачання теплової енергії наявні підстави для повернення відповідачем на користь позивача надмірно сплачених коштів, як безпідставно набутих акціонерним товариством «Київенерго».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.05.2019 вирішено передати матеріали позовної заяви для розгляду за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

03.06.2019 матеріали позовної заяви по справі №910/5437/19 надійшли до господарського суду Донецької області.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.06.2019 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Позивач усунув у встановлений судом строк виявлені недоліки, надав відповідні докази суду.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.06.2019 відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02.07.2019.

02.07.2019 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує проти задоволення позову та стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Відзив мотивований тим, що договір №311799-02 від 29.01.2016 на постачання теплової енергії не містить жодного пункту, який би зобов`язував відповідача здійснювати повернення коштів позивачу; зміст додаткової угоди про розірвання договору свідчить про те, що виконанню підлягають грошові зобов`язання позивача перед відповідачем щодо оплати отриманої теплової енергії. Також, вказує, що позивачем не доведено факту сплати коштів за неотриману тепловуенергію.

Представники сторін у судове засідання 02.07.2019 не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

29.01.2016 між публічним акціонерним товариством «Київенерго» (правонаступником якого є акціонерне товариство «Київенерго», далі - енергопостачальна організація, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (абонент, позивач) було підписано договір на постачання теплової енергії №311799-02 (договір), предметом якого, відповідно до п. 1.1 договору, є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах передбачених цим договором.

У відповідності до п.п. 2.2.1 договору Енергопостачальна організація зобов`язалась постачати теплову енергію для потреби: опалення та вентиляції в період опалювального сезонув кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору.

Згідно п. 2.3.1 договору Абонент зобов`язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у Додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

За умовами п. 2.3.2 договору Абонент зобов`язався виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Пункт 5.1. договору передбачає, що Облік споживання Абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

У пунктах 6.1.1 - 6.1.4 договору зазначено, що Енергопостачальна організація несе відповідальність за невиконання умов договору; безперебійний відпуск теплової енергії при виконанні Абонентом своїх зобов`язань по цьому договору; правильність застосування тарифів та достовірність нарахувань за фактично відпущену теплову енергію абоненту; виконання Правил, нормативних чи галузевих актів щодо взаєморозрахунків за енергоносії та чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.3.1. - 6.3.2 договору Абонент несе відповідальність за невиконання умов договору. Споживання теплової енергії без дозволу енергопостачальної організації понад встановлені договором теплові навантаження по кожному параметру теплоносія та джерелу теплопостачання.

Пункти 6.3.4 та 6.3.5 договору передбачають, що Абонент несе відповідальність за виконання порядку розрахунків за теплову енергію, викладених в додатку №4 до договору; виконання Правил, нормативних актів з питань користування, взаєморозрахунків за енергоносії та чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.4.1. - 6.4.2. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. Строк виконання зобов`язань за цим договором в такому разі відкладається на період існування таких обставин. У випадку існування обставин непереборної сили більше трьох місяців кожна з сторін може письмово повідомити іншу сторону про розірвання договору, з обов`язковим проведенням розрахунків за спожиту теплову енергію; сторона, для якої виконання зобов`язань стало неможливим внаслідок дії обставин непереборної сили повинна письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії та припинення дії таких обставин негайно, але не пізніше п`яти календарних днів.

Спори сторін, пов`язані з укладанням, зміною, виконанням, та розірванням цього договору регулюються правилами, обміном листами, укладенням додаткових угод, а також іншими необхідними заходами. Пропозиції по зміненню договірних обсягів постачання тепловою енергії надаються сторонами не пізніше ніж за 15 днів до початку розрахункового періоду; сторони зобов`язуються розглянути претензію іншої сторони та прийняти необхідні заходи щодо її урегулювання на взаємній основі; після закінчення 30 днів, з моменту отримання претензії відповідачем та не при досягненні згоди, сторони мають право звернутися для вирішення спору в господарський суд м. Києва (п.7.1. - 7.3. договору).

Пункти 8.1. - 8.3. договору передбачають, що цей договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 31.12.2016; договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; прийняття рішення Господарським судом; передбачених п.6.4.1. договору; ліквідації сторін. Припинення дії договору не звільняє Абонента від обов`язку повної сплати спожитої теплової енергії.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.8.4. договору).

Пункт 9.6. договору передбачає що, умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документа.

Відповідно до п. 2 додатку №1 до орієнтована вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів діючих на момент укладення договору, становить 10066,42 грн (без ПДВ)., ПДВ 2013,28 грн.

Пунктом 1 - 2 додатку №4 до договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі. Абонент до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України «Про Заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово.

Згідно з п. 5 додатку №4 до договору Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у РТМ 2Центр» за адресою: вул. Жилянська, буд. №63, тел.. 287-77-32:

- Облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період;

- акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки «Абонент» повертає в ТРМ);

- акт виконаних робіт.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у відповідності до умов договору, він вчасно шляхом авансування сплачував за теплову енергію кошти протягом усього строку її постачання публічним акціонерним товариством «Київенерго».

Судом встановлено, що 24.04.2018 Київською міською радою прийнято рішення №517/4581 про завершення 30 квітня 2018 року включно укладеної з публічним акціонерним товариством «Київенерго» Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001.

У зв`язку з наведеним з 01.05.2018 публічне акціонерне товариство «Київенерго» припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та АЕО «Київенерго», визначено комінальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради № 591 від 10.04.2018, ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, отримало КП «Київтеплоенерго».

На підставі викладеного, Додатковою угодою від 27.04.2018 договір на постачання теплової енергії №311799-02 від 29.01.2016 з 30.04.2018 розірваний сторонами, які погодили, що з вказаної дати припиняються зобов`язання Енергопостачальної компанії перед Абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання Абонента, що виникли за договором, та залишилися невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 01.10.2018 (п. 1 додаткової угоди).

Позивач вказує, що в період договору №311799-02 від 29.01.2016 ним було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 173 340,71 гривень.

На підтвердження вказаного позивачем надано довідку АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 20.02.2019 №ДН-ВЗ/62192 про перерахування грошових коштів з поточного рахунку позивача на поточний рахунок відповідача. Також АТ «Райфайззен Банк Аваль» до даної довідки додано реєстр платежів.

Проте, позивачем фактично отримано теплову енергію на суму 142 090,23 гривень. Тобто, позивачем здійснено переплату на суму 31 250,48 гривень.

Відповідно до акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018, підписного між сторонами, станом на 01.05.2018 сума переплати позивача за договором №311799-02 від 29.01.2016 становить 31 250,48 гривень.

Отже, оскільки з 01.05.2018 акціонерне товариство «Київенерго» позбавлене права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, а також в останнього була відсутня можливість у подальшому надавати зазначені послуги, то фактично починаючи з 01.05.2018, теплова енергія позивачу відповідачем не поставлялась.

З метою виконання п. 7.1. договору, 07.03.2019 позивачем на адресу відповідача направлено лист №06/03/19-15 з вимогою щодо повернення коштів, у зв`язку з розірванням 30.04.2018 договору №311799-02 від 29.01.2016 на постачання теплової енергії та наявності залишку сплаченої на рахунок відповідача передплати у розмірі 31 250,48 гривень.

Вказана претензія отримана відповідачем 11.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4910108335522.

У зв`язку з неповерненням коштів, позивач звернувся до суду.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача, що оскільки перерахована позивачем в якості передоплати за договором сума коштів у розмірі 31 250,48 гривень знаходиться у відповідача, а правова підстава їх набуття - договір про постачання теплової енергії відпала у зв`язку з його розірванням, то зазначені кошти вважаються такими, що утримуються відповідачем без належної правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Закон не визначає поняття «неможливість виконання зобов`язання». Під цим слід розуміти неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов`язанням дії, спрямовані на його виконання. Розрізняють випадкову і винну неможливість виконання. За «випадковою неможливістю» виконання зобов`язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання. Вже здійснене виконання у взаємному зобов`язанні зберігає силу за умови, що сторона, яка його виконала, отримала від іншого контрагента зустрічне задоволення, а те виконання, за яке вона зустрічного задоволення не отримала, їй повертається.

За «винною неможливістю» виконання зобов`язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов`язок виконання трансформується в обов`язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку тощо. Неможливість виконання може поширюватися на все зобов`язання або на окрему його частину. Вона може бути як постійною, так і тимчасовою. За постійної неможливості виконання зобов`язання припиняється, оскільки мета його недосяжна. Неможливість виконання зумовлена певними об`єктивними обставинами, через які боржник не може здійснити виконання. Але у всіх випадках неможливість виконання зобов`язання може бути підставою його припинення.

Як вбачається з рішення Київської міської ради №439/2661 від 20.06.2017 «Про припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 продовжено до 26 квітня 2018 року, а припинити дію Угоди, зазначеної в пункті 1 цього рішення, вирішено з 27 квітня 2018 року.

На підставі викладеного, суд відмічає, що відповідач з прийняттям вказаного рішення Київської міської ради був обізнаний про строк дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 до 26.04.2018, її припинення з 27.04.2018 та неможливість виконання своїх обов`язків перед позивачем з цього строку, а тому, діючи добросовісно, повинен був повідомити позивача про неможливість виконання свого зобов`язання за договором з 27.04.2018 та повернути зайво отримані від позивача кошти в сумі 31 250,48 гривень.

Згідно з ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Наведене свідчить про винну неможливість виконання відповідачем свого зобов`язання за укладеним договором, що має наслідком трансформацію зобов`язання відповідача за вказаним договором, а саме припинення зобов`язання з поставки теплової енергії та виникнення зобов`язання з повернення виконаного позивачем зобов`язанням зі сплати коштів в сумі 18776, 86 грн відповідно до норми п.3 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначено судом вище, 07.03.2019 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію щодо повернення грошових коштів, у якій позивач вимагає у відповідача повернення переплати за договором у розмірі 31 250,48 гривень, копія даної претензії із описом вкладення в цінний лист та фіскальним чеком, що підтверджують її направлення на адресу відповідача (поштове відправлення № 4910108335522) містяться в матеріалах справи.

При цьому, як вбачається з наданої позивачем копії витягу з офіційного сайту «Укрпошти» щодо відстеження поштової кореспонденції, вказане вище поштове відправлення № 4910108335522 отримано відповідачем 11.03.2019.

Всі викладені обставини свідчать про обізнаність відповідача щодо припинення господарських взаємовідносин згідно договору на постачання теплової енергії та про необхідність повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 31 250,48 гривень, які в свою чергу були сплачені позивачем в якості передплати за спірним договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Крім цього, у п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», зазначено, що статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Станом на момент розгляду спору, а ні відповіді на претензію позивача, а ні належних доказів не отримання такого листа, а ні доказів повернення грошових коштів у розмірі 31 250,48 гривень відповідачем суду не надано.

За таких обставин, на даний час у розпорядженні відповідача знаходиться сума переплати у розмірі 31 250,48 гривень, яка належить позивачеві та не може бути використана у зв`язку із припиненням надання відповідачем послуг з теплопостачання, що і є предметом договору постачання теплової енергії № 311799-02 від 29.01.2016.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18.04.2019 №910/493/18, в який викладено висновок про те, що акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, як на преюдиціальну судову практику, судом не приймаються, оскільки судове рішення по справі №910/493/18 між іншими сторонами, щодо іншого предмету спору та з інших підстав.

А саме у наведеному рішенні Верховного Суду було надано оцінку акту звіряння взаємних розрахунків – як єдиного доказу, що підтверджував факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором купівлі-продажу.

Верховний суд зазначив, що «суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги в якості належного доказу здійснення поставки товару за договором купівлі - наданий позивачем акт звіряння розрахунків за відсутності в матеріалах справи інших доказів поставки товару за зазначеним договором, в тому числі первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували вчинення господарських операцій. Крім того, суди не врахували, що відображені в акті відомості не містять посилання на договір купівлі-продажу, який є підставою позовних вимог у цій справі, не надали оцінку тому, що частина зафіксованих в акті відомостей щодо здійснених сторонами у справі господарських операцій та проведених розрахунків стосуються періоду до дати укладення договору купівлі-продажу, тобто які виходять за межі строку, з якого між сторонами у справі виникли правовідносин на підставі зазначеного договору».

В даному випадку, акт звіряння взаєморозрахунків складений за наслідками розірвання договору про надання послуг, та не охоплює жодний період, а лише констатує кінцеве сальдо споживача на момент розірвання відповідного договору.

Також у вказаному акті звіряння взаєморозрахунків міститься посилання на договір постачання теплової енергії №311799-02 від 29.01.2016.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським документом».

Водночас, акт звірки може вважатися доказом у справі, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Таким чином, акт звірки може бути доказом, якщо:

- інформація, що в ньому відображена, підтверджена первинними документами;

- містить підписи уповноважених на це осіб.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1389/18.

Судом встановлено, що доданий до матеріалів позовної заяви акт звірки взаєморозрахунків підписаний уповноваженими особами як енергопостачальної організації (відповідача) так і абонента (поивача), а отже вказаний акт звірки взаєморозрахунків може бути належним доказом у даній справі.

Разом з тим, суд оцінює докази у їх сукупності та відзначає, що у матеріалах справи наявна довідка АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 20.02.2019 №ДН-ВЗ/62192 з реєстром платежів про перерахування з поточного рахунку позивача на рахунок відповідача грошових коштів на виконання умов договору постачання теплової енергії № 311799-02 від 29.01.2016.

Факт існування вищевказаної переплати за договором підтверджується також наявними у матеріалах справи актами приймання-передавання товарної продукції.

Належних та допустимих доказів щодо надання відповідачем позивачу послуг визначених у договорі, на суму переплати до суду також не подано.

Вищенаведені докази спростовують твердження відповідача зазначені у відзиві.

Відповідно до ст. 74, 75 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не спростовано поданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів повернення позивачу безпідставно утриманих грошових коштів в заявленій сумі, чи доказів відсутності в останнього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в розмірі 183776,86 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 9 325,04 гривень.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно п.1, п.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1,2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідачем, у свою чергу, у відзиві на позов викладені заперечення щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу. Відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що позивачем не подано доказів які б підтверджували обставини щодо виставлення відповідного рахунку на оплату та обставини щодо оплати позивачем послуг адвоката, а отже відсутні підстави для її стягнення.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №905/194/18 від 05.02.2019.

Також, при визначенні суми таких витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У даному випадку для підтвердження понесених витрат, позивач долучив до справи у копіях: довіреність №01/04/19-2 від 01.04.2019, свідоцтво адвоката Павлової М.В. про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3675 від 02.04.2018, договір №08/02-19/1 від 08.02.2019 про надання правової (правничої) допомоги, витяг з наказу Адвокатського об`єднання «Альянс» №3-к від 29.03.2019.

Водночас, позивачем не подано суду первинних бухгалтерських документів, що підтверджують надання та виконання таких послуг, належної їх сплати заявником, зокрема, не подано платіжного доручення про перерахування коштів чи прибуткового касового ордеру. Також відсутній акт фактично наданих послуг з правничої допомоги адвокатом Павловою М.В. У той час, як умовами договору про надання правової №08/02-19/1 від 08.02.2019 (пункт 3.1. розділу 3) передбачено, що доказом надання послуг адвокатом та підставою для сплати адвокату гонорару, є акт наданих послуг.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.13 за № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п`ятою статті 49 ГПК (в редакції, що діяла до 15.12.2017). Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, відшкодуванню підлягають тільки фактично понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.

Враховуючи відсутність відповідних доказів у справі, розподілу підлягають тільки витрати на оплату судового збору.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 185, 191, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» до акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 31 250,48 гривень – задовольнити.

Стягнути з акціонерного товариства «Київенерго» (85612, Донецька область, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок №34; код ЄДРПОУ - 00131305) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (52002, Дніпропетровська область, смт. Слобожаньске, вулиця В. Сухомлинського, будинок №76; код ЄДРПОУ - 30487219) 31 250,48 гривень безпідставно набутого майна (грошових коштів), а також 1 921,00 гривень судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 02.07.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2019.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (52002, Дніпропетровська область, смт. Слобожаньске, вулиця В. Сухомлинського, будинок №76; код ЄДРПОУ - 30487219)

Відповідач: акціонерне товариство «Київенерго» (85612, Донецька область, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок №34; код ЄДРПОУ - 00131305)

Суддя С.М. Фурсова