Ухвала суду № 82911214, 04.06.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

справа № 752/14390/16-к

провадження №: 1-кс/752/4121/19

У Х В А Л А

04.06.2019 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю.,

за участю секретаря Воробйова І.О.,

сторін кримінального провадження:

прокурора Жили О.Б.,

особи, яка подала клопотання - адвоката Палієнка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання адвоката Палієнка Олександра Андрійовича в інтересах власника майна ОСОБА_1 про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні №42015100000000160, відомості щодо якого внесені 10.02.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді надійшло вказане клопотання, в якому адвокат просить скасувати арешт з майна та всі заборони, накладені на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21.04.2015 (справа №752/6449/15-к), у кримінальному провадженні № 42015100000000160, відомості щодо якого внесені 10.02.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме з нежилих приміщень з №1 до №9 (групи приміщень №30), загальною площею 146,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровані за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

В обґрунтування поданого клопотання адвокат зазначив, що слідчим відділом прокуратури міста Києва проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені №42015100000000160, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.02.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 не є підозрюваною або обвинуваченою особою та взагалі непричетний до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Окрім цього, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна та будь-яких судових рішень, які б свідчили протилежні відсутні.

Крім того, вказане нерухоме не є речовим доказом по справі та не визначено як предмет вчинення кримінального правопорушення, а обґрунтування накладеного арешту не узгоджуються із вимогами ст. 170 КПК України, внаслідок чого слідчим суддею, всупереч положенням ст. 173 КПК України необґрунтовано накладено арешт на зазначене нерухоме майно, що підлягає скасуванню в порядку ст. 174 КПК України.

В судовому засіданні ОСОБА_4 підтримав подане клопотання та просив його задовольнити. Прокурор в судовому засіданні заперечував проти скасування арешт з вказаного нерухомого майна. При цьому, на підтвердження обґрунтованості накладення арешту на майно надав слідчому судді копію повідомлення про підозру ОСОБА_5 , який підозрюється у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Вивчивши клопотання та додані до нього копії документи, а також надані прокурором документи на підставі яких прийнято судове рішення про накладення арешту майна, заслухавши обґрунтування адвоката та заперечення прокурора, слідчий суддя вважає необхідним задовольнити клопотання, виходячи з наступного.

Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом прокуратури міста Києва проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені №42015100000000160, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.02.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21.04.2015 (справа №752/6449/15-к), у кримінальному провадженні № 42015100000000160, відомості щодо якого внесені 10.02.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, накладено арешт на вказане нерухоме майно.

Як вбачається із вказаної ухвали, слідчим суддею встановлено, що арешт накладався на підставі пункту 1 частини другої ст.170 КПК України, у зв`язку із збереження речових доказів.

Разом з тим, положеннями частини 1 стаття 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Зі змісту ч. 3 ст. 170 КПК України вбачається, що у випадках п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Положеннями ч. 2 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя вважає, що під час накладення арешту на вказане нерухоме майно, слідчим суддею не в повній мірі були враховані питання, визначені ч. 2 ст. 173 КПК України.

Як встановлено слідчим суддею під час розгляду клопотання, із матеріалів клопотання не вбачається належних та допустимих доказів того, що вказане нерухоме майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Положеннями ч. 1 ст. 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Частиною 1 статті 22 КПК України встановлено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх прав та виконання процесуальних обов`язків.

Слідчим суддею надавалась процесуальна можливість прокурору подати відповідні документи (докази) обґрунтованості накладеного арешту на вказане нерухоме, у тому числі щодо надання слідчому судді для вивчення та дослідження під час розгляду клопотання, матеріалів вказаного кримінального провадження в частині обґрунтованості накладення арешту.

Однак, прокурор не скористався своїм процесуальним правом щодо надання належних та допустимих доказів обгрунтованості накладення арешту на зазначене нерухоме майно.

Таким чином, слідчий суддя, приймаючи за основу гарантовані принципи диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також недоторканності права власності, приходить до висновку про недоведеність прокурором під час розгляду клопотання, що вказане нерухоме майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, є об`єктом кримінально протиправних дій та набуте ОСОБА_6 кримінально протиправним шляхом. Також, це не підтверджується і не встановлено ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21.04.2015 (справа №752/6449/15-к).

Більше того, із вказаної ухвали слідчого судді не вбачається мети, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, яка слугувала підставою для накладення арешту.

Як встановлено слідчим суддею, нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №30) загальною площею 146,8 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,посвідка на постійне проживання, серія та номер: ІН НОМЕР_2 , виданий 27.03.2013 року, видавник: 8001, країна громадянства Ізраїль).

Одночасно з тим, кримінальне провадження здійснюється відносно службових осіб Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації, які нібито причетні до незаконного, за завідомо заниженою вартістю, привласнення майна територіальної громади міста у вигляді об`єктів нерухомості, чим завдали збитків у сумі понад 255 млн. грн.

Разом з тим, слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_3 отримав вказане нерухоме майно у власність на підставі договору купівлі-продажу, тобто є добросовісним набувачем.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Враховуючи те, що прокурором не доведено під час розгляду клопотання, що вказане нерухоме майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а стороною захисту доведено, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна, слідчий суддя приходить до висновку про необґрунтованість накладення арешту.

Разом з тим, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ узагальнив судову практику щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (від 07.02.2014 року), згідно якої чітко визнав, що відносно осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про накладення арешту на їх майно.

Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на наведене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Таким чином, арешт на нежилі приміщення накладено необґрунтовано, оскільки будь-які ОСОБА_3 не має статусу підозрюваного або обвинуваченого, та в силу закону не може нести будь-яку юридичну відповідальність, у тому числі своїм майном, за дії посадових та/або службових Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації..

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 3. ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Процесуальний закон чітко визначає підстави для застосування заходів забезпечення кримінального провадження з обов`язком слідчого довести слідчому судді, що такі заходи виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який слідчий зазначає у своєму клопотанні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Згідно положень Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24.03.2005 по справі «Фрізен проти Російської Федерації», судом наголошується, що перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-И). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series А N 98).

Положеннями ст.ст. 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому дим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість доводів адвоката Палієнка О.А., а тому клопотання про скасування арешт з майна підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 174, 372 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання адвоката Палієнка Олександра Андрійовича в інтересах власника майна ОСОБА_1 про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт з майна та всі заборони, накладені на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21.04.2015 (справа №752/6449/15-к), у кримінальному провадженні №42015100000000160, відомості щодо якого внесені 10.02.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме з нежилих приміщень з №1 до №9 (групи приміщень №30), загальною площею 146,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровані за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Ю.Ю. Мазур