Ухвала суду № 8290669, 16.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-6558/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача                    Голубєвої Г.К.

Суддів                                                  Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2008 року

та постанову Господарського суду Львівської області від 12.06.2007 року

по справі № 5/774-28/119А

за позовом Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбуд»

та Приватного підприємства «Унісон»

за участю прокуратури Львівської області

про визнання недійсним господарського зобов’язання, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2007 року Заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбуд»та Приватного підприємства «Унісон про визнання недійсним господарського зобов’язання, укладеного між відповідачами на суму 264438,22грн. з підстав, передбачених ст.ст. 207 ГК України.

Постановою Господарського суду Львівської області від 12.06.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2008 року у задоволенні позову було відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2004-2005 років між ТОВ «Приватбуд»та ПП «Унісон»здійснено фінансово-господарські операції купівлі-продажу товарів на загальну суму 264397,71 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від 10.10.2006 року припинено державну реєстрацію ПП «Унісон».

На думку заступника прокурора та податкового органу вказані фінансово-господарські операції здійснені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій розмір позовних вимог не відповідає дійсності, оскільки згідно даних обліку ТОВ “Приватбуд” сума господарських зобов’язань між відповідачами становить 264397,71 грн., податкова накладна №1/1204 від 31.01.2005 року, яка зазначена в позовній заяві, взагалі не існує.

ТОВ “Приватбуд” було повністю оплачено поставлені ПП “Унісон” товари на суму 264397,71 грн., що підтверджується копіями банківських виписок. Крім того, господарські операції, що є предметом позову, перевірялись ДПІ у Шевченківському районі м. Львова (акт “Про результати планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ “Приватбуд” за період з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року” №2/23-031/32052856 від 25.04.2006 року). Порушень податкового законодавства при здійсненні господарських операцій із ПП “Унісон” перевіряючими виявлено не було.

На час укладення спірних угод купівлі-продажу приватне підприємство перебувало в ЄДРПОУ.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України № 755-IV від 15 травня 2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що юридичним наслідком припинення державної реєстрації підприємства мало бути здійснення ліквідаційної процедури. Сам факт припинення державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Водночас, вирішуючи питання щодо визнання спірних договорів недійсними, суди не врахували того, що вимоги про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Згідно з ч.1 ст.208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 ст.10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій ст. 238 ГК.

Крім того, встановлені ч.1 ст.208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для часткового скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України в частині позовних вимог податкового органу про визнання господарського зобов’язання недійсним в порядку, передбаченому ст.207 Господарського кодексу України. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 157, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2008 року та постанову Господарського суду Львівської області від 12.06.2007 року по справі № 5/774-28/119А в частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсним господарського зобов’язання скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 –237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписБрайко А.І.

підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.