Рішення № 82906248, 02.07.2019, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/97/19 р.

2/622/159/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2019 року смт Золочів

Золочівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Чернової О.В.,

за участю секретаря Вишневської О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою органу опіки та піклування Золочівської РДА Харківської області до ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2019 року до суду надійшла вказана заява, в якій начальник служби у справах дітей Назаренко А.В. просить позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просить стягувати з відповідача аліменти на користь неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку ( доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду та до досягненням дитиною повноліття з перерахуванням вказаного розміру аліментів на особистий рахунок ОСОБА_3 відкритий у відділенні Державного ощадного банку України.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що від шлюбу з ОСОБА_4 має спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 не підтримував відносини з донькою, проживав окремо, не цікавився дитиною. Колишня дружина вдруге вийшла заміж та народила дитину. Після народження другої дитини вона тяжко захворіла. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, після смерті матері дитина стала проживати з бабусею ОСОБА_5 . Молодша дитина стала проживати з біологічним батьком. ОСОБА_1 не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3 Відповідно до висновку органу опіки та піклування Золочівської РДА комісія прийшла до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 . Зважаючи на вищевикладене, виступаючи в найкращих інтересах дитини, захищаючи її права, зважаючи на те, що ухилення батьків від виконання батьківсь ких обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої Законом. Вищезазначені дії є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

В судове засідання представник позивача не з`явилася, надала суду відповідну заяву в якій позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, справу просила розглянути за відсутності представника органу опіки та піклування Золочівської РДА Харківської області.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про час, день та місце судових засідань був повідомлений своєчасно і належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності, відзив та пояснення щодо позову не надав.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитини, яка досягла чотирнадцяти років.ІНФОРМАЦІЯ_1 року в родині ОСОБА_1 та ОСОБА_6 народилася донька - ОСОБА_3 , що вбачається із наданої суду копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (а.с.6).

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , у віці 37 років, померла в смт. Золочів Харківської області, що підтверджується наданою суду копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 (а.с.7).

Згідно довідки Директорки КЗ «Золочівський ліцей №3» В.М. Світличної №01-21/113 від 14.05.2019 року вбачається, що видана вона ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениці 9 класу комунального закладу «Золочівський ліцей №3» Золочівської селищної ради в тому, що вона дійсно проживає зі своїм дядьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та бабусею ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . Батько дівчинки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , довгий час не проживає з донькою, має нову родину, вихованням та розвитком ОСОБА_3 не займається, не відвідує батьківські збори, з класним керівником зв`язок не підтримує і взагалі не цікавиться життям дитини. Вихованням неповнолітньої ОСОБА_3 займається її дядько ОСОБА_8 та бабуся ОСОБА_5 . Бабуся- пенсіонер, тому матеріальне забезпечення та розвиток став головним обов`язком ОСОБА_8, який працює охоронцем у музичній школі відділу культури Золочівської РДА. Дівчинка доглянута, добре навчається, почувається в безпеці (а.с.29).

З акту обстеження житлово-побутових умов сім`ї №92 від 14.05.2019 року вбачається, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Проживає за даною адресою з 1989 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла сестра власника будинку ОСОБА_13 . У померлої залишилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживала разом з матір`ю, але у зв`язку із важкою хворобою матері родина переїхала до будинку дядька ОСОБА_8 . Під час обстеження житлово-побутових умов родини було встановлено наступне. Разом з дитиною проживає бабуся гр. ОСОБА_5 та дядько гр. ОСОБА_8 . ОСОБА_3 є ученицею 9 класу КЗ «Золочівський ліцей №3», має середньо-достатній рівень навчальних досягнень, з боку дядька вона забезпечена всіма необхідними умовами для навчання та проживання, він активно займається її вихованням та розвитком. Батько дитини гр. ОСОБА_1 , 1978 р.н., проживає окремо, за адресою: АДРЕСА_2 . Безпосередньої участі у вихованні дитини батько не бере. За час виконання моїх депутатських повноважень батько жодного разу не відвідував дитину за адресою місця проживання (а.с. 30).

Згідно повідомлення адміністрації комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги Золочівської селищної ради» вбачається, що з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 підписана декларація на обслуговування лікарем ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з бабусею, за адресою: АДРЕСА_1 , яка піклується про її здоров`я та розвиток. Дівчинка має відповідні щеплення, проходе медичний огляд щороку за графіком ліцею №3 смт. Золочів. Батько ОСОБА_3 не цікавиться здоров`ям дитини, не піклується про її фізичний та психологічний стан. Не проживає разом з дитиною та не виявляє бажання проживати разом (а.с.31).

Згідно заяви ОСОБА_1 , яка нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Харківської області Пендюріною Л.С. 27.07.2017 року , останній не заперечує щоб його позбавили батьківства у відношенні його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зараз мешкає зі своєю бабусею ОСОБА_5 , 1956 р.н. та які мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , так як він не має можливості займатися її вихованням. Просив слухати справу про позбавлення його батьківства у всіх інстанціях за його відсутності ( а.с.8).

Золочівською РДА Харківської області 13.02.2018 року за №02-29/406 надано висновок органу опіки та піклування Золочівської районної державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 . Розглянувши подання начальника служби у справах дітей про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 у відношенні його доньки ОСОБА_3 , з`ясувавши, що ОСОБА_1 тривалий час не проживає разом з донькою, оскільки ОСОБА_3 - дитина від першого шлюбу, після розлучення з дружиною донька проживала разом з матір`ю ОСОБА_4 , яка вдруге вийшла заміж та народила ще одну дитину. Після тяжкої хвороби мати ОСОБА_3 померла, молодшу дитину виховує біологічний батько, а ОСОБА_3 проживає разом із своєю бабусею ОСОБА_5 , яка займається її вихованням. Батько ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , надав нотаріально завірену заяву про відмову від доньки. Планів на спільне проживання та матеріальне забезпечення ОСОБА_3 у ОСОБА_1 немає. Керуючись п.2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, враховуючи особисту відмову ОСОБА_1 від дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 батьківських прав у відношенні доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Відповідно до ст. ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток та утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При вирішенні цього спору суд виходить з інтересів малолітньої дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року, Сімейного кодексу України, згідно змісту яких дитина внаслідок її фізично розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до Закону України "Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Згідно із ч. 1ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позов про позбавлення батьківських прав позивачем заявлений на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України. Відповідно до вказаної норми права, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до п. п. 15, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на цей орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою ВРУ від 27.02.91 року № 789-XII (далі - Конвенція), держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Також необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Хант проти України" від 07.12.2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII передбачено, що, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").

Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).

Отже, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним.

У цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 723/3608/17 та № 234/16726/16-ц.

Докази, на які посилається представник позивача не можуть свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини, як на підставу для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.

Висновок Золочівської РДА Харківської області, як представника органу опіки та піклування, згідно якого було визнано за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , відносно неповнолітньої ОСОБА_3 має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Відповідно до правил частини 5, 6 статті 19 СК України суд не погоджується з таким висновком, оскільки він є недостатньо обґрунтованим.

У наданому висновку відсутні дані про умисне ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківського обов`язку з утримання дитини, не наведено даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересів дитини.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, яка Верховним Судом викладена в постановах від 3 жовтня 2018 року у справі № 617/122/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 234/16726/16-ц.

Представником позивача суду не надано доказів, щодо вживання заходів щодо одержання аліментів з відповідача, у зв`язку з ухиленням від їх сплати, що відповідач у той чи інший спосіб прагнув ухилитися від виконання обов`язків щодо утримання дитини.

Тобто представником позивача суду не доведено, що мали місце дії відповідача щодо ухилення від надання допомоги на утримання дитини та свої власні дії, спрямовані на одержання аліментів.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачу необхідно приймати більш активну участь у вихованні та утриманні дитини.

Суд вважає, що сам факт звернення позивача до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, є достатнім стимулюючим заходом щодо спонукання відповідача змінити ставлення до виховання дитини, піклування про її фізичний і духовний розвиток, спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі та більш активної участі батька у її вихованні.

Зважаючи на вказане суд вважає, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на батька як на особу, що не у повній мірі здійснює виконання батьківських обов`язків не слід вважати таким, що відповідатиме інтересам дитини, що має найістотніше значення при розгляді такої категорії справ та не стимулюватиме батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків. Підстав вважати обґрунтованими доводи позову, про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав на відповідача, як на особу, яка, на думку представника позивача, не виконує батьківських обов`язків та ухиляється від їх виконання - немає. Також представником позивача не доведено, в чому будуть полягати позитивні зміни в житті дитини в разі застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Доказування, та як, слідство рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпція щодо фактів.

Враховуючи наведені вище обставини, а також приймаючи до уваги те, що переконливих доказів на підтвердження умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, та свідоме ігнорування відповідачем попереджень щодо зміни свого ставлення до виховання доньки, матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та стягнення аліментів слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.19, 147-150, 164-166, 171, 180-184, 191 СК України, ст. 2, 3, 19, 23, 76-89, 258-268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог органу опіки та піклування Золочівської РДА Харківської області до ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено через суд першої інстанції до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 09.07.2019 року.

Позивач: Орган опіки та піклування Золочівської РДА Харківської області, код ЄДРПОУ - 25858770, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, пл. Слобожанська, буд. 5.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя О. В.Чернова