Ухвала суду № 82899867, 04.07.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 04.07.2019

Справа № 320/3222/19

Провадження 1-кс/320/2138/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

слідчого судді – Урупи І.В.

за участі:

секретаря судового засідання – Литвиненко В.Є.,

заявника - ОСОБА_1 ,

представника слідчого органу – Булашева Р. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді зі скаргою, в якій просить зобов`язати відповідальних осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Мелітополі, внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, які містяться у його заяві, посилаючись на те, що 15.04.2019 він звернувся з заявою до керівника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі з заявою про вчинення суддею Запорізького районного суду Запорізької області ОСОБА_2 , правопорушень, передбачених ст.ст. 364-366,368, ч.1 т. 375 КК України. Підставою притягнення судді до відповідальності, на думку заявника, є систематичні порушення норм процесуального права та зловживання службовим становищем на користь третіх осіб, прийняття завідомо не правосудних рішень при розгляді його скарг на бездіяльність слідчого та прокурора, та безпідставне закриття кримінальних проваджень, які скасовувалися та поновлювалися протягом 2016-2019 р.р. іншими суддями. Але відомості, що містяться в його заяві не були внесені до ЄРДР.

В судовому засіданні заявник доводи, викладені в скарзі, підтримав у повному обсязі, просить внести відомості до ЄРДР про вчинення суддею ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.364, 368, ч.1 ст.375 КК України.

Представник слідчого органу Булашев Р.Л. в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував, посилаючись на те, що заява ОСОБА_1 не містить достатніх відомостей, що свідчать про вчинення суддею ОСОБА_2 кримінальних правопорушень. З заяви ОСОБА_1 вбачається, що він не згодний з прийнятими суддею рішеннями, оскарження яких передбачено у іншій спосіб. Крім того, обставини на які посилається ОСОБА_1 у своїй заяві вже були предметом його звернення до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі. Так, 15.03.2019 ОСОБА_1 звертався з абсолютно тотожною заявою щодо неправомірних, на його думку, дій судді Запорізького районного суду Запорізької області Громової І.Б., яка була розглянута та заявнику 19.03.2019 надана відповідь. Невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 19.03.2019 останній оскаржив до суду та слідчим суддею Мелітопольського міськрайонного суду 20.03.2019 відкрито провадження за його скаргою. На даний час ця скарга ще перебуває у провадженні слідчого судді Бахаєва І.М. Оскільки 15.04.2019 ОСОБА_1 звернувся з аналогічною заявою, тобто надав дублетне звернення за яким вже було надано відповідь, 18.04.2019 заявнику була надана відповідь про те, що повторні звернення, якщо перше вирішено по суті, згідно вимог законодавства не розглядаються.

Заслухавши пояснення заявника, представника слідчого органу Булашева Р.Л., дослідивши матеріали скарги та матеріали заяви, слідчий суддя вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 КПК України на досудовому слідстві можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Під час судового розгляду встановлено, що 15.04.2019 на адресу керівника ТУ ДБР, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_1 подано заяву, в якій він просив внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінальних правопорушень та розпочати досудове розслідування стосовно судді Запорізького районного суду Запорізької області ОСОБА_2 за ознаками ст.ст. 364-366,368,375 ч.1 КК України.

18.04.2019 за результатами звернення ОСОБА_1 начальником Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі надано відповідь зі змісту якої вбачається, що вказане звернення є дублетне звернення з цих же питань, яке вже було розглянуто ТУ ДБР у м. Мелітополі та за його наслідками надано ґрунтовану відповідь 19.03.2019.

За правилами ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР, та їх перелік визначені частиною 5 статті 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 (зареєстрований в Мінюсті України 05.05.2016 за № 680/28810), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України. зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під розпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв`язку.

Положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв`язку з ч.1 ст. 2 та ст. 11 КК України, згідно з якими підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Зазначені положення кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність свідчать про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. До того ж підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність в таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки конкретного кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події кримінального характеру. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР.

У даному випадку заява ОСОБА_1 не відповідає вищевикладеним вимогам діючого законодавства, в ній не наведено об`єктивних даних, які свідчать про скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364-366,368, ч.1 ст.375 КК України.

Так, ч.1 ст. 364 КК України передбачена кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осі.

Стаття 365 КК України взагалі передбачає кримінальну відповідальність за перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, а ст. 366 – службове підроблення.

Стаття 368 КК України передбачає кримінальну відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Частиною 1 статті 375 КК України передбачена кримінальна відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови,

За диспозиціями ст.ст. 364,365,368,375 КК України вказані злочини характеризуються тільки прямим умислом.

А в розумінні диспозиції ст. 375 КК України цей злочин характеризується усвідомленням судді про те, що він постановляє завідомо неправосудний судовий акт.

При дослідженні змісту заяви ОСОБА_1 про злочин встановлено, що її суть зводиться до незгоди заявника з процесуальними рішеннями судді Запорізького районного суду Запорізької області Громової І.Б. про закриття кримінальних проваджень.

В скарзі відсутні передбачені ч. 5 ст. 214 КПК України відомості та фактичні обставини, які могли б свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.364-366, 368, ч. 1 ст. 375 КК України.

Власно сумніви скаржника щодо законності судових рішень та факт оскарження таких рішень в апеляційному порядку не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за ч.1 ст. 375 КК України.

Припущення заявника про зловживання службовим становищем, постановлення суддею в інтересах третіх осіб завідомо неправосудних рішень ґрунтуються на суб`єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про злочин обставин, оскільки злочинність дій судді не підтверджується ніякими об`єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається.

В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо постановлення суддею завідомо неправосудного рішення не є свідченням вчинення злочину, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.

Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч.3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддю не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що невнесення уповноваженою особою ТУ ДБР, розташоване у м.Мелітополі, відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 засновано на положеннях ч. 1 ст. 214 КПК України, ч. 1 ст.2 та ст. 11 КК України та п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139, оскільки заява не свідчить про факти вчинення суддею Запорізького районного суду Запорізької області ОСОБА_2 кримінальних правопорушень.

Крім того, як вбачається з відповіді начальника Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі та наданих матеріалів 15.03.2019 заявником вже подавалася абсолютно тотожна заява про внесення відомостей до ЄРДР відносно судді Запорізького районного суду Запорізької області ОСОБА_2 , за результатом розгляду якої ОСОБА_1 19.03.2019 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду зі скаргою на бездіяльність Територіального управління державного бюро розслідувань в м. Мелітополі та ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.03.2019 відкрито провадження за вказаною скаргою, яка по суті ще не розглянута.

Таким чином, звернення ОСОБА_1 з заявою від 15.04.20019 про внесення відомостей до ЄРДР відносно судді ОСОБА_2 дійсно є дублетним зверненням з цього питання, оскільки за своїм змістом тотожне заяві від 15.03.2019.

Отже, при дослідженні змісту заяви ОСОБА_1 про злочин встановлено, що викладені в ній відомості вже перевірялись органом досудового розслідування за попередньою заявою ОСОБА_1 та за результатами перевірки прийнято рішення. Зміна заявником в своїй заяві дати на 15.04.20019 та доповнення в перелік посилання на ст.368 КК України, в цілому на відомості про вчинення кримінального правопорушення не впливає. В обох заявах йде мова про одні і ті ж події.

Таким чином, суть заяви ОСОБА_1 зводиться до незгоди заявника з прийнятими суддею Громовою І.Б. рішеннями.

Відтак, скарга задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.214, 303-307 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 15.04.2019 залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: