Рішення № 82886933, 03.07.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2019м. ДніпроСправа № 904/1747/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Король І.А.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Ромді Україна" (м. Луцьк)

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/3 від 23.01.2019 у загальному розмірі 104 790 грн. 94 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Ромді Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" (далі - відповідач) заборгованість за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/3 від 23.01.2019 у загальному розмірі 104 790 грн. 94 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 98 042 грн. 15 коп. - основний борг;

- 5 415 грн. 15 коп. - пеня;

- 882 грн. 38 коп. - інфляційні втрати;

- 451 грн. 26 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 750 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (замовником) зобов`язань за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/3 від 23.01.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем (перевізником) послуги з перевезення вантажу, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 98 042 грн. 15 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.02.2019 по 19.04.2019 в сумі 5 415 грн. 15 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 23.02.2019 по 19.04.2019 (фактично, за березень 2019 року) у сумі 882 грн. 38 коп., а також 3% річних за період прострочення з 23.02.2019 по 19.04.2019 в сумі 451 грн. 26 коп.

Ухвалою суду від 13.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 10.06.2019.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 24743/19 від 05.06.2019), в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на наступне:

- даний спір виник через пошкодження вантажу під час його перевезення позивачем (перевізником), про що у міжнародній товарно-транспортній накладній СМR № 194958 міститься відповідна відмітка;

- відповідно до пункту 2.5. договору від 23.01.2019 навантаження на транспортний засіб здійснюється силами замовника, під контролем водія перевізника. В даному випадку завантаження вантажу було здійснено силами замовника (відповідача) правильно, у повній відповідності до умов договору та без жодних зауважень з боку перевізника (водія перевізника), оскільки розділ 18 Міжнародної транспортної накладної СМR № 194958 "Зауваження та застереження перевізника" є пустим. Тобто, на момент завантаження вантажу та, відповідно, на момент прийняття перевізником (позивачем) вантажу у зону своєї відповідальності, з боку перевізника (позивача) були відсутні будь-які зауваження і вантаж був прийнятий перевізником для перевезення у належному стані;

- твердження позивача про начебто неправильне завантаження вантажу відповідачем і про факт звернення водієм уваги на зазначене не відповідає дійсності. Така позиція позивача була ним вигадана вже після виявлення факту пошкодження вантажу під час спірного перевезення, з метою уникнення відповідальності за таке пошкодження, оскільки відповідно до умов договору та Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 саме перевізник несе відповідальність за цілісність вантажу під час перевезення;

- відповідач також заперечує проти задоволення вимог про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що позивачем не надано жодних належних доказів їх понесення, а саме: до позовної заяви не додано акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги, а платіжне доручення про оплату відповідних послуг на суму 4 000 грн. 00 коп. не містить жодної відмітки банківської установи, підпису посадової особи та печатки підприємства; щодо частини винагороди у розмірі 6 750 грн. 00 коп. взагалі не надано жодного доказу її понесення.

У судове засідання 10.06.2019 представники позивача та відповідача не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутня відповідь позивача на відзив.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 10.06.2019 розгляд справи по суті було відкладено на 03.07.2019.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 26163/19 від 12.06.2019), в якому він просив суд 10.06.2019 судове засідання провести без участі представника позивача. У вказаному клопотанні було також зазначено про підтримку позовних вимог у повному обсязі.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 28687/19 від 01.07.2019), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, призначений на 03.07.2019, на пізніший час, посилаючись на зайнятість свого представника (адвоката) в іншому судовому процесі. Також, у вказаному клопотанні відповідач наголошував на тому, що договір про надання правової допомоги між адвокатом та відповідачем було укладено лише 26.06.2019, у зв`язку з чим у адвоката було недостатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, узгодження правової позиції по справі із відповідачем та подання суду пояснень щодо обставин пошкодження вантажу під час спірного перевезення, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх. суду № 29162/19 від 03.07.2019), в якому він просив суд 03.07.2019 судове засідання провести без участі представника позивача. У вказаному клопотанні було також зазначено про підтримку позовних вимог у повному обсязі. Крім того, у клопотанні позивачем були наведені заперечення на викладені у відзиві на позов обставини, а саме: позивач зазначив, що відповідно до пункту 5.8. договору перевізник звільняється від відповідальності за псування вантажу, якщо доведе, що ці порушення настали внаслідок незалежних від нього обставин, не з його вини; замовник відповідає за всі наслідки неправильного пакування вантажу (бій, поломка, деформація тощо). Більше того, враховуючи умови пункту 2.10. договору, а також відсутність мотивованої відмови відповідача від підписання акту виконаних послуг, послуги вважаються прийнятими замовником без зауважень. Також, позивач зауважує на належному підтвердженні витрат на правову допомогу, шляхом подання платіжного доручення про її оплату, та вказує, що надання акту приймання-передачі наданих послуг не передбачено нормами Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 03.07.2019 представники позивача і відповідача вдруге не з`явилися. При цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про розгляд справи у вказаному судовому засіданні без участі його представника, яке було задоволено судом, враховуючи те, що позивачем у позовній заяві та клопотанні (яке можна вважати відповіддю на відзив) було викладено свою правову позицію у даному спорі, а також було наголошено на повній підтримці позовних вимог, з огляду на викладені у них обставини.

З приводу клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Як вбачається з поданого відповідачем 01.07.2019 клопотання про відкладення розгляду справи, відповідач обізнаний про дату, час та місце даного судового засідання. А неявка у судове засідання 03.07.2019 є повторною, оскільки у попереднє судове засідання, яке відбулося 10.06.2019, представник відповідача також не з`явився.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Більше того, судом не можуть прийматися до уваги посилання відповідача на те, що договір про надання правової допомоги між адвокатом та відповідачем було укладено лише 26.06.2019, у зв`язку з чим у адвоката було недостатньо часу для підготовки, з огляду на те, що ухвала про відкриття провадження у справі від 13.05.2019 була отримана відповідачем 17.05.2019, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930008316815 (4905200838243) (а.с.59), отже, у відповідача було достатньо часу для реалізації своїх прав під час розгляду даної справи. Також, судом не можуть прийматися до уваги обставини участі представника відповідача в іншому судовому засіданні, оскільки на їх підтвердження відповідачем взагалі не надано доказів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка унормовує, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 13.05.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 12.07.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Суд також наголошує на тому, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 12.07.2019, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи вказані обставини і норми, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Більше того, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що матеріали справи містять всі докази та пояснення, на підтвердження дійсної правової позиції у даному спорі як позивача так і відповідача, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, а також закінчення строку на розгляд даної справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 23.01.2019 між Приватним підприємством "Ромді Україна" (далі - перевізник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський агрегатний завод" (далі - замовник, відповідач) укладено договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/3 (далі - договір, а.с.12-14), відповідно до умов якого перевізник зобов`язується приймати і доставляти ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення (розвантаження) і видавати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов`язується подавати вантаж до перевезення і здійснювати своєчасну оплату наданих послуг з перевезення вантажу.

Відповідно до пункту 1.2. договору перевезення вантажів за договором здійснюється як у внутрішньому сполученні - по території України, так і в міжнародному сполученні - територією іноземних держав.

Як визначено сторонами у пункту 1.4. договору, перевезення вантажів виконується на умовах Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", Статуту автомобільного транспорту України, чинного законодавства України та договору.

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019. Сторони не звільняються від виконання своїх зобов`язань після закінчення терміну дії договору в частині здійснення розрахунків між сторонами і врегулювання претензій (рекламацій). Якщо ж за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про розірвання договору (припинення його дії), термін дії договору може бути подовжено на наступний календарний рік на тих же умовах, шляхом складання відповідної додаткової угоди до договору.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України, Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідно до положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з нормами статті 316 Господарського кодексу України та частини 1 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Відповідно до пункту 1.3. договору маршрути кожного конкретного перевезення, кількість вантажу, що перевозиться, інші особливості виконання перевезення, узгоджуються сторонами додатково.

Пунктом 2.1. договору визначено, що надання послуг з перевезення вантажу, здійснюється виключно на підставі заявок на перевезення вантажу, попередньо погоджених сторонами, які з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення відбитками печаток є невід`ємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було доручено позивачу організувати перевезення вантажу - обладнання вагою до 10 тон вантажним автомобілем DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіпом реєстраційний номер НОМЕР_2 , від місця завантаження - 49052, Україна, м. Дніпро, провулок Виборгський, 1, до місця розвантаження - Франція, 85292 Saint Laurent sur Sevre; дата завантаження - 24.01.2019, термін доставки вантажу - 01.02.2019; вартість послуги - 3 100 євро по курсу НБУ на день завантаження, які сплачуються на рахунок перевізника протягом 14 банківських днів після вивантаження, про що свідчить замовлення на надання послуг по організації вантажних перевезень автомобільним транспортом № 1 від 23.01.2019 до договору № 69/3 від 23.01.2019 (а.с.15).

Вказане замовлення підписане позивачем та відповідачем та скріплене їх печатками, отже, зважаючи на положення договору, належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

На виконання умов договору та вказаного вище замовлення позивачем було здійснено перевезення з місця завантаження до місця розвантаження вантажним автомобілем з номерним знаком НОМЕР_1 та напівпричіпом з номерним знаком НОМЕР_2 , що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 194958, яка підписана із зауваженням - "конвеєри пошкоджені" (а.с.16).

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту організації транспортно - експедиторських послуг та здійснення перевезення вантажу згідно із заявкою № 1 від 23.01.2019, позивачем надана CMR № 194958 (а.с.16).

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надана позивачем міжнародна товарно - транспортна накладна є належним та допустимим доказом надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та передачі вантажу вантажоотримувачу.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо ціни, порядку та умов розрахунку, а саме:

- ціна кожного окремого перевезення (провізна плата) узгоджується сторонами і фіксується в заявці до договору з подальшим зазначенням в Акті виконаних послуг, сторони можуть зафіксувати ціну однотипних перевезень (партій певного товару, по одному маршруту) і їх періодичність (графік перевезень), шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору (пункт 4.1. договору);

- ціни за договором встановлюються в національній валюті України - гривня; сторони можуть погодити ціну конкретного перевезення (провізну плату) в іноземній валюті (євро, долари США), в такому випадку перерахунок в гривню буде здійснюватися за курсом НБУ на дату виставлення перевізником рахунку (пункт 4.2. договору);

- оплата за кожне перевезення вантажу здійснюється замовником за ціною, зазначеною в заявці, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника, на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури, якщо в заявці сторони не передбачили інший порядок розрахунків (пункт 4.4. договору);

- термін оплати за договором не повинен перевищувати семи банківських днів з моменту отримання замовником документів по здійсненому перевезенню (рахунку, вантажної накладної (ТТН, СМR) з відміткою вантажоодержувача, Акту виконаних послуг), якщо інший термін плати не узгоджений сторонами в заявці (пункт 4.5. договору).

Як було вказано вище, у замовленні № 1 від 23.01.2019 сторони погодили, що вартість послуги складає 3 100 євро по курсу НБУ на день завантаження, які сплачуються на рахунок перевізника протягом 14 банківських днів після вивантаження, про що свідчить замовлення на надання послуг по організації вантажних перевезень автомобільним транспортом № 1 від 23.01.2019 до договору № 69/3 від 23.01.2019 (а.с.15).

Як вбачається з розділу 5 CMR № 194958, днем завантаження є 24.01.2019.

Отже, відповідно до інформації щодо встановленого Національним банком України на 24.01.2019 (день завантаження) офіційних курсів гривні до іноземної валюти, що опублікована за електронною адресою:

- https://bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchFormDate&time_step=daily&date=24.01.2019&outer=table&execute=%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8:

- офіційний курс НБУ євро до гривні станом на 24.01.2019 складав 3149.0811.

Отже, вартість погоджених у замовленні № 1 від 23.01.2019 та наданих за CMR №194958 послуг складає 3 100 євро, що згідно з узгодженими сторонами умовами замовлення (еквівалент за курсом НБУ на день завантаження) становить 97 621 грн. 51 коп. (3 100 х 31.490811).

Відповідно до пункту 2.7. договору вантаж вважається переданим вантажоодержувачу з моменту підписання і проставляння печатки (штампа) уповноваженим представником вантажоодержувача в товарно-транспортній накладній (ТТН, СМR).

Як свідчить відмітка на міжнародній товарно-транспортній накладній СМR № 194958, вантаж був доставлений одержувачу - 04.02.2019.

Судом враховано, що у графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 194958 міститься позначка, що вантаж надійшов пошкоджений. Вказане підтверджується долученими до відзиву на позовну заяву доказами в їх перекладі на українську мову (а.с.67-74).

При цьому, суд відзначає, що з наявних у справі доказів (позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на претензію № 303 від 22.03.2019, клопотання позивача від 01.07.2019) вбачається, що причиною виникнення спору між сторонами є саме пошкодження вантажу під час його перевезення, що на думку відповідача, звільняє його від обов`язку оплачувати такі послуги, як такі, що виконані неналежним чином, оскільки завантаження відповідно до пункту 3.4.3. договору здійснювалося у присутності водія-експедитора, який не вніс свої зауваження в СМR № 194958, отже, відповідальність за збереження та цілісність вантажу покладається на позивача. Позивач, в свою чергу, зазначає, що відповідно до умов договору саме замовник відповідає за всі наслідки неправильного пакування вантажу, отже вартість наданих послуг підлягає оплаті.

З приводу вказаних обставин та заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Підпунктами 3.2.4, 3.2.5. договору визначено, що замовник зобов`язаний, зокрема, проводити в присутності водія перевізника пломбування завантаженого транспортного засобу, причепа до нього (цистерни, фургона, контейнера, рефрижератора); забезпечити своєчасне проведення навантажувальних робіт, завантажуючи транспортний засіб з урахуванням вантажопідйомності, визначеній технічною характеристикою, а також неухильно дотримуючись вимог чинного законодавства України (ПДР) та інших держав по шляху прямування, щодо габаритів, фактичної маси транспортного засобу і навантаження на його вісі, при яких дозволене дорожнє перевезення вантажів без отримання спеціального дозволу.

Перевізник зобов`язаний, зокрема, водій-експедитор зобов`язаний бути присутнім при навантаженні вантажу, крім випадків, коли водій не допускається для присутності при навантаженні, відповідно до вимог (інструкцій) вантажовідправника; будучи присутнім при навантаженні, водій зобов`язаний стежити за розміщення вантажу на вантажній платформі, в транспортному засобі, даючи свої рекомендації щодо правильного розміщення вантажу, при якому буде забезпечено його збереження від псування і пошкоджень під час транспортування; у разі невиконання вантажовідправником рекомендацій водія щодо правильного розміщення (укладання), кріплення вантажу при навантаженні в транспортний засіб, водій зобов`язаний внести відповідні зауваження (позначки) в СМR (підпункт 3.4.3. пункту 3.4. договору).

Відповідно до пункту 5.3. договору перевізник несе відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, з урахуванням норм природних втрат; сторони погодили, що норма природного убутку при перевезеннях наливних вантажів складає 0,3 % від загальної кількості перевезеного вантажу.

Перевізник звільняється від відповідальності за порушення термінів подання транспортного засобу під завантаження, за порушення термінів доставки вантажу, за втрату, недостачу, псування вантажу, якщо доведе, що ці порушення настали внаслідок незалежних від нього обставин, не з його вини; замовник відповідає за всі наслідки неправильного пакування вантажу (бій, поломка, деформація, теча тощо), а також застосування тари і упаковки, що не відповідають властивостям вантажу, його масі або встановленим стандартам і технічним умовам (пункт 5.8. договору).

При цьому, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Таким чином, замовник за договором повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, надати докази невиконання зобов`язань і підтвердити причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. Натомість виконавцю за договором потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не охоплюється визначенням обставин непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Однак, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість наданих позивачем послуг міжнародного перевезення товару за договором, отже, в предмет доказування у даній справі не входять обставини щодо заподіяння збитків, їх розміру, причинного зв`язку між поведінкою та збитками; вина правопорушника і т.д.

Господарський суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження факту й обставин пошкодження вантажу перевізником, що є підставою стягнення з останнього грошової суми кількісних і якісних втрат вартості такого вантажу, має бути предметом дослідження іншого позовного провадження, оскільки не входить у коло тих доказів, які підлягають дослідженню у межах заявленого позову, предметом якого є стягнення вартості послуг перевезення за договором. А факт доставлення вантажу пошкодженим не змінює факту надання послуг перевезення, а лише породжує інші правовідносини між сторонами: щодо відшкодування завданої пошкодженням вантажу шкоди, що може стати предметом розгляду в окремій справі, оскільки не впливає на результат вирішення даної справи.

Враховуючи вказані обставини, суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності підстав для оплати ним наданих позивачем послуг.

Отже, враховуючи узгоджені у замовленні № 1 від 23.01.2019 умови оплати (14 банківських днів після вивантаження), граничним строком оплати наданих послуг є 22.02.2019.

Судом враховано, що відповідно до пункту 2.8. договору перевізник передає замовнику оригінали товарно-транспортної накладної (ТТН, СМR) з відміткою вантажоодержувача, акт виконаних послуг, рахунок-фактуру та здійснює реєстрацію податкової накладної, відповідно до вимог чинного законодавства України.

За умовами пункту 2.9. договору протягом п`яти робочих днів з моменту отримання замовником акту виконаних послуг, він зобов`язаний розглянути, підписати і повернути один примірник перевізнику або направити мотивовану письмову відмову від його підписання.

Якщо протягом терміну зазначеного в пункті 2.9. договору, замовник не надасть підписаний акт виконаних послуг або мотивовану відмову від його підписання, то послуги перевізника з перевезення вантажу вважаються наданими належним чином відповідно до умов договору, відповідної заявки та повністю прийнятими замовником без зауважень і претензій (пункт 2.10. договору).

Матеріали справи містять акт надання послуг № 49 від 04.02.2019 за транспортні послуги по маршруту Україна, Дніпро - п/п Ягодин-Дорогуськ-Франція, 85292 Saint Laurent sur Serve а/м Даф НОМЕР_1. НОМЕР_2 на суму 98 042 грн. 15 коп., на якому відсутній підпис відповідача (а.с.18).

Також у матеріалах справи наявний рахунок на оплату № 49 від 04.02.2019 на суму 98 042 грн. 15 коп.

Як вказує позивач, 13.02.2019 ним направлено на адресу відповідача примірник товарно-транспортної накладної СМR № 194958 з відміткою вантажоодержувача, акт надання послуг № 49 від 04.02.2019 та рахунок на оплату № 49 від 04.02.2019, на підтвердження чого позивач долучив до позовної заяви експрес-накладну № 59000399935933, а також звіт про отримання за нею відправлення (а.с.19-20).

Однак, вказані докази визнаються судом неналежними, оскільки:

- по-перше, з вказаної накладної неможливо встановити вміст відповідного відправлення;

- по-друге, отримувачем за вказаною накладною є фізична особа - ОСОБА_1 . При цьому, повноважність вказаної особи на отримання таких документів не підтверджується ні договором, ні витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод".

Однак, з цього приводу суд зазначає, що умови пунктів 4.4. та 4.5. договору щодо спірного перевезення були сторонами конкретизовані в замовленні № 1 від 23.01.2019, відповідно до якого умови оплати наданих послуг не залежали від дати отримання повного пакету документів по спірному перевезенню, а були визначені сторонами наступним чином: протягом 14 банківських днів після вивантаження.

Отже, факт відсутності доказів отримання відповідачем документів, передбачених пунктом 2.8. договору, не звільняють відповідача від обов`язку оплатити надані позивачем послуги.

При цьому, у визначені договором (у замовленні) строки відповідач вартість наданих послуг не оплатив, посилаючись на те, що вантаж за накладною CMR № 194958 було доставлено пошкодженим, про що є відмітка у графі 24 CMR № 194958, що і стало причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість наданих позивачем на виконання договору послуг міжнародного перевезення вантажу, які відповідач відмовився сплатити через пошкодження вантажу під час перевезення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, суд вважає необґрунтованою заявлену до стягнення позивачем суму основного боргу у розмірі 98 042 грн. 15 коп., що пов`язано із тим, що позивачем застосований невірний курс Національного банку України та не було враховано, що умови щодо вартості та умов оплати наданих послуг сторони узгодили саме у замовленні № 1 від 23.01.2019.

Як було вказано вище, вартість погоджених у замовленні № 1 від 23.01.2019 та наданих за CMR № 194958 послуг складає 3 100 євро, що згідно з узгодженими сторонами умовами замовлення (еквівалент за офіційним курсом НБУ на день завантаження - 24.01.2019) становить 97 621 грн. 51 коп. (3 100 х 31.490811).

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги наявність доказів надання таких послуг позивачем в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг на суму 97 621 грн. 51 коп. є таким, що настав 22.02.2019, у зв`язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 97 621 грн. 51 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 97 621 грн. 51 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.5 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати вартості послуг з перевезення вантажу, замовник зобов`язаний сплатити перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення оплати; крім того, замовник зобов`язаний сплатити на вимогу перевізника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Сторони домовились, що нарахування неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано і триває до моменту повного виконання грошових зобов`язань.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.02.2019 по 19.04.2019 в сумі 5 415 грн. 15 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено період прострочення, але невірно визначено суму основного боргу, про що було вказано судом вище. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.9), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеню слід нараховувати в період з 23.02.2019 по 29.04.2019 на суму заборгованості у розмірі 97 621 грн. 51 коп., яка в цей період складає 5 391 грн. 92 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 5 391 грн. 92 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору (замовленням), на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 23.02.2019 по 19.04.2019 (фактично, за березень 2019 року) у сумі 882 грн. 38 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані наведені вимоги, але невірно було визначено суму основного боргу, про що було вказано судом вище.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.120), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню у березні 2019 року на суму заборгованості у розмірі 97 621 грн. 51 коп., та за розрахунком суду складають 878 грн. 59 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 878 грн. 59 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 23.02.2019 по 19.04.2019 в сумі 451 грн. 26 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено період прострочення, але невірно визначено суму основного боргу, про що було вказано судом вище. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.11), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних слід нараховувати в період з 23.02.2019 по 29.04.2019 на суму заборгованості у розмірі 97 621 грн. 51 коп., які в цей період складають 449 грн. 33 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 449 грн. 33 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката, та витрат по сплаті судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, 12.04.2019 між Приватним підприємством "Ромді Україна" (надалі - замовник) та адвокатом Мельничуком Артуром Олександровичем (надалі - адвокат) було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги № 05 (надалі - договір про надання правової допомоги), відповідно до пункту 1.1. якого адвокат приймає на себе обов`язки надавати замовнику правову (правничу) допомогу у будь-яких цивільних, адміністративних, господарських та кримінальних справах зокрема у справі щодо стягнення заборгованості із ПАТ "Дніпропетровський агрегатний завод" за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/3 від 23.01.2019 і у зв`язку з цим уповноважує адвоката: складати позовні заяви, заяви, скарги, клопотання, процесуальні та інші документи правового характеру та подавати їх за призначенням; надавати замовнику правову, правничу допомогу, інформацію, консультації і роз`яснення з правових питань що пов`язані зі справою здійснювати захист прав, свобод і законних інтересів замовника у господарському, кримінальному, цивільному провадженні, тощо; представляти інтереси замовника у судах усіх Інстанцій під час здійснення, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами з усіма правами наданими законом учаснику відповідного процесу (справи, провадження), зокрема позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, представнику, та ін., що пов`язані зі справою, без будь-яких обмежень.

Розмір оплати за надані послуги визначається адвокатом, погоджується з замовником та становить 4 000 грн. 00 коп.; ПП "Ромді Україна" сплачує адвокату Мельничуку Артуру Олександровичу винагороду, яка становить 6 750 грн. 00 коп., яка буде сплачена після задоволення позову та прийняття судом рішення про стягнення із відповідача на користь ПП "Ромді Україна" заборгованості за договором (пункт 3.1. договору про надання правової допомоги).

3а надання послуг замовник зобов`язується оплатити їх вартість згідно з пунктом 3.1. договору протягом 5-ти днів з моменту підписання договору, або впродовж стоків вказаних у додатковій угоді шляхом перерахування на розрахунковий рахунок адвоката (пункт 3.2. договору про надання правової допомоги).

Згідно з умовами вказаного договору Приватне підприємство "Ромді Україна" здійснила оплату послуг з надання правової допомоги за договором в сумі 4 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 247 від 19.04.2019 (а.с.28).

Крім того, позивачем до позовної заяви долучено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в якому визначено наступні понесені витрати на правову (правничу) допомогу: 1) вивчення договору ПП "Ромді Україна" № 69/3 від 14.12.2016 та його аналіз на відповідність вимогам законодавства, витрачено 1 година - 1 000 грн. 00 коп.; 2) правова (правнича) консультація клієнта, роз`яснення положень законодавства якими врегульовані спірні правовідносини та визначення правової позиції, витрачено 1 година - 1 000 грн. 00 коп.; 3) підготовка позовної заяви до Господарського суду про стягнення заборгованості, витрачено 2 години - 2 000 грн. 00 коп. Всього понесені витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 4 000 грн. 00 коп. Крім того, визначено витрати на правову (правничу) допомогу, які позивач очікує понести, а саме: відповідно до пункту 3.1. договору про надання правових послуг ПП "Ромді Україна" сплачує адвокату Мельничуку Артуру Олександровичу винагороду, яка становить 6 750 грн. 00 коп., яка буде сплачена після задоволення позову та прийняття судом рішення про стягнення із відповідача на користь ПП "Ромді Україна" заборгованості за договором у розмірі 6 750 грн. 00 коп.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, останнім надано: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №05 від 12.04.2019; ордер серії ВЛ № 044569 на надання правової допомоги від 12.04.2019; платіжне доручення № 247 від 19.04.2019 на суму 4 000 грн. 00 коп.

При цьому, матеріали справи не містять доказів понесених позивачем витрат на правову допомогу у сумі 6 750 грн. 00 коп.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення вимог про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що позивачем не надано жодних належних доказів їх понесення, а саме: до позовної заяви не додано акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги, а платіжне доручення про оплату відповідних послуг на суму 4 000 грн. 00 коп. не містить жодної відмітки банківської установи, підпису посадової особи та печатки підприємства; щодо частини винагороди у розмірі 6 750 грн. 00 коп. взагалі не надано жодного доказу її понесення.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За таких обставин, враховуючи наявність заперечень Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, взявши до уваги факт відсутності явки адвоката Приватного підприємства "Ромді Україна" у два судових засідання, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. 00 коп.

Враховуючи, що позивачем не подано доказів фактичного понесення витрат в сумі 6 750 грн. 00 коп., суд не вбачає підстав для їх розподілу та стягнення.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 982 грн. 84 коп. частина витрат на професійну правничу допомогу та 1 912 грн. 76 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Ромді Україна" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" про стягнення заборгованості за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/3 від 23.01.2019 у загальному розмірі 104 790 грн. 94 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" (49052, м. Дніпро, вулиця Щепкіна, будинок 53; ідентифікаційний код 14311614) на користь Приватного підприємства "Ромді Україна" (43000, м. Луцьк, вулиця Електроапаратна, будинок 3, офіс 201; ідентифікаційний код 36834332) - 97 621 грн. 51 коп. - основного боргу, 5 391 грн. 92 коп. - пені, 878 грн. 59 коп. - інфляційних втрат, 449 грн. 33 коп. - 3% річних, 3 982 грн. 84 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу та 1 912 грн. 76 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 08.07.2019.

Суддя Ю.В. Фещенко