Рішення № 82884590, 26.06.2019, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/1637/18

Провадження № 2/496/345/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року Біляївський районний суд

Одеської області

у складі: головуючого судді Трушиної О.І.

за участю секретаря Горищенко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про захист прав споживачів та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом і просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01282 від 15.12.2017 року, укладеного між ним і ТОВ «Сігма Автолізинг», а також стягнути з останнього на його суму коштів, сплачених у якості комісії за організацію договору фінансового лізингу № 01282 від 15.12.2017 року у розмірі 39990 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 15.12.2017 року між ним та ТОВ «Сігма Автолізинг» був укладений договір фінансового лізингу № 01282, з метою придбання транспортного засобу. Згідно умов договору предметом лізингу є автомобіль Лада Ларгус, комплектація cross, 1,6 л об`єм двигуна, НОМЕР_1 , привід 4х2. Позивач сплатив авансовий платіж в розмірі 39990 грн. При укладенні договору, представник товариства запевнила, що автомобіль буде переданий наступного дня, після сплати авансового внеску. Автомобіль наступного дня не передали. При цьому, представник товариства не роз`яснив призначення платежу в сумі 39990 грн., який виявився комісією за організацію угоди, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов`язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Крім того, зі слів представника компанії, він був впевнений, що сплачена ним сума є частковою оплатою вартості транспортного засобу. В договорі це передбачено, але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, оскільки представник компанії спонукав його якнайшвидше підписати договір лізингу, так як створилася черга і інші особи змушені чекати в черзі. При цьому, в усній формі, представник компанії його завірила в тому, що всі умови договору вона пояснила, вся необхідна інформація доведена до його відома достовірно. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії його було введено в оману щодо умов виконання договірних зобов`язань, про які він дізнався детально вивчивши договір вдома. Позивач вважає, що договір містить несправедливі умови, в ньому порушений принцип добросовісності, можливості розірвати договір з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушення його прав як споживача, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Таким чином, умови договору фінансового лізингу № 01282 від 15.12.2017 року є такими, що суперечать нормам ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», тому просить визнати договір недійсним та стягнути суму коштів, сплачених у якості комісії за організацію договору.

Позивач в судове засідання не з`явився, але подав до суду заяву, в якій вказав, що на позовних вимогах наполягає та просить справу розглянути у його відсутність і не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, хоча повідомлявся про день слухання справи належним чином, відзив на позов не подав, а тому суд, приймаючи до уваги заяву позивача, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 280 ЦПК.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, приймаючи до уваги заяву позивача, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 15.12.2017 між позивачем та ТОВ «Сігма Автолізинг» був укладений договір фінансового лізингу № 01282. Відповідно до п.п. 3.1.1, 3.1.2 договору відповідач взяв на себе обов`язок придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 3.3.2., 3.3.3. договору, лізингоодержувач зобов`язується прийняти і належним чином використовувати Предмет Лізингу за його призначенням, у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного Договору.

Предметом договору фінансового лізингу є автомобіль Лада Ларгус, комплектація cross, 1,6 л об`єм двигуна, НОМЕР_1 , привід 4х2.

На виконання вказаного договору 15.12.2017 року позивачем сплачено 39990 грн. авансовий платіж, згідно п. 9.2. розділу 9 договору фінансового лізингу, що підтверджується квитанцією № N14T635857 від 15.12.2017 року (а.с. 19) та виставленим відповідачем рахунком, у якому також зазначення призначення платежу як авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 01282 від 15.12.2017 року (а.с. 18).

Судом встановлено, що договір, окрім сплати позивачем вказаного платежу, не виконувався і його сторонами не вчинялося жодних дій щодо його виконання, зокрема подальша оплата позивачем не проводилася, транспортний засіб, що є предметом договору лізингодавцем не придбаний і лізингоодержувачу не переданий.

Згідно п. 9.1 договору лізінгоодержувач повинен оплатити комісію за організацію договору в розмірі 10% від вартості предмету лізингу на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Відповідно до п. 9.2 Договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23% від вартості предмета лізингу, зазначеного у даному договорі та у Додатку № 1 до даного договору.

Згідно з пунктом 12.1 договору зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1 договору, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або його частини авансових платежів, а 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Відповідно до п. 12.8 Договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи -споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. За змістом частини п`ятої статті 18 закону, у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Несправедливими є, зокрема, умови договору, які визначені у частині третій статті 18 цього Закону.

Аналізуючи вказані норми, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13). Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина 4 статті 18 цього Закону).

Так, у спірному договорі (п. 12.1) зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в пунктах 1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказана умова договору суперечить п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

У пункті 1.2 договору визначено, що вартість предмета лізингу визначаються у договорі та у додатку № 1. У пункті 2.2 договору строк закінчення лізингу пов`язаний зі сплатою останнього лізингового платежу за додатком № 1 до договору. Вказаний додаток № 1 відповідачем не надано.

Підпунктом 11.1 розділу 11 договору лізингу передбачено, що після завершення терміну лізингу лізингоодержувач придбаває предмет лізингу у лізингодавця за викупною вартістю, що буде визначена лізингодавцем з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають сплаті за цим договором.

Вказане свідчить про непрозорість, нечесність умов Договору, введення в оману відповідачем стосовно ціни (вартості) предмета лізингу та способу розрахунку ціни предмета лізингу, що в свою чергу не відповідає вимогам ст. 19 Закону щодо заборони нечесної підприємницької практики.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Однак спірним договором передбачено несправедливу умову сплати комісії за організацію договору, так як відповідно до визначення термінів, комісія за організацію договору становить собою першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов`язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Зазначена комісія за організацію договору виходить за межі переліку передбачених законом платежів, у зв`язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Крім того, спірний договір не містить істотної умови - предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі). Марка, модель транспортного засобу та об`єм двигуна не є такими ознаками.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину він є нікчемним, тобто його недійсність виникає відповідно до закону й не потребує рішення суду про визнання такого договору недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що вищевказаний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було, повного виконання договору не відбулось, на підставі чого суд приходить до висновку, що вищенаведений договір фінансового лізингу є нікчемним через недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п.п. 7, 10 Постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Оскільки позовна вимога позивача про стягнення з відповідача коштів, сплачених ним за договором фінансового лізингу, є наслідком недійсності нікчемного правочину, вона підлягає задоволенню з огляду на вимоги ст. 216 ЦК України.

Таким чином, кошти в сумі 39990 грн., сплачені позивачем на користь ТОВ «Сігма Автолізинг», підлягають поверненню.

Разом з тим вимога визнати недійсним договір не може бути задоволена, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 220, 227, 628, 799, 806 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-266, 280-282 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про захист прав споживача та стягнення коштів – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» (місцезнаходження юридичної особи: 02099, м. Київ, вул. Ремонтна, 6, офіс 407, код ЄДРПОУ 41298109) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) суму коштів, сплачених у якості комісії за організацію договору фінансового лізингу № 01282 від 15.12.2017 року у розмірі 39990 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» (місцезнаходження юридичної особи: 02099, м. Київ, вул. Ремонтна, 6, офіс 407, код ЄДРПОУ 41298109) на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу № 01282 від 15.12.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» і ОСОБА_1 відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, через Біляївський районний суд Одеської області.

Повне судове рішення складено 08 липня 2019 року.

Суддя О.І. Трушина