Рішення № 82867187, 08.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2654/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Катаєвої Е.В.,

за участю секретаря судового засідання - Левчук О.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Білоконь Н.О.,

перекладача – Боячко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса справу за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська,44, м. Одеса, 65014) про визнання протиправним та скасування наказу №73 від 16.04.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадянина ОСОБА_3 до Головного управління Держаної міграційної служби України в Одеської області, в якому позивач просить: визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) №73 від 16.04.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним та скасувати його; зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він залишив країну походження у 2016 році через загрозу стати жертвою ритуального вбивства та на даний момент не може повернутись до країни свого походження побоюючись за життя та враховуючи відсутність належного захисту зі сторони представників влади країни. В 2019 році він звернувся до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні. 23.04.2019 року отримав повідомлення №5/1-93 від 16.04.2019 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №73 від 16.04.2019 року у відповідності з яким на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закону) йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач стверджує, що він не належить до жодного визначення, яке зазначено у п.6 ст.8 Закону, має об`єктивні побоювання за своє життя та здоров`я, його заява про звернення за захистом в Україні є обґрунтованою та не носить характеру зловживання.

На думку позивача ним зроблена реальна спроба обґрунтувати вказану заяву, виконані усі вимоги щодо звернення до міграційного органу, у зв`язку з чим вважає наказ ГУ ДМС в Одеській області №73 від 16.04.2019 року про відмову йому в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтованим та неправомірним, та таким, що свідчить про формальний підхід до розгляду його особової справи.

Ухвалою суду від 06.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов`язано ГУ ДМС в Одеській області надати суду у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали належним чином завірену копію наказу від 16.04.2019 року №73 та особову справу громадянина Сенегалу Діеє Шейх ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 10.06.2019 року розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

22.05.2019 року за вхід.№18347/19 до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив (а.с.15-21) та належним чином засвідчена копія матеріалів особової справи позивача.

У відзиві представник відповідача вказав, що співробітниками ГУ ДМС проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, відсутні умови передбачені п.13 ч.1 ст.1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, а тому наказ ГУ ДМС в Одеській області від 16.04.2019 року №73 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин особової справи та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Представник відповідача зазначив, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в нього ознак, передбачених п.1,13 ст.1 Закону. Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірним переслідуванням за ознаками визначення статусу біженці або особи, яка потребує додаткового захисту та не надав належних обґрунтувань ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. Історія його переслідування є необґрунтованою. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відсутні обґрунтовані пояснення щодо переслідувань або дискримінації позивача в країні громадянської належності та не визначені причини неможливості добровільного повернення до Сенегалу. Твердження позивача щодо можливості застосування до нього магічних ритуалів та загрози життю від так званого прокляття не приймаються ГУ ДМС та вважаються такими, що використовуються шукачем захисту для введення в оману ГУ ДМС задля посилення власних позицій під час розгляду заяви. Позивач неодноразово підтвердив, що на Батьківщині він ніколи не зазнавав будь-яких погроз чи переслідувань зі сторони третіх осіб, ніколи не мав будь-яких проблем з контрагентами державної влади Сенегалу. Стосовно нього ніколи не велись будь-які розслідування в рамках цивільного, адміністративного або кримінального судочинства. Будь-яка конкретна небезпека окрім невизначених побоювань стосовно магічної дії прокляття на території Сенегалу відсутня. Причиною виїзду до України стали побоювання, які ґрунтуються на власних переконаннях стосовно можливості зазнати шкоди від невідомих потойбічних сил в результаті дії магічного прокляття.

Також враховуючи твердження позивача щодо неможливості його повернення до країни громадського походження, а саме дати інформування його щодо магічної дії (2016) та дати звернення за захистом 28.03.2019, тобто через 2 роки та 10 місяців після потрапляння на територію України, свідчить про незацікавленість особи у міжнародному захисті, а використанні процедури набуття міжнародного захисту, як крайньої міри задля власної легалізації на території України та подальшого документування.

Крім того, позивач неодноразово стверджував, що будь-яка інша небезпека або фізична загроза його життю та здоров`ю на території Сенегалу відсутня. Рідні позивача, які залишились проживати на території Сенегалу не зазнають будь-яких проблем, погроз чи переслідувань.

У судовому засіданні, призначеному на 03.07.2019 року, позивач та представник позивача підтримали позицію викладену у позовній заяві та просили задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сенегалу, за національністю сенегалець, етнічна належність – сере, віросповідання мусульманин, неодружений, рідна мова волаф, володіє французькою мовою на рівні достатньому для спілкування, освіта середня, невійськовозобов`язаний.

Країну постійного проживання покинув легально 10.05.2016 року, на підставі паспортного документа та спортивної візи до України, літаком м.Дакар (Сенегал) – м.Стамбул (Туреччина) – м.Київ (Україна). Перебував транзитом м.Стамбул (Туреччина) протягом 1 години у зв`язку з поганою погодою. За наданням притулку або за наданням статусу біженця в інших країнах не звертався.

11.05.2016 року перетнув Державний кордон України легально на підставі паспортного документа громадянина Сенегалу та спортивної візи. В Україні перебуває на підставі довідки про звернення за захистом в Україні. В інших регіонах України за визнанням біженцем не звертався.

28.03.2019 року позивач звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в якій вказав, що він звертається у зв`язку з тим що боїться повертатись додому, оскільки кожного року в селі проводять ритуал для добробуту села вибираючи одну з сімей котра зобов`язана надати щось в жертву, або щось загадкове трапляється з цією сім`єю, або сім`я втрачає когось із членів сім`ї, зазвичай це чоловік. У 2016 році вони отримали інформацію, що їх сім`я була вибрана. Мати позивача допомогла йому покинути територію Сенегалу. За два місяці до ритуалу у м. Дакар та запросив візу до України, оскільки у разі того якби залишився міг би втратити життя. З тих пір в мати позивача почались проблеми зі старійшинами, оскільки вони вважають, що саме вона допомогла покинути країну та у разі його повернення він понесе покарання.

Згідно з Анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 05.04.2019 року причиною виїзду з країни постійного проживання стало те, що в селі, в якому проживав позивач, проводять магічний ритуал «Шерер». Ритуал відбувається кожний рік. У 2016 році його сім`я отримала інформацію, що під ритуал потрапляє саме їх сім`я. Суть ритуалу полягає в тому, що, старійшини обирають певну родину, яка «має принести жертву». «Принесення жертви» означає, що якась людина з обраної сім`ї може померти в результаті магії або може трапитись, якесь нещастя. Це стародавня магія, яка має конкретну географічну прив`язку та діє лише в Сенегалі. За два місяці до проведення ритуалу позивач поїхав з Сенегалу. Позивач вірить, що у разі повернення до Сенегалу магія спрацює і він помре або з ним станеться лихо.

Також в Анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 05.04.2019 року позивач вказав, що бажає щоб Україна надала захист та допомогу, оскільки у разі повернення на Батьківщину на нього буде діяти прокляття. Та вказав метою звернення до територіального підрозділу ДМС – легалізуватись та бажання отримати паспорт для біженців.

З позивачем проведено дві співбесіди, які відображені в протоколі співбесіди від 10.04.2019 року (а.с.82-91) та у протоколі співбесіди від 16.04.2019 року (а.с.97-100).

16.04.2019 року головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Бабич К.І. сформований висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.106-110).

Наказом №73 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області від 16.04.2019 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сенегалу на установчі дані Діеє Шейх Мамаду (а.с.115).

Територіальним органом ДМС було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.04.2019 року №5/1-93, яке отримано позивачем 23.04.2019 року (а.с.116-118).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України №3671-VI, відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований Законом України №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884 (далі – Правила №649.

Відповідно до ч.1,7 ст.7 Закону України №3671-VI така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.12 ст.7 Закону України №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №3671-VI орган, який прийняв до розгляду заяву, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Розділом ІV Правил №649 встановлено порядок попереднього розгляду заяв.

Згідно з п.4.1. розділу ІV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Судом встановлено, що наказ ГУ ДМС в Одеській області №73 від 16.04.2019 року прийнято на підставі ч. 6 статті 8 Закону, а саме у зв`язку із очевидною необґрунтованістю заяви, тобто відсутністю у позивача умов, встановлених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна пояснити конкретні факти, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених обставин дійсності.

Під час проведення співбесіди 10.04.2019 року та 16.04.2019 року позивач зазначив, що на території Сенегалу йому особисто ніхто не погрожував, свавільних арештів, насильницьких викрадень, фізичного насилля, морального знущання або погроз, переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань - ніколи не зазнавав, смертна кара чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства не може бути застосовано, жодних проблем з органами державної влади Сенегалу не було. Рідним, які залишились на Батьківщині, будь-яких погроз або небезпеки для життя та здоров`я немає.

Також під час проведення співбесід 10.04.2019 року та 16.04.2019 року вказав, що у випадку повернення йому не загрожує будь-яка реальна небезпека, окрім магічної, проте будь-яких підтверджень наявності ритуалу в нього відсутні.

Разом з тим, повідомляє, що в нього наразі не було б можливості працювати в Сенегалі та забезпечувати його родину, оскільки там немає багато роботи і у разі повернення невідомо чи зможе він працевлаштуватись.

Згідно з протоколами співбесід метою звернення до територіального органу ДМС є бажання залишитись в Україні, отримати допомогу та захист. Допомога полягає в тому щоб надали документ, а також в нього наявна проблема з грошима, оскільки грошей, які він заробляє на роботі не вистачає щоб відправляти батькам та платити за квартиру, і якщо ДМС допоможе йому з житлом, йому буде трішки легше, а захист – для того щоб вільно проживати на території України та поліція не могла затримати як нелегального мігранта. Бажає щоб йому надали квартиру в ПТРБ. (а.с. 91, 99)

Вказані обставини свідчать, про те, що позивач бажає легалізуватися на території України з метою кращого життя, його життю і здоров`ю на ОСОБА_5 нічого не загрожує, тому, суд вважає, що Діеє Шейх ОСОБА_4 не підпадає під критерії біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням зазначеного, суд погоджується з твердженням відповідача, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вважається елементом зловживання процедурою набуття міжнародного захисту та вказує на інші причини звернення (економічні, пошуки кращого життя тощо, бажання незаконного працевлаштування), аніж побоювання зазнати переслідувань в країні громадянської належності.

Крім того, судом встановлено, що з моменту в`їзду в Україну (11.05.2019) до моменту звернення за міжнародним захистом (28.03.2019) позивач тривалий час перебував на території України нелегально, із заявами про оформлення документів для надання міжнародного захисту не звертався.

Зазначені факти вказують на відсутність будь-яких побоювань зазнати переслідувань в країні громадянської належності на момент потрапляння позивача в Україну та подальшого проживання в Україні.

Таким чином, суд вважає, що висновки, які стали підставою для прийняття оскаржуваного Наказу, є такими, що складені у відповідності до розділу VІ Правил: за результатом оцінки комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі позивача, та перевірки фактів, повідомлених Позивачем. У Висновку зроблено посилання на використану інформацію про країну походження позивача, та її співвідношення із змістом заяви та відомостей, отриманими під час співбесіди із позивачем.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що при розгляді заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська,44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу № 73 від 16.04.2019 року та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.