Ухвала суду № 8285985, 19.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-15183/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача                    Голубєвої Г.К.

Суддів                                                  Брайка А.І.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Кунда Д.І.

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009 року

та постанову Господарського суду міста Києва від 13.12.2007 року

по справі № 25/52-А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2006 року Відкрите акціонерне товариство «Укртранснафта»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №000982306/0 від 13.02.2006 року.

          Постановою Господарського суду міста Києва від 13.12.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009 року у даній справі позов задоволено повністю; визнане недійсним спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій з огляду на правомірність заявлених вимог.

          Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення норм матеріального та процесуального права, а саме: п.2.13 ст.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою правління НБУ №72 від 19.02.2001 року.          

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ в Шевченківському районі м.Києва була проведена перевірка ВАТ «Укртранснафта», за результатами якої було складено Акт документальної перевірки №36/23-6/31570412 від 01.02.2006 року «Про результати комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 року по 01.07.2005 року»(надалі –Акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000982306/0 від 13.02.2006 року у сумі 188503, 38 грн.

В акті перевірки зазначено, що протягом 2003-2004 років під час здійснення відряджень на службових легкових автомобілях підзвітними особами підприємства здійснювались витрати на придбання пального, стоянку та паркування автотранспорту, які включені до складу авансового звіту за витрачені кошти під час відрядження. За таких обставин податковий орган зробив висновок, що виплати працівникам, пов'язані з оплатою вартості пального, а також стоянок та паркування автотранспорту є витратами на господарські потреби підприємства та не входять до складу витрат на відрядження, що відповідно є порушенням вимог п.2.13 ст.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».

Слід зазначити, що відповідно до Інструкції „Про службові відрядження в межах України та за кордон", затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998року № 59 (далі Інструкція №59), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане забезпечити його грошовими коштами (авансом) у розмірах, установлених нормативно-правовими актами про службові відрядження. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, залучені до матеріалів справи копії посвідчення про відрядження, касові документи, авансові звіти ВАТ „Укртранснафта" за 2003-2004 роки містять всі необхідні реквізити та оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 2.13 "Порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління Національного банку України №72 від 19.02.2001 року, підприємства, що мають поточні рахунки в установах банків, одержують цю готівку з цих рахунків в установах банків у межах наявних коштів і витрачають її виключно на цілі, які визначені в грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством, а саме Інструкцією №59.

Таким чином правильними є висновки судів, що витрати, пов'язані з придбанням працівниками у відрядженні пального і паркування автотранспорту відносяться до витрат, які здійснюються працівником у відрядженні при виконанні службового доручення.

Також факт правомірності витрат грошових коштів на відрядження саме за цільовим призначенням підтверджується висновком судово-експертної експертизи № 9480.

Колегія Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками попередніх інстанцій стосовно порушення відповідачем строку застосування фінансових санкцій відповідно до ст. 250 Господарського Кодексу України.

Порушення правил здійснення господарської діяльності, яке згідно акту перевірки полягає у нецільовому витрачанні готівкових коштів, виданих підзвітним особам як компенсація витрат на відрядження було вчинено в період з 2003 року по 2004 рік., тобто з моменту, коли було вчинено порушення, пройшло більше одного року, передбаченого ст. 250 ГК України для застосування такого виду штрафних санкцій.

За таких обставин, правильними є висновки судів щодо наявності підстав для задоволення позову.

          Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

          Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009 року та постанову Господарського суду міста Києва від 13.12.2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

          Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009 року та постанову Господарського суду міста Києва від 13.12.2007 року по справі №25/52-А залишити без змін.

          Справу повернути до суду першої інстанції.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписБрайко А.І.

підписМаринчак Н.Є..

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О. Ухвала складена у повному обсязі 22.01.2010р.