Рішення № 82855913, 05.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/195

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 липня 2019 року № 640/3264/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод»

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» (надалі - позивач, адреса: 16000, Чернігівська обл., м. Новгород-Сіверський, вул. Залінійна, будинок 21-А, ідентифікаційний код 00448077) до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, будинок,8, ідентифікаційний код 39292197), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. (надалі - ІПК № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р.) та зобов`язати Державну фіскальну службу України видати нову податкову консультацію.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІПК (індивідуальна податкова консультація) № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. суперечить нормам діючого законодавства та змісту податку на доходи фізичних осіб, порушує інтереси позивача, а тому повинна бути визнана протиправним, а Державну фіскальну службу України необхідно зобов`язати видати нову податкову консультацію.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ДФС України було надано повну та змістовну індивідуальну податкову консультацію, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а відтак у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Між позивачем та фізичною особою було укладено договір про надання зазначеною фізичною особою на користь позивача поворотної фінансової допомоги. Умовами даного договору не передбачається нарахування будь-яких процентів або інших доходів за користування наданими коштами. В той же час, договором встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань по поверненню фінансової допомоги у вигляді сплати на користь фізичної особи відсотків в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховуються відсотки за кожен календарний день прострочення. У зв`язку із певними фінансовими труднощами з боку позивача, було допущене порушення договірних зобов`язань щодо своєчасного повернення отриманих грошових коштів, яке передбачає нарахування та виплату фізичній особі відповідних відсотків за порушення договору. При цьому, на думку позивача, зазначені виплати не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку фізичної особи на підставі пункту «б» пункту 164.2.14. ст. 164 КП України «… До Загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім…б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання…».

На цій підставі, позивач вважає, що відсотки, нараховані та сплачені фізичній особі боржником (юридичною особою) за прострочення виконання юридичною особою договірного зобов`язання (щодо повернення поворотної фінансової допомоги) не є доходом фізичної особи, який підлягає оподаткуванню ПДФО, оскільки закон містить пряме виключення з загального правила, яке регулює оподаткування подібних виплат.

Для більш детального опрацювання цього питання позивач у грудні 2018 року звернувся до Головного управління ДФС у Чернігівській області зі зверненням про надання індивідуальної податкової консультації (№ 554 від 04.12.2018 року) згідно з п. 52.2. ст. 52 Податкового кодексу України (надалі - ПК України). Головне управління ДФС у Чернігівській області, в свою чергу, пере направило запит позивача до Державної фіскальної служби України.

22 січня 2018р. позивач отримав від відповідача відповідь на зазначене звернення у формі індивідуальної податкової консультації № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р.

На думку позивача, відповідач у ІПК № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. надав протилежну відповідь, без будь-якого обґрунтування своєї позиції. Позивач вважає, що зазначеними діями відповідач викривив зміст ст. 164 ПК України та порушив основні засади податкового законодавства України, встановлені пп. 4.1.4 п. 4.1. ст. 4 ПК України в частині презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Вважаючи ІПК № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Між позивачем та фізичною особою було укладено договір про надання зазначеною фізичною особою на користь позивача поворотної фінансової допомоги. Умовами даного договору не передбачається нарахування будь-яких процентів або інших доходів за користування наданими коштами. В той же час, договором встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань по поверненню фінансової допомоги у вигляді сплати на користь фізичної особи відсотків в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховуються відсотки за кожен календарний день прострочення. У зв`язку із певними фінансовими труднощами з боку позивача було допущене порушення договірних зобов`язань щодо своєчасного повернення отриманих грошових коштів, яке передбачає нарахування та виплату фізичній особі відповідних відсотків за порушення договору. При цьому, на думку позивача, зазначені виплати не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку фізичної особи на підставі пункту «б» пункту 164.2.14. ст. 164 КП України «… До Загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім…б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання…».

На цій підставі, позивач вважає, що відсотки, нараховані та сплачені фізичній особі боржником (юридичною особою) за прострочення виконання юридичною особою договірного зобов`язання (щодо повернення поворотної фінансової допомоги) не є доходом фізичної особи, який підлягає оподаткуванню ПДФО, оскільки закон містить пряме виключення з загального правила, яке регулює оподаткування подібних виплат.

Для більш детального опрацювання цього питання позивач у грудні 2018 року звернувся до Головного управління ДФС у Чернігівській області зі звернення про надання індивідуальної податкової консультації (№ 554 від 04.12.2018 року) згідно з п. 52.2. ст. 52 Податкового кодексу України. Головне управління ДФС у Чернігівській області, в свою чергу, пере направило запит позивача до Державної фіскальної служби України.

22 січня 2018р. позивач отримав від відповідача відповідь на зазначене звернення у формі індивідуальної податкової консультації № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р.).

На думку позивача, відповідач у ІПК № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. надав протилежну відповідь, без будь-якого обґрунтування своєї позиції. Позивач вважає, що зазначеними діями відповідач викрив зміст ст. 164 ПК України, а крім того порушив основні засади податкового законодавства України, встановлені пп. 4.1.4 п. 4.1. ст. 4 ПК України в частині презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Вважаючи ІПК № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що не погоджується із позицією позивача, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1. статті 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до п.52.1. ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі повинно містити: - найменування для юридичної особи або прізвище, ім`я, по-батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв`язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні; - код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті); - зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації; - підпис платника податків; - дату підписання звернення.

Уповноважена особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, може прийняти рішення про продовження строку розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації понад 25-денний строк, але не більше 10 календарних днів та письмово повідомити про це платнику податків до закінчення строку, визначеного абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.52.3 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавств та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Відтак, відповідач вважає, що ним було надано повну та змістовну податкову консультацію щодо практичного застосування норм податкового законодавства, відповідно до запитань, викладених в зверненні платника податків.

Крім того, в обґрунтування оподаткування доходів фізичних осіб відповідач посилається на зміст розділу IV ПК України. Відповідно до п.п. 163.1.1. п. 163.1. ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з п.п. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 ПК України до загального (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема, основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому.

Відповідно до п.п.1.7. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом ІV ПК України не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2., 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПК України.

Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання (п.п. «б» п.п. 164.2.14. п. 164.2. ст. 164 ПК України).

При цьому відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У своєму відзиві відповідач звертає увагу на те, що згідно із п.4.2. п.4 копії договору про надання поворотної фінансової допомоги, наданої позивачем, «за прострочку виконання підприємством договірних зобов`язань по поверненню фінансової допомоги, підприємство зобов`язано сплатити на користь кредитора пеню (відсотки) в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня (відсотки) за кожен календарний день прострочення».

Відповідно до п. 167.1. ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті).

Крім того, вказаний дохід є об`єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Ставка військового збору становить 1,5 % об`єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір, у повному обсязі відповідно до порядку, визначеному ст. 168 Кодексу.

Відтак, відповідач вважає, що дохід у вигляді неустойки (пені), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен календарний день прострочення виконання, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на підставі п.п. 164.2.14 п. 164.2. ст. 164 ПК України та оподатковується на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПК України.

Положенням ПК України не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці на суму поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку на прибуток.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування.

Також відповідач у своєму відзиві зазначив, що відповідно до п.п. 140.5.11. п. 140.5 ст. 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) результату збільшується на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 % відповідно до п.44 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України.

Таким чином, відповідач вважає, що фінансовий результат до оподаткування не збільшується на суму витрат від визнаних тарифів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь фізичних осіб.

Отже, відповідач вважає, що ним було надано повну та змістовну індивідуальну податкову консультацію, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана ІПК № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. є протиправною та підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

НОРМИ ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються ПК України.

Згідно з підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 ПК України).

За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. (пункт 52.3 статті 52 ПК України).

Приписами пунктів 52.4 та 52.5 статті 52 ПК України передбачено, що консультації надаються контролюючими органами. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Водночас, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору (пункт 53.3 статті 53 ПК України).

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

З огляду на вищевикладені законодавчі положення можна дійти висновку, що податкова консультація надається контролюючими органами у межах їхньої компетенції з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган, виходячи з норм або змісту відповідного податку чи збору. При цьому, дослідженню в справах про визнання протиправною та скасування податкової консультації підлягають обставини щодо: поставлених у зверненні платника про надання податкової консультації питань; викладених у податковій консультації відповідей; відповідність зазначених у податковій консультації висновків нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2016 року № К/800/52977/13.

Основною підставою для надання оскаржуваної податкової консультації відповідачем визначена відсутність у ПК України в редакції, чинній на момент звернення, норм, які б прямо передбачали підстави вважати, що відсотки, нараховані та сплачені фізичній особі боржником (юридичною особою) за прострочення виконання юридичною особою договірного зобов`язання (щодо повернення поворотної фінансової допомоги) не є доходом фізичної особи, який підлягає оподаткуванню ПДФО.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Згідно з підпунктом "б" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання.

У той же час відносини, що виникають з договору про надання поворотної фінансової допомоги є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

При цьому поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з п.п. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

Правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики. Відносини за договором позики регулюються ст.ст. 1046 - 1053 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).

Відповідно до ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому в законодавстві визначаються поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. ст. 530, 631 ЦКУ).

Так, відповідно до ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з цим строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ст. 631 ЦКУ).

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Відповідно до п.п. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором (далі - збір) доходи, що згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України передбачає, що одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Окрім того, пунктом 56.21 статті 56 ПК України передбачає, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Наведене свідчить, що Податковим кодексом України встановлена можливість використання положень інших нормативно-правових актів для цілей оподаткування, якщо вони не суперечать Податковому кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд вважає, що при наданні оскаржуваної податкової консультації відповідачем не враховано загальні принципи податкового законодавства, висновки контролюючого органу суперечать нормам чинного податкового законодавства, створюють додаткові обов`язки для позивача як платника податків. Протилежного відповідачем не доведено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація ІПК № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. є протиправною та підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень є правом, а не обов`язком суду. В даному випадку суд не вбачає наявності підстав для зобов`язання відповідача подати звіт за наслідками набрання рішенням законної сили.

Враховуючи наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про визнання протиправною та скасування ІПК № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р. Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242 - 246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію № 98/6/99-99-13-02-03-15/ІПК від 11.01.2019р.

3. Зобов`язати Державну фіскальну службу України надати нову податкову консультацію, з врахуванням висновків суду.

4. Стягнути на користь приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» (16000, Чернігівська обл., м. Новгород-Сіверський, вул. Залінійна, будинок 21-А, ідентифікаційний код 00448077) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, будинок,8, ідентифікаційний код 39292197).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова