Рішення № 82854699, 24.06.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №460/3045/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючої судді Мричко Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Кулик С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Дмитрук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія" (№96) про визнання бездіяльності протиправною,-

ВСТАНОВИВ:

10.12.2018 до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , Позивач) до Державної установи «Городищенська виправна колонія» (№ 96) (надалі - ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», Відповідач), в якій позивач просив:

- «встати на захист його конституційних прав і свобод (ст.55 Конституції України) і розглянути дану справу у відповідності до КАС України, Конституції України, Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод, КВК України з урахуванням практики Європейського суду та згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006»;

- «визнати протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія» (№96) щодо незабезпечення належних житлових умов, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Позивач з 21.10.2004 до 16.10.2018 відбував покарання в ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» в секторі максимального рівня безпеки для тримання чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі. Вказує на те, що у період відбування ним покарання у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» адміністрацією установи постійно порушувались житлові, побутові та санітарні вимоги щодо умов утримання засуджених. Так, приміщення камер, в яких Позивач відбував покарання є надто вузькими зі штучним освітленням, природнє освітлення та вікна відсутні, вентиляція дуже слабка, туалет в камері не відгороджений, що є наслідком неприємного запаху в камері, прогулянкові двори для засуджених також не відповідають встановленим вимогам. Як на підтвердження вказаних вище порушень та бездіяльності Відповідача посилається на звіти за результатами моніторингового візиту представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України та рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 у справі № 817/988/17.

Згідно з ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.12.2018 позов ОСОБА_1 залишено без руху.

10.01.2019 Рівненський окружний адміністративний суд на підставі пункту 2 частини 1 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) постановив ухвалу про передачу адміністративної справи до Львівського окружного адміністративного суду.

Вказана справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 13.02.2019.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського окружного адміністративного суду для розгляду справи визначено суддю Мричко Н.І.

Ухвалою судді від 18.02.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» Позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову.

18.02.2019 суд за клопотанням Позивача постановив ухвалу про проведення підготовчих та судових засідань в режимі відеоконференції.

12.03.2019 на адресу суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та просить відмовити у задоволенні таких повністю (арк. справи 76-77). Заперечення обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 у період з 21.10.2004 до 16.10.2018, відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)». Гордійчук Я.М. утримувався в камерах №19 та №22, які розташовані на другому поверсі гуртожитку №4. Зазначає, що норма жилої площі вказаних камер відповідає нормі, передбаченій статтею 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме не менше чотирьох квадратних метрів на одного засудженого. Так, загальна площа камери №19 становить 4,6 м2, а камера №22 є площею 4,7 м2. В обидвох камерах є віконні прорізи розміром 0,93*1,2 м. В камерах є умивальники, встановлені туалети зі зливним бачком, які відгороджені суцільною перегородкою висотою, що не менша 1м з дверима, які зачиняються ззовні. Вентиляцію в камерах передбачено природню. Для збільшення доступу природного світла до вікон камер, де утримуються засуджені до довічного позбавлення волі, на світловому ліхтарі замінено прозору покрівлю. Прогулянкові дворики для засуджених сектору приведені у відповідність до законодавства, площа одного прогулянкового дворика становить більше 12 м2. Зазначає, що у секторі для засуджених до довічного позбавлення волі, є сім прогулянкових двориків, в число яких входять дворики призначені для гри в настільний теніс та тренувань на тренажерах. Доступ свіжого повітря під час проведення прогулянок засудженим сектору, регулюються шістьма вентиляційними вікнами, які розміщені поруч з прогулянковими дворами. У весняно-літній період при підвищенні загальної температури повітря, вікна постійно відкриті, а в осінньо-зимовий, за допомогою вікон, здійснюється щоденне провітрювання таких.

Щодо посилання Позивача на Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань № 124 від 28.07.2005 вважає такі безпідставними, тому що вказані правила стосуються сектора максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки. Зазначає, що відповідно до статті 18 Кримінально-виконавчого кодексу України, у виправних колоніях середнього рівня безпеки відбувають покарання жінки, які засуджені до довічного позбавлення волі, а ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» є колонією максимального рівня безпеки, в якій відбувають покарання чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі.

Крім цього, звертає увагу суду на те, що ні Кримінально-виконавчий кодекс України, ані Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5, не містять в собі приписи, які б розкривали поняття «необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни», встановлювали б відповідні вимоги до влаштування санвузлів в камерах колонії.

Щодо посилання Позивача на звіти за результатами моніторингового візиту представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України, такі містять в собі рекомендації Державній пенітенціарній службі України, зокрема рекомендують Міністерству юстиції України вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», тобто, на думку Відповідача, такі не стосуються безпосередньо Позивача. Крім цього, звертає увагу на те, що за результатами візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 22.08.2019 встановлено, що адміністрацією установи в цілому вживаються заходи щодо приведення умов тримання засуджених, які є сумісними з повагою до людської гідності відповідно до міжнародних стандартів. У структурних дільницях виправної колонії поступово проводяться відповідні будівельні та ремонтні роботи та вживаються заходи, спрямовані на покращення умов тримання засуджених.

За наведених обставин, Відповідач позовні вимоги Позивача не визнає та просить у задоволенні таких відмовити повністю.

В судовому засіданні Позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, пояснення надали аналогічні до викладеного у позовній заяві, просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог Позивача. Просила у задоволенні таких відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково зазначила, що 16.10.2018 ОСОБА_3 , на підставі статті 93 та статті 155 Кримінально-виконавчого кодексу України, переведений до ДУ «Дрогобицька виправна колонія № 40» для відбування подальшого відбування покарання.

Заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , засуджений до довічного позбавлення волі, у період з 21.10.2004 до 16.10.2018, відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)». З 16.10.2018 ОСОБА_1 переведений для подальшого відбування покарання до ДУ «Дрогобицька виправна колонія № 40» (арк. справи 105).

У 2013 та 2018 роках працівниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини разом з представниками громадськості проведений моніторинг ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» на предмет дотримання умов тримання засуджених. В цілому моніторингова група відзначила, що умови тримання осіб у вказаній установі потребують покращення.

При вирішенні цього спору, суд застосовує наступні норми права.

У відповідності до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно з приписами частини 1 статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених вказаним Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частина 2 статті 7 КВК України).

Згідно з частиною 1 статті 102 КВК України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Відповідно до частини 2 статті 150 КВК України, засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 вказаного Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 97 КВК України у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 № 2186/5 (надалі - Правила).

З 14.09.2018 набрали чинності Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.09.2018 за № 1010/32462.

Порядок утримання та встановлені обмеження для засуджених, які знаходяться в дільницях посиленого контролю, передбачені розділом ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, відповідно до приписів якого у дільницях посиленого контролю виправних колоній засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції від інших засуджених, яка поєднується із застосуванням до них обмежень, передбачених режимом відбування покарання, а також заходів виховного впливу. У дільницях посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки засуджені розміщуються у звичайних жилих приміщеннях, а в дільницях посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки - у ПКТ.

Засуджені, які тримаються у дільниці посиленого контролю, не мають права виходу з жилих приміщень та ПКТ, за винятком виходу на роботу та проведення прогулянок у встановлений розпорядком дня час, а також у випадках надання їм побачень, медичного обстеження та стаціонарної медичної допомоги, відвідування кімнати для виховної роботи.

Відповідно до частини першої статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.

Згідно з пунктами 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями (резолюція 663 CI (XXIV) (995_992) ООН від 30.08.1955, всі приміщення, якими користуються в`язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію. В приміщеннях, де живуть і працюють в`язні: вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в`язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в`язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в`язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.

Відповідно до пункту 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил у всіх будівлях, де ув`язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: вікна мусять бути достатньо великими, аби ув`язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув`язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.

Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28.07.2005 №124 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.08.2005 за № 881/11161) затверджено Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки (далі - Положення).

Згідно з пунктом 1.3 Положення у секторі тримаються засуджені до позбавлення волі на певний строк, яким за рішенням Апеляційної комісії Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (далі - Апеляційна комісія Департаменту), установлено відбування покарання у ПКТ виправної колонії максимального рівня безпеки, а також чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Додатком до Положення є Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі (далі - Типові правила), відповідно до пункту 1 яких ці правила застосовуються для обладнання нових та реконструкції і капітального ремонту діючих секторів максимального рівня безпеки (далі - сектори). При облаштуванні секторів, крім вказаних правил, необхідно також керуватися вимогами державних будівельних норм, державних стандартів України, державними протипожежними та санітарними нормами при будівництві, а також вимогами відомчих нормативно-правових актів, що регламентують це питання.

Пунктом 3 Типових правил визначено, що з метою забезпечення надходження до камери належного природного освітлення відношення площі світлових прорізів до площі підлоги встановлюється не менше 1:8, віконні прорізи виконуються висотою 1200 мм, шириною - не менше 900 мм. У кожній камері встановлюються санітарний вузол, обладнаний унітазом із зливним бачком, умивальник та при технічній можливості душова кабіна. Санітарний вузол обов`язково відгороджується суцільною перегородкою висотою не менше 1 м з дверима, що відчиняються ззовні.

Також пунктом 3 Типових правил передбачено, що прогулянкові дворики розміщуються на території сектору або на даху будівлі з ПКТ і будуються з розрахунку 3 кв. м на одну особу і не менше ніж на 25% від загальної кількості місць для засуджених у секторі. Площа кожного прогулянкового дворика має бути не менше ніж 12 кв. м.

Пунктом 4.2 Типових правил визначено, що у приміщеннях передбачається припливна або припливно-витяжна вентиляція. У камерах передбачаються: а) припливно-механічна вентиляція з підігрівом припливного повітря в холодний період та розташування повітроводів у коридорах уздовж повздовжньої стіни з розміщенням припливних отворів у стінах камер; б) витяжна гравітаційна вентиляція через окремі для кожної камери витяжні канали, що розміщуються у стіні.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступних мотивів.

Позивач звертаючись до суду з цим позовом просить визнати протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», яка полягає у незабезпеченні Позивача під час відбування ним покарання необхідними житлово-побутовими умовами, що відповідають правилам санітарії та гігієни. На думку Позивача, бездіяльність Відповідача підтверджується результатами моніторингових візитів за 2013 та 2018 роки.

Як зазначалося вище, у 2013 та 2018 роках працівниками Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з представниками громадськості здійсненено моніторинговий візит до ДУ «Городищенська виправна колонія (№96).

Так, під час моніторингових візитів моніторингова група звернула увагу на ряд недоліків в частині наявних умов утримання засуджених у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», зокрема, вказала на недотримання вимог нормативних актів щодо норми площі приміщень, яка повинна припадати на одну особу, відсутність природного освітлення, а також штучного освітлення, недостатня вентиляція приміщень, відсутність доступу до свіжого повітря, стан туалетів та прогулянкових дворів.

За підсумками моніторингових візитів підготовлені відповідні звіти (арк. справи 28-37, 38-41), в яких надані певні рекомендації Міністерству юстиції України, Державній пенітенціарній службі України та адміністрації Городищенської виправної колонії (№96).

Так, за результатами моніторингу 2013 року рекомендовано Державній пенітенціарній службі України:

1. Вирішити питання щодо рівномірного розміщення у Городищенській виправній колонії (№96) засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання.

2. Вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: забезпечити належні санітарно-гігієнічні умови в санітарних вузлах, замінити застарілий інвентар, обладнати їх напівавтоматичним зливом води; спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення.

3. Забезпечити належне фінансування планових та капітальних ремонтів приміщень Городищенської виправної колонії (№96), у тому числі заміни застарілого та зношеного обладнання кімнат побачень, інженерних споруд, тепло-та електромереж тощо.

4. Організувати та провести перевірку фінансової діяльності Городищенської виправної колонії (№ 96) щодо неповного перерахування особистих коштів засуджених на депозитний рахунок в казначействі.

5. У Городищенській виправній колонії (№96) привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.

6. При стимулюванні правослухняної поведінки засуджених виключити випадки зловживання виховною функцією режиму. Переглянути практику застосування до засуджених дисциплінарних заходів у вигляді поміщення в ПКТ та ДІЗО на відповідність їх тяжкості вчиненого проступку.

За результатами моніторингу у 2018 року рекомендовано Міністерству юстиції України:

1. Забезпечити право на приватність у банному комплексі (обладнати душові кабіни шторками/перегородками.

2. Забезпечити належне штучне освітлення в жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації Городищенської ВК (№96).

3. Забезпечити норму жилої площі на кожного засудженого в окремих жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації Городищенської ВК (№96).

4. Провести ретельну перевірку фактів затримки/невідправки кореспонденції засуджених з Городищенської ВК (№96).

5. Вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки, в якому відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності.

6. Організувати безперервний прийом засудженими препаратів антиретровірусної та замісної підтримувальної терапії, які хворі на ВІЛ/СНІД та перебувають на програмі замісної підтримувальної терапії.

7. Вжити заходів щодо приведення трудових договорів із засудженими у відповідність до законодавства про працю з урахуванням особливостей, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України. Забезпечити належні норми тривалості робочого часу та відпочинку засуджених, що працюють у харчблоці.

Аналіз долучених звітів свідчить про те, що під час моніторингових візитів встановлено ряд недоліків, які негативно впливають на забезпечення умов утриманих у ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», внаслідок чого Державній пенітенціарній службі України та Міністерству юстиції України надані рекомендації щодо забезпечення належних умов утримання засуджених У ДП «Городищенська виправна колонія (№96)».

Отже, з наведеного вище видно, що саме Державній пенітенціарній службі України та Міністерству юстиції України рекомендовано вжити заходів щодо належного забезпечення умов утримання засуджених ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)».

Тобто, за підсумками моніторингових візитів не встановлено обов`язкових дій для ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» в частині покращення житлово-побутових умов засуджених, які утримуються у такій колонії.

Суд звертає увагу, що у звіті моніторингу за 2013 рік, адміністрації Городищенської виправної колонії (№96) рекомендовано вжити заходів щодо покращення умов праці засуджених. Провести капітальні та поточні ремонти відповідно до визначених законодавством для виробничих об`єктів норм, працю засуджених організувати з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії.

Слід вказати, що під час моніторингового візиту у 2018 році відзначено позитивні зрушення з часу візиту у 2013 році. Зазначено, що адміністрацією установи в цілому вживаються заходи щодо приведення умов тримання засуджених, які є сумісними з повагою до людської гідності відповідно до міжнародних стандартів. У структурних дільницях виправної колонії поступово проводяться відповідні будівельні та ремонтні роботи та вживаються заходи, спрямовані на покращення умов тримання засуджених.

Таким чином, моніторинговою групою, у звіті 2018 року відмічено активну поведінку Відповідача пов`язану із вживанням певних заходів щодо приведення умов тримання засуджених.

Тобто, наведене свідчить про вчинення дій з боку Відповідача щодо приведення до нормативних вимог умов тримання засуджених. За таких обставин, суд відхиляє доводи Позивача щодо допущеної Відповідачем бездіяльності в частині незабезпечення належними умовами утримання засуджених.

Щодо посилання Позивача на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 у справі № 817/988/17, суд звертає увагу Позивача на те, що вказане рішення не має сили обов`язкової преюдиції у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України для вирішення цього спору, позаяк стосується іншої особи, а не Позивача у справі.

Крім цього, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень цих прав на момент звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною другою статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Приписом частини 4 статті 125 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у Позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Позивач звертаючись до суду просить визнати бездіяльність Відповідача протиправною, яка полягала у незабезпеченні йому належних житлово-побутових та матеріальних умов під час відбування ним покарання у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)».

У відповідності до статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження.

Аналіз наведеного припису вказує на те, що в разі звернення засудженого з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, про отримання таких, адміністрацією надається засудженому талон-підтвердження.

Разом з тим, Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що під час його утримання в ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» його невлаштовували житлово-побутові чи матеріальні умови його утримання.

З метою офіційного з`ясування усіх обставин у справі, суд витребував у Відповідача докази надходження усіх звернень від Позивача за період його утримання у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)». На виконання вимог суду, Відповідач подав письмові пояснення та відповідні докази (арк. справи 126-134). З таких видно, що в період з 01.04.2011 до дня вибуття Позивача з ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» надходило лише одне звернення ОСОБА_1 та одне звернення матері ОСОБА_1 - ОСОБА_4 Вказані звернення не стосувалися питань щодо покращення житлово-побутових умов перебування ОСОБА_1 в установі. Щодо звернень у період з 2004 до 01.04.2011 Відповідачем вказано на те, що така інформація відсутня з підстав знищення журналів та справ за закінченням строку зберігання.

Отже, Позивач не надав суду жодного доказу щодо його звернення до адміністрації із заявами про покращення його житлово-побутових чи матеріальних умов утримання під час відбування покарання у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» чи переведення його до іншої установи.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що станом на дату звернення Позивача до суду, Відповідачем у справі, в межах досліджуваних правовідносин не допущено бездіяльності, яка б порушувала права Позивача.

Додатково слід зазначити, що 16.10.2018 Позивач, відповідно до вимог статей 93 та 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, для покращення умов відбування покарання, переведений з ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» для подальшого відбування покарання до ДУ «Дрогобицька виправна колонія № 40». Тобто, на момент звернення до суду з вказаним позовом (10.12.2018, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції Рівненського окружного адміністративного суду) Позивач був переведений до іншої виправної колонії з покращеними умовами для тримання засуджених. Такі обставини не заперечувалися Позивачем.

Аналізуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що Позивач не довів факту порушення своїх прав, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання бездіяльності Відповідача протиправною.

Щодо позовної вимоги Позивача «встати на захист його конституційних прав і свобод (ст.55 Конституції України) і розглянути дану справу у відповідності до КАС України, Конституції України, Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод, КВК України з урахуванням практики Європейського суду та згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006», суд вважає, що така не відповідає способу судового захисту, передбаченого статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, а за своєю суттю є переліком національного та міжнародного законодавства, які підлягають до застосування при вирішенні спору.

Суд наголошує, що за правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами витрат у відповідності статті 139 Кодексу адміністративного судочинства відсутні, оскільки ухвалою суду від 18.02.2019 Позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія» (№ 96) про визнання бездіяльності протиправною, - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 04.07.2019.

Суддя Мричко Н.І.