Рішення № 82852848, 25.06.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/608/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суду Закарпатської області в особі

головуючої судді Бенца К.К.,

при секретарі Вереш А.В.

з участю:

позивача ОСОБА_1

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" про визнання кредитного договору від 01.03.2006 року та договору іпотеки від 01.03.2006 року недійсними та за позовом третьої особи яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" про визнання кредитного договору від 01.03.2006 року та договору іпотеки від 01.03.2006 року недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , та визнання недійсним договору іпотеки від 01.03.2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данч О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 402.

Мотивуючи позовні вимоги, вказує на те, що 01.03.2006 року між нею та АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк»

був укладений кредитний договір за № ML -800/015/2006, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання видати позивачу у якості кредиту грошові кошти в іноземній валюті у сумі 30 000,00 доларів США строком до 01 березня 2021 року під процентну ставку в 11,00 % річних.

Позивач посилається на те, що укладений кредитний договір № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року за своїм змістом, текстом суперечить положенням чинного законодавства, а відтак його слід визнати недійсним.

Однією з підстав недійсності кредитного договору позивач зазначає: введення Банком в оману позичальника щодо видачі кредиту в доларах США. Позивач вказує на те, що умовами кредитного договору передбачено обов`язок банку щодо надання ОСОБА_1 валютного кредиту в розмірі 30 000,00 дол. США для придбання нерухомого майна. Однак, з меморіального валютного ордера від 01.03.2006 року за №1 вбачається, що Банк ввів її , як позичальника в оману , видавши фактично кредит у валюті України - гривні та у розмірі 151 500,00 грн., зазначивши , що це еквівалент 30 000,00 доларів США.

За таких обставин позивач вважає, що кредитний договір слід визнати недійсним у зв`язку із введенням її відповідачем в оману, з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Окрім того , підставою недійсності кредитного договору позивач зазначає те, що при укладенні кредитного договору банк у порушення ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не надав їй у письмовій чи усній формі інформації щодо умови кредитування та орієнтовної сукупної вартості кредиту, а у кредитному договорі відсутній детальний розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх супутніх послуг , а також інших фінансових зобов`язань споживача.

Перед укладенням договору банк не надав їй, як позичальнику інформації для здійснення свідомого вибору, не надав інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що є на думку позивача порушенням приписів п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки позивач при укладенні кредитного договору не був ознайомлений з усіма умовами кредитування , що пропонується Банком , в обсязі і в порядку , що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», позивач вважає , що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства , а відтак його слід визнати недійсним.

Окрім того, зазначила, що договір кредиту містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків та погіршення її становища, як споживача банківських послуг, що, в свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Позивач вказує на те, що умови оспорюваного договору відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" є несправедливими, вимоги даних законодавчих норм при укладенні кредитного договору відповідачем виконані не були. Договір кредиту на думку позивача був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства -добросовісності.

Окрім того, позивач вказує на те, що умови договору є несправедливими, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача , а отже на думку позивача викладене є достатньою підставою для визнання договору недійсним.

Вказаний договір фактично передбачає виключно її відповідальність як позичальника, в той час як у даному договорі фактично відсутні положення про відповідальність відповідача, що свідчить про те, що умови договору є несправедливими, оскільки в даному випадку наслідкомтаких положень є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду їй, як споживачу банківських послуг.

Вказує на те, що перелічені порушення свідчать, що кредитний договір суперечить іншим актам цивільного законодавства, тому має бути визнаний недійсним.

З посиланням на викладене, просить суд визнати недійсним кредитний договір № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 , вказуючи, що кредитний договір суперечить актам цивільного законодавства та з підстав ст. 230 ЦК України.

Окрім того, позивач вказує на те, що з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року, 01 березня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № PCL - 800/039/2006 , предметом якого є нерухоме майно, а саме: будинок, що знаходитьтся за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що згідно ч.2 ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а відтак визнання судом кредитного договору недійсним , спричиняє недійсність договору іпотеки.

За вказаних обставин, позивач просить суд ухвалити рішення, яким позовні вимоги задовольнити : визнати кредитний договір № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року - недійсним; визнати договір іпотеки від 01.03.2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данч О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 402- недійсним.

До початку розгляду справи по суті, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , та визнання недійсним договору іпотеки від 01.03.2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данч О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 402.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 мотивує тим, що 01.03.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір за № ML -800/015/2006, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання видати позичальнику у якості кредиту грошові кошти в іноземній валюті у сумі 30 000,00 доларів США строком до 01 березня 2021 року. З метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань за кредитним договором № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року, 01 березня 2006 року між ним, який являється подружжям позичальника та АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений договір поруки за № ML -800/019/2006. Порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо: повернення основної суми кредиту в розмірі 30 000,00 доларів США; сплата відсотків за користування кредитом; сплата пені та штрафів. Отже, вказує на те, що правовідносини, що випливають з оспорюваних договорів, впливають на обов`язки ОСОБА_2 як поручителя по відношенню до відповідача.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , посилається на те, що укладений кредитний договір № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року за своїм змістом, текстом суперечить положенням чинного законодавства, а відтак його слід визнати недійсним.

Однією з підстав недійсності кредитного договору третя особа ОСОБА_2 зазначає: введення Банком в оману позичальника ОСОБА_1 щодо видачі кредиту в доларах США. Вказує на те, що умовами кредитного договору передбачено обов`язок банку щодо надання ОСОБА_1 валютного кредиту в розмірі 30 000,00 дол. США для придбання нерухомого майна. Однак, з меморіального валютного ордера від 01.03.2006 року за №1 вбачається, що Банк ввів позичальника в оману , видавши фактично кредит у валюті України - гривні та у розмірі 151 500,00 грн., зазначивши , що це нібито еквівалент 30 000,00 доларів США.

За таких обставин вважає, що кредитний договір слід визнати недійсним у зв`язку із введенням позичальника відповідачем в оману, з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Окрім того , однією з підстав недійсності кредитного договору зазначає те, що при укладенні кредитного договору банк у порушення ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позичальнику у письмовій чи усній формі інформації щодо умови кредитування та орієнтовної сукупної вартості кредиту, а у кредитному договорі відсутній детальний розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг .

Перед укладенням договору банк не надав позичальнику інформації для здійснення свідомого вибору, не надав інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що є на його думку порушенням приписів п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки позичальник при укладенні кредитного договору не був ознайомлений з усіма умовами кредитування , що пропонується Банком , в обсязі і в порядку , що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», вважає , що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства , а відтак його слід визнати недійсним.

Окрім того, зазначив, що договір кредиту містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків та погіршення становища споживача банківських послуг, що, в свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним.

ОСОБА_2 вказує на те, що умови оспорюваного договору відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" є несправедливими, вимоги даних законодавчих норм при укладенні кредитного договору відповідачем виконані не були. Договір кредиту на його думку був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства -добросовісності.

Окрім того, вказує на те, що умови договору є несправедливими, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача , а отже на його думку викладене є достатньою підставою для визнання договору недійсним.

Вказаний договір фактично передбачає виключно відповідальність позичальника, в той час як у даному договорі фактично відсутні положення про відповідальність відповідача, що свідчить про те, що умови договору є несправедливими, оскільки в даному випадку наслідком таких положень є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу банківських послуг.

Вказує на те, що перелічені порушення свідчать, що кредитний договір суперечить іншим актам цивільного законодавства, тому має бути визнаний недійсним.

За таких обставин, просить суд визнати недійсним кредитний договір № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 , вказуючи, що кредитний договір суперечить актам цивільного законодавства та з підстав ст. 230 ЦК України.

Окрім того, позивач вказує на те, що з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року, 01 березня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № PCL - 800/039/2006 , предметом якого є нерухоме майно, а саме: будинок, що знаходитьтся за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю ОСОБА_1 .

Третя особа ОСОБА_2 зазначає, що згідно ч.2 ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а відтак визнання судом кредитного договору недійсним , спричиняє недійсність договору іпотеки.

За вказаних обставин ОСОБА_2 просить суд ухвалити рішення, яким : визнати недійсним кредитний договір № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір іпотеки від 01.03.2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данч О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 402.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання ним чинності цією редакцією Кодексу.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала , просила суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав та мотивів викладених у позові, надавши суду пояснення аналогічні вказаним.

В судовому засіданні третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав , просив суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав та мотивів викладених у позові, надавши суду пояснення аналогічні вказаним. Зазначив, що до листопада 2014 року вони погашали кредит відповідно до умов договору. З 2014 року курс долара до гривні змінився , що призвело до неможливості виконання умов договору. Всі звернення їх до відповідача були проігноровані.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в судове засідання після оголошеної перерви не з`явився , про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Надіслав на адресу суду письмові заперечення , в яких вказав про безпідставність позовних вимог позивача. Окрім того, просив про застосування строків позовної давності. В обгрунтування вимог вказав на те, що кредитний договір укладений 01.03.2006 року , а відтак строк позовної давності сплив 01.03.2009 року. Позивач звернувся до суду з позовом в січні 2017 року.

Відзив на позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_2 до суду не надходив.

21.04.2017 року представником відповідача подано до суду письмові заперечення з додатками.

21.12.2017 року позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи;

22.12.2017 року позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи;

07.03.2018 року в судовому засіданні позивачем подано до суду клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача;

19.04.2018 року ОСОБА_2 подано до суду клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача із позовною заявою та додатками до неї;

22.02.2019 року позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи;

В ході розгляду справи проведені наступні процессуальні дії:

07 березня 2018 року ухвалою судді Бенца К.К. відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.

15 березня 2019 року ухвалою судді Бенца К.К. задоволено клопотання ОСОБА_2 та залучено ОСОБА_2 до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.

Заслухавши пояснення позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_2 , вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Части-ною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власноїініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Як роз`яснено судам в п.14 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналогічну думку висловлено пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яким роз`яснено, що судам необхідно враховувати, згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, що зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Судом встановлено, що 01.03.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML -800/015/2006 , за умовами якого банк надає позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 30 000,00 доларів США , строком до 01 березня 2021 року під процентну ставку в 11,00 % річних. ( а.с. 5-9)

Судом встановлено, що з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року, 01 березня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № PCL - 800/039/2006 , предметом якого є нерухоме майно, а саме: будинок, що знаходитьтся за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю ОСОБА_1 ( а.с. 10-13)

Факт виконання Банком своїх зобов`язань та отримання позичальником кредитних коштів саме у розмірі та валюті визначеній в умовах кредитного договору заперечується позивачем. Позивач посилається на те, що кредитні кошти за кредитним договором надані Банком не у валюті кредиту, а в гривні, чим введено її в оману.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримала 01.03.2006 року кредит у валюті тридцять тисяч USD , у гривневому еквіваленті 151 500,00 грн., призначення платежу : видача кредиту згідно кредитного договору № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року, що стверджується меморіальним валютним ордером №1 від 01.03.2006 року ( а.с. 14)

Згідно п. 5.9 Положення про організацію операційної діяльності в банках України , затвердженої постановою НБУ № 254 від 18.06.2003 року ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) - операції в іноземній валюті в аналітичному обліку ведуться в подвійній оцінці, а саме: в іноземній валюті - за номіналом, у гривневому еквіваленті - за офіційним курсом гривні до іноземних валют.

Таким чином, меморіальний валютний ордер №1 від 01.03.2006 року підтверджує видачу кредиту позивачу в іноземній валюті і у розмірі тридцять тисяч USD.

За таких обставин, доводи позивача щодо введення її, як позичальника в оману є безпідставними і недоведеними.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку , що вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним з підстав введення її, як позичальника в оману щодо розміру та валюти кредитування є безпідставними , такими, що не грунтуються на вимогах закону та не підлягають до задоволення з мотивів викладених вище.

Відповідно до ст.ст. 3, 627 ЦК України, договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб`єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, укладаючи оспорюваний договір, сторони діяли вільно, на власний розсуд вибираючи контрагента та визначаючи його умови.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, перш за все вимогою до чинності кредитного договору є погодження сторонами усіх істотних умов кредитного договору. Вони встановлюються , зокрема Цивільним Кодексом України (статті 1048-1052, 1054).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, до істотних умов кредитного договору належать умови, що визначають предмет договору: сума кредиту, строк (строки) та порядок його надання позичальнику, термін (терміни) і порядок повернення отриманого кредиту, розмір і порядок сплати кредитору відсотків за користування кредитом. Які-небудь інші умови (що не відносяться до предмета договору) можуть бути визнані істотними умовами кредитного договору лише за наявності спеціальної заяви однієї із сторін (кредитора або позичальника) про необхідність досягти по них угоди.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами було досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору шляхом підписання тексту договору укладеного в простій письмовій формі, що відповідає вимогам законодавства.

Кредитний договір був підписаний позичальником власноруч, що підтверджує обізнаність та згоду з його умовами.

Сторони погодили між собою умови договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України , про що свідчать їх підписи на договорі.

Таким чином волевиявлення сторін було вільним і направленим на отримання реальних наслідків договору, тобто з боку позивача отримання кредиту, з боку відповідача повернення виданих коштів і отримання прибутку у вигляді плати за користування кредитом.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до п.п. 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на які як на підставу недійсності кредитного договору посилався позивач, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених удоговорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Таким чином, підписавши 01.03.2006 року кредитний договір № ML -800/015/2006 , позичальник погодився з усіма його умовами.

Зокрема, при укладенні спірного кредитного договору № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року, позивачу Банк надав в письмовій формі та в повному об`ємі інформацію передбачену п.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 01.12.2005 року, з якою перед укладанням та підписанням договору позивач знайомиться, а тільки потім підписує.

Так , у п. 17 анкети - заяви фізичої особи ОСОБА_1 на отримання кредиту підписаної 23.02.2006 року ОСОБА_1 вказано, що " підписанням цієї анкети - заяви підтверджую, що Банк надав мені в письмовій формі та в повному об`ємі інформацію передбачену п.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 01.12.2005 року, що спростовує доводи позивача щодо невиконання Банком обов`язку надання інформації позичальнику у відповідності до приписів п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, на момент укладення договору позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; Банк надав позивачеві в письмовій формі та в повному об`ємі інформацію передбачену п.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 01.12.2005 року, яка передувала укладенню кредитного договору.

Доводи позивача про те, що у кредитному договорі відсутній детальний розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача спростовуються приписами Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Так, Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин- на час укладення кредитного договору ) не містив вимоги про те, що договір має містити "детальний розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача".

Приписи ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин- на час укладення кредитного договору ) передбачали, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються, зокрема " 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; "

Дані вимоги кредитний договір містить у графіку платежів, який є невід`ємною частиною договору ( Додаток №1 до кредитного договору ).

Обґрунтовуючи вимоги про визнання кредитного договору недійсним, позивач посилається на те, що не ознайомивши її з орієнтовною сукупною вартістю кредиту , вартістю всіх супутніх послуг , Банк ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Ч.1 ст.230 ЦК України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

П.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року №9 роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Части-ною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу введення його банком в оману (щодо природи кредитного правочину, прав та обов`язків його сторін, тощо) та/або нав`язування в отриманні кредиту.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що банк при укладенні кредитного договору від 01.03.2006 року № ML -800/015/2006 навмисно ввів позичальника в оману щодо обставин, які мають істотне значення (зокрема, щодо умов договору, ціни та відсоткової ставки), а отже, у суду відсутні підстави вважати, що, вчиняючи оспорюваний правочин, волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

Ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Статті 18 та 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачають перелік несправедливих умов договору за участі споживача, зміст яких зводиться до встановлення істотних переваг виконавця послуги (дисбаланс прав та обов`язків) порівняно з положенням замовника - споживача, а діяльність виконавця послуги має бути агресивною або вводити споживача в оману.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що умови кредитного договору є несправедливими .

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Судом не встановлено наявності одночасно всіх вказаних ознак.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, в ньому не містяться жодні положення, які Закон України «Про захист прав споживачів» визначав би як несправедливі та такі, які спричиняють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Помилка в оцінках позичальником результату своїх дій внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення позичальником не є підставою для визнання кредитного правочину недійсним.

Зі змісту Кредитного договору № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року вбачається, що на момент його укладення він відповідав вимогам чинного законодавства України і містив повний об`єм інформації у відповідності до ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Механізм ознайомлення кредитодавцями позичальників з інформацією, зазначеною у ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", було визначено з прийняттям 10.05.2007 року Правлінням Національного банку України "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" №168, які були зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808 та які на час укладення оспорюваного кредитного договору ще не були прийняті.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України для визнання кредитного договору недійсним, будь-які підстави вважати, що правочин суперечить ЦК України чи іншим актів цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, судом не встановлені, в зв`язку з чим суд вважає вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним з підстав викладених у позові необґрунтованими, безпідставними оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Окрім того суд вважає необгрунтованими і недоведеними доводи позивача про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 01.03.2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данч О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 402.

Оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , то і як наслідок відсутні правові підстави для визнання недійсним договору іпотеки від 01.03.2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данч О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 402.

Оцінюючи заяву АТ «ОТП Банк» про застосування строків позовної давності, суд прийшов до висновку, що за приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у мажах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

На вимоги про визнання недійсним договору поширюється загальна позовна давність, яка згідно ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із цим, згідно роз`яснень, даних в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», якщо строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

При цьому, в судовому засіданні не виявлено підстав для застосування строків позовної давності за заявою представника АТ "ОТП Банк", з огляду на наступне.

Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; зміст правочину на момент його вчинення не суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; Банк надав позивачу інформацію передбачену п.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 01.12.2005 року, яка передувала укладенню кредитного договору

, у тому числі й щодо детального розпису загальної вартості кредиту для споживача , реальної процентної ставки; у кредитному договорі та у додатку до договору "Графік повернення кредиту та сплати відсотків", які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Відтак, з огляду на вищезазначені положення законодавства та встановлені судом обставини , враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду судом справи , суд вважає позовні вимоги безпідставними, не обгрунтованими та не доведеними , у зв`язку з чим такі до задоволення не підлягають, оскільки позивач належними та допустимими доказами не довів в суді ті обставини на які посилався як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довес-ти ті обставини, на які вона посилається,виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з підстав та мотивів викладених вище.

Що стосується позовних вимог заявлених третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за кредитним договором № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року, 01 березня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений договір поруки за № SR -800/019/2006, копія якого долучена до матеріалів справи.

Із змісту позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , вбачається, що останній просить визнати кредитний договір № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 та договір іпотеки від 01.03.2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данч О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 402 недійсними з тих самих підстав , які зазначені позивачем ОСОБА_1 у пред`явленому нею позові.

Оскільки суд дійшов висновку , що вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними з підстав викладених у позові є необґрунтованими, безпідставними та не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними кредитний договір № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року та договір іпотеки за позовом ОСОБА_2 , з огляду на те, що підстави для визнання договорів недійсними є аналогічними підставам заявлені позивачем ОСОБА_1

Окрім того, слід зазначити , що ОСОБА_2 не є стороною кредитного договору № ML -800/015/2006 від 01.03.2006 року та не є стороною договору іпотеки від 01.03.2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данч О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 402. Він є поручителем.

Порушуючи питання про визнання недійсним двостороннього договору кредиту та договору іпотеки , ОСОБА_2 заявив вимоги лише до банку.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не є споживачем кредитних послуг і на нього не поширюються положення ЗУ «Про захист прав споживачів» .

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог заявлених третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Позовні вимоги ОСОБА_1 відносяться до Закону України «Про захист прав споживачів», в зв`язку з чим, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за вимогою про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

При зверненні до суду з позовом третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 є звільненим від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 ЗУ « Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI з наступними змінами та доповненнями.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 11,18,19 ЗУ «Про захист прав споживачів» , ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України ,ст.ст.15, 16, 57, 60, 203, 215 , 229, 230, 256, 257, 261, 526, 530, 533, 536, 627, 1046, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання кредитного договору від 01.03.2006 року та договору іпотеки від 01.03.2006 року недійсними - відмовити.

В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання кредитного договору від 01.03.2006 року та договору іпотеки від 01.03.2006 року недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 - (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" - (місце знаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166);

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 - (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Дата складання повного тексту рішення суду - 04.07.2019 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца