Рішення № 82827213, 25.05.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/548/19

В справі № 760/11749/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Гак Г.М.

позивача - ОСОБА_1

представників позивача- ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника відповідачів 1,2- ОСОБА_18

представника відповідача 5 - Ткаченка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3-я особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. про зобов`язання відновити стан права спільної часткової власності на будинок та визнання права власності на частини будинку, зобов`язання відновити стан права користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою, визнання недійсними рішення та Державного акту на право власності на землю, наказу та свідоцтв про право власності на будинок, договорів дарування, свідоцтва про право на спадщину, перерахунку дольової участі співвласників будинку, суд

В С Т А Н О В И В :.

Позивач у травні 2018 року звернувся до суду з позовом і просить:

-зобов`язати Департамент будівництва житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації відновити стан права спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 19/30 частин, а за відповідачкою ОСОБА_5 - 11/30 частин цього будинку, який існував до видачі Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) його матері ОСОБА_7 Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 01 березня 2006 року на 33/100 частини зазначеного будинку, а ОСОБА_5 Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 на 67/100 частини спірного будинку;

-зобов`язати Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації відновити стан права користування земельними ділянками по АДРЕСА_1 та визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0, 0410 га, який існував до видачі ОСОБА_5 Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 08 квітня 2008 року на 67/100 частини земельної ділянки від 0,0796 га;

-визнати недійсним рішення Київської міської ради IV сесії V скликання від 24 травня 2007 року № 697/1358 в частині передачі у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд ОСОБА_7 розміром 33/100 частини від 0, 0787 га та ОСОБА_5 розміром 67/100 частини від 0, 0787 га;

-визнати недійсним Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 на 67/100 частин від 128 кв.м. житлового будинку АДРЕСА_1 , видане 01 березня 2006 року ОСОБА_5 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА від 22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації, реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 09 березня 2006 року у реєстрову книгу № 277-258 за реєстровим № 3850;

-визнати недійсним Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на 33/100 частини від 128 кв.м. житлового будинку АДРЕСА_1 , видане 01 березня 2006 року його матері ОСОБА_7 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА від 22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ;

-визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 на 67/100 частини від 0,0796 га по АДРЕСА_1 , виданий Київською міською радою 08 квітня 2008 року ОСОБА_5 на підставі рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358 та зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06-7-03271;

-визнати недійним Договір дарування частини житлового будинку від 03 липня 2008 року серії ВКК № 307195, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 1723, яким ОСОБА_5 подарувала своїй доньці ОСОБА_6 67/100 частин від 128 кв.м. будинку АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсним Договір дарування частини земельної ділянки від 03 липня 2008 року серії ВКК № 607196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 1727, яким ОСОБА_5 подарувала своїй доньці ОСОБА_6 67/100 частин від 0, 0796 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

-визнати недійним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 березня 2008 року серії НОМЕР_7 на 33/100 частини будинку АДРЕСА_1 , видане йому П`ятою Київською державною нотаріальною конторою, записане у реєстрову книгу №д.277-258 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на підставі власності за реєстровим № 3850 від 26 березня 2008 року;

-визнати недійсним перерахунок дольової участі співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в будинку АДРЕСА_1 , зазначений у листі від 14 грудня 2004 року № 226 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, де зазначено, що ОСОБА_5 належить 67100 частин цього будинку вартістю 29 927, 00 гр., а ОСОБА_7 належить 33/100 частин вартістю 14 958, 00 гр.;

-визнати недійсним наказ № 340-С/ЖБ від 22 лютого 2016 року Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині оформлення та видачі Свідоцтва про право власності на 67/100 частин ОСОБА_5 та 33/100 частин ОСОБА_7 від 128 кв.м. житлового будинку АДРЕСА_1 .

Посилається в позові на те, що рішенням народного суду Жовтневого району м. Києва від 11 вересня 1978 року його матері ОСОБА_7 було виділено на праві особистої власності 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 , а його батькові ОСОБА_8 - 3/10 частини цього ж будинку, що разом становить 19/30 частини будинку.

Це ж підтверджується довідкою-характеристикою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № 1071184 від 13 липня 2005 року.

11/30 частин будинку на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м. Києва № 857 від 27 листопада 1978 року та Свідоцтва про право власності на домоволодіння від 27 липня 1988 року належало ОСОБА_9

Після смерті ОСОБА_10 належні їй 11/30 частин будинку на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 жовтня 1988 року перейшло у спадок її доньці ОСОБА_11 .

На підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 1991 року ОСОБА_11 продала належну їй частину будинку відповідачці ОСОБА_5

Після смерті його батька ОСОБА_8 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом серії АЕВ № 999479 від 16 листопада 2001 року належні йому 3/10 житлового зазначеного будинку успадкувала його мати ОСОБА_7

Таким чином, його мати стала власником 19/30 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 - 11/30 частин.

Будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0, 0786 га.

В користуванні його батьків було 376 кв.м. земельної ділянки, у користуванні ОСОБА_5 - 410 кв.м., що підтверджується планами земельних ділянок № НОМЕР_8 та № НОМЕР_4 .

21 вересня 2006 року його мати ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла йому все рухоме та нерухоме майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, і взагалі все те, на що вона мала право за законом, і що належало їй на день смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати померла і після її смерті йому мало перейти у спадок 19/30 частин житлового будинку АДРЕСА_1 і відповідно він мав право користуватися прибудинковою земельною ділянкою площею 0, 0376 га (376 кв.м.), проте при оформленні права на спадщину було встановлено, що його частина будинку становила 33/100.

В той же час ОСОБА_5 на праві власності належало не 11/30 частин, а 67/100 від 128 кв.м., а на землю не 410 кв.м., а 67/100 частин від 796 кв.м.

Не дивлячись на те, що ОСОБА_5 у своїй заяві на безоплатну передачу у власність земельної ділянки, яку вона подавала 11 липня 2006 року на ім`я голови Київської міської ради, а також у заяві про видачу Державного акта на право власності на земельну ділянку, яку вона подавала 24 вересня 2007 року на ім`я заступника голови, їй було виділено 67/100 від 796 кв.м.

Вважає, що ОСОБА_5 незаконно збільшила свою земельну ділянку на 116, 62 кв.м. за рахунок земельної ділянки, яка була у користуванні його матері ОСОБА_7

В подальшому йому стало відомо, що Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу № 340-С/ЖБ від 22 лютого 2006 року ОСОБА_5 незаконно, на його думку, 01 березня 2006 року було видано Свідоцтво про право власності на 67/100 спірного будинку, яке нею було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації від 09 березня 2006 року у реєстрову книгу № 277-2 за реєстровим № 3850.

Рішенням Київської міської ради № 697/1358 ОСОБА_5 було дозволено приватизувати земельну ділянку розміром 67/100 від 0, 0787 га, проте останньою було приватизовано земельну ділянку в розмірі 67/100 від 0, 0796 га.

08 квітня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 , який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06-7-0327.

03 липня 2008 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_6 67/100 частин будинку АДРЕСА_1 , а також 67/100 частини земельної ділянки своїй доньці ОСОБА_6 , що підтверджується Договором дарування частини жилого будинку серії НОМЕР_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., зареєстрованого в реєстрі за № 1723, та Договором дарування частини земельної ділянки серії ВКК № 607196, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козиряк Н.С., зареєстрованого в реєстрі за № 1727.

01 березня 2006 року його матері ОСОБА_7 Головним управлінням житлового забезпечення на підставі наказу № 340-С/ЖБ від 22 лютого 2006 року було видано Свідоцтво про право власності на 33/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 серії НОМЕР_1 , яке було зареєстроване в Київському БТІ 09 березня 2006 року у реєстрову книгу № д277-258 за реєстровим № 3850.

Державний акт на земельну ділянку біля будинку АДРЕСА_1 ні його мати ОСОБА_7 , ні він не отримували.

12 березня 2008 року ним було отримано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане П`ятою державною нотаріальною конторою, яке було зареєстроване в реєстрі № 5-671 та в Київському БТІ з занесенням у реєстрову книгу № д277-258 за реєстровим № 3850 від 26 березня 2008 року.

В період, коли він мав намір оформити спадщину на спірний будинок та оформити приватизацію земельної ділянки, йому було повідомлено, що його мати надала згоду на збільшення частки в праві власності ОСОБА_5 на частину спірного будинку, і на зменшення її права власності на даний будинок до 33/100 частини, і в такій же пропорції приватизувати земельну ділянку, що знаходиться біля будинку.

Вважаючи, що ОСОБА_5 незаконно заволоділа частиною житлового будинку та земельної ділянки, що належали його матері ОСОБА_7 , а в подальшому і йому, він звертався з відповідними заявами до КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», Київського БТІ, Солом`янського управління поліції м. Києва, Національного антикорупційного бюро України, Головного управління національної поліції у м. Києві, Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Головного управління земельних ресурсів, Прокуратури м. Києва, Прокуратури Солом`янського району м. Києва, Київської міської державної адміністрації, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Першої Київської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України.

26 січня 2009 року на підставі його звернення Солом`янське РУ ГУ МВС України в м. Києві порушило кримінальну справу № 09-14913 щодо заволодіння ОСОБА_5 частиною земельної ділянки, яка була у користуванні його матері та його користуванні шляхом внесення неправдивих відомостей до документів, які подаються для оформлення правовстановлюючих документів на землю, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

У зв`язку з прийняттям нової редакції КПК України в 2012 році справа зареєстрована за № 12012110090001852 та розслідується СВ Шевченківського управління поліції м. Києва, що підтверджується листом Прокуратури м. Києва від 05 лютого 2018 року № 04/2/2-320313 та довідкою старшого слідчого Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві Лібєги Р.М.

Відповідачкою ОСОБА_5 у період з 2004 по 2006 роки у незаконний спосіб, самовільно було прибудовано до своєї частини будинку ряд приміщень та сарай, який вона потім незаконно, на його думку, узаконила.

Розпорядженням Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації від 21 травня 2004 року № 659 «Про погодження надання дозволу прийняття в експлуатацію прибудов до жилого будинку по АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_7 » надано дозвіл на введення в експлуатацію 8 об`єктів прибудов до будинку АДРЕСА_1 загальною площею 31, 3 кв. м. без зазначення сараю під літ. «Е».

На підставі цього розпорядження Управління державного архітектурно-будівельного контролю КМДА був наданий дозвіл № 579 від 16 серпня 2004 року на введення в експлуатацію закінченого будівництвом (розширеного реконструкцією) приватного житлового будинку на 5 об`єктів прибудови із зазначенням сараю під літ. «Е», загальною площею 31, 3 кв. м.

Відповідно до заяви за підписами ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 04 листопада 2002 року, поданої на ім`я начальника Держархбудконтролю м. Києва, про обстеження та видачі дозволу на введення в експлуатацію прибудов, а також технічного паспорту на спірний будинок, розмір прибудов значно відрізняється від вказаних у розпорядженні Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Дозволі, і становить 38, 9 кв.м.

Вказані відповідачкою ОСОБА_5 завищені площі прибудов стали підставою для Київського БТІ для незаконного, на його думку, перерахунку часток будинку АДРЕСА_1 .

Лист Київського БТІ № 226 від 14 грудня 2004 року став підставою для видачі Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наказу № 340-С/ЖБ від 22 лютого 2006 року про видачу Свідоцтв про право власності на спірний житловий будинок.

Вважає заяву, подану його матір`ю ОСОБА_7 , щодо відмови на користь ОСОБА_5 від частини житлового будинку та земельної ділянки підробленою, а тому вказані правочини, що вчинялися на користь останньої, мають бути визнанні недійсними.

Недійсність заяви, написаної від імені ОСОБА_7 , підтверджується тим, що остання в період з 11 липня 2006 року по 19 липня 2006 року знаходилася на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні № 6.

Крім того, Висновком № 2938 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 09-14913 КНІДСЕ встановлено, що текст і підпис в заяві ОСОБА_7 , написаній на ім`я голови Київської міської ради, виконані не ОСОБА_7 , а іншою особою.

18 лютого 2008 року на адресу голови Київської міської державної адміністрації від імені ОСОБА_7 надійшла заява про виготовлення Державного акту про право власності на землю, не дивлячись на те, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після незаконного, на його думку, встановлення та узгодження меж земельної ділянки, ОСОБА_5 отримала Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 08 квітня 2008 року на 67/100 від 0,0796 га по АДРЕСА_1 та подарувала її своїй доньці ОСОБА_6 .

Вважає дії відповідачів, а також прийняті ними рішення незаконними, такими, що призвели до порушення його прав шляхом зменшення його права власності на житловий будинок та земельну ділянку, а тому просить задовольнити позов.

При зверненні до суду та заяві до суду від 12 липня 2018 року просить поновити строк для звернення до суду, посилаючись на те, що намагався вирішити спір у позасудовому порядку.

У зв`язку з цим просив вважати строки звернення до суду пропущеними з поважних причин.

Позивач та його представники в судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_15 в судовому засіданні проти позову заперечував.

Зазначив, що позивач пропустив строк для звернення до суду з даним позовом, обгрунтовуючи свою точку зору наступним.

В провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Головного управління житлового забезпечення КМДА, КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно», Головне управління земельних ресурсів КМДА, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козиряк Н.С. про визнання недійсними правочинів та визнання права власності на 19/30 домоволодіння і на 19/30 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалю Солом`янського районного суду м. Києва від 21 березня 2012 року позов був залишений без розгляду.

Ухвалою суду залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.

Крім того, в 2011 року в провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Головного управління земельних ресурсів КМДА, третя особа: приватний нотаріус Козиряк Н.С. про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування, зобов`язання відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 демонтувати господарські споруди, відновити межі земельної ділянки, розташованої між садибами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Рішенням суду від 16 жовтня 2012 року в задоволенні позову було відмовлено.

Дане рішення також було залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями.

Тобто, спори з даного приводу між сторонами тривають з 2008 року, а тому вважає строк звернення до суду пропущеним.

Крім того, зазначив, що позивач реалізував своє право на спадкування, отримавши у спадок 33/100 житлового будинку АДРЕСА_1 та 33/100 земельної ділянки за цією ж адресою, якими він продовжує користуватися.

В той же час, на його думку, позивач намагається здійснити незаконну ревізію та перегляд усіх прав та обов`язків, що належали виключно спадкодавцю.

Виходячи з цього, просить у позові відмовити.

23 липня 2018 року до суду надійшов відзив на позов Київської міської ради, в якому зазначається наступне.

24 травня 2007 року на підставі норм діючого на той момент законодавства Київською міською радою було прийнято рішення № 697/1358 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у Солом`янському районні м. Києва».

Згідно з п. 10 зазначеного рішення передано у спільну часткову власність ОСОБА_7 33/100 від 0, 0787 га та ОСОБА_5 67/100 від 0, 0787 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

На момент прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради надання земельних ділянок здійснювалось пропорційно до часток об`єкту нерухомості, який перебував на праві власності у ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .

Вважає, що посилання позивача на підробку наданих документів не підтверджується доказами, які б встановлювали факт вчинення злочину.

Кримінальне провадження, на яке посилається позивач, не є таким доказом, оскільки в ньому не прийнято остаточного рішення.

Вважаючи дії Київради законними, просить у позові відмовити.

Представник відповідача - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судовому засіданні проти позову також заперечував, посилаючись на те, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зазначив, що єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Відповідно до Положення про Департамент земельних ресурсів, затвердженого рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2002 року № 182/342 / в редакції, що діяла на момент прийняття рішення/ Департамент земельних ресурсів є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та забезпечує виконання повноважень Київської міської у сфері земельних відносин.

Рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358 передано земельну ділянку у спільну часткову приватну власність гр. ОСОБА_7 (в частині 33/100 від 0, 0787 га) та гр. ОСОБА_5 (в частині 67/100 від 0,0787 га) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

В пункті 3.2 рішення було зазначено, що площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення їхніх меж в натурі (на місцевості).

На виконання зазначеного рішення та відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України ОСОБА_5 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, який зареєстрований 08 квітня 2008 року за № 06-7-03271.

Враховуючи, що Державний акт відповідає вимогам чинного законодавства, вважає, що підстави для його скасування, як і рішення Київської міської ради відсутні.

Зазначив також, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Виходячи з цього, просить у позові відмовити.

Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. в судове засідання не з`явилася, надала до суду пояснення, в яких зазначила наступне.

Нотаріальні дії, а саме посвідчення договорів дарування між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_15 вчинялися нею відповідно до вимог законодавства.

При посвідченні договорів дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки сторонами їй були надані всі необхідні документи та довідки, передбачені законодавством на час посвідчення.

Документи на право власності, надані дарувальником, були видані компетентними органами згідно з вимогами чинного законодавства, належним чином зареєстровані та не викликали ніяких сумнівів.

Державний акт на право власності на 67/100 частин земельної ділянки видавався ОСОБА_5 . Київською міською радою на підставі рішення Київської міської ради та був зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Свідоцтво про право власності на 67/100 частин жилого будинку видавалось ОСОБА_5 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення.

02 листопада 2016 року за заявою ОСОБА_6 нею, як державним реєстратором, було зареєстровано право власності на 67/100 частин земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, просить врахувати її пояснення при ухваленні рішення, а справу розглядати в її відсутності.

Представники відповідачів - Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судове засідання не з`явилися, про час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд до відома не поставили, відзивів на позов не надали.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За змістом ч.1 ст.357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Судом встановлено, що рішенням народного суду Жовтневого району м. Києва від 11 вересня 1978 року було виділено ОСОБА_7 , матері позивача, на праві особистої власності 1/3 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яка складається з кімнат 1-3, площею 16, 0 кв. м., кухні 1-1, площею 6, 3 кв. м., розділено кімнату 1-2, площею 12, 8 кв.м., виділено на користь ОСОБА_7 6, 2 кв.м. площі, погреб, під кімнатою 1-2.

Виділено ОСОБА_8 на праві приватної власності 3/10 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається з кімнат 1-4, площею 15, 9 кв. м., площа 6, 6 кв.м., в кімнаті 1-2 загальною площею 12, 8 кв. м.

/ т.1, а.с. 30 - 32 /

Відповідно до Свідоцтва про право власності на домоволодіння від 27 липня 1988 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів від 27 листопада 1978 року № 857 про проведення перерахунку часток співвласників, 11/30 частин будинковолодіння належало ОСОБА_9

Після смерті ОСОБА_9 належні їй 11/30 частин будинковолодіння на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 жовтня 1988 року успадкувала її донька ОСОБА_11

На підставі договору купівлі-продажу № 1с-1348 від 27 червня 1991 року, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 5, право власності на 11/30 частини будинку АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_11 до ОСОБА_5

/ т.1, а.с. 32 - 36 /

Встановлено також, що після смерті ОСОБА_8 3/10 житлового зазначеного будинку було отримано у спадок ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом серії АЕВ № 999479 від 16 листопада 2001 року.

21 вересня 2006 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким розпорядилася своїм майном на користь позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

12 березня 2008 року позивачу було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 33/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

/ т.1, а.с. 37 - 41, 45 /

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз`яснено, що при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить у ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради і за згодою решти учасників спільної власності. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.

Судом встановлено, що на підставі звернень співвласників будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Розпорядженням Солом`янської районної в м.Києві державної адміністрації № 659 від 21 травня 2004 року було надано дозвіл на введенння в експлуатацію прибудов до будинку, а саме: тамбуру-площею 4,4 кв.м, туалету-1,1 кв.м, ванни-2,1 кв.м, пральні-3,5 кв.м, прихожої-9,5 кв.м, веранди-4,3 кв.м, їдальні-6,5 кв.м в жилому будинку під літерою-А, а також сараю-Е, а також погоджено їх розміщення на земельній ділянці17/9 по АДРЕСА_4 .

Дане Розпорядення учасниками справи не оспорюється.

З заяви ОСОБА_7 вбачається, що вона датована 05 квітня 2003 року.

На підставі заяв співвласників 14 грудня 2004 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна був проведений перерахунок дольової участі співвласників по фактичному користуванню, згідно з яким у користуванні ОСОБА_5 знаходиться 67/100 частин, а ОСОБА_7 - 33/100 часини будинковлодіння.

22 лютого 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації був виданий наказ №340-С/ЖБ про видачу Свідоцтв про право власності ОСОБА_5 - на 67/100 частин будинковолодіння, ОСОБА_7 - 33/100.

01 березня 2006 року ОСОБА_7 було видан Свідоцтво про право власності на 33/100 частини будинку АДРЕСА_1 .

/ т.1, а.с. 44 - 66 /

З Висновку №2937 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи №09-14913 від 19 жовтня 2009 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вбачається, що рукописний текст заяви від імені ОСОБА_7 від 05.04.2003 року на ім.»я начальника Київського міського бюро технічної інвентаризації В.Сенчука виконано не ОСОБА_7

Записи дати « 2003р. 5.04» в рядку « ОСОБА_7 » в оригіналах двох заяв від імені ОСОБА_7 , а також підписи від імені ОСОБА_7 в оригіналах двох заяв, які містяться в інвентаризаційній справі №44537 на а.с. 148, 175 виконані ОСОБА_7 .

/ т.1, а.с.63 ; т.2, ас. 181 -187 /

Таким чином, суд вважає, що померла ОСОБА_7 , як співвласник будинку, надала згоду на проведення відповідачкою ОСОБА_5 добудов (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, їх подальшого введення в експлуатацію та перерахунок їх часток у будинку, як співвласників.

Така згода підтверджується також отриманням нею 01 березня 2006 року Свідоцтва про право власності на належну частину будинку.

За таких обставин, отримання ОСОБА_7 Свідоцтва про право власності після проведеного перерахунку часток співвласників, суд вважає, що збільшення частки відповідачки ОСОБА_5 у праві спільної часткової власності на будинок проведено з додержанням встановленого порядку використання спільного майна, визначеного ч.3 ст.357 ЦК України.

Та обставина, що сам зміст заяви від 05 квітня 2003 року виконаний не ОСОБА_7 , з урахуванням вище викладеного, не може свідчити про відсутність її згоди на проведення прибудов відповідачкою ОСОБА_5 та подальшого перерахунку їх часток, як співвласників.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Поняття доказів та їх належність визначено ст.ст.76-77 ЦПК України.

В частині 1 ст.78 ЦПК України зазначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що кримінальне провадження знаходиться в стадії досудового розслідування.

Чи є сторони в справі учасниками даного кримінального провадження в розумінні вимог КПК України, останні суду не повідомили.

Висновок експертизи, наданий до матеріалів справи, засвідчений підписом слідчого, в провадженні якого перебуває дане кримінальне провадження.

Сторони в судовому засіданні підтвердили факт наявності таких експертних висновків у матеріалах кримінального провадження та їх зміст.

З урахуванням цього суд приходить до висновку про допустимість даних доказів.

Виходячи з цього, підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсними перерахунку часток співвласників будинку, оформленого листом №226 від 14 грудня 2004 року Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, та наказу № 340-с/ЖБ від 22лютого 2006 року Головного управління житлового забезпечення в частині оформлення Свідоцтв про право власності, відсутні.

З урахуванням цього відсутні підстави для задоволення вимог позивача і в частині визнання недійсними Свідоцтв про право власності серії НОМЕР_6 та НОМЕР_1 про право власності відповідачки ОСОБА_5 на 67/100 частин будинку та ОСОБА_7 на 33/100 частини будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

За змістом ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження і споруди.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Рішенням Київської міської ради № 313/1747 від 14 березня 2002 року / з наступним змінами / був затверджений Порядок набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м.Києві.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.3, 6.4 та 6.5 Порядку громадяни України, зацікавлені у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у їх користуванні, подають заяви до Київської міської ради.

У заяві вказується місце розташування та розмір земельної ділянки, а також мета її використання.

У разі, якщо на земельній ділянці розташовані будівлі і споруди, що перебувають у спільній власності кількох громадян України, заяви подають всі співвласники будівель і споруд.

Управління земельних ресурсів розглядає подані матеріали і готує проект рішення Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки.

Підготовлений проект рішення подається на розгляд постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування та землекористування.

Комісія опрацьовує поданий проект рішення та виносить його на пленарне засідання Київської міської ради для прийняття рішення.

Після прийняття рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність здійснюється перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право власності на землю.

Управління земельних ресурсів після виготовлення документа, що посвідчує право власності на землю, проводить його державну реєстрацію.

Рішенням Київської міської ради № 697/1358 від від 24 травня 2007 року "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у Солом`янському районі м. Києва" земельну ділянку по АДРЕСА_1 передано у спільну часткову приватну власність ОСОБА_7 (в частині 33/100 від 0, 0787 га) та гр. ОСОБА_5 (в частині 67/100 від 0,0787 га) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

З пункту 3.2 рішення вбачається, що площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення їхніх меж в натурі (на місцевості).

На підставі рішення Київської міської ради 08 квітня 2008 року відповідачці ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 67/100 від 0,0796 га по АДРЕСА_5 .

/ т.1, а.с. 43; 79 /

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Встановлено, що відповідачка ОСОБА_5 звернулася до Київського міського голови з заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки розмірі 67/100 від 0, 0787 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд 11 липня 2006 року.

Аналогічна заява, датована 11 липня 2006 року, була зареєстрована 19 липня 2006 року в Київській міській державній адміністрації від імені ОСОБА_7

Представники позивача в судовому засіданні зазначили і це підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні №4, ОСОБА_7 з 11 липня 2006 року до 19 липня 2006 року перебувала в стаціонарі.

Відповідно до Висновку №2938 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної спарви № 09-14913 від 19 жовтня 2009 року рукописний текст / буквений та цифровий/ у заяві від імені ОСОБА_7 на ім.»я Київського міського голови Черновецького Л.М. від 11 липня 2006 року, яка зареєстрована за № 42470 від 19 липня 2006 року виконано не ОСОБА_7 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_7 в графі «Суміжні землевласники та землекористувачі» у рядку «ОСОБА_7» в акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки / беззазнаечння дати виконання /, а також в графі «Суміжні землевласники та землекористувачі» в рядку « ОСОБА_7 » в акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки / без зазначення дати вконання / виконані не ОСОБА_7 , а іншою особою.

/ т.1, а.с 68 - 78 /

Таким чином, волевиявлення ОСОБА_7 на приватизацію земельної ділянки в цей момент було відсутнє.

Обгрунтовуючи своє порушене право позивач посилається на те, що внаслідок незаконних дій відповівдачки ОСОБА_5 та рішень про передачу земельної ділянки у власність, він втратив можливість користуватися земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизувати її.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

З точки зору ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , заперечуючи проти позову по суті спору, в той же час заявив також про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч.ч.1, 2,4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого, з точки зору п.1 ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

В пункті 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та пункті 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» Європейський суд зазначає, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Судом встановлено, що про порушення свого права позивач довідався в 2008 році.

Доказом цього є його звернення до Солом`янського районного суду м.Києва з позовом до відповідачів про визнання правочинів недійсними та визнання права приватної власності на земельну ділянку.

З копій позову та заяв про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що уже в лютому 2009 року позивачу було відомо про те, що заяву про передачу земельної ділянки у власність його мати ОСОБА_7 не писала.

Ухвалою суду від 21 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 29 травня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 06 лютого 2013 року, позов був залишений без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом усього часу знаходження справи в проваденні суду був забезпечений правовою допомогою.

З даним позовом до суду позивач звернувся лише в травні 2018 року, тобто через 7 років після залишення попереднього позову без розгляду.

/ т.2, а.с. 14 - 30 /

Зазначаючи в позові та подальшому в окремій заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач послається на те, що, дізнавшись про порушення прав своєї матері та своїх прав, як спадкоємця, він став звертатися до чиновників різних відомств, які мали поновити їх порушені права, однак останні займалися формальними відписками.

Це привело до порушення ним строку звернення до суду за захистом своїх прав, а тому вважає приведені припичи пропуску поважними і просить поновити цей строк.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 16 ЦК України врегульовує судовий захист цивільних прав та інтересів судом.

У разі порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави виникає потреба в застосуванні способів їх захисту.

Суд вважає, що приведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є такими, що дають підстави для їх поновлення, оскільки порушене право підлягає захисту судом, цим правом позивач скористався, звернувшись у 2008 році до суду з відповідним позовом, який у подальшому був залишений без розгляду, а тому подальша переписка з державними органами протягом 2008-2016 років з цього приводу не є підставою для їх поновлення.

Крім того, суд вважає, що навіть після залишення позову без розгляду пройшов такий тривалий час, що ці звернення не можуть виправдати пропуск цього строку, тим більше особи, забезпеченої протягом всього цього часу правовою допомогою.

/ т.1, а.с. 140 - 141; т.2, а.с. 15 - 160; 179 - 175; 187 - 188 /

Що стосується відсутності підпису колишнього співвласника будинку ОСОБА_7 в актах встановлення та узгодження зовнішніх меж земельних ділянок, суд виходить з наступного.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Верховний Суд у постанові в справі № 599/934/16-ц / провадження № 61-17504св18/ від 20 червня 2019 року, а Велика Палата у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18) які, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, мають враховуватися судом, зазначив, що непогодження відповідачем меж суміжної земельної ділянки, а сама по собі процедура погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процесі її приватизації, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок.

Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність.

Непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність позивачів, якщо вони діяли добросовісно.

Враховуючи таку позицію, суд вважає, що саме по собі непогодження меж у даному випаку не є підставою для висновку про незаконність рішення Київради про передачу земельної ділянки у власність відповідачки ОСОБА_5 та виданого їй Державного акта на землю.

В п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільних справах» роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про відмову в позові в частині визнання недійсним рішення Київради №697/1358 від 24 травня 2007 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 , виданого відповідачці ОСОБА_5 , з підстав пропуску строку звернення до суду.

Що стосується вимоги про визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину на ім.»я самого позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт - це правочин, який укладається фізичною особою (заповідачем) на випадок смерті, вчиняється в передбаченій законом формі, тому на нього поширюються загальні положення про правочини.

Як зазначено вище в статтях 203, 215 ЦК України для чинності правочину, зміст самого правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і недоержання цих вимог є підставою для визнання його недійсним.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Заповіт із вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи у відповідності до ст.ст.229,230,231 ЦК України.

Відповідно до п.17 постанови пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7» Про судову практику у справах про спадкування» право на пред`явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Звертаючись до суду, позивач не спростовує отримання спадщини після смерті матері на підставі складеного нею заповіту.

При цьому, обґрунтовуючи недійсність отриманого Свідоцтва про право на спадщину від 12 берерзня 2008 року, сам заповіт не оспорює, і не зазначає, яким саме вимогам, які пред`являються до дійсності правочину, не відповідає і видане йому Свідоцтво про право на спадщину.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив і цього не спростовував позивач, він прийняв спадкове майно, користується ним протягом тривалого часу, розпоряджається своєю власністю та покращує його.

Зі змісту позову випливає, що підставою позову в цій частині є впевненість позивача у невідповідності розміру отриманого ним у спадщину майна тому обсягу, яким володіла його мати після отримання його у власність, а також незаконні дії відповідачки ОСОБА_5 та державних органів при перерахунку часток у праві власності та видачі нових Свідоцтв про право власності на будинок.

Вище суд прийшов до висновку про законність проведеного перерахунку часток співвласників у праві власності на будинок та отримання ними, в тому числі спадкодавцем ОСОБА_7 , Свідоцтв про право власності на будинок.

Таким чином, позивач отримав у спадок той обсяг майна, яким володіла ОСОБА_7 на момент своєї смерті, і як нею визначено в заповіті.

Та обставина, що спадкодавець первинно володіла більшою частиною будинку, не є підставою для висновку про порушення прав яспадкоємця, та незаконність отриманого позивачем Свідоцтва про право на спадщину та обсягу спадкового майна.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

03 липня 2008 року був укладений Договір дарування частини житлового будинку, відповідно до якого відповідачка ОСОБА_5 подарувала належні їй 67/100 частин будинку відповідачці ОСОБА_6 .

В цей же день був укладений і Договір дарування частини земельної ділянки, за яким відповідачка ОСОБА_5 подарувала належні їй 67/100 частин земельної ділянки від загальної площі 0, 0796 га відповідачці ОСОБА_6

Договори були укладені в письмовій формі, посвічені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. та зареєстровані у визначеному законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

/ т.1, а.с.85 - 88 /

Всі зазначені позивачем при зверненні до суду вимоги обґрунтовуються незаконними, з точки зору позивача, діями як відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_19 , так і державних органів при перрахунку часток співвласників будинку та передачі земельної ділянки у власність співвласників у розмірах, виходячи з цього перерахунку.

Саме цим обгрунтовуються вимоги про незаконність укладених угод, а також вимоги про зобов`язання Департаменту будівництва житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації відновити стан права спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 19/30 частин, а за відповідачкою ОСОБА_5 - 11/30 частин цього будинку, який існував до видачі Свідоцтв про право власності після перерахунку часток, а також зобов`язання Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації відновити стан права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та визнання за ним права користування земельною ділянкою площею 0, 0410 га, який існував до видачі відповідачці ОСОБА_5 Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Як зазначається в ч.ч.1,2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, з огляду на викладене, законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

З точки зору цивільного законодавства до прав, що підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові та особисті немайнові права, належні суб`єктам цивільного права, що входять до змісту їх правоздатності.

Таким чином, цивільне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Тобто, вирішуючи спір, суд повинен встановити, що в зв`язку з неправомірними діями або бездіяльністю порушуються права особи, яка звернулася до суду за захистом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в справі № 6-951цс16 від 24 травня 2017 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, з урахуванням норм ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен громадянин має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

З огляду на абсолютність права власності власнику законом гарантовано право такого захисту, а також визначено способи та засоби захисту свого права.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Тобто, при вирішенні спору судом підлягають застосуванню загальні норми статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Виходячи з викладеного вище та приведених висновків суду, суд вважає, що відповідачка ОСОБА_5 , як власник майна, розпорядилася цим майном у гарантований законом спосіб і її право на розпорядження своїм майном не може бути обмежено.

Крім того, виходячи з встановленого законом порядку вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність, які належать до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача як в частині визнання угод між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 недійсними, так і такого способу захисту, як приведено позивачем, у вигляді відновлення його прав Департаментом будівництва та Депаратментом земельних ресурсів.

З огляду на викладене вище обґрунтування суд вважає, що приведені позивачем у позові розрахунки площі будинку та земельної ділянки в квадратних метрах не можуть прийматися до уваги, тим більше перевірятися судом, виходячи з предмету спору, оскільки форма володіння нерухомим майном та земельними ділянками визначаються законом не в приведених позивачем величинах, а в формі, визначеній відповідним законодавством.

Суд також вважає, що приведений позивачем та його представником аналіз порушень при прийомі та обробці вхідної кореспонденції зазначених у позові державних органів не тягнуть за собою незаконності прийнятих рішень, які оспорюються позивачем.

Що стосується кримінального провадження за заявою позивача, суд враховує, що воно триває 10 років, досудове розслідування проводиться за фактом скоєння злочину, передбаченого ч. 2 статті 190 КК України, щодо незаконного оформлення документів на приватизацію земельної ділянки невстановленими особами.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст.124 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Сторони є рівними перед законом і мають рівні права, гарантовані Конституцією України та іншими нормативними актами, на захист своїх інтересів державою.

Виходячи з цього, суд вважає, що наявність даного кримінального провадження не може бути перешкодою для реалізації відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . гарантованих законом прав та розпорядження своєю власністю.

Керуючись ст.ст. 41, 55 Конституції України, ст.ст. 15,16, 203, 204, 215, 256, 261, 265, 267, 319, 321, 355, 356, 357, 717, 719, 1233, 1257 ЦК України, ст.ст.118, 120,126, 198 ЗК України, ст.ст. ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов`язання відновити стан права спільної часткової власності на будинок та визнання права власності на частини будинку, зобов`язання відновити стан права користування земельною ділянкою та визнати право користування земельною ділянкою, визнання недійсними рішення та Державного акту на право власності на землю, наказу та свідоцтв про право власності на будинок, договорів дарування, свідоцтва про право на спадщину, перерахунку дольової участі співвласників будинку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк очислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 липня 2019 року.

Суддя Л .А. Шереметьєва