Рішення № 82823595, 26.06.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/15853/15-ц

Провадження №: 2/755/90/19

"26" червня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Міроненко С.П.,

представника позивача - Пономаренко О.В.,

представника відповідачів - ОСОБА_6.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості, у якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №075-2008-1282 від 23.04.2008 року у розмірі 145928,95 доларів США та покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати. Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 23.04.2008 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №075-2008-1282 на суму 134474,00 доларів США зі сплатою 12,75% річних, строком до 10.04.2038 року. Позивач виконав свої зобов`язання та надав позичальнику кредит у розмірі визначеному договором кредиту, однак позичальник своїх обов`язків по погашенню кредиту не виконує. Посилаючись на положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 5.2.5. кредитного договору позивач зазначає, що у позичальника виник обов`язок повністю повернути кредит та сплатити нараховані відсотки у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо сплати процентів. Сума заборгованості становить 145928,95 доларів США, з яких: 130350,72 долара США заборгованість по кредиту; 15509,11 доларів США заборгованість по відсотках; 69,12 доларів США заборгованість по підвищених відсотках. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 23.04.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №075-2008-1282-Р. У зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань за договором кредиту, згідно п. 2.2. Договору поруки, 25.02.2015 року банк направив поручителю лист-вимогу, але поручитель не виконав умов договору, суму заборгованості не повернув.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02.02.2016 року позов банку було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту №075-2008-1282 від 23.04.2008 року у розмірі 145928,95 доларів США, в іншій частині позову відмовлено (Т. 1, а.с. 182-190).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.10.2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02.02.2016 року залишено без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена (Т. 2, а.с. 31-33).

Постановою Верховного Суду від 05.12.2018 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02.02.2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04.10.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Т. 2, а.с. 210-213).

У своїй постанові Верховний Суд, зокрема зазначив про те, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Матеріалами справи підтверджується, що після направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості (13 березня 2010 року) від імені боржника вносилися кошти на рахунок банку, відкритий саме для обслуговування кредиту, та не було зазначено їх окремого призначення, таким чином банком правомірно було направлено такі кошти на погашення заборгованості у встановленому порядку черговості. Проте матеріалами справи не підтверджується висновок судів попередніх інстанцій, що вимога банку про дострокове повернення кредиту (13 березня 2010 року) втратила чинність у зв`язку з її виконанням боржником. Водночас право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Таким чином, суду першої інстанції керуючись нормами матеріального права слід врахувати відсутність правових підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами після вимоги банку про дострокове погашення заборгованості (13 березня 2010 року) з урахуванням того чи відбулось переривання перебігу строку позовної давності.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2019 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

04.02.2019 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених банком позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.10.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2014 року, визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки №075-2008-1282-Р від 23.04.2008 року з 13.10.2010 року. Вказаним рішенням Оболонського районного суду м. Києва також встановлено, що 13.03.2019 року банк надіслав позичальнику вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, однак позичальник прострочену заборгованість не сплатив, отже банк скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов`язання з 10.04.2038 року на 13.04.2010 року. Вимога від 13.03.2010 року не втратила чинність, тому банк не мав права нараховувати відсотки за кредитним договором. Таким чином, банк неправомірно нарахував відсотки за період з 13.04.2010 року по 26.05.2015 року у сумі 13467,28 дол. США та неправомірно нарахував підвищені відсотки за той же період у сумі 69,12 дол. США. Також відповідач зазначає, що з 13.04.2010 року позивач неправомірно списував з поточного рахунку позивальника кошти на погашення відсотків за кредитом, тому розмір суми кредиту повинен бути меншим на 75600 дол. США. За твердженням відповідача з 13.04.2010 року розпочався перебіг строку позовної давності, який закінчився 13.04.2013 року, а банк звернувся з відповідним позовом до суду лише 13.08.2015 року. 22.04.2008 року між банком та позичальником було укладено договір банківського обслуговування фізичної особи і в той же день на ім`я відповідача було відкрито поточний рахунок фізичної особи резидента в USD. Відповідно до законодавства та договору банківського обслуговування кошти на поточному рахунку є власністю власника такого рахунку і зарахування коштів на поточний рахунок його власником свідчить лише про його бажання збереження своїх коштів в банку або їх використання за власним баченням. Щомісячні платежі у зв`язку з настанням 13.04.2010 року дострокового повернення кредиту в повному обсязі припинились, а відтак припинилось і їх договірне списання на умовах п. 2.4. кредитного договору. Тобто, з 13.04.2010 року п. 2.4. кредитного договору втратив чинність, оскільки припинились зобов`язання позичальника по сплаті щомісячних платежів. Отже, після 13.04.2010 року будь-яке зарахування коштів на поточний рахунок відповідача не могло вважатись автоматичним виконанням умов кредитного договору, оскільки умови кредитного договору в цій частині втратили чинність через припинення права банку нараховувати відсотки та інші щомісячні платежі. З настанням 13.04.2010 року дострокового повернення кредиту в повному обсязі змінився і строк дії кредитного договору в цілому. Відтак право банку на договірне списання на умовах кредитного договору припинилося і могло відбуватися лише на умовах договору банківського обслуговування, на умовах якого було відкрито поточний рахунок відповідача. Після 13.04.2010 року відповідачем декілька разів вносилися кошти на свій поточний рахунок з призначенням платежу «поповнення рахунку» в заявах на переказ готівки, тобто відбулось просте перетворення готівкової іноземної валюти на безготівкову без зміни її власника, однак банк списував кошти, внесені відповідачем на свій поточний рахунок, в рахунок погашення заборгованості. Переказ коштів позичальником на свій поточний рахунок після 13.04.2010 року, а також подальше списання коштів банком з вказаного рахунку, не є дією позичальника щодо визнання ним свого боргу, що означає відсутність підстав для переривання позовної давності. Договором банківського обслуговування не передбачено жодних обмежень щодо використання поточного рахунку відповідачем виключно для виконання умов кредитного договору. За день до отримання кредиту позичальнику на умовах того ж договору банківського обслуговування було відкрито крім поточного рахунку у доларах США також і поточний рахунок у гривнях, що свідчить про намір їх використання не лише для обслуговування кредиту, тож, на думку відповідача, відсутні підстави для переривання позовної давності. За твердженням відповідача, йому лише в суді стало відомо про списання банком в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором коштів, внесених на поточний рахунок після 13.04.2010 року. За наведених умов відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог банку.

04.02.2019 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідачка не визнає позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.10.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2014 року, визнано припиненою з 13.10.2010 року поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 23.04.2008 року №075-2008-1282, а суд касаційної інстанції погодився у своїй постанові з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову до поручителя. Відповідач вважає, що наявні всі підстави для відмови банку у стягненні заборгованості з поручителя, внаслідок пропуску строку звернення з позовною заявою до поручителя, так як порука припинена з 13.10.2010 року через шість місяців після 13.04.2010 року, дня, встановленого кредитором у вимозі від 13.03.2010 року, дня дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України. На думку відповідача, банк також не мав право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами після 13.04.2010 року, дня настання терміну виконання основного зобов`язання, та з вказаного часу не мав права списувати з поточного рахунку позивальника кошти на погашення відсотків за кредитом, тому сума тіла кредиту має бути меншою на 75600,00 доларів США.

Ухвалою суду від 05.03.2019 року закрите підготовче засідання у справі, призначено справу до судового розгляду по суті та задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про витребування від позивача доказів, а саме: належним чином засвіченої копії матеріалів за кредитним договором від 23.04.2008 року №075-2008-12182, в тому числі належним чином завірені копії первинних бухгалтерських документів, на підставі яких банком списувались кошти з поточного рахунку позичальника.

08.05.2019 року представник позивача в судовому засіданні надав суду відповіді банку на відзиви відповідачів на позовну заяву зі змісту яких вбачається, що позивач підтримує заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі та просить позов задовольнити посилаючись на те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Нарахування процентів після встановленого строку виконання зобов`язання є абсолютно правомірним, оскільки не суперечить нормам чинного законодавства, відповідає умовам кредитного договору та в повній мірі відображає фактичний стан та якість обслуговування відповідачем власного кредитного зобов`язання. За умовами кредитного договору сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених цим договором. Банк може змінити розмір процентної ставки у сторону збільшення в разі настання певної обставини, тож договір поруки охоплює обов`язок поручителя з виконання ним зобов`язань за кредитним договором і у разі збільшення процентної ставки. Припинення поруки пов`язується з настанням строку виконання основного зобов`язання, а не після настання строку виконання частинами. На думку представника банку, посилання позичальника на пропуск кредитором строку позовної давності є помилковим, оскільки погашення заборгованості за кредитним договором здійснювалось позичальником до 10.11.2014 року включно, тобто останнім здійснювались дії по погашенню заборгованості за кредитним договором, що в розумінні норм чинного законодавства, безумовно свідчить про визнання відповідачем свого обов`язку. Факт відкриття позичальником поточного рахунку та подальше уповноваження позичальником банку на списання коштів з даного рахунку клієнта (п. 4.1. кредитного договору) прямо свідчить про характер та цільове призначення коштів, що розміщувались на даному рахунку та перераховувались на погашення кредиту відповідно до волевиявлення та з відома позичальника. За таких обставин позивач вважає, що строк позовної давності при пред`явленні позову від 13.08.2015 року пропущений не був.

07.06.2019 року до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_3 на відповідь позивача зі змісту яких вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву та додатково посилається на те, що банк згадуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові від 23.05.2018 року не звертає уваги на те, що позивачем у цій справі заявлено вимогу про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, що відповідає вимогам ст. 625 ЦК України. У своєму позові банк просить стягнути відсотки за користування кредитом та підвищені відсотки, що не є вимогою, яка могла б бути задоволена на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

07.06.2019 року до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_2 на відповідь позивача зі змісту яких вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву та додатково посилається на те, що банк згадуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові від 23.05.2018 року не звертає уваги на те, що позивачем у цій справі заявлено вимогу про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, що відповідає вимогам ст. 625 ЦК України. У своєму позові банк просить стягнути відсотки за користування кредитом та підвищені відсотки, що не є вимогою, яка могла б бути задоволена на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки її заявлено на підставі ст.ст. 1054, 1055 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви в повному обсязі, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, а з ОСОБА_2 договір поруки. Банк свої обов`язки по наданню кредиту виконав, а позичальник свої зобов`язання належно не виконував, тому боржнику та поручителю було направлено у 2015 році вимоги в порядку ст. 1050 ЦК України. Вказані вимоги виконані не були. На думку представника, в матеріалах справи наявні всі документи на підтвердження вимог банку, а рахунок позичальнику відкривався саме для обслуговування кредиту. В даному випадку слід звернути увагу на положення п. 2.1.3. договору кредиту щоб дійти висновку, що рахунок саме з надання і погашення кредиту, отже дії позичальника з поповнення рахунку є діями, які спрямовані на погашення кредиту. Перша вимога банку у 2010 році була лише попередженням та й взагалі зміна строку не припиняє зобов`язання. Вимогу 2010 року банк не застосував, оскільки позичальник почав виконувати кредитні зобов`язання і робив це до 2014 року, тож строк позовної давності може відраховуватись лише з дати останнього погашення частини заборгованості у 2014 році. У 2015 році були направлені вимоги позичальнику та поручителю і цими вимогами реально перенесено строк виконання зобов`язання. Стосовно питань участі поручителя у стягненні заборгованості, представник зазначає, що це питання судами вже досліджувалось і заперечення банку з цього приводу відсутні. Представник вказує, що переривання строку позовної давності в даному випадку наявні, а позичальник лише намагається у такий спосіб уникнути відповідальності.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечує проти позовних вимог банку та просить відмовити у задоволенні позов в повному обсязі і додатково пояснив суду, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва поруку ОСОБА_2 визнано припиненою. 13.03.2010 року банк звернувся з вимогою у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тому з 13.04.2010 року позивач не мав право нараховувати відсотки. Також банком пропущено строк позовної давності для звернення із відповідним позовом, оскільки такий строк закінчився 13.04.2014 року.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані у справі докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, всебічно та об`єктивно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 23.04.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №075-2008-1282 на суму 134474,00 доларів США зі сплатою 12,75% річних, терміном до 10.04.2038 року. Погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів, при цьому, щомісячний платіж складається із частини погашення основної суми кредиту та процентів нарахованих за користування кредитом за попередній платіжний період. Під терміном «платіжний період» сторони розуміють період, що дорівнює одному календарному місяцю. Додатком №2 до кредитного договору є Графік щомісячних платежів (Т. 3, а.с. 41-52).

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 23.04.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки (Т. 3, а.с. 53-55).

Відповідно до ст.ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом положень ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на день укладення договору поруки), порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.10.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2014 року, визнано припиненою з 13.10.2010 року поруку ОСОБА_2 до договором поруки від 23.04.2008 року №075-2008-1282-Р, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 (Т. 1, а.с. 83-86).

При цьому, позивач звернувся до суду з солідарними вимогами до поручителя та боржника про стягнення заборгованості у серпні 2015 року, що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті, у якому надійшов позов, та відміткою загальної канцелярії суду про реєстрацією дати надходження позову (Т. 1, а.с. 5, 47).

Таким чином, оскільки позивач заявив вимоги про солідарне стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором поза межами дати визнання поруки ОСОБА_2 припиненою, позовні вимоги до поручителя задоволенню не підлягають, враховуючи, що припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і кореспондуючий йому обов`язок перестають існувати.

Стосовно вимог про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, що спрямовані до відповідача ОСОБА_1 , як позичальника за договором кредиту, суд приходить до наступного висновку.

За змістом наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, станом на 26.05.2015 року за позичальником ОСОБА_1 рахується заборгованість по договору кредиту від 23.04.2008 року у загальному розмірі 145928,95 доларів США, яка складається з: прострочена заборгованість по кредиту 608,29 дол. США; сума дострокового стягнення кредиту - 129742,43 дол. США; відсотки 15509,11 дол. США; підвищені відсотки - 69,12 дол. США (Т. 1 а.с. 27-29).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно умов п. 5.2.5. укладеного між сторонами договору кредиту, відповідно до ст.ст. 525 та 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних нижче, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищевказаного повідомлення (вимоги) позичальнику, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. До переліку обставин для зміни терміну погашення кредиту, які сторони домовилися вважати істотним порушенням умов договору, відноситься, зокрема, прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом понад 2 (два) місяці.

Позивач зазначає, що банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту у зв`язку з несплатою позичальником заборгованості по кредиту та нарахованих по ньому процентах і 24.02.2015 року направив позичальнику і поручителю вимоги про негайну сплату простроченої заборгованості за кредитним договором та попередив, що у разі невиконання вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання вимоги (Т. 1, а.с. 39-44).

За твердженням позивача, саме вказаними вимогами та у зв`язку з їх невиконанням, було перенесено термін повернення всієї суми кредиту, процентів та штрафних санкцій за договором кредиту, і тому банк маючи право на дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості звернувся до суду із відповідним позовом у серпні 2015 року.

При цьому, в матеріалах справи міститься вимога банку №075/42 від 13.03.2010 року адресована позичальнику Бойко В.О. , у якій позивач вимагав від позичальника сплатити протягом тридцяти дів з моменту отримання вимоги прострочену заборгованість за кредитним договором та попереджав, що у випадку невиконання вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання вимоги (Т. 1, а.с. 119).

У рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13.10.2014 року, яким було визнано припиненою поруку ОСОБА_2 , зазначено обставини, що були встановлені судом в межах розгляду відповідного спору, зокрема: «У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 23.04.2008 року №075-2008-1282, ПАТ «Універсал Банк» 13.03.2010 року надіслало позичальнику вимогу про необхідність сплатити прострочену заборгованість за кредитом, проценти, нараховані за користування кредитними коштами, та штрафні санкції за порушення виконання зобов`язань та повідомило, що у випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги. У строк встановлений у п. 5.2.5. кредитного договору та у вивозі банку, ОСОБА_1 не сплатив прострочену заборгованість за кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою за кредитним рахунком позичальника. Таким чином, ПАТ «Універсал Банк» відповідно до положень ст. 1050 ЦК України та п. 5.2.5 кредитного договору скористалося правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов`язання з 10.04.2038 року на 13.04.2010 року (тридцять перший календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту)».

Вказане рішення Оболонського районного суду м. Києва було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2014 року, у якій суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив: «Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання основного зобов`язання був змінений відповідно до п. 5.2.5. кредитного договору №075-2008-1282 від 28.04.2008 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. ПАТ «Універсал Банк» було змінено дату виконання основного зобов`язання з 10.04.2038 року на 13.04.2010 року, тобто на тридцять перший день з дати відправлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредиту».

Відповідно до положень ч.ч 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

В даному випадку, суд вирішуючи спір по суті вважає, що обставини справи встановлені у мотивувальній частині рішення Оболонського районного суду м. Києва та підтверджені ухвалою Апеляційного суду м. Києва стосовно зміни банком дати виконання основного зобов`язання з 10.04.2038 року на 13.04.2010 року мають преюдиційне значення, та саме із дати настання строку виконання основного зобов`язання - 13.04.2010 року, повинен виходити суд при вирішенні цього спору. Адже правовідносини поруки та кредитних зобов`язань мають тісний правовий взаємозв`язок за яким, з токи зору закону, строк виконання основного зобов`язання, в даному випадку, не може бути визначений окремо для правовідносин поруки та кредитних зобов`язань і бути різним. Факт зміни банком дати виконання основного зобов`язання та визначення дати дострокового повернення кредитної заборгованості встановлений рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій при розгляді іншої пов`язаної справи, та не може бути переглянутий або встановлений шляхом визначення іншого кінцевого терміну повернення кредиту в даному спорі.

Заперечення сторони позивача з даного приводу суд до уваги не приймає, з підстав зазначених вище, а також ураховуючи, що сторона позивача здійснюючи дії, які згідно вимог закону та умов кредитного договору породжують правові наслідки, на власний розсуд в подальшому визначає свою поведінку, в тому числі у вигляді бездіяльності, яка за певних обставин може мати негативні наслідки і для самої сторони, яка ініціювала породження таких наслідків.

Отже, вирішуючи питання про стягнення заборгованості за кредитним договором та її розміру відносно відповідача ОСОБА_1 суд виходить з того, що банком у відповідності до положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору змінено дату виконання основного зобов`язання з 10.04.2038 року на 13.04.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Однак, припис абзацу 2 ч. 1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування. Ця правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 711/6227/14-ц.

Таким чином, в даному випадку, після настання строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі, тобто після 13.04.2010 року, банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами згідно умов договору, як і штрафні санкції, передбачені умовами договору. Усі списання коштів з рахунку відповідача ОСОБА_3 , що надійшли на такий рахунок після 13.04.2010 року, повинні були бути направлені лише на погашення заборгованості по тілу кредиту, процентів і штрафних санкцій, розмір якої існував станом на 13.04.2010 року, і з цієї дати банк має право лише щодо представлення вимог до відповідача стосовно неповернутої суми у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд не приймає до уваги посилання сторони позивача на те, що нараховані банком проценти в межах розгляду даного спору можуть бути стягнені як проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки позовні вимоги не гуртуються на зазначених нормах закону та відповідний розрахунок процентів на підставі положень ст. 625 ЦК України позивачем не здійснювався і суду не надавався.

За змістом наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, станом на найближчу дату до дати настання строку виконання основного зобов`язання (13.04.2010 року), а саме станом на 09.04.2010 року за позичальником рахувалась прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 33,15 дол. США, прострочена заборгованість по відсоткам відсутня, прострочена заборгованість по підвищеним відсоткам відсутня (Т. 1, а.с. 27-29).

За змістом Графіку платежів, що є Додатком №2 до кредитного договору №075-2008-1282 від 23.04.2008 року, станом на 10.04.2010 року залишок заборгованості по кредиту становить 132981, 31 дол. США, сума щомісячного платежу становить 1454,66 дол. США (Т. 1, а.с. 20-23).

Таким чином, суд визначає, що станом на дату настання строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі (13.04.2010 року) до сплати існувала заборгованість позичальника у розмірі 134469,12 дол. США (33,15 + 132981,31 + 1454,66).

На виконання ухвали суду від 05.03.2019 року, якою у позивача було витребувано належним чином завірені копії матеріалів за кредитним договором, у тому числі належним чином завірені копії первинних бухгалтерських документів, на підставі яких банком списувались кошти з поточного рахунку позичальника, банк надав суду, зокрема, копії заяв про переказ готівки.

Із наданих банком матеріалів вбачається, що після 13.04.2010 року позичальник 50 разів здійснював переказ готівки всього на суму 69230,00 дол США, кошти від яких спрямовувались банком на погашення кредитної заборгованості.

А саме, згідно заяв на переказ готівки: від 07.05.2010 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.12.2010 року у сумі 1455,00 дол. США; від 08.11.2010 року у сумі 1455,00 дол. США; від 08.10.2010 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.09.2010 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.08.2010 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.07.2010 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.06.2010 року у сумі 1455,00 дол. США; від 07.06.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 08.04.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.11.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 07.10.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 11.08.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 11.07.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 05.05.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 06.03.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.02.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 06.01.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.09.2011 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.02.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 06.03.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.04.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.08.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.10.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 07.06.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 08.05.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 03.09.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 05.01.2012 року у сумі 1455,00 дол. США; від 03.10.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 08.02.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.01.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.04.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 05.03.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 07.06.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.07.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 09.09.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 07.05.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 07.11.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 04.12.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 06.08.2013 року у сумі 1455,00 дол. США; від 06.05.2014 року у сумі 1455,00 дол. США; від 11.04.2014 року у сумі 600,00 дол. США; від 10.10.2014 року у сумі 1455,00 дол. США; від 10.11.2014 року у сумі 800,00 дол. США; від 10.11.2014 року у сумі 655,00 дол. США; від 09.01.2014 року у сумі 1455,00 дол. США; від 07.03.2014 року у сумі 1455,00 дол. США; від 05.02.2014 року у сумі 1455,00 дол. США; від 15.09.2014 року у сумі 900,00 дол. США; від 08.08.2014 року у сумі 1455,00 дол. США (Т. 3, а.с. 60-128).

Поскільки з настанням строку виконання основного зобов`язання припинилось право нарахування банком відсотків, позивач міг спрямовувати списані з рахунку позичальника кошти лише для погашення заборгованості по кредитним зобов`язанням, що існувала станом на 13.04.2010 року, яка визначена судом у розмірі 134469,12 дол. США. Однак, банк після 13.04.2010 року продовжив нарахування відсотків та підвищених відсотків та направляв кошти, що надійшли, зокрема, на погашення таких відсотків.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог шляхом вирахування із розміру кредитної заборгованості, що існувала станом на 13.04.2010 року суми коштів, що були внесені позивальником на свій рахунок після 13.04.2010 року та списані банком в рахунок погашення кредитних зобов`язань. Вказаний розрахунок дорівнює 134469,12 дол. США - 69230,00 дол. США = 65239,12 дол. США.

Вказана суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 65239,12 дол. США підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 , як позичальника за договором кредиту, а в іншій частині позову слід відмовити.

Стосовно заяви представника відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст.ст. 253, 254, 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 264 ЦПК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Відповідно до умов п. 2, п/п 2.1.3. кредитного договору, сторони погоджуються з тим, що зобов`язання кредитора надати кредит виникає з моменту виконання усіх та кожної з наведених нижче умов: відкриття позичальником поточного рахунку № НОМЕР_1 (№НОМЕР_2) у кредитора для здійснення розрахунково-касового обслуговування операцій позичальника з надання та погашення кредиту.

За змістом п. 2.4. договору кредиту, позичальник зобов`язується щомісячно в дату погашення щомісячних платежів здійснювати погашення щомісячних платежів, шляхом зарахування до такої дати (включно) відповідної суми коштів на поточний рахунок, відкритий згідно п. 2.1.3. даного договору. Позичальник доручає кредитору самостійно направляти кошти на погашення заборгованості позичальника у порядку та черговості, визначених п. 2.8. цього договору.

Згідно п. 3.5 договору кредиту, для своєчасного виконання грошових зобов`язань позичальника перед кредитором за цим договором, в ому числі оплати платежів та комісій та/або повернення кредиту та/або сплати процентів та/або будь-яких інших грошових зобов`язань позичальника перед кредитором, що випливають з умов цього договору та/або будь-якого іншого договору, що укладений або буде укладений у майбутньому між сторонами (в тому числі кредити всіх типів) та/або тарифів та/або додатків до таких договорів, позичальник уповноважує кредитора списувати кошти з рахунків позичальника у випадках настання термінів сплати грошових зобов`язань позичальника перед кредитором у встановленому порядку за договором.

Згідно п. 5.1.2. договору кредиту, кредитор зобов`язаний відкрити позичальнику позичковий рахунок для надання кредиту та обліку залишку заборгованості за кредитом та рахунок для нарахування та обліку нарахованих процентів за кредитом відповідно до положень та правил, що діють у кредитора.

22.04.2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір банківського обслуговування фізичної особи №00099428 (Т. 2, а.с. 113-115).

Відповідно до Розділу 4 зазначеного договору банківського обслуговування фізичної особи, для своєчасного виконання грошових зобов`язань клієнта перед банком, в тому числі погашень платежів та комісій, погашень кредитів або відсотків, або будь-яких інших грошових зобов`язань клієнта перед банком, що витікають з цього договору або будь-якого іншого договору ( в т.ч. кредити всіх типів) та/або тарифів та/або додатків до таких договорів, клієнт уповноважує банк списувати кошти з рахунків клієнта у випадках, коли клієнт має грошові зобов`язання перед банком та не сплачує їх у встановленому порядку та строки.

За змістом заяви-підтвердження про відкриття поточного рахунку на ім`я позичальника ОСОБА_5 22.04.2008 року було відкрито поточний рахунок фізичної особи, вид валюти USD, балансовий рахунок № НОМЕР_1 , особовий рахунок № НОМЕР_2 (Т. 2, а.с. 116).

У даному випадку, перебіг строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом, розпочався з 14.04.2010 року, тобто з наступного дня після настання строку виконання кредитного зобов`язання в повному обсязі.

При цьому, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази, суд приходить до висновку, що із вказаної дати початку перебігу строку позовної давності, строк позовної давності за вимогами банку про стягнення заборгованості переривався п`ятдесят разів, що відповідає кількості поповнень відповідачем ОСОБА_3 свого рахунку грошима, які в подальшому були списані банком для погашення існуючої заборгованості. З урахуванням положень ст. 264 ЦК України та з огляду на те, що останнє поновлення відповідачем ОСОБА_3 свого рахунку відбулось 10.11.2014 року, з наступного дня після вказаної дати перебіг позовної давності почався заново, і враховуючи, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості у серпні 2015 року, строк позовної давності на момент звернення позивача до суду не сплив, тому підстави для відмови позивачу у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності відсутні.

Так, сторона відповідача на підтвердження обставин спливу строку позовної давності, зокрема, посилається на те, що у випадку встановлення виконання зобов`язання частинами, погашення боржником частини боргу не свідчить про визнання ним всього боргу. В обґрунтування такої позиції сторона відповідача наводить відповідні правові позиції суду касаційної інстанції.

Однак, в даному випадку суд вважає, що посилання боржника на правові позиції касаційної інстанції є помилковими, адже у спорі, що розглядається, термін виконання кредитного зобов`язання в повному обсязі настав 13.04.2010 року, у зв`язку із чим щомісячні платежі не могли застосовуватись, а тому кожна дія відповідача з поповнення свого рахунку після 13.04.2010 року свідчить про визнання ним всієї суми заборгованості, що існувала станом на вказану дату.

Також помилковими, на думку суду, в даному випадку, є посилання сторони відповідача на правові позиції касаційної інстанції з приводу того, що списання банком коштів з рахунку позичальника не свідчить про переривання строку позовної давності. Адже зі змісту досліджених судом заяв на переказ готівки, що були здійснені після 13.04.2010 року, вбачається, що відповідач особисто вносив кошти на рахунок, та на будь-яку не добровільність вчинення таких дій відповідач не посилався. В даному випадку, внесення відповідачем коштів на свій рахунок і є діями боржника, що свідчать про визнання ним боргу.

Підписанням договору кредиту та договору банківського обслуговування фізичної особи, підтверджується обізнаність відповідача про умови вказаних договорів стосовно порядку використання та списання коштів з рахунку, тож відповідач свідомо допускав здійснення банком списання коштів у рахунок погашення заборгованості, доказів на підтвердження заперечень відповідача щодо таких дій банку матеріали справи не містять.

В цьому контексті суд також звертає увагу на те, що переважна більшість переказів готівки здійснювалась у сумах, що відповідають місячному платежу за договором кредиту, а саме1455,00 дол. США та 1454,66 дол. США відповідно. Той факт, що призначенням платежу у заявах на переказ готівки значиться «поповнення рахунку», не може свідчити про не визнання боржником існуючої перед банком заборгованості, адже в таких заявах про переказ готівки в призначенні платежу не міститься заборони платника на списання цих коштів в рахунок погашення заборгованості, а саме по собі зазначення у призначенні платежу «поповнення рахунку» не є перешкодою банку для списання цих коштів для погашення кредиту, як за законодавчо визначеними нормами, так і за умовами укладених між сторонами договорів.

Відповідач протягом 2010-2014 років після 13.04.2010 року, п`ятдесят разів здійснював поповнення свого рахунку, всього на суму 65239,12 дол. США, які були списані банком на погашення кредитної заборгованості. Жодних доказів на підтверджень того, що протягом цих п`яти років відповідач не знав про стан свого рахунку, а саме про те, що банком списуються кошти на погашення заборгованості, матеріали справи не містять. Але в даному випадку на підтвердження свої необізнаності відповідні докази мали би бути подані суду, оскільки списано велику суму коштів у розмірі 65239,12 дол. США, та відсутні підстави припустити, що така сума коштів була непомітною для відповідача та незначною.

Також, відсутні жодні дані про те, що відповідач маючи бажання лише щодо поповнення власного рахунку та подальшого розпорядження коштами на свій розсуд, звертався до банку або суду з вимогою припинити списання його коштів на погашення заборгованості, або про визнання дій банку неправомірними.

Зазначене вказує на наявність волевиявлення відповідача на вчинення дій з поповнення свого рахунку для погашення існуючої кредитної заборгованості та погодження і схвалення ним дій банку по списанню коштів для погашення заборгованості.

На думку суду, безпідставними є твердження відповідача про те, що п. 2.4. договору кредиту втратив чинність, оскільки припинились зобов`язання по сплаті щомісячних платежів, та про те, що зміна строку виконання кредитного договору припиняє право банку на договірне списання коштів на умовах кредитного договору.

Слід зазначити, що зміна строку виконання кредитного зобов`язання не вказує на те, що припинилась дія договору в цілому, адже невиконане зобов`язання має бути виконане навіть поза межами його строку. При цьому, у п. 2.4. кредитного договору, окрім зазначення порядку сплати щомісячних платежів також вказано, що позичальник доручає кредитору самостійно направляти кошти на погашення заборгованості позичальника у порядку та черговості, визначених п. 2.8. цього договору. Дії банку не суперечать і положенням п. 3.5. договору кредиту, адже виходячи з того, що строк виконання настав 13.04.2010 року банк мав право на списання коштів по мірі їх надходження.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що з часу перенесення банком дати виконання кредитного зобов`язання перебіг строку позовної давності неодноразово переривався і банк звернувся до суду із відповідним позовом в межах загального строку позовної давності, що свідчить про безпідставність заяви сторони відповідача про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 256, 257, 253, 254, 260, 261, 264, 267, 526, 530, 546, 553, 554, 559, 1048, 1054, 1050 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором №075-2008-1282 від 23.04.2008 року у загальному розмірі 65239 (шістдесят п`ять тисяч двісті тридцять дев`ять) доларів 12 (дванадцять) центів США.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 30 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 04.07.2019 року.

Учасники справи:

Позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, код ЄДРПОУ 21133352);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Суддя -