Рішення № 82814610, 04.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5193/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Марина П.П.,

за участю секретаря Хливитська С.І.,

за участю сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (особисто); Маркочева Н.В. , (за ордером).

від відповідача - Топова О.П. (за довіреністю)

перекладач - Боячко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання наказу №182 від 24.09.2018 року неправомірним та його скасування, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому позивач, згідно уточненого позову, просить визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №182 від 24 вересня 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його та зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області є необґрунтованим та незаконним, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Позивач не належить до жодного визначення, яке зазначено у п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки заява позивача не носить характеру зловживання у розумінні п.6 ст.8 Закону. Позивач 10.09.2018 року вперше звернувся за захистом в Україні, під час якого надав оригінал паспортного документу НОМЕР_1 . Отже заявник не видавав себе за іншу особу, та йому не було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перед зверненням від 10 вересня 2018 року. Тож заява заявника не носить характеру зловживання процедурою звернення за захистом в Україні. Позивач стверджує, що у разі повернення до країни походження існує ризик переслідувань позивача, за релігійною ознакою, оскільки позивач перейшов з ісламу до християнства та отримував погрози у зв`язку з цим. До того ж, відповідачем не було всебічно досліджено інформацію по країні походження. Оскільки позивач не може повернутися до країни походження через побоювання за своє життя та здоров`я, та не підпадає під визначення, перелічені в п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на який відповідач посилається, у позивача наявні умови, зазначені п.1 ч.1 Закону, і саме тому заява позивача про звернення за захистом в Україні не може вважатися необґрунтованою.

Представником відповідача надано до суду відзив на адміністративний позов (а.с.26-34) згідно з яким останній зазначив, що відповідач не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві, анкеті протоколах співбесід та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Позивач не надав до ГУ ДМС України в Одеській області жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. Співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області було проведено повний аналіз наданої позивачем інформації та встановлено, що звернення до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлене лише потребою у легалізації на території України. За результатами аналізу заяви позивача було встановлено, що клопотання є необґрунтованим, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Ухвалою суду від 29.10.2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суд від 13.12.2018 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суд від 12.02.2019 року за заявами представників позивача та відповідача - продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою суд від 27.03.2019 року зупинено провадження по справі.

Ухвалою суд від 25.04.2019 року продовжено строк зупинення провадження по справі.

Ухвалою суд від 20.05.2019 року продовжено строк зупинення провадження по справі.

Ухвалою суд від 10.06.2019 року продовжено строк зупинення провадження по справі.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 25.06.2019 року поновлено провадження у справі.

Під час судового засідання 25.06.2019 року позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити в повному обсязі, а представник відповідача заперечувала щодо задоволення позову та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 25.06.2019 року, судом, керуючись положеннями ст.250 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сенегалу, уродженцем м. Дакар. За національністю сенегалець, за віросповіданням християнин (римо-католик), неодружений, має неповну середню спеціальну освіту (а.с.67-68).

Як вбачається з даних анкети позивача від 10.09.2018 року, позивач, 07.05.2016 року виїхав з Сенегалу авіарейсом Дакар (Сенегал) - Стамбул (Туреччина) - Бориспіль (Україна), перетнув кордон України 08.05.2016 року, легально, на підставі паспортного документу серії А 01219045 строком дії до 15.05.2019 року та оформленою візою типу У 05269459, терміном дії до 29.05.2016 року.

З м.Києва позивач приїхав в Полтавську область у зв`язку із запрошенням на футбол, а потім поїхав до м.Одеса, бо у позивача багато знайомих в м.Одесі.

Позивач, 10.09.2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області, яку зареєстровано за №150 (а.с.52-55).

Позивачу призначено дату анкетування на 12.09.2018 року, про що позивач розписався (а.с.60).

При анкетуванні 12.09.2018 року позивач причиною виїзду з країни постійного проживання вказав проблеми, які почалися в 2015 році, зокрема, позивач зазначив, що сповідував іслам, а потім змінив віросповідання на християнство в липні 2015 року за порадою друга. Як зазначає позивач, вся родина позивача була проти, вони погрожували позивачу, говорили або він знову віро сповідував іслам або уб`ють його. Після зміни віросповідання, батьки позивача не сприймали його, вони почали його ігнорувати, перестали прислухатися, звати на сімейні збори, ображали, погано ставилися, робили все як їм потрібно, не запитували у позивача поради. У зв`язку з погрозами батьків, позивач переїхав до бабусі в жовтні 2015 році, але бабуся також відмовилася його приймати, а тому позивач переїхав до друга, який мене більш детально ознайомив з Християнством. З документами та виїздом позивачу допомагали родичі друга.

Позивач зазначив, що ні він ні члени його родини ніколи не брали участі в політичних, релігійних, військових або громадських організаціях, ніколи не були причетні до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами тощо (а.с.70).

Співбесіду з позивачем проведено 21.09.2018 року (а.с.100-112) за участі перекладача відповідно до якої позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту так, як у пекарній, в котрій працював позивач, змінились правила і потрібно легально перебувати в Україні (а.с.101).

На питання щодо можливості наявності та надання документів на підтвердження елементів переслідування в країні громадянської належності позивач відповів, що таких документів не має (а.с.103).

Позивач повторив історію зміни віри з ісламу на християнство, тобто підтвердив, що в 2015 році перебуваючи у бабусі на канікулах, він познайомився з християнином, який звернув позивача до християнства (а.с.104).

Метою виїзду до України позивач вказав приїзд на футбол в Полтавську область, але через те, що в контракті не було вказано заробітну плату, позивач відмовився від пропозиції і поїхав знову до Києва, а потім, до Одеси так, як у одного із футболістів брат проживає в Одесі (а.с.106).

Позивач не військовозобов`язаний, ніде не працював на Батьківщині, на момент виїзду з країни походження ситуація була спокійна і проблем з виїздом у позивача не було, проблем з владою, законом у позивача також ніколи не було, фізичне насилля до позивача та до будь-кого з членів його родини також не застосовувалось (а.с.108).

Також, позивач зазначив, що не бажає повертатись на Батьківщину, адже його родина не прийме його, а у чужих людей він жити не хоче. У позивача конфлікт з батьками він не бажає повертатись (а.с.108, 110).

На питання з якою метою позивач звернувся до ДМС, позивач зазначив, що звертається до ДМС для того, щоб йому допомогли інтегрувати в суспільстві, щоб він отримав свої права в Україні, щоб міг переміщуватись по країні без проблем (а.с.112).

Під час співбесіди 24.09.2018 року позивач зазначив, що в країні його громадянського походження досить хороше відношення мусульман до християн (а.с.119).

На питання чого позивач боїться після повернення додому, він зазначив, що нічого не боїться, просто питання в тому, що батьки його не приймуть, а до друга повертатись він також не хоче, бо не бажає бути тягарем для його родини (а.с.119).

Розглянувши заяву та особову справу №2018000144 ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області, на підставі розглянутої ІКП, проведених анкетування та інтерв`ю із позивачем, зроблено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.123-128).

ГУ ДМС в Одеській області 24.09.2018 року прийнято Наказ №182 Про відмову в оформленні ОСОБА_1 документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.133).

Позивачу, 02.10.2018 року вручено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.134-137).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

При цьому, згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Частиною 2 ст.5 Закону України №3671-VI встановлено, зокрема, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно частин 1-2 ст.7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Частиною 7 ст.7 Закону України №3671-VI встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 1 ст.8 Закону України №3671-УІ, зокрема, встановлено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно з п.4.1. розділу IV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI).

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Як встановлено судом, позивач прибув в Україну 07.05.2016 року авіарейсом, легально, на підставі паспортного документу серії А 01219045, а із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 10.09.2018 року.

Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, суд приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Крім того, позивач не навів жодних доказів щодо побоювань застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту; Також позивач не довів наявність побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

З наданих позивачем пояснень вбачається, що причиною залишення позивачем країни громадянського походження стало запрошення позивача на гру у футбол для подальшого відібрання в команду. Позивач зазначив, що любить грати у футбол і в Україну прибув не один, а з іншими гравцями і мав на меті грати в команді, проте відмовився через відсутність суми заробітної плати в контракті і таким чином залишився в Україні.

При цьому, повертатись до Сенегалу позивач не бажає так, як він у 2016 році змінив віру з ісламу на християнство, що рідні та близькі позивача сприйняли не досить добре. Як зазначає сам позивач, після зміни віросповідання, батьки позивача не сприймали його, вони почали його ігнорувати, перестали прислухатися, звати на сімейні збори, ображали, погано ставилися, не запитували у позивача поради. В зв`язку з негативною реакцією сім`ї позивача на його рішення щодо зміни віри, позивач вирішив піти з сім`ї, а згодом і переїхати до України.

Суд зазначає, що ситуація, що виникла у сім`ї позивача в зв`язку зі зміною віри не має конвенційних ознак та законних підстав для визнання позивача біженцем чи надання статусу особи, що потребує додаткового захисту.

Основною причиною небажання позивача повертатись на Батьківщину є саме несприйняття його родиною того факту, що позивач змінив віру. Будь-яких інших причин, зокрема побоювань застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту; побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань позивачем до суду не надано та під час надання в судовому засіданні пояснень - не зазначено. На підтвердження того, що батьки позивача погрожували йому смертю у зв`язку зі зміною ним віри, позивачем також до суду не надано будь-яких доказів та під час дослідження судом обставин справи - не встановлено підтвердження зазначених обставин.

Враховуючи встановлені судом обставини та виходячи з аналізу матеріалів особової справи позивача, зазначені позивачем причини звернення за міжнародним захистом не мають відношення до ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, зазначених в Законі України №3671-VI.

Позивачем не наведено жодних обставин та не надано жодного доказу щодо наявності в нього підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, звернення позивача має на меті бажання легалізувати власне перебування на території України, про що позивач особисто зазначив під час співбесіди, 21.09.2018 року (а.с.112).

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, надавши оцінку наявним доказам та поясненням в їх сукупності суд вважає що відповідач, при прийнятті наказу №182 від 24.09.2018 року, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання наказу №182 від 24.09.2018 року неправомірним та його скасування, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано суддею 04.07.2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, 65045, м.Одеса, вул. Преображенська, 44).

Суддя П.П. Марин

.