Рішення № 82813550, 06.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2019 року Справа № 160/3094/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Дніпропетровський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України, в якій просить визнати протиправною відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності 3 групи, внаслідок поранення отриманого при виконання обов`язків військової служби; скасувати Протокол № 117 від 23.11.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум; зобов`язати призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку із встановленою 3 групою інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії), захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, що становить 217500 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач під час проходження військової служби у Збройних силах приймав участь у бойових діях на території республіки Афганістан з 15.08.1982 року по 29.01.1984 року, де отримав осколкові поранення голови та лівої нижньої кінцівки. Позивачу була встановлена 3 група інвалідності з 05.05.2016 року, причина якої є поранення (контузія), пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а отже вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 01.01.2016 року. У 2018 році позивач звернувся до військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, однак комісія з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняла рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки витрати пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що позивач не проходив військову службу в Збройних Силах України, Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення позивача з Прикордонних військ КДБ СРСР. Обов`язку Міністерства оборони України виплачувати одноразову грошову допомогу колишнім військовослужбовцям не збройних сил, а військовослужбовцям інших військових формувань (прикордонних військ КДБ СРСР), жодним керівним документом не передбачено. Виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям прикордонних військ передбачена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2014 року. Крім того, документи позивача по суті не розглядались, рішення про відмову за результатами аналізу та вивчення наданих документів відповідачем не приймалось, а підставою для відмови було те, що заявник звернувся з заявою до неналежного органу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Третьою особою 16.04.2019 року було отримано копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.

Відповідачем 17.04.2019 року отримано копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.

06.05.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР з 24.10.1981 року по 07.02.1984 року та приймав участь в бойових діях у складі діючої армії в Республіці Афганістан з 15.08.1982 року по 29.01.1984 року у складі військових частин 2033, 2022, що підтверджується військовим квитком, архівною довідкою Центрального пограничного архіву Федеральної служби безпеки РФ.

Згідно витягу з протоколу №1100 від 14.03.2016 року засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - осколкові поранення голови та лівої нижньої кінцівки (1983 р. контузія головного мозку) ОСОБА_1 та наступні захворювання - пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

З 05.05.2016 року, у зв`язку з пораненням, контузією та захворюваннями, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, позивачу вперше встановлена третя група інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 430460 від 12.05.2016 року.

ОСОБА_1 подав через Дніпропетровський ОВК заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надавши необхідні документи.

23.11.2018 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняте рішення оформлене протоколом № 117 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що на день звільнення з військової служби він проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР.

Вважаючи дії Міністерства оборони України протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - є гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною другою статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній станом на 05.05.2016 року), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, врегульовано Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (далі – Порядок № 975).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Згідно матеріалів справи, з 05.05.2016 року, у зв`язку з пораненням, контузією та захворюваннями, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, позивачу вперше встановлена третя група інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 430460 від 12.05.2016 року.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", діяв Порядок № 975, а тому, саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Отже, позивач має право на отримання грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Станом на 05.05.2016 року прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» становив 1450 грн. Отже сума одноразової допомоги на яку позивач має право, становить 217500 грн. (1450х150).

Суд зазначає, що єдиною підставою відмови позивачу у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги, стало, те що одноразова грошова допомога військовослужбовцю у зв`язку з виконанням інтернаціонального обов`язку в період бойових дій на території Афганістану повинна виплачуватись за рахунок коштів Державної прикордонної служби України, а не Міністерства оборони України, оскільки Міністерство оборони СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ.

Згідно пункту 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до пункту 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, суд дійшов висновку про те, що обов`язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому інвалідності, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 591/2794/16-а.

Згідно пункту 12 Порядку № 975, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Абзацом 6 пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що протокол №1100 від 14.03.2016 засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв та довідка до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 430460 від 12.05.2016 року є належними документами, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Окрім того, суд зазначає, що пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України , предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Дніпропетровський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (пр. Повітрофлотський, б. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Дніпропетровський обласний військовий комісаріат (вул. Шмідта, 16, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 08353525) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням інвалідності 3 групи, внаслідок поранення отриманого при виконанні обов`язків військової служби.

Скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням інвалідності 3 групи, внаслідок поранення отриманого при виконання обов`язків військової служби оформлене протоком № 117 від 23.11.2018 року.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії), захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 06 червня 2019 року.

Суддя С.І. Озерянська