Рішення № 82813549, 13.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року Справа № 160/4147/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Лозицької І.О., розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просять суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, починаючи з дати звернення - 06 грудня 2016 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст.29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати звернення - 06 грудня 2016 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року в адміністративній справі № 804/4073/18 визнано протиправними відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яка оформлена листом від 20.12.2016 року № 3947/02/33, та ОСОБА_2 , яка оформлена листом від 20.12.2016 року № 3963/02/33; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 06.12.2016 року № 1319/29 та ОСОБА_2 від 06.12.2016 року № 1318/29 про призначення пенсії. На виконання вимог зазначеного рішення відповідачем були надіслані відповіді до уповноваженого представника позивача – Акермана О.М., які оформлені листами від 15.08.2018 року № 533/03.8-15 та № 533.1/03.8-15, в яких зазначено, що в переліку документів, наданих до заяви, не надано основний документ, який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання, тому проведення подальшої роботи з призначення пенсії позивачам, є неможливим. При цьому, відповідач вказав на те, що закордонні паспорти ОСОБА_1 . серії НОМЕР_1 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 № НОМЕР_3 були дійсні до 15.07.2018 року.

05 квітня 2019 року уповноважений представник позивачів – ОСОБА_3 звернувся до відповідача з письмовими заявами щодо отримання вмотивованого рішення на заяви ОСОБА_1 . від 06.12.2016 року № 1319/29 та ОСОБА_2 від 06.12.2016 року № 1318/29 про призначення пенсії.

12 квітня 2019 року відповідач розглянув зазначені заяви та виніс рішення, оформлене листами, щодо відмови в призначенні пенсії позивачам, у зв`язку із тим, що останніми не надано основного документу, який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання, при цьому, закордонні паспорти позивачів діяли до 16.07.2018 року. У зв`язку із цим, в управління Пенсійного фонду відсутні законні підстави для призначення пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Не погодившись з відмовою суб`єкта владних повноважень, повноважний представник позивачів оскаржив її в судовому порядку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року було відкрито провадження в даній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, 30.05.2019 року відповідачем поданий, через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду, відзив на позовну заяву за вх. № 29584/19, в якому останній щодо задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що останній виконав вимоги рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі № 804/4073/18 та розглянув повторно заяви ОСОБА_1 від 06.12.2016 року № 1319/29 та ОСОБА_2 від 06.12.2016 року № 1318/29 про призначення пенсії. Проте, законних підстав для призначення пенсії в управління Пенсійного фонду немає, адже, надані закордонні паспорти ОСОБА_1 ., серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , серії НОМЕР_4 , є недійсними, оскільки термін дії останніх закінчився 16.07.2018 року. Тому, відповідач вважає відмову в призначенні пенсії позивачам законною та обґрунтованою.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 261, ч. 2, ч. 3, ч. 5 ст. 262, п. 2 ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, до серпня 1996 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та до грудня 1994 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали в АНД районі м АДРЕСА_1 , надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року в адміністративній справі № 804/4073/18 позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною відмову про призначення пенсії ОСОБА_1 на його заяву від 06.12.2016 року № 1319/29, викладену в листі № 3947/02/33 від 20.12.2016 року та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2016 року № 1319/29 про призначення пенсії; визнано протиправною відмову про призначення пенсії ОСОБА_2 на її заяву від 06.12.2016 року № 1318/29, викладену в листі № 3963/02/33 від 20.12.2016 року та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 06.12.2016 року № 1318/29 про призначення пенсії.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вищезазначене судове рішення набрало законної сили 11.08.2018 року.

Листами від 15.08.2018 року № 533/03.8-17 та № 533.1/03.8-17 відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі № 804/4073/18, розглянуто заяви ОСОБА_1 від 06.12.2016 року № 1319/29 та ОСОБА_2 від 06.12.2016 року № 1318/29 про призначення пенсії за віком. Зазначеними листами повідомлено уповноваженого представника позивача – ОСОБА_3 , що в переліку документів, наданих до заяви, не надано основний документ, який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання, тому проведення подальшої роботи з призначення пенсії позивачам, є неможливим. При цьому, відповідач вказав на те, що закордонній паспорт ОСОБА_1 ., серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , серії НОМЕР_4 , дійсні до 16.07.2018 року.

Отримавши вищезазначені листи, 05.04.2019 року уповноважений представник позивачів – ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовими заявами про надання вмотивованого рішення щодо розгляду заяв ОСОБА_1 від 06.12.2016 року № 1319/29 та ОСОБА_2 від 06.12.2016 року № 1318/29 про призначення пенсії.

12 квітня 2019 року відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області були прийняті рішення, оформлені листами № 536/03.8-15 та № 537/03.8-15, якими відмовлено в призначенні пенсії позивачам. Відповідач послався на те, що так як закордонні паспорти позивачів діяли до 16.07.2018 року, то вони є недійсними, у зв`язку з відсутністю основного документа, який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання позивачів у відповідача відсутні законні підстави для призначення вказаної пенсії.

Не погодившись з рішеннями відповідача, уповноважений представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку наведеному вище та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У відповідності до частини третьої статті 25 Конституції України, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном, зі збереженням всіх конституційних прав, у тому числі й права на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 49 цього Закону визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

За змістом статті 51 названого Закону, під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з цим, Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому, у пункті 3.3 мотивувальної частини згаданого Рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

За приписами частини другої статті 1 Закону України від 21.01.1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Разом з тим, предметом цього спору є правомірність дій відповідача щодо відмови відповідача в призначення пенсії ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , у зв`язку із закінченням терміну дії паспорта для виїзду за кордон.

Суд зазначає, що закінчення терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон не позбавляє громадянина України гарантованих прав та не ставить особу у положення, коли він позбавляється громадянства.

У преамбулі до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 року № 22-1, на яку посилається відповідач, є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та будь-яким іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як відсутність (закінчення строку дії) документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що закінчення строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є передбаченою законом підставою для відмови в призначенні пенсії позивачам.

Не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії і відсутність у позивача документів, які засвідчують його місце проживання (реєстрації) на території України, відповідно до пунктів 2.9 та 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 року № 22-1.

А відтак, суд зазначає, що не бездіяльність, а дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії позивачам, у зв`язку з закінченням терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон є протиправними. Адже, бездіяльність – це пасивна поведінка, що полягає у невчиненні дій, яку вона зобов`язана була і могла вчинити. При цьому, за роз`ясненнями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.06.2017 року у справі № 21-1393а17, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень – це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст. 129), суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 129-1).

Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України.

Так, статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, враховуючи викладене вище, а також належність способу захисту порушеного права і необхідність його повного захисту, та те, що відповідачем фактично було виконане рішення суду, яке набрало законної сили, суд вважає за необхідне:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.04.2019 року, оформлене листом № 538/03.8-15, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.04.2019 року, оформлене листом № 539/03.8-15, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_2 .

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, починаючи з дати звернення - 06 грудня 2016 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати звернення - 06 грудня 2016 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок, суд зазначає наступне.

06.12.2016 року позивачі звернулись до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську з заявами про призначення/перерахунок пенсії № 1319/29 та № 1318/29 відповідно, в яких просять призначити, направити запити щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховуються для обчислення пенсії та довідки про реорганізацію (перейменування підприємств) відповідно записів трудової книжки та врахувати найвигідніший період, вид пенсії – за віком.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року (судді – Сидоренко Д.В.), справа № 804/4073/18, яке набрало законної сили станом на 11.08.2018 року, було встановлено та визнано порушення конституційних прав позивачів на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознаками місця проживання або необхідності надання документа, що підтверджує місце проживання, а відмову позивачам у призначенні пенсій на таких підставах – протиправними.

При цьому, суд враховує те, що відповідно до ст. 24 Конституції України, визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції станом на момент звернення позивачів за призначенням пенсії, тобто станом на 10.11.2016 року), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року, включно.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп х Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, в розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) «оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами».

За поясненнями позивачів, враховуючи, що вони є громадянами України та на час звернення до відповідача за призначенням пенсії, вік ОСОБА_1 склав 68 років, загальний стаж, згідно з записами трудової книжки без врахування служби в Радянській Армії – 29 років 6 місяців 15 днів, вік ОСОБА_2 склав 69 років, загальний стаж, згідно з записами трудової книжки – 30 років 8 місяців 21 день, вони набули право на призначення пенсії за віком. На підтвердження своїх тверджень вони надали суду належним чином завірені копії трудової книжки, що наявні в матеріалах справи, такі ж копії трудових книжок містяться в матеріалах пенсійної справи.

З цього приводу суд зазначає, що у вказаному вище рішенні суду від 11.07.2018 року, справа № 804/4073/18, суд прийшов до правового висновку, що проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, або необхідності надання документу, що підтверджує місце проживання.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає за необхідне для повного захисту порушеного права позивачів на отримання пенсії за віком, в межах позовних вимог зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пенсію за віком з дати їх звернення - 06 грудня 2016 року. Інші вимоги, зазначені в прохальній частині позову, зокрема, щодо призначення пенсії як не працюючим пенсіонерам, а також з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, в тому числі щодо ОСОБА_2 про урахування підвищення розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та про виплату призначеної пенсії на визначений пенсіонерами банківський рахунок, суд не бере до уваги та вважає, що такі не підлягають задоволенню, з огляду на те, що їх вирішення є похідним від вирішення позовної вимоги про призначення пенсії за віком, належить до дискреційних повноважень відповідача та можуть бути вирішені відповідачем під час призначення пенсії за віком.

Щодо клопотання про встановлення контролю виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приписи означеної статті вказують на те, що встановлення контролю виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, тому, суд приходить до висновку, у відсутності підстав для задоволення даної позовної вимоги.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.04.2019 року, оформлене листом № 538/03.8-15, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення - 06 грудня 2016 року; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.04.2019 року, оформлене листом № 539/03.8-15, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_2 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з дати звернення - 06 грудня 2016 року; в іншій частині позовних вимог – відмовити.

З приводу розподілу судових витрат, з урахуванням вимог ст. 139 КАС України, суд зазначає, що позивачі сплатили судовий збір у розмірі 768,40 грн. кожний, що підтверджується квитанціями № 1576-6455-4079-0598 та № 1576-6478-5584-9646 від 26.04.2019 року, наявними в матеріалах справи. Тому, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд зазначає, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивачів підлягають судові витрати у розмірі 576,30 грн. кожному відповідно.

Керуючись ст. ст. 9, 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.04.2019 року, оформлене листом №538/03.8-15, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення - 06 грудня 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.04.2019 року, оформлене листом №539/03.8-15, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з дати звернення - 06 грудня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати у розмірі 576,30 грн. (п`ятсот сімдесят шість гривень тридцять копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати у розмірі 576,30 грн. (п`ятсот сімдесят шість гривень тридцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 13.06.2019 року.

Суддя І.О. Лозицька