Рішення № 82813535, 10.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2019 року Справа № 160/2196/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від відповідача: від третьої особи: Леонов В.М. Кривошея А.О. розглянувши відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною відмови, скасування протоколу №138 від 28.12.2018р. та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, та просить:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності 3 групи, внаслідок поранення, отриманого при виконанні обов`язків військової служби;

- скасувати Протокол №138 від 28.12.2018р. засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленою 3 групою інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, що становить 182700 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він у період проходження військової служби з 29.04.1984 по 21.10.1985р. приймав участь в бойових діях в Афганістані, під час проходження якої отримав захворювання на гепатит «А», а у 1985р. отримав мінно-вибухову травму, осколкове поранення голови. На засіданні ЦВЛК було встановлено, що отримане позивачем поранення (контузія) і захворювання, пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується Витягом із протоколу №2434 від 28.08.2014р. У подальшому, при первинному огляді МСЕК позивачеві була встановлена 3 група інвалідності, причиною якої є поранення (контузія), захворювання, пов`язане з участю у бойових діях при перебуванні на території іншої держави з 29.09.2014р., яка у подальшому була підтверджена згідно довідки МСЕК №072473. З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст.ст.16,16-2 Закону №2011( у редакції, чинній на момент отримання інвалідності – 29.09.2014р.), а тому у 2018р. звернувся до військового комісаріату з заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, однак Комісією відповідача із розгляду вказаного питання, було прийнято рішення про відмову у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги, яке оформлене Випискою з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України №138 від 28.12.2018р. Підставою для відмови було не надання позивачем акту або довідки про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, які передбачені п.4.7 Наказу МОУ №530 від 14.08.2014р. Позивач вважає, що прийняте відповідачем рішення є незаконним з підстав того, що Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 ( далі – Порядок №975) не визначає, який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол ВЛК, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги. Позивач вважає, що, у даному випадку, таким документом є саме рішення ЦВЛК, викладене у формі протоколу від 28.08.2014р. №2434, яке було надано до Міністерства оборони України, містило висновки про причини отриманого поранення позивача, що виключає підстави вважати, що поранення позивача та захворювання спричинено внаслідок вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, що підтверджено і позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.05.2018р. у справі №729/426/17. За викладеного, позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги, встановленої ст.ст.16,16-2 Закону №2011 (у редакції, чинній на дату встановлення інвалідності – 29.09.2014р.).

Представник позивача у судовому засіданні 05.04.2019р. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення даного позову заперечував, у відзиві на позов просив відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що, оскільки позивачем не було надано документа, що свідчить про причини та обставини травми, зокрема, про те, що поранення не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, передбаченого п.11 Порядку №975, у Комісії Міністерства оборони України не було підстав для призначення позивачеві одноразової грошової допомоги, встановленої ст.16,16-2 Закону №2011, а тому відповідач вважає, що оспорюване рішення, оформлене протоколом №138 від 28.12.2018р., відповідає вимогам закону, у зв`язку з чим підстав для його скасування не має. Також представник відповідача вказує і на те, що п.21.8 наказу Міністра оборони України №402 від 14.08.2008р. «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» встановлено, що при медичному огляді колишніх військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04.01.1994р. №2, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи). Прийняття ВЛК постанов про встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва) без наявності документів, передбачених п.21.7 та абзацом першим пункту 21.8 цієї глави забороняється. Тобто, чинним законодавством передбачено необхідність підтвердження позивачем отримання поранення, травми, контузії первинними документами, які на розгляд комісії позивачем не надавалися, а відповідно, Комісія не може не виконати вимоги п.11 Порядку №975. Окрім того, представник відповідача посилається і на те, що за п.8 ч.3 ст.16-3 Закону №2011 передбачено, що особа, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги може реалізувати таке право протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, а оскільки позивач отримав вперше третю групу інвалідності 29.09.2014р., то зазначений строк для реалізації права на отримання позивачем вказаної допомоги сплинув. Додатково, в усних поясненнях з приводу питання виплати одноразової грошової допомоги, представник відповідача посилається і на правову позицію Верховного Суду, викладену у його постанові від 10.04.2019р. у справі №822/220/18.

Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечував, у письмових поясненнях від 04.04.2019р. просив у задоволенні позову позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що, оскільки позивачем не було надано документа, що свідчить про причини та обставини травми, зокрема, про те, що поранення не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, передбаченого п.11 Порядку №975, у Комісії Міністерства оборони України не було підстав для призначення позивачеві одноразової грошової допомоги, встановленої ст.16,16-2 Закону №2011, а тому вважає, що підстав для скасування протоколу №138 від 28.12.2018р. не має. Також представник третьої особи посилається і на те, що п.8 ч.3 ст.16-3 Закону №2011 передбачено, що особа, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги може реалізувати таке право протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, а оскільки позивач отримав вперше третю групу інвалідності 29.09.2014р. згідно довідки МСЕК, то зазначений строк для реалізації права на отримання позивачем вказаної допомоги сплинув – 29.09.2017р.

Окрім того, представником третьої особи у ході судового розгляду справи було заявлено клопотання про заміну Дніпропетровського обласного військового комісаріату його правонаступником – Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з проведенням реорганізаційних заходів щодо переходу органів місцевого військового управління на штати, що підтверджено копією довідки №7119 з відомчого обліку Міністерства оборони України в ЄДРПОУ від 15.01.2019р. (61-66).

Розглянувши вищенаведене клопотання представника третьої особи, вислухавши думку учасників справи, які не заперечували проти заміни третьої особи її правонаступником, суд вважає підстави достатніми для його задоволення та заміни Дніпропетровського обласного військового комісаріату його правонаступником – Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки згідно до вимог ст.ст. 48,52 Кодексу адміністративного судочинства України за ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання від 05.04.2019р. у відповідності до вимог ч.7 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.69-73).

Ухвалою суду від 12.03.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, судовий розгляд справи призначений на 05.04.2019р. (а.с.2).

У судовому засіданні 05.04.2019р. у зв`язку з необхідністю надання позивачем, відповідачем та третьою особою додаткових документів, судом була оголошена перерва до 10.05.2019р., що підтверджується змістом протоколу судового засідання (а.с.69-73).

10.05.2019р. представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином 05.04.2019р. під особисту розписку (а.с.75), засобами електронного зв`язку надіслав на адресу суду заяву у якій просив перенести розгляд справи, призначеної на 10.05.2019р., що підтверджується його копією (а.с.77-78).

Розглянувши вказану заяву представника позивача, вислухавши думку представників відповідача та третьої особи, враховуючи те, що представник позивача про дату, час та місце розгляду справи 10.05.2019р. був повідомлений у судовому засіданні 05.04.2019р. під особисту розписку, дата судового розгляду справи була погоджена із представником позивача, який заперечень проти даної дати не висловив, а тому суд не знаходить підстав для задоволення вказаної вище заяви представника позивача з підстав того, що вона є не обґрунтованою, оскільки у ній не зазначено причини поважності неявки представника позивача, доказів поважності причин неявки представника позивача не надано та виходячи з того, що строк розгляду даної справи, встановлений ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України до 11.05.2019р.

Окрім того, слід зазначити, що у відповідності до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Враховуючи наведене, належне повідомлення представника позивача про дату, час та місце судового розгляду, не повідомлення про причини неявки, строки вирішення спору, встановлені ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне розглянути дану адміністративну справу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами згідно до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням пояснень, наданих представником позивача у судовому засіданні 05.04.2019р.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 1965 року народження, 10.11.1983 року був призваний Дніпродзержинським РВК для проходження військової строкової служби, санінструктором мотострілкової роти, сержантом та зарахований до складу військової частини польова пошта 39676 - 29.04.1984 року (наказ №128), звільнений у запас 24.10.1985 року (наказ №329), особовий склад якої з 15.02.1980 року по 08.06.1988 року приймав участь в бойових діях на території Республіки Афганістан, що підтверджується копією архівної довідки від 28.06.2013р. №8/219497 (а.с.15).

Зі змісту висновку спеціаліста судово-медичного експерта №4-1 від 09.07.2014р., Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2434 від 28.08.2014р. вбачається, що мінно-вибухова травма, осколкове поранення голови, контузія ОСОБА_1 є пораненнями (контузією) та захворюваннями, пов`язаними з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією наведених документів (а.с.10-11).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААГ №005226 від 08.10.2014р. позивачеві, з причин поранення (контузії), захворювання, пов`язаних з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави, була встановлена третя група інвалідності з 29.09.2014р., що підтверджується копією довідки, наявної у справі (а.с.12).

У подальшому, встановлена позивачеві третя група інвалідності з причин поранення (контузії), захворювання, пов`язаних з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави, була підтверджена і довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААА №072473 від 17.10.2016р. (а.с.13).

Також, і 17.10.2016р. ОСОБА_1 було видано посвідчення ветерана війни-інваліда війни серії НОМЕР_1 , що підтверджується його копією (а.с.9-зворот).

29.12.2015р. позивач звернувся до Дніпродзержинського об`єднаного міського військового комісаріату Дніпропетровської області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги із переліком документів, які передбачені п.11 Порядку №975, яка була передана до Дніпропетровського ОВК 11.01.2016р., що підтверджується копією поданих документів з відміткою про їх прийняття за вх.№13 від 11.01.2016р. (а.с.79-80).

Вказані документи позивача, Дніпропетровським ОВК були направлені до Міністерства оборони України для відповідного розгляду у встановленому порядку та за результатами їх розгляду протокольним рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, за №34 від 16.05.2016 року, Комісія прийняла рішення про повернення документів позивача на доопрацювання, поданих на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, що підтверджується інформацією, наведеною у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2018р. у справі №804/4065/18 (а.с.91-96).

Також, зі змісту вищенаведеного судового рішення вбачається, що адміністративним судом було визнано протиправним та скасовано рішення про повернення обласному військовому комісаріату документів ОСОБА_1 , викладене у протоколі засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №34 від 16 травня 2016 року, а також і зобов`язано Міністерства оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності, вказане судове рішення набрало законної сили 16.11.2018р. (а.с.91-96).

На виконання наведеного вище судового рішення, 28.12.2018р. Міністерством оборони України на засіданні комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, було прийняте рішення, оформлене протоколом за №138, зокрема, за п.33 якого, було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги громадянину ОСОБА_1 (Дніпропетровський ОВК), якого 24.10.1985р ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено зі строкової військової служби, у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 10 ААГ №005226 від 08.10.2014р.), оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини контузії, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги…..затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975; висновок спеціаліста судово-медичної експертизи від 07.07.2014р. №724/1, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 28.08.2014р. №2434, які подано разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення; висновок про причинний зв`язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, які не подано на розгляд комісії, що підтверджується змістом Виписки з Протоколу №138 від 28.12.2018р. (а.с.16,102).

Позивач не погоджується із вищевказаною відмовою, просить визнати її протиправною та скасувати Протокол №138 від 28.12.2018р., а також і зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленою 3 групою інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, яке пов`язане із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії посилаючись на те, що факт отримання позивачем поранення під час виконання ним військового обов`язку підтверджено довідками МСЕК, витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії, а тому позивач вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.ст.16, 16-2 Закону №2011 та Порядку №975.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд находить підстави достатніми для часткового задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ ( далі – Закон №2011).

У відповідності до пункту 2 ч.1 ст.3 Закону №2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

За приписами ч.1 ст.16 Закону №2011 визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому пункті – п.п.4 п. 2 ст. 16 Закону №2011.

Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011 (у редакції, чинній на момент виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги – 29.09.2014р.) було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи (підпункт 4 пункту 2 ст.16 цього Закону).

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права – ч.8 ст.16-3 Закону №2011.

Частиною 6 ст.16-3 Закону №2011 визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Згідно ч.9 ст.16-3 Закону №2011 порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідний Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 (далі – Порядок №975).

За пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013р. установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку №975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Згідно до вимог п.11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

- документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

- сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації;

- документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з п.4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей», затвердженого наказом Міністра оборони України №530 від 14.08.2014р., зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.10.2014р. (у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви – грудень 2015-січень 2016р.) - (далі – Наказ №530) було встановлено, що у разі настання інвалідності подаються такі документи, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, яким встановлена інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням особою обов`язків військової служби, при цьому, таке право виникає у разі встановлення інвалідності – з дати, яка зазначена саме у первинній довідці МСЕК.

Оскільки призначення та виплата вказаної одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України носить заявницький характер, на позивача, як заявника, покладено обов`язок по наданню певного пакету документів, який перелічений у п.11 Порядку №975, серед яких зазначено про подання документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Разом з тим, за п.4.7 Наказу №530 установлено, що вищенаведений документ подається лише у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

В той же час, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів, позивачеві була встановлена ІІІ група інвалідності з 29.09.2014р. з причин саме поранення, контузії, пов`язаного з участю у бойових діях при перебуванні на території інших держав, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААГ №005226 від 08.10.2014р. (а.с.12).

Встановлена вище позивачеві ІІІ група інвалідності із наведених причин була підтверджена і довідкою МСЕК серії 12ААА №072473 від 17.10.2016р. (а.с.13).

Факти того, що позивачем зазначені поранення (мінно-вибухова травма, осколкове поранення голови) були отримані в період бойових дій під час проходження ним військової служби в 1983-1985р.р. підтверджується і висновком спеціаліста судово-медичного експерта №4-1 від 07.07.2014р. згідно до вимог п.21.21 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402 ( далі – Наказ №402) – (а.с.10).

З Витягу протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №2434 від 28.08.2014р. видно, що мінно-вибухова травма, осколкове поранення голови, контузія, захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 . є такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії згідно до вимог п.21.3 Наказу №402 (а.с.11).

Так, у відповідності до п.21.3 вищенаведеного Наказу №402 передбачено, що причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК (військово-лікарська комісія) цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Пунктом 21.21 Наказу №402 визначено, що за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців-учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв`язку поранення (контузії).

Отже, із наведеного видно, що документами, які підтверджують причинний зв`язок поранення (контузії, травми, каліцтва) колишнього військовослужбовця-учасника бойових дій є саме результати обстеження (огляду) судово-медичним експертом, оформленого актом або висновком експерта та рішення ВЛК, оформлене протоколом засідання відповідної ВЛК виходячи з вищенаведених вимог Наказу №402.

Таким чином, із аналізу вищенаведених обставин у даній справі та вищенаведених норм у їх сукупності, суд приходить до висновку, що довідками МСЕК, висновком судово-медичного експерта за результатами огляду такої особи та Витягом із протоколу засідання ЦВЛК, складеними фахівцями у галузі медицини, які не викликають сумніву у їх достовірності, оскільки відповідачем не були оспорені у визначеному законодавством порядку, було встановлено причинний зв`язок отриманого поранення позивачем, яке пов`язане із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, вказані документи оформлені у порядку та з дотриманням вимог п.21.3, п.21.21 Наказу №402, а відповідно, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.ст. 16, 16-2 Закону №2011 з дати встановлення позивачеві інвалідності, яка зазначена у довідці МСЕК серії 10 ААГ №005226, тобто з 29.09.2014р.

Так, реалізуючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги у грудні 2015р. – січні 2016р. з вх.№13 від 11.01.2016р. (а.с.79-80) позивачем була подана заява про виплату такої допомоги до якої були додані вищенаведені копії документів, а, відповідно, відповідач не мав обґрунтованих правових підстав для прийняття оспорюваного п.33 Протоколу комісії №138 від 28.12.2018р. про відмову позивачеві у призначенні і виплаті такої грошової допомоги, оскільки вказані документи були оформлені з дотриманням вищенаведених вимог п.21.3, п.21.21 Наказу №402.

Суд також вказує і на те, що рішення суб`єкта владних повноважень, яким у даному випадку є протокол №138 від 28.12.2018р., повинно відповідати критеріям обґрунтованості та вмотивованості відмови, однак зазначений оспорюваний п.33 протоколу №138 критеріям вмотивованості у наведеній частині не відповідає, оскільки у ньому не наведено обґрунтованих причин та мотивів про те, що висновок експерта та протокол засідання ВЛК не є документом, що свідчить про обставини поранення виходячи з вимог п.21.3, п.21.21 Наказу №402, якими передбачено, що причинний зв`язок поранень у колишніх військовослужбовців визначаються саме ВЛК з урахуванням висновків судово-медичної експертизи, яке оформляється протоколом засідання такої комісії.

При цьому, повноваження щодо встановлення такого причинного зв`язку поранення, захворювання саме з виконанням чи невиконанням обов`язків військової служби покладено саме на судово-медичних експертів та посадових осіб військово-лікарських комісій, які мають відповідні знання у галузі саме медицини, в той час як, посадові особи комісії Міністерства оборони України з розгляду питань із призначення та виплати одноразової грошової допомоги, таких повноважень та спеціальних медичних знань не мають, таких доказів суду не надано.

Отже, ставлячи під сумнів висновки експерта та висновки ВЛК, а також і висновки МСЕК на підставі яких військовослужбовцям встановлюється відповідна група інвалідності з причин, пов`язаних із участю в бойових діях на території інших держав, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, без оскарження вказаних висновків у встановленому законодавством порядку, не може відмовляти таким особам у призначенні одноразової грошової допомоги, що є дотриманням у Державі принципу юридичної (правової) визначеності та верховенства права, передбаченого ст.8 Конституції України.

Так, у п.4.1 рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018р. №5-р/2018 у Справі №1-4/2018(2792/15) зазначено, що згідно з юридичними позиціями Конституційного Суду України «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 29 червня 2010 року №17-рп/2010); «принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності» (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2017 року №2-рп/2017).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-ому пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (СDL-AD(2011)003rev), також зазначено, що держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки ( поняття «законні очікування»).

Таким чином, у разі, якщо Держава, яка у даних правовідносинах діє через Міністерство оборони України, взяла на себе певні зобов`язання по призначенню та виплаті одноразової грошової допомоги особам, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, підтверджена відповідними довідками МСЕК, протоколами ВЛК, висновками судово-медичних експертів, передбачених п.21.3, п.21.21 Наказу №402 та нормами Порядку №975, то виходячи із правової юридичної визначеності, законних очікувань та верховенства права, Міністерство оборони не може вимагати будь-яких додаткових документів, зокрема, документу, що свідчить про те, що поранення чи захворювання не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки такий документ надається лише у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

Разом з тим, із наявних у справі документів судом не встановлено, а представниками відповідача та третьої особи не надано доказів, які б свідчили про те, що позивач отримав вищенаведені поранення (контузія, травма або каліцтво), які не пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

З огляду на викладене, є безпідставними і необґрунтованими посилання відповідача у оспорюваному п.33 Протоколу №138 від 28.12.2018р., як на підставу для відмови позивачеві у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, на неподання позивачем документу, що свідчить про те, що його поранення не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, що передбачений п.11 Порядку №975, оскільки п.4.7 Наказу №530 (у редакції, чинній на грудень 2015р.-січень 2016р.) подача такого документу була передбачена лише у разі якщо поранення не пов`язано з виконанням обов`язків військової служби.

У даному випадку, із довідок МСЕК, протоколу ЦВЛК, висновку судово-медичного експерта видно, що отримані позивачем поранення (контузія, травма або каліцтво), пов`язані саме з виконанням позивачем обов`язків військової служби, а, відповідно, суд приходить до висновку, що позивач станом на момент подання заяви про виплату грошової допомоги та доданих до неї документів (грудень 2015р. – січень 2016р.) не мав обов`язку подавати документ про те, що його поранення не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

За таких обставин, відмова відповідача з підстав не подання позивачем документу про те, що його поранення не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, викладена у п.33 Протоколу №138 від 28.12.2018р. є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Окрім того, зі змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2018р. у справі №804/4065/18 було встановлено, що судом уже визнавалося протиправним та скасовувалося рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом №34 від 16.05.2016р. за яким було повернуто до обласного військового комісаріату документи позивача з підстав не надання позивачем документу, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтво), зокрема, про те, що воно не пов`язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень, а також зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути документи позивача про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, вказане судове рішення набрало законної сили 16.11.2018р., однак його висновки відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення, оформленого протоколом №138 від 28.12.2018р., яке було прийняте на виконання вказаного судового рішення, Міністерством оборони України враховані не були.

У відповідності до вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.

Так, вищенаведеним судовим рішенням від 09.10.2018р. у справі №804/4065/18 було встановлено, що Міністерством оборони рішенням, яке оформлене протоколом №34 від 16.05.2016р., було протиправно повернуто документи позивача до обласного військового комісаріату через не надання позивачем документу, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтво), зокрема, про те, що воно не пов`язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень та зобов`язано повторно розглянути документи позивача про отримання одноразової грошової допомоги, вказане рішення було скасовано, а, відповідно, відповідач не мав жодних правових підстав не враховувати висновки вищенаведеного судового рішення виходячи з вимог ч.4 ст.78 наведеного Кодексу.

Також, слід зазначити, що принцип обов`язковості судових рішень також закріплений і у статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У відповідності до вимог ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а за ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.10.2009р. у справі «Комнацький проти України» вказав, що держава повинна забезпечувати гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією.

В остаточному рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Полторацький проти України» від 29.04.2003р. (заява №38812/97) зазначається, що державні органи повинні діяти відповідно до закону, що означає те, що діяльність державних органів повинна бути передбачувана для особи, тобто особа повинна бути здатна передбачити наслідки діяльності державних органів для себе.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа (державний орган), якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Таким чином, після визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом №34 від 16.05.2016р. за судовим рішенням у справі №804/4065/18, відповідач мав би виконати вказане судове рішення з урахуванням викладених у ньому висновків згідно до вищенаведених вимог ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.129-1 Конституції України та з урахуванням принципу верховенства права.

Між тим, відповідачем було прийнято оспорюване рішення, оформлене протоколом №138 від 28.12.2018р. за п.33 якого вбачається, що позивачеві було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, у тому числі і з підстав не надання ним документу, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтво), зокрема, про те, що воно не пов`язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень, що є протиправним, оскільки з цих підстав уже судом було винесено судове рішення та у ньому викладені висновки, що повернення документів за відсутності наведеного документу є протиправним, окрім того, із наданих документів, судом встановлено, що поранення позивача, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні його у країнах, де велись бойові дії, а такий документ надається лише особами, поранення яких не пов`язане із виконанням обов`язків військової служби у відповідності до вимог п.4.7 Наказу №530 (у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви – грудень 2015р.-січень 2016р.), тому, позивач не мав обов`язку надавати такий наведений документ.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, представником відповідача у ході судового розгляду справи не наведено жодних підстав та не надано жодних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття п.33 оспорюваного рішення, оформленого протоколом №138 від 28.12.2018р., у ньому не наведено обґрунтованих та вмотивованих підстав відмови позивачеві у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з урахуванням встановлених судом обставин у даній справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, які врегульовують дані правовідносини.

При цьому, судом відхиляються як необґрунтовані та безпідставні доводи представника відповідача стосовно того, що відповідно до п.21.5 та п.21.8 Наказу №402 ВЛК можуть бути прийняті до уваги лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення про медичну допомогу із зазначенням обставин поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи, які позивачем до ВЛК не надавались, а висновки зроблені лише зі слів позивача, таких документів не надавалося і на розгляд комісії по виплаті одноразової грошової допомоги, з огляду на те, що, по-перше, повноваження по встановленню причинного зв`язку поранення отриманого із виконанням чи невиконанням обов`язку військової служби надані саме ВЛК, доказів які саме документи надавались до ВЛК, а які не надавались та на підставі яких документів ВЛК приймало протокол №2434 від 28.08.2014р. відповідачем не надано, при цьому, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги, не має повноважень на їх перевірку чи не визнання, вказаний протокол ВЛК не оспорений відповідачем у встановленому законодавством порядку, як і не оспорено рішення МСЕК про встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності, такі повноваження вказаній комісії жодними нормативно-правовими актами не надані, по-друге, необхідність надання позивачем вищенаведених відповідачем документів саме Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги не передбачено ні нормами Порядку №975, ні Наказом №530 у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви – грудень 2015р.-січень 2016р.

Окрім того, слід зазначити, що Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги не наділена повноваженнями встановлення причинного зв`язку отриманого поранення із виконанням чи невиконанням обов`язку військової служби ні Законом №2011, ні Порядком №975, ні Наказами №530, №402, а зобов`язана на підставі поданих позивачем довідок МСЕК, Витягів із протоколу засідання по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, оформлених ЦВЛК, висновків судово-медичних експертів прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги особам, які мають на неї право та отримали інвалідність, внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії у відповідності до вимог Порядку №975.

Також є неспроможними і доводи представника відповідача про те, що висновки експерта та висновки ВЛК складені лише зі слів позивача не відповідають дійсності та спростовуються відомостями, наведеними у висновку судово-медичного експерта №4-1 від 07.07.2014р. та у Витязі з протоколу ЦВЛК №2434 від 28.08.2014р. про те, що вказаними посадовими особами, які мають відповідні знання у галузі медицини, було здійснено огляд та дослідження отриманих позивачем поранень та саме за результатами цих досліджень з урахуванням пояснень позивача були зроблені відповідні висновки про те, що поранення позивача, пов`язане саме з виконанням ним обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що відповідає вимогам п.21.3, п.21.21 Наказу №402 (а.с.10-11).

Також не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом і доводи представників відповідача та третьої особи про те, що з урахуванням встановлення позивачеві вперше ІІІ групи інвалідності 29.09.2014р., а відповідно, трьохрічний строк на реалізацію такого права сплинув 29.09.2017р., оскільки вказане не відповідає дійсності, так як позивач звернувся із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги 29.12.2015р., яка була передана до обласного військового комісаріату із районного військового комісаріату 11.01.2016р., що підтверджується копією відповідної заяви та відміткою облвоєнкомату про прийняття її саме 11.01.2016р. за вх. №13 (а.с.79-80), а отже, строк на реалізацію права позивача на отримання ним одноразової грошової допомоги пропущений не був та таке право позивача не реалізовано внаслідок протиправних дій саме Міністерства оборони України, що підтверджується у тому числі і змістом рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2018р. у справі №804/4065/18, яке наявне в матеріалах справи (а.с.91-96).

Окрім того, слід зазначити, що судом у даних правовідносинах не може бути застосована правова позиція Верховного Суду, викладена у його постанові від 10.04.2019р. у справі №822/220/18, з огляду на те, що викладені у ній обставини та зроблені висновки не є подібними до даних правовідносинах, а тому її висновки не можуть бути застосовані адміністративним судом у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, приймаючи рішення у даній справі про часткове задоволення даного адміністративного позову, суд виходить із того, що суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави згідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, а, відповідно, суд приходить до висновку, що не надання позивачем документу, який фактично позивач не може надати, оскільки не має доступу до таких документів (такі документи повинні мати військові комісаріати), та саме на районні військові комісаріати покладено обов`язок допомагати таким особам у отриманні вказаних документів, а тому не виконання районним військоматом такого обов`язку не може позбавити позивача права на отримання гарантованої державою одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.ст.16,16-2 Закону №2011.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем оспорюваного рішення, оформленого протоколом №138 від 28.12.2018р. про відмову позивачеві у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що п.33 оспорюваного рішення, оформленого протоколом №138 від 28.12.2018р. прийнятий відповідачем без дотримання вимог Конституції та наведених вище законів України, є необґрунтованим та таким, що прийнятий без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, із наведених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, судом встановлено, що вищезазначеним оспорюваним рішенням, яке оформлене у п.33 протоколу №138 від 28.12.2018р., відповідачем були порушені права та інтереси позивача на отримання ним одноразової грошової допомоги, гарантованої позивачеві ст.ст.16,16-2 Закону №2011, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування саме п.33 оспорюваного рішення, оформленого протоколом №138 від 28.12.2018р.

При цьому, також, слід зазначити, що позовні вимоги позивача щодо скасування протоколу №138 від 28.12.2018р. підлягають частковому задоволенню у частині лише скасування п.33 Протоколу засідання комісії №138 від 28.12.2018р., оскільки судом встановлено, що порушені були права позивача лише зазначеним пунктом оспорюваного рішення, а не всім рішенням вцілому.

Також, підлягають частковому задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача вирішити питання про призначення та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги згідно до вимог Закону №2011, Порядку №975 з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні, виходячи із того, що судом визнано протиправним та скасоване п.33 оспорюваного рішення відповідача, оформленого протоколом №138 від 28.12.2018р. та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов`язання відповідача вчинити такі дії, виходячи із права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд та із повноважень, якими наділений адміністративний суд згідно до вимог абзацу 2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В той же час, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною відмови Міністерства оборони України у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги окремо від оспорюваного рішення не підлягають задоволенню, оскільки така відмова міститься у п.33 оспорюваного рішення, оформленого протоколом №138 від 28.12.2018р., визнання протиправним та скасування якого і є належним способом захисту порушеного права позивача, а тому, окремо оскарження відмови від оскарження оспорюваного рішення, оформленого протоколом №138 від 28.12.2018р., не призводить до відновлення порушеного права позивача, тому і підстави для задоволення таких вимог у адміністративного суду відсутні.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом враховується те, що позивач є звільненим від сплати судового збору згідно до вимог Закону України «Про судовий збір», доказів понесення будь-яких інших судових витрат суду не надано у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною відмови, скасування протоколу №138 від 28.12.2018р. та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.33 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №138 від 28.12.2018р. у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено – 15.05.2019р.

Суддя С.О. Конєва