Рішення № 82807309, 20.05.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6046/17

Пр. № 2/336/66/201

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю представника позивача – Гречківського Є.Л.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» 25 жовтня 2017 року звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

В позові зазначає, що 14 червня 2007 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 319-45584-К, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 32300 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,2 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком погашення заборгованості до 13 червня 2032 року. В цей же день фінансова установа і ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов`язань, що витікають з основного договору, уклали договір поруки, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність з позичальником за невиконання зобов`язань за договором кредитування.

Оскільки відповідач виконував свої зобов`язання неналежним чином, станом на 28 липня 2017 року у нього виникла заборгованість за договором в сумі 69335, 84 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 32347,57 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 36988,27 доларів США, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів. Витрати зі сплати судового збору в сумі 27595 грн. 65 коп. просить покласти на відповідачів.

Ухвалою судді від 10.11.2017 року відкрите провадження в справі.

Ухвалою суду від 26.09.2018 року постановлено про вирішення справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.05.2019 року у зв`язку з встановленою законом забороною розгляду справ, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження

Представник позивача у судовому засіданні, яке проводилась в режимі відеоконференції, підтримав вимоги позову, просить про його задоволення.

Представник відповідача Верещаки С.М. проти задоволення позову заперечує, зазначивши, що окрім договору забезпечення зобов`язання, що укладений з поручителем ОСОБА_3 , сторонами був укладений договір іпотеки від 14.06.2007 року, за яким відповідач ОСОБА_1 передав банку в забезпечення зобов`язання належну йому квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої відповідно до п. 1.3 договору іпотеки становить 34000 доларів США. 26 червня 2015 року зі згоди позивача, який є іпотекодержателем, було укладено договір купівлі-продажу означеної квартири, грошові кошти від якого спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором. У зв`язку з зазначеними обставинами в день укладення договору купівлі-продажу банк звернувся до нотаріуса, яка посвідчувала зазначений правочин, з повідомленням про зняття заборони з заставного майна боржника через погашення кредитної заборгованості та припинення договору іпотеки. Звільнення іпотечного майна з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця від 07.12.2012 року, сталося на підставі постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2016 року, якою увінчався розгляд справи за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про звільнення майна з-під арешту, де третьою особою є ОСОБА_1 . Позовні вимоги в означеному адміністративному позові обгрунтовані необхідністю здійснення позасудового врегулювання спору на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, якому перешкоджала наявність арешту іпотечного майна. В такий спосіб було здійснено позасудове врегулювання спору, тому в силу положень Закону України «Про іпотеку» (ч. 4 ст. 36) подальші вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Крім того, зазначає представник, позивачем пропущена давність звернення за захистом права, а про визнання поважності причин пропущення позивач не просить. Підставою для залишення позову без задоволення з мотивів пропуску давності за зверненням за захистом права є та обставина, що фінансова установа, скориставшись правом, передбаченим законом і положеннями договору між сторонами, змінила строк виконання зобов`язання, вимагаючи дострокового повернення кредиту від поручителя в жовтні 2010 року, що означає право банку пред`явити позов протягом трьох років після визначеної ним дати повного виконання зобов`язання. Між тим цей позов було подано 25 жовтня 2017 року, тобто після спливу давності звернення до суду.

А так як сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, просить застосувати положення закону про давність звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи свого представника, просить про залишення позову без задоволення.

Відповідач пояснив, що 26 червня 2015 року зі згоди представників фінансової установи, які ініціювали позасудове врегулювання спору, та у їх присутності він брав участь в укладенні договору купівлі-продажу належної йому квартири, яка є предметом договору іпотеки. Пошуком покупця займалися співробітники фінансової установи. Грошей від укладеного правочину він не отримував, вони були отримані представниками фінансової установи, які завірили його в тому, що його зобов`язання за кредитним договором вичерпані.

Відповідач ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про дату, час та місце вирішення справи, до суду не з`явився, надавши письмове звернення, яке містить прохання про відмову в задоволенні позову (а. с. 60-61 т. 1).

За вказаних обставин суд у відповідності до ст. 223 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу у відсутність другого відповідача.

З відзиву відповідача випливає, що направивши йому письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості 18 жовтня 2010 року, банк змінив строк виконання зобов`язання за основним договором, що в силу ст. 559 ЦК України означає необхідність пред`явлення претензії до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання. І так як протягом означеного періоду після настання зміненого строку виконання зобов`язань кредитор не звернувся з претензією до поручителя, порука вважається припиненою, що тягне відмову у задоволенні позову.

У зв`язку з викладеним відповідач просить в задоволенні вимог до нього відмовити.

Вислухавши осіб, які беруть участь у справі, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з таких міркувань.

Судом встановлено, що 14 червня 2007 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 319-45584-К, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 32300 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,2 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком погашення заборгованості до 13 червня 2032 року (а. с. 6-20) . В цей же день фінансова установа і ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов`язань, що витікають з основного договору, уклали договір поруки, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність з позичальником за невиконання зобов`язань за договором кредитування (а. с. 21-22).

14 червня 2007 року між відповідачем ОСОБА_1 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 319-45584-К укладений договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 з визначеною сторонами вартістю предмета іпотеки в 34000 доларів США.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З укладенням договору кредитування між сторонами виникли зобов`язання, зміст яких внормований договором кредитування.

В забезпечення виконання позичальником прийнятих на себе зобов`язань в той же день сторони уклади договір іпотеки № 319-45584-І (а. с. 243-250), за яким позивальник передав кредитодавцю належне йому нерухоме майно вартістю, що відповідає вартості отриманого позичальником кредиту (а. с.243-250 т. 1).

Процедура позасудового врегулювання спору між іпотекодавцем і іпотекодержателем внормована статтею 36 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як випливає із змісту позовної заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» у зв`язку з невиконанням позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 319-45584-К від 14.06.2007 року пред`явлено вимогу № 08.706/96-297/24086 від 08.09.2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 , шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається застереження в іпотечному договорі, шляхом продажу іпотеодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (а. с. 185-186).

Вказаний позов задоволений постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2015 року, яка набрала законної сили; предмет іпотеки, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 звільнено з-під арешту.

З наведеного випливає, що іпотекодержателем були вчинені дії в інтересах позасудового врегулювання спору, про що свідчить згадане звернення до суду юридичної особи, в інтересах якої був накладений арешт і яка має пріоритетне порівняно з іншими кредиторами право на отримання задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.

Звільнення з-під арешту на підставі рішення суду, що набуло сили закону, предмета іпотеки, стало підставою для вчинення договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. (а. с. 220-227 т. 1).

Укладення цього договору було можливим лише за умови звільнення іпотечного майна з-під арешту, і той факт, що саме фінансовою установою було ініційовано розв`язання цього спору, а також наведений зміст позовних вимог дають суду всі підстави дійти висновку про те, що продаж житла за договором, сторонами в якому виступили фізичні особи, був здійснений під керуванням представників банку.

Про відсутність до позичальника ОСОБА_1 станом на день продажу предмета іпотеки будь-яких претензій щодо невиконаних ним зобов`язань переконливо свідчить зміст звернення начальника управління примусового стягнення заборгованості Східного комерційного регіону макрорегіону (м. Донецьк) ПАТ «Украсоцбанк» до приватного нотаріуса ОСОБА_4 . (а. с. 122 т. 1), в якому автор звернення просить нотаріуса зняти відповідні записи про заборону відчуження, які внесені до іпотечного договору № 319-45584-К, з іпотечного майна, яким є квартира АДРЕСА_1 , у зв`язку з погашенням кредитної заборгованості та припиненням договору іпотеки.

І хоча суд погоджується з доводами представника позивача про те, що процедура позасудового врегулювання не відбулася, оскільки вона в силу ст. 36 Закону України «Про іпотеку» характеризується такими формами, як: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону (1) або продаж іпотекодержателя від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, проте факт залишається фактом – іпотечне житло за сприяння фінансової установи-іпотекодержателя було продано в рахунок погашення заборгованості за договором кредитування.

Суд враховує, що за умови здійснення процедури позасудового врегулювання у встановленому законом порядку після завершення такого врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними та беручи до уваги, що в випадку з продажом належного ОСОБА_1 іпотечного житла такого врегулювання не відбулось, між тим не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

За умови проведення позасудового врегулювання у встановленому законом порядку припиняються як недійсні будь-які претензії позичальника, тоді як за умови продажу предмету іпотеки за обставин, які встановлені судом, наявна можливість висування вимог до позичальника, якщо, наприклад, за рахунок отриманих коштів не повністю задоволено вимоги кредитодавця, оскільки зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Проте позовні вимоги в цьому позові заявлені без врахування встановлених судом обставин, вони охоплюють період з моменту, коли позичальник припинив виконувати свої зобов`язання, а саме з листопада 2008 року по 28 липня 2017 року.

Хоча представник банку ускладнився пояснити, чому фінансова установа вчиняла дії зі звільнення іпотечного майна з-під арешту, сприяння відповідачу у здійсненні продажу іпотечного майна, інформування нотаріуса про відсутність будь-яких обтяжень щодо нерухомого майна, проте він і не спростував наведені факти, не довів непричетність фінансової установи до вказаної процедури.

Що стосується дій відповідача в ситуації продажу іпотечного житла він, будучи обтяженим зобов`язаннями, що витікають з кредитного договору, діяв добросовісно, виконуючи розпорядження про необхідність продажу предмету іпотеки і не піддаючи сумніву заяву представників кредитора про припинення зобов`язань зі здійсненням продажу квартири, тому його сподівання на припинення основного зобов`язання у зв`язку з відчуженням предмету іпотеки є обгрунтованими та законними.

Крім того, покладення на відповідача відповідальності в розмірі, що утворює ціну позову, порушило б розумний баланс інтересів сторін. Цей баланс можна вважати оптимальним лише за умови, що обмеження, яке запроваджується, не посягає на саму сутність того чи іншого права та не призводить до втрати його реального змісту. Правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена, вважається загальновизнаним Європейський суд з прав людини (рішення від 20 травня 1999 р. у справі «Реквеньї проти Угорщини», рішення Великої палати від 13 лютого 2003 р. у справі «Партія добробуту та інші проти Туреччини»).

Суд вважає, що у разі задоволення позову буде порушено принцип розумного балансу інтересів сторін, оскільки відповідач добросовісно здійснив дії, спрямовані на погашення заборгованості шляхом відчуження належного йому житла на користь невиконаних кредитних зобов"язань.

І хоча при укладенні договору кредитування і іпотеки він був обізнаний про можливість настання таких наслідків, проте, погоджуючись на відчуження житла, він вправі був розраховувати на зарахування отриманих від продажу коштів на погашення зобов`язань, тому покладення на нього тягаря відповідальності за цим позовом було б пов`язано з порушенням його права на ефективний судовий захист

Вирішуючи вимоги позову до поручителя, суд виходить з такого.

Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За змістом ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позивач скористався таким правом, направивши 18 жовтня 2010 року вимогу ОСОБА_3 про дострокове повернення усієї суми заборгованості протягом одного робочого дня після отримання цієї вимоги (а. с. 103-104).

Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З договорів поруки випливає, що вони діють до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором.

Оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено шляхом переведення на іншу дату, а саме: на 19 жовтня 2010 року (18 жовтня 2010 року як день направлення вимоги + 1 робочий день), то саме з цього моменту в позивача виникло право на пред`явлення претензії до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Подавши цей позов 25 жовтня 2017 року, банк не дотримався зазначеної вимоги закону, що означає припинення поруки в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Наведені обставини дають суду підстави для вирішення вимог банку до поручителя на користь поручителя.

Оскільки суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, він не бере до уваги наявне в матеріалах справи клопотання про застосування давності звернення до суду за захистом права.

Керуючись ст. ст. 1050, 553, 554, 559 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019) до ОСОБА_1 , який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_2 , персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_3 , персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Суддя О.В. Щаслива