Рішення № 82799951, 24.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2019Справа № 910/4236/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Споживчого товариства «УТФ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»

про стягнення 81.937,38 грн.

Представники сторін: не викликались

Суть спору :

03.04.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Споживчого товариства «УТФ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» про стягнення 81.937,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 368/2017/КАМ/О від 29.09.2017, позивачем було здійснено поставку макухи соєвої, що підтверджується накладними №№ 4 та 5 від 05.10.2017. Згідно рахунків-фактур №№ 4 та 5 від 05.10.2017 загальна вартість поставленого товару становила 1.092.398,00 грн. Умовами договору встановлено, що розрахунок за товар здійснюється наступним чином: 80% сплачується протягом 21 календарного дня з моменту підписання сторонами видаткової накладної або передачі покупцю повного пакету оригіналів документів та 20% оплати здійснюється протягом 3 робочих днів з моменту надіслання покупцю податкової накладної зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних. Позивач вказує на те, що відповідні накладні було зареєстровано у встановленому законом порядку 31.10.2017. Відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений товар, проте з порушенням встановлених договором строків, а саме 80% вартості товару було сплачено 06.12.2017, а 20% перераховано на рахунок позивача 09.01.2018. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 81.937,38 грн, з яких 44.290,37 грн пені, 28.183,87 грн інфляційних втрат, 4.971,15 грн 3% річних, 4.491,99 грн втраченої вигоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/4236/19 від 10.04.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

19.04.2019 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 відкрито провадження у справі № 910/4236/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 23.04.2019 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103049654905 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02094, м. Київ, вул. Пожарного, 3, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 23.04.2019, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 25.04.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103049654905, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 10.05.2019 включно.

11.05.2019 від відповідача до надійшов відзив та клопотання про застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені (подані до відправлення до поштового відділення зв`язку 10.05.2019).

Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що всупереч умовам. п. 4.4 договору позивачем надавались документи вибірково не у момент поставки та не в повному обсязі. Позивач не надав доказів направлення зареєстрованих податкових накладених з реєстрацією яких пов`язана остаточна оплата за поставлений товар. Вважає, що позивач невірно розраховує початок прострочення оплати. Вважає, що оскільки позивачем вчасно не надано всіх необхідних документів у відповідача не настало зобов`язання по оплаті за поставлений товар, тому відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних. Стосовно вимоги про стягнення втраченої вигоди зазначає, що позивачем не доведено факт настання реальних збитків.

20.05.2019 позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що не відповідають дійсності посилання відповідача на те, що йому не було надано всіх обумовлених договором документів. Зазначає, що відповідач здійснив оплату товару повністю тим самим підтвердив настання умов для розрахунку за товар визначених п. 7.2 договору. Щодо упущеної вигоди зазначає, що позивачем було надано підтвердження реальної можливості отримати таку вигоду, а саме надано витяг з офіційного сайту АТ «КБ «Приватбанк» з процентними ставками за депозитами.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2017 між Споживчим товариством «УТФ» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки макухи соєвої № 368/2017/КАМ/О (далі - договір).

Відповідно до п. 3.1 договору постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки. Предметом даного договору, згідно з п.3.2 договору, є поставка макухи соєвої, отриманої після віджиму насіння сої (далі - товар).

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не вчасно сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим позивачем нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних, а також втрачену вигоду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п.п. 11.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання, то договір вважатиметься пролонгованим на 1 рік. Кількість таких однорічних пролонгацій даного договору є необмеженою (п. 11.2 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну DAP (DELIVERED AT PLACE) за адресою: м. Кив, вул. Кирилівська, 98.

Відповідно до п. 4.4 договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: товарно-транспортна накладна (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1.092.398,00 грн, що підтверджується накладними № 4 та № 5 від 05.10.2017 та товарно-транспортними накладними № 134 та № 135 від 05.10.2017, належним чином засвідчені копії яких додано позивачем до позовної заяви.

Наявними у справі платіжними дорученнями № 9623042443 від 06.12.2017 на суму 436.697,60 грн, № 9623044065 від 09.01.2018 на суму 109.305,20 грн, № 9623042442 від 06.12.2017 на суму 436.697,60 грн та № 9623044066 від 09.01.2018 на суму 109.174,80 грн підтверджується, що оплата за поставлений товар була здійснена відповідачем в повному обсязі.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 7.2 договору розрахунок за товар здійснюється на умовах 80% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 календарних днів за умови настання наступних умов:

- постачання покупцю всієї кількості товару згідно виставленого рахунку-фактури;

- сторони підписали належним чином оформлену видаткову накладну;

- передачі покупцю повного пакету оригіналів документів, зазначених в п. 4.4 даного договору.

В свою чергу, відповідно до п. 4.4 договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортну накладну (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

Відповідно до п. 7.3 договору остаточний розрахунок в розмірі 20% оплати вартості замовленого товару здійснюється покупцем протягом 3 (трьох) робочих днів після того, як постачальник в строки, передбачені чинним законодавством засобами електронного зв`язку надіслав покупцю податкову накладну, зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, між сторонами було погоджено остаточну оплату товару не раніше реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних і надсилання її покупцю засобами електронного зв`язку. Саме дата реєстрації податкової накладної і є початком відліку для виникнення обов`язку у покупця остаточної оплати отриманого товару.

Як встановлено судом, поставка товару була здійснена позивачем 05.10.2017 (накладні №№ 4, 5 на загальну суму 1.092.398,00 грн).

Позивачем до позовної заяви було надано копії податкових накладних, а саме: № 3 від 05.10.2017 на суму 455.438,33 грн (зареєстровано постачальником 31.10.2017 за № 5), № 5 від 05.10.2017 на суму 454.893,33 грн (зареєстровано постачальником 31.10.2017).

За таких обставин, враховуючи приписи ст.ст. 253, 530 Цивільного кодексу України, положення п. 7.3 договору та дату реєстрації податкових накладних, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний був оплатити 80% вартості поставленого товару у строк до 26.10.2017 включно, а 20% поставленого товару - до 03.11.2017 включно.

Однак, з наявних у справі платіжних доручень № 9623042443 від 06.12.2017 на суму 436.697,60 грн, № 9623044065 від 09.01.2018 на суму 109.305,20 грн, № 9623042442 від 06.12.2017 на суму 436.697,60 грн та № 9623044066 від 09.01.2018 на суму 109.174,80 грн вбачається, що оплата товару здійснена відповідачем з порушенням встановленого договором строку, а саме: за товар, поставлений згідно накладної № 4 оплату 80% вартості товару здійснено 06.12.2017, а 20% - 09.01.2018, а за товар, поставлений згідно накладної № 5, оплату здійснено 06.12.2017 (80% вартості товару) та 09.01.2018 (20% вартості товару).

У відзиві відповідач стверджує, що зобов`язання по оплаті товару не настало, оскільки позивачем неналежним чином здійснено передання оригіналів документів, визначених пунктом 4.4 вказаного договору, а саме: не надано сертифікат якості.

Однак, суд відзначає, що відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару. Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.

Таким чином суд вважає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт отримання ТОВ «Комплекс Агромарс» всіх документів, передбачених приписами п. 4.4 договору саме в момент отримання товару, тобто 05.10.2017.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті товару, поставленого згідно накладних №№ 4, 5 від 05.10.2017, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України , підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з п. 8.3 договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення, від вартості несплаченого товару.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

11.05.2019 від відповідача надійшло клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що позивачем правомірно нараховано пеню за періоди з 27.10.2017 по 06.12.2017 у сумі 16.575,46 грн, з 04.11.2017 по 09.01.2018 у сумі 38.697,47 грн, проте з даним позовом позивач звернувся до суду 03.04.2019, а тому в задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 38.697,47 грн. суд відмовляє, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути 28.183,87 грн інфляційних втрат та 4.971,15 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

За розрахунками суду розмір 3% річних становить 4.884,37 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи), відтак суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати складають 14.002,36 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 14.002,36 грн інфляційних втрат.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України та без урахування приписів статті 253 Цивільного кодексу України щодо визначення початку перебігу строку.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди в розмірі 4.491,99 грн, суд відзначає наступне.

Позовні вимоги в цій частині мотивовані тим, що позивач мав намір розмістити кошти, отримані за товар, на депозитному рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» за депозитною програмою «Строковий депозит» строком на 30 днів під 10% річних. Оскільки відповідач не виконав вчасно свої обов`язки по оплаті поставленого товару, позивач не міг користуватись грошовими коштами за поставлений товар у повному обсязі, а тому, за твердженням позивача, він не одержав доходи у розмірі 4.491,99 грн, які міг би одержати у разі виконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару вчасно.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Частиною 2 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов`язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).

З врахуванням викладеного, оскільки в даному випадку упущеною вигодою позивач визначає доходи за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 4.491,99 грн є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Частинами 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 3.000,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

13.03.2019 між позивачем (клієнт) та адвокатом Діденко Ігорем Геннадійовичем був укладений договір про надання правничої допомоги № 13/03/19, за умовами якого адвокат надає усіма законними методами та способами правничу допомогу клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав клієнта та його законних інтересів.

Згідно з п. 4.2 вказаного договору розмір гонорару адвоката, умови та порядок його сплати погоджуються за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.

01.04.2019 між клієнтом та адвокатом складено акт № 1 надання послуг правничої допомоги адвокатом згідно договору № 13/03/19 від 13.03.2019, згідно якого загальна вартість робіт склала 3.000,00 грн.

До матеріалів справи долучено копії: договору про надання правничої (правової) допомоги адвокатом № 13/03/19 від 13.03.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 6154 від 09.08.2018, акту надання послуг № 1 від 01.04.2019 на суму 3.000,00 грн., платіжного доручення № 1352 від 29.03.2019 на суму 3.000,00 грн.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в сумі 691,51 грн.

Керуючись ст. ст. ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (02094, м. Київ, вул. Пожарського, 3, код ЄДРПОУ 30160757) на користь Споживчого товариства «УТФ» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, 30, офіс 287, код ЄДРПОУ 30839403) 14.002 (чотирнадцять тисяч дві) грн 36 коп. інфляційних втрат, 4.884 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн 37 коп. - 3% річних, 442 (чотириста сорок дві) грн 79 коп. витрат по сплаті судового збору, 691 (шістсот дев`яносто одна) грн 51 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова