Рішення № 82783553, 25.06.2019, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/30768/13-ц

Провадження № 2/202/237/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Некрасової А.О.,

представника позивача - Крапівцевої О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Акціонерного товариства «Акцент-банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року позивач в особі представника за довіреністю звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Акцент-банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідно до кредитного договору № DNH4KS1141959 від 17.12.2005 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 7 139,92 грн. зі сплатою за користування ним відсотків у розмірі 25,08% та кінцевим терміном повернення 17.12.2008 року, проте в порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконав, що стало підставою для звернення до суду. Зобов`язання за даним договором було забезпечено договором поруки ПАТ КБ «Приватбанк» з ПАТ «Акцент-Банк» № 167 від 20.10.2010 року. Відповідач порушив умови укладеного договору, в зв`язку з чим станом на 21.05.2013 року виникла заборгованість у розмірі 102 288,54 грн., а саме: 7 139,92 грн. – заборгованість за кредитом; 32 666,32 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 57 135,23 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 4 847,07 грн. – штраф (процентна складова). Просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 102 288,54 грн., витрати на юридичну допомогу у розмірі 3 200 грн. та судові витрати по справі, стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 10 000 грн.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Мороза В.П. від 19 серпня 2013 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено до розгляду до попереднього судового засідання.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 25 вересня 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до Публічного акціонерного товариства “Акцент-Банк”, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнено із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором № DNH4KS1141959 від 17.12.2005 року в сумі 92 288,54 грн. та стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства “Акцент-Банк”, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приват Банк” суму 10 000,00 грн., а всього заборгованість у сумі 102 288,54 грн. Стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства “Акцент-Банк”, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приват Банк” сплачений судовий збір у розмірі 1 022,89 грн., в решті вимог відмовлено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 вересня 2013 року скасовано.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2018 року справа розподілена судді Волошину Є.В.

У провадженні судді Волошина Є.В., призначеного на посаду судді строк на п`ять років, відповідно до Указу Президента України від 18 жовтня 2013 року №571/2013 «Про призначення судді» та у якого, станом на 19 жовтня 2018 року закінчилися повноваження судді, справа перебувала до 19 жовтня 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2018 року справа розподілена судді Зосименко С.Г., яку було тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя на підставі рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2018 року справа розподілена судді Слюсар Л.П.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Слюсар Л.П. від 13 грудня 2018 року вказану справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно зі Статутом від 11.06.2018 року, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.06.2018 року, найменування банку змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

При новому розгляді представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з наведених в позові підстав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням, причини неявки суду не повідомив, відзиву, заяв, заперечень до суду не надав, у зв`язку з чим, враховуючи, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Акцент-банк» у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням, причини неявки суду не повідомив, відзиву, заяв, заперечень до суду не надав.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 грудня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», а правонаступником останнього в свою чергу є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNH4KS1141959, відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит у розмірі 7 139,92 грн. зі сплатою за користування ним відсотків у розмірі 25,08% та кінцевим терміном повернення 17 грудня 2008 року.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) складає між ним та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Відповідно до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) позивач зобов`язався надати відповідачу кредит. Строк, термін повернення, розмір кредиту, цілі відсотки, винагороди, розмір щомісячного платежу та період уплати платежів визначені в Заяві позичальника, підписанням якої клієнт та банк укладають кредитно-заставний договір. Розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам (п. 2.1. Умов). Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені Заявою позичальника (3.2. Умов).

Пунктом 3.2.9 вищезазначених Умов встановлено, що позичальник зобов`язується повернути кредит до дати, зазначеної в Заяві. При непогашенні Кредиту в строки, зазначені в Заяві, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми Кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості про простроченій сумі Кредиту нараховується пеня відповідно до п. 6.1 цих Умов з дати виникнення простроченої заборгованості.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №DNH4KS1141959 від 17 грудня 2005 року, з поручителем ПАТ «А-Банк» було укладено договір поруки №167 від 20.10.2010 року, який забезпечено порукою в розмірі 10 000,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору № 47 DNH4KS1141959 від 17 грудня 2005 року заборгованість за ним станом на 21 травня 2013 року склала 102 288,54 грн., а саме: 7 139,92 грн. – заборгованість за кредитом; 32 666,32 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 57 135,23 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 4 847,07 грн. – штраф (процентна складова).

Таким чином, ОСОБА_1 не виконав умови договору, чим порушив право позивача на кошти за кредитним договором.

Виниклі спірні правовідносини між сторонами у справі регулюються наступними нормами права.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов`язань за кредитним договором, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, у Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відсутні правові підстави для нарахування передбачених умовами кредитного договору № DNH4KS1141959 від 17 грудня 2005 рокупроцентів та пені після закінчення строку кредитування - 17 грудня 2008 року, а тому у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за період з 18 грудня 2008 року по 21 травня 2013 року необхідно відмовити за необґрунтованістю.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 32 666,32 грн.

Оскільки заборгованість по процентам за користуванням кредитом є платою за користування грошима, тому вони підлягають стягненню за правилами основного боргу, виходячи із вищевикладеного позовні вимоги в цій частині законні і підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 9 604,38 грн. (станом на 17 грудня 2008 року).

Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення заборгованості за пенею, нарахованою за неналежне повернення кредиту в розмірі 57 135,23 грн. та штрафів у розмірі 5 347,07 грн. (500,00 грн. фіксована частина + 4 847,07 грн. процентна складова).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до п. 6.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 1,25 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.

У той саме час, відповідно до п. 6.3 Умов, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

Тобто, умовами договору передбачено подвійне стягнення за одне і теж порушення умов договору.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України, згідно з якою штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути з відповідача тільки пеню за прострочення зобов`язання в розмірі 6 424,74 грн. (станом на 17 грудня 2008 року) та відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у стягненні штрафів.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 тіла кредиту у розмірі 7 139,92 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 9 604,38 грн. та пені за прострочення зобов`язання у розмірі 6 424,74 грн. підлягають задоволенню.

Виходячи із вищевикладеного, та враховуючи, що відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, допустив прострочення платежів, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати зазначеної суми або зменшення її розміру судом не встановлено.

Стосовно позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів ПАТ «Акцент-банк» та ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 10 000 грн., суд вважає необхідним зазначити наступне.

Позивач заявив вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є фізична особа ОСОБА_1 , та поручителя, яким юридична особа ПАТ «Акцент-банк».

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником і які є видами забезпечення виконання зобов`язань.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо. Одним з видів акцесорного зобов`язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, тобто нерозривно пов`язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до них є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя в такому разі частково збігається з обсягом відповідальності боржника, а тому при визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов`язані солідарним обов`язком як боржники.

Вирішення за правилами цивільного судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, а за правилами господарського судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2015 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таку правову позицію неодноразово висловлено Великою Палатою Верховного Суду - у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, а також від 20 червня 2018 року № 14-224цс18.

Таким чином, позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів ПАТ «Акцент-банк» та ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 10 000 грн. повинні розглядатись судом за правилами цивільного судочинства.

При цьому, стосовно вирішення спору у частині вищезазначених вимог до поручителя суд керується таким.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Договір поруки, укладений між ПАТ «Акцент-Банк» та ПАТ КБ «ПриватБанк» є нікчемним правочином і в суду відсутні правові підстави для стягнення заборгованості з ПАТ «Акцент-Банк» як з поручителя, оскільки строк дії Кредитного договору закінчився 17 грудня 2008 року, а договір поруки було укладено 20 жовтня 2010 року.

В матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, яку він подав разом із заявою про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 25 вересня 2013 року.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Згідно зі ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до п. 6.6 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, даним договором встановлюється сторонами тривалістю п`ять років.

Строк виконання основного зобов`язання за Кредитним договором закінчився 17 грудня 2008 року, а з цим позовом банк звернувся до суду 19 серпня 2013 року, тобто в межах п`ятирічного строку позовної давності, передбаченої договором.

Ураховуючи наведене, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 у межах строку позовної давності, тому заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

Позивач відповідно до ст.ст. 134, 137 ЦПК України просив суд стягнути із відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, однак дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки такі витрати документально не підтверджені.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в частині задоволених позовних вимог в розмірі 231 грн.70 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 533, 549, 551, 611, 625, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 13, 19, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, код ЄДРПОУ 14360080), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитним договором № 0№ DNH4KS1141959 від 17 грудня 2005 року, яка станом на 21 травня 2013 року склала 23 169 грн. 04 коп., яка складається з наступного: 7 139,92 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9 604,38 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6 424,74 грн. - нарахована пеня за прострочення зобов`язання.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. ІД, код ЄДРПОУ: 14360570) сплачений судовий збір у розмірі 231 грн. 70 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 01 липня 2019 року.

Суддя Л.П. Слюсар