Ухвала суду № 82779351, 03.07.2019, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/477/19

Номер провадження 1-кс/323/705/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2019 року м. Оріхів

Слідчий суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Плечищева О.В.,при секретарі судового засідання Свириденко О.С., за участю слідчого СВ Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Резніченка О.М., представника заявника – адвоката Остапенко П.В., представника потерпілої – адвоката Мелехової О.С.,

розглянувши клопотання адвоката Остапенко Павла Валерійовича, подане в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 березня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019080310000043 від 23.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України,

ВСТАНОВИВ:

24.05.2019 року до Оріхівського районного суду Запорізької області надійшло клопотання адвоката Остапенко П.В., подане в інтересах громадянина ОСОБА_1 , в якому порушується питання про повне скасування арешту, накладеного ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2019 року на майно, право власності яке зареєстроване за ОСОБА_1 , а саме на нежитловий будинок (приміщення) загальною площею 43,2 кв. м, розташоване за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - 1418344780000).

В обгрунтування клопотання адвокат Остапенко П.В. посилається на те, що вказаний арешт був накладений за відсутності власника майна, який не викликався у відповідне судове засідання, та необґрунтовано, тобто за відсутності визначених законом підстав, що, на думку заявника, полягає у такому:

1)арештоване майно не є, не може бути й не було визнано слідчим речовим доказом в розумінні ст. 98 КПК України, відповідна постанова ним не виносилась й матеріалах провадження відсутня, а тому незрозуміло, на підставі чого апеляційний суд дійшов висновку про значення цього майна як речового доказу у кримінальному провадженні, в межах якого розслідується факт можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України;

2)жодної процесуальної потреби та (або) доказового значення арешт цього майна в межах даного кримінального провадження не становить, оскільки обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, перевіряються шляхом отримання тимчасового доступу до документів та їх подальшого аналізу й оцінки шляхом проведення інших слідчих дій;

3)на момент вирішення питання про накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно право власності на нього було зареєстроване за ОСОБА_2 , однак ані він, ані наступний власник – ОСОБА_1 , не були й не є підозрюваними в межах даного кримінального провадження, а тому накладення арешту на належне цим особам майно суперечило вимогам КПК України, що знаходить своє підтвердження й в Узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, підготовленому Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ 07.02.2014 року (надалі – Узагальнення ВССУ);

4)ОСОБА_3 Т.М. не є та ніколи не була належним власником арештованого майна, а володіла цим приміщенням без достатніх правових підстав, чому передували шахрайські дії з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що полягали у зміні статусу спірної нерухомості з житлового приміщення (яке на той час перебувало в іпотеці АКБ «Форум») у нежитлове, та у реєстрації того самого об`єкта нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під іншим реєстраційним номером;

5)наклавши арешт на вказане майно без достатніх правових підстав, апеляційний суд допустив незаконне та свавільне втручання у мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не дотримавшись при цьому справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, критерії якого викладені у Рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Смирнов проти Росії», «Коем проти Бельгії», «Спорронг та Льон Рот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Кооролівства», «East/WestAllianceLimited» проти України», «Прессос компанія Нав`єра А.О. та інші проти Бельгії», «Звольский та Звольська проти Республіки Чехія», «Василеску проти Румунії», «Бейлер проти Іспанії» тощо.

В період з 24.05.2019 року по 27.05.2019 року слідчий суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Смокович М.В., у провадження якого первісно надійшло клопотання, перебував у нарадчій кімнаті в межах іншого кримінального провадження.

27.05.2019 року вказаним слідчим суддею було вирішено питання при призначення судового засідання з розгляду клопотання на 28.05.2019 року.

28 та 31 травня, а також 04 червня 2019 року судові засідання відкладались за клопотаннями учасників провадження.

У цей період до матеріалів провадження надійшли додаткові письмові докази від адвоката Остапенко П.В., а також письмові пояснення від потерпілої ОСОБА_6 , в яких вона заперечувала проти скасування арешту. В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_6 послалась на те, що при накладенні арешту апеляційний суд дотримався вимог КПК України та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Необхідність збереження арешту обумовлюється, зокрема, тим, що навіть після постановлення апеляційним судом ухвали про накладення арешту на спірне майно ОСОБА_7 здійснив його відчуження на користь ОСОБА_1 Потерпіла продовжує зазнавати перешкод у реалізації прав власності на своє майно, оскільки фактично ним продовжують володіти інші особи, які користуються наявністю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно двох розділів щодо одного й того самого об`єкта нерухомості, але під різними реєстраційними номерами. При цьому є підстави вважати, що ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», інтереси яких в різних судових інстанціях представляє адвокат Остапенко П.В., штучно створюють для потерпілої юридичні та фактичні перешкоди у реалізації її прав власника. Крім того, щодо права власності на цей об`єкт нерухомості продовжуються судові спори. Зокрема, на підставі Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/333/19 право власності ОСОБА_6 на цей об`єкт було поновлене.

05.06.2019 року потерпіла ОСОБА_6 заявила відвід слідчому судді Смоковичу М.В., який ухвалою судді Оріхівського районного суду Запорізької області ОСОБА_8 був задоволений.

01.07.2019 року відбувся повторний автоматичний розподіл, в результаті якого провадження за клопотанням адвоката Остапенка П.В. було передано на розгляд слідчому судді Плечищевій О.В., якою судовий розгляд клопотання був призначений на 03.07.2019 року.

В судовому засіданні адвокат Остапенко П.В. клопотання про скасування арешту підтримав, пославшись на факти та норми права, викладені у клопотанні.

Під час судового розгляду слідчий Резніченко О.М.., представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат Мелехова О.С. проти задоволення клопотання заперечували, пославшись на факти та норми права, викладені в поясненнях та в ухвалі Запорізького апеляційного суду від 14.03.2019 року.

Заслухавши пояснення учасників провадження та дослідивши надані ними матеріали, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, виходячи з такого.

ОСОБА_6 вважає себе власником майна нежилих приміщень з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_2 , які належать їй на підставі Договору дарування нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Похитайло О.О. за реєстровим №1579, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 2430210 про реєстрацію за нею права власності на цей об`єкт нерухомості, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34720680000).

Слідчим відділом Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080310000043 від 23.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.

Вказане досудове розслідування було розпочате на підставі заяви, поданої у грудні 2018 року ОСОБА_6 та адвокатом Мелеховою О.С., про вчинення реєстратором виконавчого комітету Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_9 кримінального правопорушення, що полягає у скасуванні останнім права власності ОСОБА_6 на вказані вище нежилі приміщення.

Обставиною, яка вказує на можливе вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, є те, що відповідна реєстраційна дія була вчинена на підставі Рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 04.07.2018 року № 2-3498/32/18, яке насправді не ухвалювалось ані Заводським районним судом міста Запоріжжя, ані будь-яким іншим судом, що підтверджується відповіддю голови Заводського районного суду міста Запоріжжя від 25.10.2018 № 01-24/412/2018, наданого на запит адвоката, та відсутністю такого рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, в ході досудового розслідування було встановлено, що за тією самою адресою, а саме: місто Київ, АДРЕСА_2 , буд. АДРЕСА_2 , приміщення АДРЕСА_3 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване інше нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв. м., але з інщим реєстраційним номером - 1418344780000), право власності на яке станом на початок досудового розслідування було зареєстровано за ОСОБА_7

У лютому 2019 року орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді Оріхівського районного суду Запорізької області з клопотанням про накладення арешту на обидва обєкти нерухомості, як на такі, що в розумінні ст. 98 КПК України мають доказове значення для даного кримінального провадження, а необхідність арешту вищевказаного майна обумовлюється наявністю ризиків зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна, на яке було направлено кримінальне правопорушення, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Ухвалою слідчого судді Оріхівського районного суду Запорізької області Смоковича М.В. від 15.02.2019 року у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вказане вище майно було відмовлено.

Ухвалою від 14.03.2019 року Запорізький апеляційний суд скасував ухвалу слідчого судді та наклав арешт на обидва спірні об`єкти нерухомості, заборонивши ОСОБА_7 користуватись, відчужувати чи іншим способом розпоряджатись арештованим майном.

Своє рішення про накладення арешту апеляційний суд, надавши оцінку обставинам кримінального провадження, мотивував тим, що, на його переконання, нежиле приміщення за адресоюмісто Київ АДРЕСА_1 , зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під різними реєстраційними номерами (34720680000 та 1418344780000 відповідно), є одним й тим самим об`єктом нерухомості. При цьому саме щодо цього об`єкта нерухомості до згаданого Державного реєстру були внесені завідомо неправдиві відомості, і саме в силу цього факту цей об`єкт нерухомості відповідає критеріям ст. 98 КПК України, тобто є речовим доказом в межах даного кримінального провадження. Також апеляційний суд визнав доведеним існування ризиків псування, знищення, перетворення, відчуження цього об`єкта нерухомості, пославшись на надані слідчим та потерпілою ОСОБА_6 відомості щодо недопущення останньої невстановленими особами до приміщення, зміну ними замків та сигналізації, висловлення ними погроз на адресу потерпілої особи, використання приміщення за нецільовим призначенням тощо, що в сукупності надають підстави в силу ч. 1, ч. 10 ст. 170 КПК України для вжиття заходів щодо накладення арешту на цей майно.

Крім того, апеляційний суд навів доводи й про те, що відсутність відомостей про повідомлення про підозру в межах даного кримінального провадження будь-якій особі яка така не може свідчити про відсутність підстав для накладення арешту на майну. Тим більше, що причетність ОСОБА_9 та (або) ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення може бути встановлена під час досудового розслідування, а наявні в матеріалах провадження документи ставлять під обґрунтований сумнів правомірність набуття права власності на вказане нерухоме майно саме ОСОБА_7

Нарешті, оцінюючи ступінь втручання у права та свободи особи у зв`язку з накладенням арешту, апеляційний суд також навів свої доводи, суть яких зводиться до того, що заборона користуватись та розпоряджатись спірним майном, у якій й полягає накладений арешт, здатний як забезпечити інтереси досудового розслідування (тобто фактично суспільний інтерес), так і забезпечити схоронність спірного майна, не спричинивши настання для будь-якої заінтересованої особи негативних наслідків. Принаймні, доказів зворотнього апеляційний суд в матеріалах провадження не знайшов.

Відповідно до абзацу 2 статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Однак більшість фактів та доводів, викладених у клопотанні адвоката Опанасенко П.В. в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна, вже були предметом дослідження Запорізького апеляційного суду, а їх оцінка й відповідна мотивація викладені в ухвалі від 14.03.2019 року.

У клопотанні адвоката Опанасенко П.В. не викладено жодного нового факту чи доводу, який свідчив про необґрунтованість накладення арешту на вказане у клопотанні майно, або надавав би підстави для переоцінки фактів чи доводів, викладених в ухвалі апеляційного суду про накладення арешту, або свідчив би про те, що необхідність в арешті майна відпала.

Навпаки, як свідчать надані адвокатом Остапенко П.В. письмові матеріали, відомості про накладений Запорізьким апеляційним судом арешт як про обтяження спірного об`єкта нерухомості були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухмое майно та їх обтяжень лише 16.04.2019 року, але за шість днів до цього, 10.04.2019 року, ОСОБА_7 продав вже арештованенежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 , під реєстраційним номером 1418344780000, на користь ОСОБА_1 на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

З наведеного випливає, що ОСОБА_1 набув право власності на вказаний обєкт нерухомості вже після розгляду питання про його арешт та всупереч ухвалі Запорізького апеляційного суду від 14.03.2019 року, що лише додатково підтверджує необхідність збереження арешту цього майна до остаточного вирішення питання про наявність або відсутність складу кримінального правопорушення у тих чи інших осіб, причетних до вчинення незаконних дій щодо цього майна.

Посилання ж адвоката Опанасенко П. ОСОБА_10 на Узагальнення не можуть бути взяті до уваги та покладені в основу рішення про скасування арешту, виходячи з такого.

Узагальнення ґрунтується на аналізі судової практики, яка складалась на початковому етапі застосування КПК України 2012 року, та з урахуванням відповідних норм КПК, що були чинними у 2012-214 році. Однак у 2015 році статті 170-173 КПК України зазнали істотних змін, які полягали у значному розширенні інституту арешту майна у кримінальному провадженні. Зокрема, стало допустимим накладення арешту на майно незалежно від того, чи належить воно безпосередньо підозрюваному чи обвинуваченому, в тому числі у разі, коли таке майно відповідає ознакам речового доказу, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, оскільки існує обгрунтована підозра у тому, що хтось із претендентів на арештоване у даному кримінальному провадженні майно набув його кримінально протиправним шляхом з використанням підроблених документів та (або) незаконних реєстраційних дій, то таке майно вочевидь відповідає ознакам, викладеним у ст. 98 КПК України.

Відтак, Узагальнення у частині аналізу практики накладення арешту на майно у кримінальному провадженні не може братись до уваги як таке, що не враховує зміни у КПК України.

Посилання адвоката Опанасенко П.В. на порушення апеляційним судом статті 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики ЄСПЛ щодо застосування цієї статті, також не можуть бути взяті до уваги, оскільки у клопотанні викладений лише зміст відповідної норми та витяги з відповідних рішень ЄСПЛ, однак не зазначено конкретно, у чому саме полягає надмірність тягаря, покладеного на власника арештованого майна, та недотримання справедливого балансу між суспільним інтересом та інтересом захисту права на мирне володіння майном за умови, коли фактичний володілець спірного майна не позбавлений права такого володіння, майно у нього не вилучалось, а заборона на відчуження була проігнорована, про що свідчить продаж цього майна на користь ОСОБА_1 .

Крім того, слід взяти до уваги, що на момент накладення арешту ОСОБА_1 не був власником арештованого майна, через що у суду не було підстав залучати його до участі у розгляді питання про накладення арешту, а ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14.03.2019 року права та законні інтереси ОСОБА_1 жодним чином не були й не могли бути порушені, тягар усунення негативних наслідків купівлі-продажу майна, яке перебувало під арештом, покладається на особу, яка вчинила таке відчуження.

Отже, на підставі наведеного, слідчий судя вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючисьст.ст. 174, 309, 372 КПК України, слідчий суддя, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання адвоката Остапенко Павла Валерійовича, поданого в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 березня 2019 року на нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер оєкта майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – 1418344780000),у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080310000043 від 23.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали оголошений 03.07.2019 року о 13-00 год.

Слідчий суддя О.В. Плечищева