Рішення № 82764366, 01.07.2019, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/194/19

провадження № 2/631/607/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Т.М.

за участі секретаря судового засідання – М`ячиної Ю.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням в якості третьої особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання особи такою,що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнень до позову просить суд визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та зняти останнього з реєстраційного обліку у домоволодінні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному домоволодінні також зареєстрований відповідач по справі – ОСОБА_2 , який фактично не проживає у ньому з 2014 року.

Як зазначив позивач, через реєстрацію відповідача вона не має можливості користуватися своїм майном на власний розсуд та змушена нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг. Відповідач добровільно не може знятися з реєстраційного обліку, оскільки тривалий час мекає за кордоном, тому позивач вимушена звернутися з вищевказаним позовом до суду.

Ухвалою від 13 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_1 через канцелярію суду 10.06.2019 року надала заяву, зареєстровану за вхідним № 4045/19-вх, відповідно до якої уточнила позовні вимоги, зазначивши, що підтримує їх в повному обсязі, розгляд справи просила провести за її відсутності (а.с.35).

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог Цивільного процесуального законодавства України за адресою місця реєстрації, вказаною у довідці Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області (а.с. 20). Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_2 13.06.2019 року направив на адресу суду заяву, зареєстровану за вхідним № 4192/19-вх, відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_1 визнав в повному обсязі, зазначивши, що не заперечує проти їх задоволення, розгляд справи просив провести за його відсутності (а.с.36).

Уповноважений представник Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 6323000052510, відповідно до якого представник відповідача отримав судову повістку 20.06.2019 року. Про причини своєї неявки не повідомили, ніяких клопотань на адресу суду не надходило.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно – правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Із матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі – продажу домоволодіння, посвідченого 11 червня 2008 року приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Черкашиною Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1926 та витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів за № 4119126, сформованого 11.06.2007 року, реєстраційний номер 2144802 (а.с. 6 – 7, 9).

Приписами частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України закріплено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15230176, виданого Комунальним підприємством «Нововодолазьке мале комунальне підприємство технічної інвентаризації» 13.07.2007 року, домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ,за реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер запису 8 в книзі 1 належить ОСОБА_1 (а.с. 8).

Згідно відмітки, що міститься на сторінці 12 паспорта громадянина України ОСОБА_1 , зробленої ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що АДРЕСА_1 Дерегівка перейменовано на вулицю Спортивну (а.с.4).

З акту обстеження житлово – побутових умов від 18 грудня 2018 року, складеного депутатом Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області ОСОБА_4 з`ясовано, що у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована та проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована та проживає ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який фактично не проживає у вищевказаному домоволодінні з 2014 року (а.с. 11).

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конституції України, Цивільного та Житлового кодексів України.

Так, з огляду на положення статті 47 Конституції України та статті 1 Житлового кодексу України кожен громадянин має право на житло.

У свою чергу, положеннями частини 4 статті 9 Житлового кодексу України закріплена гарантія кожного громадянина, відповідно до якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 Цивільного кодексу України та статтею 150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно положень статей 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до наданих доказів по справі достовірно встановлено, що позивач, ОСОБА_1 є власником домоволодіння, розташованого за адресою:АДРЕСА_1 .

Згідно статті 41 Конституції України та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Аналогічні приписи містить й у частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України де передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Приписами частини 1 статті 383 Цивільного кодексу України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

За правилами статті 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України.

Статтею 156 Житлового кодексу України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 Цивільного кодексу України.

Проте, відповідно до частини 2 статті 405 Цивільного кодексу України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод пред`явивши одну із таких вимог: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічні роз`яснення також передбачені у пункті 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Так, при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, колишніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї колишнього власника житла.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

Кваліфікуючи спірні правовідносини, з урахуванням наданих доказів по справі, встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 не мешкає у домоволодінні ОСОБА_1 щонайменше з 2014 року та, як зазначив особисто відповідач, на даний час мешкає у Белгородській АДРЕСА_2 .

Вирішуючи спірні правовідносини суд також виходить з того, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (частина 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України).

З урахуванням вищенаведеного, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача у частині зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 у домоволодінні, що АДРЕСА_3 по АДРЕСА_1 , то суд дійшов висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню за наступних підстав.

У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року по справі № 6-57цс11 зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 Житлового кодексу УРСР, стаття 405 Цивільного кодексу України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог:

1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) про визнання особи безвісно відсутньою;

4) про оголошення фізичної особи померлою.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до частини 1статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрація місця проживання особи здійснюється органом реєстрації на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Приписами частини 1 статті 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Пунктом 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, встановлено перелік підстав зняття з реєстрації місця проживання особи, серед яких є рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, наявність рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення, дає підстави уповноваженому державному реєстраційному органу здійснити функції щодо зняття цієї особи з реєстрації.

Тому, суд приходить до переконання, що вимоги позивача ОСОБА_1 щодо зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1, підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у сумі 770 гривень 00 копійка, що підтверджено квитанцією № 0.0.1219502571.1, виданої Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (а.с.1).

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 770 гривень 00 копійок.

Керуючись статтями 41, 47 Конституції України, статтями 16, 317, 383, 391, 396, 405 Цивільного кодексу України, статтями 1, 9, 150, 156 Житлового кодексу України, статтями 1 - 5, 10 - 13, 17 - 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 211, 214, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, статтею 247, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням в якості третьої особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Просянської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, про визнання особи такою,що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку – задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути зОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 770 (сімсот сімдесят) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Просянська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, місце знаходження: Харківська область, Нововодолазький район, село Просяне, вулиця Піонерська, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04398040

Суддя: Т.М. Трояновська