Рішення № 82751653, 19.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2019 р. Справа№200/2944/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Мангушського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати на контрольовану українською владою територію, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01.11.2018 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вважає такі дії неправомірними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення. Тому позивач просить суд визнати дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.11.2018 року неправомірними; зобов`язати відповідача відновити позивачу нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.11.2018 року.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” (далі – Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (далі – Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (далі – Постанова КМУ № 365). Відповідач вказує, що припинив виплату пенсії позивачу через не підтвердження місця фактичного проживання. Також відповідач зазначає, що у лютому 2019 року надійшов запит від Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про витребування пенсійної справи ОСОБА_1 . На вказаний запит 16.03.2019 року пенсійна справа позивачки була направлена за місцем запиту, особистий рахунок закритий у зв`язку з її перереєстрацією за іншою адресою. Тому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору - задоволено. Відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі № 200/2944/19-а. Розгляд адміністративної справи № 200/2944/19-а визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання по справі на 03.04.2019 року о 17 год. 15 хв.

Ухвалою суду від 03.04.2019 року розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії визначено проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 10-55 год. 22.05.2019 року. Продовжено строк підготовчого провадження по адміністративній справі на тридцять днів з ініціативи суду.

Pозгляд справи № 200/2944/19-а перенесено з 22.05.2019 року на 24.05.2019 року о 10-55 у зв`язку з відрядженням судді.

Ухвалою суду від 24.05.2019 року замінено неналежного відповідача - управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області на належного-Мангушське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області. Закрито підготовче провадження по адміністративній справі. Призначено судовий розгляд по суті на 09 годину 00 хвилин 19.06.2019 року

У судове засідання представник відповідача та позивач, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з`явились.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.7).

Позивачка є пенсіонером за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення, виданого 11.03.2009 року серії НОМЕР_2 (а.с.8).

Відповідно до довідки від 11.06.2015 року № 1451007093 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання позивача було: АДРЕСА_2 (а.с.9).

ОСОБА_1 перебувала на обліку в Мангушському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

Натомість, у лютому 2019 року до відповідача надійшов запит від Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про витребування пенсійної справи ОСОБА_1 . На вказаний запит 16.03.2019 року пенсійна справа була направлена за місцем запиту, особистий рахунок закритий (а.с.26-27).

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення виплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

Суд зазначає, що посилання представника відповідача на акти Кабінету Міністрів України до уваги не приймає, оскільки постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а є підзаконним нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV “Про боротьбу з тероризмом” у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв`язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.

Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідали б Конституції України та Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в виключних умовах окупації частини територій України у разі їх доведення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, частина території Донецької та Луганської області, яка не підконтрольна українській владі в наслідок чого на цій території органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та по теперішній час проводиться АТО, є територією України.

Суд звертає увагу, що позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.

Водночас, суд зазначає, що з лютого 2019 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у Бахмутсько-Лиманському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, а тому позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача, а тому у задоволенні вказаних слід відмовити.

Крім того, основною засадою (принципом) адміністративного судочинства є, зокрема змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Статтею 77 КАС України визначено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За принципом змагальності кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, на позивача, поряд із обов`язком довести факт порушення свого суб`єктивного права відповідачем, також покладено обов`язок довести підставу позову, а саме: обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків, тобто можливість задоволення позову.

Із цих положень випливає необхідність доведення для задоволення позову таких фактів: наявність обставин, з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків для позивача (тобто доведення заявленої підстави позову) та факт порушення його суб`єктивного права відповідачем. Недоведеність цих фактів є підставою для відмови в позові за недоведеністю (необґрунтованістю) позовних вимог.

Суд звертає увагу, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження того, як саме відповідач порушив її права, свободи та інтереси, а саме не доведено коли саме відбулось припинення виплат пенсії.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року позивачу відстрочена сплата судового збору до ухвалення судового рішення по справі, у зв`язку із призупиненням виплати пенсії, яка є єдиним джерелом доходу позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду позивачу була відстрочена сплата судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з позивача 768, 40 грн. на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Мангушського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87400, Донецька область, Мангушський район, смт. Мангуш, вул. Тітова, буд.72-А, код ЄДРПОУ 42171919) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) на користь Державного бюджету України.

Повний текст рішення складено 01 липня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб