Рішення № 82740022, 25.06.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.06.2019 Справа № 905/455/18

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів:

головуючого Фурсової С.М.,

суддів Демідової П.В., Сковородіної О.М.

при секретарі судового засідання Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1 (87501, Донецька область. місто Маріуполь, площа Мічмана Павлова, будинок № 10)

в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (85102, Донецька область, місто Костянтинівка, вулиця Європейська, будинок № 13, код ЄДРПОУ - 39767332)

до Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області (87450, Донецька область, Мангушський район, смт. Ялта, вулиця Грецька, будинок № 21; код ЄДРПОУ - 04341732)

та фізичної особи-підприємця Карадон Валентини Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ІПН - НОМЕР_1 )

про визнання незаконним п.1 рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради №46 від 13.07.2016, визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту б/н від 14.03.2017 та зобов`язання звільнити земельну ділянку, -

за участю представників сторін:

від прокуратури: Хряк О.О. (посвідчення №028256 від 05.08.2014)

від позивача: не з`явились

від відповідача 1: не з`явились

від відповідача 2: не з`явились

С У Т Ь С П О Р У

Керівник Маріупольської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області звернувся до господарського суду Длонецької області з позовом до Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області та фізичної особи-підприємця Карадон Валентини Олександрівни про визнання незаконним п.1 рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради №46 від 13.07.2016, визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту б/н від 14.03.2017 та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір є договором оренди земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності, який укладено без розроблення проекту землеустрою та проведення земельних торгів, що є підставою для скасування рішення та визнання такого договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, встановлених чинним законодавством.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.03.2018 відкрито провадження по справі №905/455/18, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 02.04.2018.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.04.2018 відкладено підготовче судове засідання на 16.04.2018.

На адресу господарського суду від представника відповідача 2 26.03.2018 надійшов відзив на позовну заяву.

28.03.2018 від відповідача 1 на адресу господарського суду надійшов відзив на позовну заяву.

16.04.2018 на адресу господарського суду Донецької області від представника відповідача 2 надійшло клопотання про призначення комплексної судової земельно-технічної та земельно-оціночної експертизи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.04.2018 продовжено строк підготовчого провадження до 10.06.2018, відкладено підготовче судове засідання на 10.05.2018.

Від представника відповідача2 надійшла заява про залишення позову без розгляду, в резулятивній частині якої заявник просить залишити без розгляду позов у господарській справі №905/453/18.

Судом долучено вказаний документ до матеріалів справи, при цьому залишено без розгляду, оскільки вказана заява не стосується предмету спору в даній господарській справі.

У судовому засіданні 10.05.2018 оголошувалась перерва до 05.06.2018.

На електронну адресу суду 10.05.2018 від керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1 надійшли відповідь на відзив позивача1, відповідь на відзив позивача2, заперечення проти проведення судової експертизи. Аналогічні за змістом документи надійшли на поштову адресу суду 14.05.2018.

До господарського суду 10.05.2018 надійшов лист Ялтинської селищної ради в якому останній підтримує клопотання відповідача2 про призначення судової експертизи.

Від представника відповідача2 17.05.2018 надійшла заява про зупинення провадження у справі №905/455/18 у зв`язку з переглядом у касаційному порядку судового рішення по справі №905/1552/16 Великою Палатою Верховного Суду (спору у подібних правовідносинах по відношенню до даної господарської справи).

Аналогічне за змістом клопотання надійшло від відповідача1 на електронну адресу суду 29.05.2018.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.06.2018 зупинено провадження у справі № 905/455/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку судового рішення по справі №905/1552/16 Великою Палатою Верховного Суду, зобов`язано сторін повідомити господарський суд про результати розгляду справи №905/1552/16 та надати копію Постанови Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.01.2019 поновлено провадження у справі № 905/455/18 та призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів.

03.01.2019 від заступника керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1 надійшло повідомлення про закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку судового рішення по справі №905/1552/16, в якому останній просить поновити провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.01.2019 справу №905/455/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий Фурсова С.М., судді Матюхін В.І., Паляниця Ю.О., розпочато розгляд справи спочатку, призначено підготовче судове засідання на 04.02.2019.

30.01.2019 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 04.02.2019 вирішено відкласти підготовче судове засідання на 21.02.2019.

21.02.2019 на адресу суду від відповідача-2, фізичної особи-підприємця Карадон Валентини Олександрівни надійшла заява, в обґрунтування якої відповідач посилається на те, що 19.02.2019 року між Ялтинською селищною радою і нею був укладений договір про пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою №19/02/19/2, за умовами якого замовник (ФОП Карадон В.О.) зобов`язується оплатити пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою: інша територія загального користування, на території якого розташована тимчасова споруда - торгівельний павільйон, загальною площею 30 кв. м., що знаходиться за адресою: Донецька область. Мангушський район, селище міського типу Ялта (навпроти аптеки ТОВ «Екоіллічпродукт Азовфарм» №28 (колишня назва №11 ТОВ «Екоіллічпродукт2), паспорт прив`язки, реєстраційний номер 10 від 16.08.2016 року), власником якої є Замовник, а Виконавець (Ялтинська селищна рада) зобов`язується забезпечити належне утримання прилеглої до зазначеної споруди території.

У судовому засіданні 21.02.2019 оголошено перерву до 04.03.2019.

У судовому засіданні 04.03.2019 прокурор заявив усне клопотання про надання додаткового часу для підготування пояснень по справі. Представник відповідача 2 заявив усне клопотання про залишення без розгляду клопотання про призначення комплексної судової земельно-технічної та земельно-оціночної експертизи. Судом залишено вказане клопотання без розгляду. Вирішено надати додатковий строк для надання письмових пояснень, продовжити строк підготовчого провадження до 03.04.2019, відкладено підготовче судове засідання на 14.03.2019, а також запропоновано прокурору надати обґрунтування щодо наявності повноважень для звернення до суду з даним позовом.

У судовому засіданні 14.03.2019 судом вирішено оголосити перерву до 26.03.2019.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області №01-01/156 від 26.03.2019 призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи у зв`язку з перебуванням судді Матюхіна В.І. у відпустці.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2019 для розгляду даної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Фурсова С.М., судді Демідова П.В., Паляниця Ю.О.

Відповідно до п.14 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.1 п.14 ст.32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що зміна складу суду відбулась на стадії підготовчого провадження, суд вирішив розпочати розгляд справи спочатку зі стадії відкриття провадження у справі з метою надання учасникам справи можливості подати всі письмові докази, які мають значення для вирішення спору по суті.

За таких обставин судом вирішено прийняти справу №905/455/18 до провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя - Фурсова С.М., судді Демідова П.В., Паляниця Ю.О.

15.03.2019 від Маріупольської місцевої прокуратури №1 надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.03.2019 відкладено підготовче судове засідання на 23.04.2019.

В судовому засіданні 23.04.2019 представник відповідача 2 заявив усне клопотання про оголошення перерви, судом вирішено задовольнити вказане клопотання, оголошено перерву до 20.05.2019.

У судовому засіданні 20.05.2019 прокурор заявив усне клопотання про продовження строку підготовчого провадження. Судом задоволено вказане клопотання. Продовжено строк підготовчого провадження до 24.06.2019. У зв`язку з неявкою представника відповідача 2, який наполягав на необхідності надати додаткові письмові пояснення по справі у минулому судовому засіданні судом вирішено відкласти підготовче судове засідання на 28.05.2019.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.06.2019.

Ухвалою суду від 18.06.2019 відкладено розгляд справи по суті на 25.06.2019.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив задовольни їх в повному обсязі.

В судове засідання 25.06.2019 представники позивача та відповідачів не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської селищної ради №46 від 13.07.2016 «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності ФОП Карадон В.О.» надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності ФОП Карадон Валентиною Олександрівною в смт. Ялта по вул . Грецька (напроти аптеки №11 ТОВ «Екоіллічпродукт») площею 30 кв.м., відповідно до комплексної схеми розміщення тимчасових споруд на території Ялтинської селищної ради в смт. Ялта по вулиці Грецька. За твердженням відповідача-2 на час розгляду справи аптека, напроти якої розміщена його тимчасова споруда є аптека ТОВ «Екоіллічпродукт Азовфарм» №28 (колишня назва №11 ТОВ «Екоіллічпродукт»).

16 серпня 2016 року районним архітектором Мангушської районної державної адміністрації на замовлення фізичної особи-підприємця Карадон В.О. було видано паспорт прив`язки тимчасової споруди торгівельного павільйону для провадження підприємницької діяльності (реєстраційний №10) за адресою: смт. Ялта Мангушського району Донецької області, вул. Грецька (навпроти аптеки №11 ТОВ «Екоіллічпродукт») зі строком дії до 16 серпня 2021 року.

Згідно схеми благоустрою земельної ділянки тимчасова споруда торгівельний павільйон має площу 30,0 кв.м. (6,00 х 5,00 м), розташовується на відповідній земельній ділянці по вул. Грецька в смт. Ялта Мангушського району Донецької області .

14.03.2017 між Ялтинською селищною радою та фізичною особою-підприємцем Карадон Валентиною Олександрівною укладено договір особистого строкового сервітуту для обслуговування тимчасової споруди, відповідно до п.1.1 якого предметом цього договору є особистий строковий сервітут на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: 87450, смт. Ялта, вул. Грецька (напроти аптеки №28 ТОВ «Екоіллічпродукт»), відповідно до комплексної схеми розміщення тимчасових споруд на території Ялтинської селищної ради в смт. Ялта по вул. Грецька, затвердженої рішенням виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 13.07.2016 №44 під №7 площею 30 кв.м. для розміщення тимчасової споруди для комерційного використання.

Відповідно до пункту 1 договору власник земельної ділянки встановлює особистий строковий сервітут на земельну ділянку,яка знаходиться за адресою смт.Ялта, вул.. Грецька (напроти аптеки №28 ТОВ «Екоіллічпродукт»), відповідно до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд на території Ялтинської селищної ради в смт.Ялта по вул.. Грецька, затвердженої рішенням виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 13.07.2016 № 46 під № 7, площею 30 кв.м., для розміщення тимчасової споруди для комерційного використання.

Відповідно до п.2.1 договору особистий строковий сервітут встановлюється строком на один рік до 14.03.2018.

Згідно пункту 3.1. Договору, плата вноситься сервітуарієм у грошовій формі у розмірі 4500 грн. на рік.

Акт прийому-передачі земельної ділянки до договору особистого строкового сервітуту сторонами не складався.

Згідно інформації Відділу у Мангушському районі Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області № 475/106-17 від 26.12.2017, вартість 1 кв.м. землі для комерційних цілей по вулиці Грецька в смт. Ялта Мангушського району Донецької області станом на 2017 рік становить 150 грн. 28 коп.

Отже, вартість земельної ділянки складає 11 271,00 грн (30 м2 х 150,28 грн. х 2,5 (коефіцієнт для комерційних цілей).

Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, 29.09.2017 проведено перевірку з питань відповідності чинному земельному законодавству України рішень, прийнятих Ялтинською селищною радою Мангушського району Донецької області у період 2011 - 2017 роки. За результатами перевірки складено акт №140-2-ДК/439/АП/09/01/-17 від 29.09.2017 та встановлено, що договори особистого строкового сервітуту, укладені Ялтинською селищною радою, серед яких договір особистого строкового сервітуту для обслуговування тимчасової споруди між Ялтинською селищною радою та фізичною особою-підприємцем Карадон В.О. від 14.03.2017, укладені в порушення вимог ст.ст.116, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій».

Враховуючи зазначені обставини та неможливість самостійно повернути вказану земельну ділянку, Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області звернулось до Мангушського відділення Маріупольської місцевої прокуратури № 1 вжити заходи представницького характеру, зокрема щодо ФОП Карадон В.О.

Вищезазначене стало підставою для звернення Маріупольською місцевою прокуратурою №1 до господарського суду Донецької області з вказаним позовом.

Частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Таким чином, позов, предметом якого є визнання незаконним пункту рішення органу місцевого самоврядування, яким передбачено надання дозволу на розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, не може бути задоволено, з огляду на те, що таке рішення є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, вказане рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №916/187/15-г.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним пункту 1 рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 13.07.2016 №46 «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності ФОП Карадон В.О.» задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту, укладеного 14.03.2017 між Ялтинською селищною радою та ФОП Карадон В.О., суд зазначає наступне.

Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 Земельного кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Кодексу.

Статтею 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо (ч.1 ст.404 ЦК України).

З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.

Як встановлено судом, відповідач-2 (ФОП Карадон В .О . ) не є ні власником, ні користувачем земельних ділянок; матеріали справи не містять доказів того, що потреби відповідача-2 в розміщенні тимчасової споруди не могли бути задоволені іншим способом.

Доводи відповідача 2 про те, що в силу положень п. в ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України, такий вид земельного сервітуту, як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), на сьогоднішній день прямо передбачений Земельним кодексом України і є повністю законним, суд відхиляє з огляду на наступне.

Згідно з ст. 99 ЗК України (в редакції на час прийняття рішення №7/33-18), власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту є правом саме обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї земельної ділянки для обслуговування своєї земельної ділянки або іншій конкретно визначеній особі. Суб`єктами, що мають право вимагати встановлення земельного сервітуту, є власники або землекористувачі земельних ділянок.

У п.2.32 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз`яснено, що за змістом частини першої статті 98 ЗК України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки. Відповідно вимоги особи, яка не є таким власником або користувачем, про встановлення сервітуту для проходу (проїзду) задоволенню не підлягають. Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб`єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки для проходу, проїзду через чужу земельну ділянку тощо, у разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

За змістом договору (розділ 1) реальною потребою відповідача 2 є не задоволення перелічених потреб, обумовлених ст. 404 Цивільного кодексу України, а отримання права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на ній тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Таким чином, укладанням договору строкового особистого сервітуту від 14.03.2017 Ялтинська селищна рада фактично надала ділянку у користування на умовах оренди.

В силу положень ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Комплексний аналіз укладеного між відповідачами правочину дає підстави вважати, що договір сервітуту від 14.03.2017 за своєю правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини пов`язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За умовами п.2 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні рішення Ялтинської селищної ради щодо проведення земельних торгів з метою продажу права оренди на спірну земельну ділянку або договори на проведення торгів та наявні в справі докази свідчать про те, що фактичний договір оренди земельної ділянки від 14.03.2017, яка належить до земель комунальної власності, укладений за відсутності рішення сесії Ялтинської селищної ради про укладення договору оренди землі, прийнятого у порядку, передбаченому чинним законодавством, або за результатами проведення аукціону.

За приписами ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що оскаржуваний правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Відповідачу 2 фактично було надано в користування земельну ділянку поза процедурою торгів, за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки з цього приводу.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Керуючись вищевказаними правовими норами, суд дійшов висновку, що договір про встановлення земельного сервітуту від 14.03.2017 суперечить вимогам законодавства, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України

Отже позовна вимога про визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту для обслуговування тимчасової споруди, укладеного 14.03.2017 між Ялтинською селищною радою та ФОП ФОП Карадон В.О. підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ФОП Карадон В.О. звільнити земельну ділянку площею 0,0030 га, вартістю 11271 грн., розташовану у смт.Ялта Мангушського району Донецької області по вул. Грецька, (навпроти аптеки № 11 ТОВ «Екоіллічпродукт») привівши вказану земельну ділянку у попередній стан, суд зазначає наступне.

У судовому засіданні встановлено, що 16 серпня 2016 року ФОП Карадон В . О. видано паспорт прив`язки ТС для ведення підприємницької діяльності. Відповідно до вказаного паспорта прив`язки визначено назву та кількість ТС: торгівельний павільйон, адреса місце розташування ТС: Донецька область, Мангуський район, смт.Ялта, вул.. Коцюбинського, б.21; паспорт прив`язки дійсний до 16 серпня 2021.

У статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів визначено як комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів (підпункти 1, 2 частини першої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом частини першої статті 26 цього Закону до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об`єктів тощо.

Згідно із частинами другою та третьою статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Якщо тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності є МАФом, її встановлення здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Частиною четвертою статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» установлено, що розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури є Міністерство регіонального розвитку, будівництво та житлово-комунального господарства України відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництво та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31 травня 2011 року № 633/211.

На виконання повноважень, установлених законодавством, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 21 жовтня 2011 року № 244 затвердило Порядок.

Отже, механізм розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності регулюється вказаним Порядком.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Порядку ТС - це одноповерхова споруда, що встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. ТС можуть бути пересувними та стаціонарними.

За положеннями пунктів 2.1, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 Порядку підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС, установлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив`язки. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу, розміщення ТС самовільно забороняється.

Згідно з пунктами 2.4 та 2.5 Порядку відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви перевіряє відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам. У разі відсутності у складі відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради органу з питань містобудування та архітектури відповідність намірів щодо місця розташування ТС на території сільської, селищної, міської ради визначає орган з питань містобудування та архітектури відповідної районної державної адміністрації за територіальною належністю.

Відповідно до пунктів 2.10., 2.12., 2.24., 2.25 Порядку паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку, та підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу міської ради. Паспорт прив`язки виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника ТС, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури. Відомості паспорта прив`язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних ТС). Паспорт прив`язки підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

За нормами пунктів 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку перелік документів для отримання паспорта прив`язки ТС є вичерпним. Зазначеними пунктами не передбачено надання документів про відведення земельних ділянок під розміщення ТС.

Згідно з пунктом 2.7 Порядку паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Таким чином, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядок не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які вони мають бажання встановити ТС для здійснення підприємницької діяльності.

Стосовно додатка 1 до Порядку, який передбачає надання інформації щодо площі земельної ділянки згідно з документами землекористування, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України видало лист від 21 лютого 2012 року № 7/14-2737, відповідно до якого було роз`яснено, що така інформація наводиться у випадках, коли заявник уже є власником земельної ділянки і має намір розмістити ТС саме на цій земельній ділянці. У інших випадках надання такої інформації не є обов`язковим.

Отже, додаток 1 до Порядку не встановлює, порівняно з текстом Порядку, нових норм і правил поведінки, а лише визначає форму документа, що має назву «Паспорт прив`язки».

Таким чином, для розміщення ТС за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не відводиться, а обов`язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування стосується лише тих суб`єктів господарювання, які є власниками земельної ділянки.

Отже, посилання прокурора на те, що право встановлення ТС має лише власник землі або землекористувач, є безпідставним.

Згідно із частиною четвертою статті 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов`язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Типовий договір щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 листопада 2013 року № 537 «Про затвердження Типового договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою» й зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 грудня 2013 року за № 2073/24605.

У судовому засіданні встановлено, що 19.02.2019 між фізичною особою Карадон Валентиною Олександрівною та Ялтинською селищною радою укладено договір №19/02/19/2 щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою на території селища міського типа Ялта, за умовами якого замовник зобов`язується оплачувати пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою - інша територія загального користування, на території якого розташована ТС- торгівельний павільйон, загальною площею 30 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, Мангушський район, селища міського типа Ялта (навпроти аптеки ТОВ «Екоіллічпродукт Азовфарма» аптека № 28), паспорт прив`язки, реєстраційний номер 10 від 16.08.2016, власником якого є замовник, а виконавець зобов`язується забезпечити належне утримання прилеглої до зазначеної споруди території.

Відповідно до пункту 6.1 зазначеного договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до 19.02.2020 року.

Згідно з умов пункту 1.2 договору сторони погодили, що замовник сплачує виконавцю пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою в розмірі 4500 грн. у рік.

Доказів розірвання або визнання недійсним цього договору матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою. Цей нормативний припис забезпечує додаткове надходження коштів для поліпшення зовнішнього благоустрою, санітарного стану, забезпечення чистоти та порядку, підвищення контролю за виконанням правил благоустрою на території міста, отже, інтереси держави щодо сплати пайових внесків у цьому випадку є дотриманими.

За змістом статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з урахуванням положень законів України «Про благоустрій населених пунктів» і «Про місцеве самоврядування в Україні» та Порядку, отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на її розміщення, а також наявність належним чином укладеного договору утримання об`єкта благоустрою є підставою для встановлення такої тимчасової споруди.

З огляду на вищевикладені правові норми та досліджені обставини справи суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання ФОП Карадон В.О. звільнити земельну ділянку площею 0,0030 га, вартістю 11271 грн., розташовану у смт .Ялта Мангушського району Донецької області по вул. Грецька, привівши вказану земельну ділянку у попередній стан задоволенню не підлягає.

Висновок господарського суду в цій частині узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 12 червня 2018 року при розгляді справи № 905/1552/16 провадження № 12-124гс18.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Вказаний принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою. Цей нормативний припис забезпечує додаткове надходження коштів для поліпшення зовнішнього благоустрою, санітарного стану, забезпечення чистоти та порядку, підвищення контролю за виконанням правил благоустрою на території міста.

Отже, інтереси держави щодо додаткового надходження коштів як пайових внесків у цьому випадку Ялтинською селищною радою були дотриманими.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Усупереч вказаним нормам, відповідачі не надали господарському суду доказів, які спростовують доводи позивача в повному обсязі. Отже, з урахуванням вищевикладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.2 ч. 1 та п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 130, 185, 191, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області та фізичної особи-підприємця Карадон Валентини Олександрівни про визнання незаконним п.1 рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради №46 від 13.07.2016, визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту б/н від 14.03.2017 та зобов`язання звільнити земельну ділянку - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір на встановлення особистого строкового сервітуту, укладеного 14.03.2017 між Ялтинською селищною радою та ФОП Карадон Валентиною Олександрівною.

Стягнути з Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області (87450, Донецька область, Мангушський район, смт. Ялта, вул. Грецька, б.21, код ЄДРПО 04341732) на користь прокуратури Донецької області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , Держказначейська служба України, МФО - 820172, код ЄДРПОУ - 25707002, отримувач - прокуратура Донецької області) 881,00 гривень судового збору.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Карадон Валентини Олександрівни (дата народження невідома, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Донецької області (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , Держказначейська служба України, МФО - 820172, код ЄДРПОУ - 25707002, отримувач - прокуратура Донецької області) 881,00 гривень судового збору.

В іншій частині позову - відмовити.

У судовому засіданні 25.06.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2019.

Після набрання рішенням законної сили видати накази в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач: керівник Маріупольської місцевої прокуратури №1 (87501, Донецька область. місто Маріуполь, площа Мічмана Павлова, будинок № 10)

Відповідач 1: Ялтинська селищна рада Мангушського району Донецької області (87450, Донецька область, Мангушський район, смт. Ялта, вулиця Грецька, будинок № 21; код ЄДРПОУ - 04341732)

Відповідач 2: фізична особа-підприємець Карадон Валентина Олександрівна ( АДРЕСА_1 ; ІПН - НОМЕР_1 )

Головуючий суддя С.М. Фурсова

Суддя П.В. Демідова

Суддя О.М. Сковородіна