Рішення № 82723896, 01.07.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7172/18

Провадження № 2/344/1200/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Татарінової О.А.,

секретаря Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» з повноваженнями ліквідатора визначених ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО № 5429 від 18.12.2017 року ОСОБА_4 , ТзОВ «Фінансова компанія «Інвент», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Данилів Т.Д., орган, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження майна,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася з позовом до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" з повноваженнями ліквідатора визначених ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО №5429 від 18.12.2017 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Данилів Т.Д., орган, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження майна. Мотивувала тим, що 09.07.2007 року між ТзОВ «Банк Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Данилів Т.Д., та зареєстрований в реєстрі за №Д-698. Предметом іпотеки є майно, а саме квартира АДРЕСА_1 . У зв`язку з посвідченням договору іпотеки, на вказане майно накладено заборону на відчуження. ОСОБА_1 є матір`ю малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вважає, що даний договір іпотеки є недійсним, оскільки в іпотечній квартирі на момент укладання договору проживали неповнолітні діти, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які і на теперішній час продовжують проживати у вказаній квартирі. Крім того, в квартирі зареєстровані та проживають, як члени родини відповідача ОСОБА_5 Іншого житла, окрім іпотечної квартири, родина позивача не має. Договір іпотеки було укладено з порушення норм діючого законодавства, а саме, не отримано згоду органу опіки та піклування на укладання правочину, який підлягав нотаріальному посвідченню. Позивач вказала, що в добровільному порядку питання не вирішене, вважає вказане протиправним і порушуючим її права, а тому вона змушена звернутись до суду з цим позовом.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала з мотивів, викладених в позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача АТ «Банк «Фінанси та кредит» в судове засідання не з"явився, просив розглядати справу без його участі.

Представник відповідача ТзОВ «Фінансова компанія «Інвент» в судовому засіданні позов заперечив, вказавши на його безпідставність та необґрунтованість.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з"вилась, подала заяву, в якій позов визнала, просила розглянути справу без її участі.

Представник приватного нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Данилів Т.Д. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову.

Представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судовому засіданні просила при постановленні рішення врахувати інтереси неповнолітніх дітей.

Заслухавши представників сторін, з`ясувавши думку сторін і третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає що в позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

09.07.2007 року між ТзОВ «Банк Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Данилів Т.Д., та зареєстрований в реєстрі за №Д-698. Предметом іпотеки є майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .

В іпотечній квартирі на момент укладання договору проживали та були зареєстровані неповнолітні діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які і на теперішній час продовжують проживати у вказаній квартирі, що підтверджується довідкою.

Як на підставу заявлений позовних вимог позивач посилалася на недотримання під час укладення договору іпотеки вимог статей ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» .

Матеріали нотаріальної справи щодо посвідчення оскаржуваного іпотечного договору не містять відомостей про попереднє отримання згоди на укладення договору іпотеки від Органу опіки та піклування.

Разом з тим, факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки за недоведеності належними доказами факту порушення майнових прав позивача внаслідок укладення цього договору не є безумовною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Суд перевірив добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дитини на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору. В цьому аспекті суд виходить з того, іпотекодавець ОСОБА_5 відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка діяла на момент укладення оспорюваного договору, зобов`язана була повідомити банк про всі відомі їй права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

В той же час, матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_5 повідомляла банк про наявність в неї онуків, які проживають у квартирі, що є предметом іпотеки.

Згідно довідки, яка видана ОСОБА_5 головою правління ЖБК "Карпати" Белей В., яка була надана нотаріусу при укладенні та посвідчені спірного іпотечного договору, встановлено, що в квартирі, яка булу передана в іпотеку, були зареєстровані тільки повнолітні особи (а.с.113)

Внаслідок цього іпотекодержатель та нотаріус не мали можливості перевірити наявність прав та інтересів дітей в момент укладання договору, а тому договір іпотеки був правомірно укладений без згоди органу опіки та піклування.

Відповідно до матеріалів справи іпотекодавець є бабою, а не матір`ю малолітніх дітей, а позивач, є як член сім`ї власника, яка проживає у спірній квартирі, а тому для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири згоди органу опіки і піклування не потребувалося.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Враховуючи, що права та інтереси малолітнїх дітей вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним.Діти мають право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому її житлові права відчуженням квартири, що належала їх бабі, не порушені.

Такий висновок міститься в постанові від 20 березня 2019 року Верховного Суду у справі №1612/2343/12-ц.

За таких обставин, позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а відтак у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177 СК України, ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.9 ЗУ "Про іпотеку", ст.ст.203,215 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» з повноваженнями ліквідатора визначених ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО № 5429 від 18.12.2017 року ОСОБА_4 , ТзОВ «Фінансова компанія «Інвент», ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Данилів Т.Д., орган, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження майна, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Івано-Франківського Апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.А. Татарінова