Рішення № 82719471, 24.06.2019, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №204/731/19

Провадження №2/204/740/19

РІШЕННЯ

іменем України

24 червня 2019 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя Книш А.В.,

секретар судового засідання Окунська М.О.,

за участю представника позивача Жеромського С. В. ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором про постачання теплової енергії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з нього заборгованості по оплаті за послуги з теплопостачання в розмірі 70693,93 грн та суми сплаченого судового збору. В обгрунтування позову зазначив, що між сторонами був укладений договір №516 про постачання теплової енергії, відповідно до умов якого позивачем з лютого 2015 року по квітень 2018 року надавалися відповідачу послуги з теплопостачання об`єкту відповідача, але належної оплати в повному обсязі не надходило. Умови договору відповідач належним чином не виконував, у зв`язку із чим утворилася заборгованість. Позивачем вживались заходи із повідомлення відповідача про наявну заборгованість, однак останній оплату не здійснив та у порушення умов договору добровільно їх не усунув. Тому, станом на 21 січня 2019 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 70693,96 грн, з яких: основний борг - 53690,82 грн, 3% річних - 3469,99 грн, інфляційні втрати - 11837,19 грн, пеня - 1695,96 грн. Враховуючи викладене, позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

19 березня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача, в якому він не погоджується із позовними вимогами. Підтвердив, що дійсно між сторонами укладений вищезазначений договір про постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що рахунки та акти звіряння взаєморозрахунків відповідачем отримані не були. Відповідач дізнався про зміну тарифів лише з позовної заяви, жодних додаткових угод до договору він не підписував. Доводить до відома суду, що в нього дійсно є заборгованість перед позивачем, однак до теперішнього часу невідома ця сума заборгованості. Відповідно до умов договору позивач повинен додатковими угодами підписати зміну відповідного тарифу на послуги, проте він лише ставить перед фактом зміни тарифу без її обгрунтування. Крім того, з 07 травня 2018 року відповідач перестав бути власником приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову.

08 квітня 2019 року від представника позивача Жеромського С.В. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої зазначає, що відповідно до умов договору на відповідача покладається обов`язок отримувати рахунок та акт здачі приймання теплової енергії, що він не виконував. Обов`язок здійснення звіряння розрахунків покладається також на відповідача. Стосовно тарифів на постачання теплової енергії зазначив, що вони встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та органами місцевого самоврядування у межах своїх повноважень, а інформацію про зміну тарифу міститься в кожному виставленому рахунку, поряд із інформацією про обсяг спожитої теплової енергії, тобто відповідач не був позбавлений можливості дізнатись про розмір встановленого тарифу протягом спірного періоду. Крім того, твердження відповідача, на думку представника позивача, про те, що він перестав бути власником нежитлового приміщення не звільняє його від обов`язку сплати за отриману теплову енергію за вказаний період.

Представник позивача Жеромський С.В. у судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив задовольнити.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Однак додатково зазначив, що у нього дійсно наявна заборгованість, проте не у зазначених у позові розмірах.

Суд, вислухавши представника позивача Жеромського С.В. та відповідача, а також дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.

01 лютого 2010 року між позивачем та відповідачем, як з фізичною особою, було укладено договір про постачання теплової енергії №516, відповідно до умов якого позивач бере на себе зобов`язання виробляти та постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач зобов`язується одержати теплову енергію та сплатити позивачу її вартість за встановленими тарифами (цінами) в терміни та на умовах передбачених цим договором за адресою: вул. Робоча, буд.160 , секція 1, нежитлове приміщення XI.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Пунктом 4.2.2 вказаного договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язується до 01 числа місяця, наступного за розрахунковим, отримати від Теплопостачального підприємства рахунок разом з Актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період та розглянувши останній, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, підписати та направити поштою (або іншим засобом) один екземпляр на адресу Теплопостачального підприємства. В разі незгоди з зазначеним в Акті здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, визначеним Теплопостачальним підприємством обсягом поставленої теплової енергії, Споживач зобов`язаний надати на адресу Теплопостачального підприємства мотивоване заперечення (з контррозрахунком спожитої теплової енергії, або з відповідним актом, про встановлення факту, складеного за участю Теплопостачального підприємства) в письмовому вигляді протягом 5 календарних днів з моменту одержання Акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період.

Також, пунктом 4.2.4 договору передбачено, що відповідач зобов`язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені умовами цього Договору. У термін не пізніше одного місяця з моменту закінчення опалювального періоду провести звіряння розрахунків з Теплопостачальним підприємством.

Пункт 5.2.4 зазначеного договору зобов`язує Теплопостачальне підприємство здійснювати перерахунок обсягів теплової енергії в бік збільшення або зменшення, визначених у Додатку №1 Договору на підставі відповідного акту про встановлення факту, складеного за участю Теплопостачального підприємства за відповідний розрахунковий період (а.с.94-103).

Відповідач у період з 01 лютого 2015 року по 31 липня 2018 року користувався послугами позивача, але оплату за послуги підприємства вносив не в повному обсязі, а тому утворилась заборгованість по оплаті за постачання теплової енергії в загальній сумі 70693,96 грн, з яких: основний борг - 53690,82 грн, 3% річних - 3469,99 грн, інфляційні втрати - 11837,19 грн, пеня - 1695,96 грн. (а.с.11-13, 15-73).

Розрахунок заборгованості позивачем здійснений арифметично правильно та відповідачем не оспорюється.

Відповідач був власником нежитлового приміщення XI по АДРЕСА_1 з 23 листопада 2007 року по 07 травня 2018 року (а.с.211-217).

Позивачем на адресу відповідача відповідно до умов договору направлялися рахунки та акти прийому-передачі виконаних робіт за використану теплову енергію (а.с.86-93,104-146,170-171).

В судовому засіданні встановлено, що позивачем нараховано заборгованість відповідачу за час, коли він був власником нежитлового приміщення XI по АДРЕСА_1 , за тарифами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг для потреб «інших споживачів».

Судом враховується, що можливість нарахування позивачем відповідачу, як власнику нежитлового приміщення, заборгованості за тарифами, встановленими для потреб «інших споживачів», зокрема, підтверджується правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у цивільній справі 212/3427/14-ц.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 67 ЖК України плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно п. п. 6 п. 1 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач, має право на не оплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності його, чи членів його сім`ї.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідно до п.5.2.3 укладеного договору, Теплопостачальне підприємство зобов`язане при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти Споживача про це письмово з доданням проекту відповідної Додаткової угоди до даного Договору, однак судом враховується, що відповідно до ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Таким чином, встановлення тарифів для розрахунків за теплову енергію здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, тобто факт зміни тарифів на теплопостачання є загальновідомою інформацією.

Частиною 3 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи відповідача про те, що йому всупереч вимогам п.5.2.3 договору не було направлено додаткові угоди до договору судом не приймаються, оскільки відповідач отримував послуги позивача та, як вбачається із матеріалів справи, отримував засобами поштового зв`язку розрахунки та акти здачі-прийому виконаних робіт з постачання теплової енергії та не надсилав на адресу позивача мотивовані заперечення в письмовому вигляді, що підтверджує його згоду із зазначеними в актах здачі-приймання теплової енергії за відповідні розрахункові періоди сум заборгованості (а.с.87,89,90).

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1921 грн (а.с.1).

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором про постачання теплової енергії - задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд.37, ідентифікаційний код юридичної особи 32688148) заборгованість по оплаті за послуги з теплопостачання за період з 01 лютого 2015 року по 31 липня 2018 року, яка складається із суми основного боргу - 53690 грн 82 коп., 3% річних - 3469 грн 99 коп., інфляційних втрат - 11837 грн 19 коп. та пені - 1695 грн 96 коп., що разом складає 70693 (сімдесят тисяч шістсот дев`яносто три) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: