Рішення № 82714227, 01.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2165/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Танцюри К.О.,

за участю секретаря Орленко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про опис майна у податкову застав,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області форми "Ф" №13026-17 від 23.06.2015р., №22529-13 від 21.07.2016р., та визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС в Одеській області про опис майна у податкову заставу.

Ухвалою суду від 26.04.2019р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначав, що ОСОБА_1 має право на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав до відповідача з 12.03.2019р., який є моментом коли вона дізналась про існування оскаржуючих повідомлень-рішень. Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області форми "Ф" №13026-17 від 23.06.2015р. про нарахування транспортного податку у розмірі 25000,00грн., представник позивача зазначив, що з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році та відповідно транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року. Також, представник позивача зазначив, що транспортний засіб, власником якого є позивач не підпадає під об`єкт оподаткування у 2016 році, адже його середньоринкова вартість є нижчою за встановлений розмір 750 розмірів мінімальної заробітної плати. Щодо позовних вимог про скасування рішення відповідача про опис майна у податкову заставу, то представник відповідача зазначив, що ця вимога є похідною від прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, а тому також є протиправною, відсутність податкового боргу виключає прийняття податковим органом рішення про опис майна та складання акту.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 зазначивши, що обмеження передбачені ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України законів чи їх окремих положень, які зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету та, відповідно, не застосовується до нових видів податків, що збільшують надходження до бюджету, яким є, зокрема, транспортний податок, що введено в дію з 01.01.2015р. Таким чином, на думку відповідача, питання справляння транспортного податку, хоча, він і відноситься до місцевих додатків, визначається Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються і Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Щодо нарахування транспортного податку у 2016 році, представник відповідача зазначив, що середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті, що передбачено абз. 2 п.п. 267.2.1 п. 267.2.ст. 267 ПКУ, а методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66. Також, що стосується рішення про опис майна у податкову заставу, представник відповідача зазначив, що станом на дату прийняття рішення про опис майна у податкову заставу за платником податків фізичної особи ОСОБА_1 обліковано борг у загальній сумі 56104,87 грн., який складається з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 50 000,00грн., єдиного податку з фізичних осіб -6104,87грн., єдиного соціального внеску для фізичних осіб -підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування -4889,99грн. У зв`язку з наявністю податкового боргу, керуючись положеннями ст.88 Податкового кодексу України, контролюючим органом було складено акт опису майна, на яке розповсюджується право податкової застави, у зв`язку з чим, представник відповідача вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

27.05.2019р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій зазначено, що позивач не погоджується із обгрунтуваннями викладеними у відзиві на позовну заяву, зазначивши, що позиція про те, що рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році могли встановлювати плановим лише у 2016р. викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2018р. по справі №820/6849/16. Також, позивачем зазначено, що відповідач не надає доказів, які спростовують що середньоринкова вартість становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, натомість позивач надав разом із позовною заявою розрахунок середньоринкової вартості автомобіля рік випуску 2013 з офіційного сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, яка становить 570 614,40 гривень.

Представник позивача, посилаючись на обґрунтування викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

13.09.2014р. за ОСОБА_1 зареєстровано легковий універсал-В; марка-INFINITI QX70, 2013 року випуску, номер шасі(кузова, рами) № НОМЕР_1 , об`єм двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер - НОМЕР_3 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 (а.с.20).

23.06.2015р. ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №13026-17, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000,00 грн. (а.с.18).

21.07.2016р. ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №22529-13, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.(а.с.18).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про припинення юридичної особи- ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39565551) внесена 15.05.2019р.

11.01.2019р. Головним управлінням ДФС в Одеській області, відповідно до ст.89 розділу ІІ Податкового кодексу України, прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №10/11/15-32-51-08 (а.с.14).

Як встановлено судом під час з`ясування офіційних обставин справи та підтверджується листом Головного управління ДФС в Одеській області від 04.03.2019р. №3684/М/15-32-51-07-06, підставою для прийняття рішення про опис майна у податкову заставу №10/11/15-32-51-08 від 11.01.2019р. стала заборгованість ОСОБА_1 з: транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 50000,00грн. (податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області форми "Ф" №13026-17 від 23.06.2015р., №22529-13 від 21.07.2016р.); -єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 6107,87грн. Крім того, за ФОП ОСОБА_1 облікована заборгованість по єдиному соціальному внсеку для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування у розмірі 4889,99грн. (а.с.16-17).

Позивач, не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідача, оскаржив їх до суду.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Таким чином, передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов`язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період.

У той же час, пунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» від 21.01.2015р. №6257- VI встановлено на території міста Одеси податок на майно в частині транспортного податку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За таких обставин та особливостей правового регулювання, застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку на 2015 рік, а тому, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області форми "Ф" №13026-17 від 23.06.2015р., є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області форми "Ф" №22529-13 від 21.07.2016р. про нарахування транспортного податку у 2016 податковому періоді, судом встановлено наступне.

Як вже зазначалось судом, рішенням Одеської міської ради «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» від 21.01.2015р. №6257- VI встановлено на території міста Одеси податок на майно в частині транспортного податку. При цьому, рішенням Одеської міської ради №257-VII від 03.02.2016р. було внесено зміни до рішення Одеської міської ради 21.01.2015р. №6257- VI та зазначено, що положення рішення №6257- VI застосовуються з 01.01.2016р. Згідно з п.3 вказаного рішення об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року № 928-VIII визначено, що мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2016р. складає -1378,00грн.

Таким чином 750 розмірів мінімальної заробітної плати встановленої законом станом на 01.01.2016р. відповідає сумі 1033500,00грн.

Однак, як вбачається з офіційного сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, середньоринкова вартість автомобіля марки-INFINITI QX70, 2013 року випуску складає 570614,40грн.

Крім того, згідно листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №3805-05/24532-09 від 11.06.2019р. розрахована у 2016 році згідно з Методикою середньоринкова вартість легкового автомобіля INFINITI QX70 з об`ємом циліндра двигуна 3,7л., бензин, автоматичною коробкою переключення передач, 2013 року випуску та пробігом 90000км становила 694 168,32грн.

Таким чином, середньоринкова вартість спірного легкового автомобіля складає менше ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня 2016 року. Жодних доказів на спростування встановленої середньоринкової вартості автомобіля марки-INFINITI QX70, 2013 року представником відповідача до суду не надано.

Враховуючи викладене та те, що середньоринкова вартість автомобіля легкового універсал-В; марка-INFINITI QX70, 2013 року випуску становить менше, ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня 2016 року та відповідно вказаний автомобіль не відноситься до об`єкту оподаткування, а податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016р. №22529-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС в Одеській області про опис майна у податкову заставу, судом встановлено наступне.

Виникнення права податкової застави регулюється ст.89 Податкового кодексу України, відповідно до п.п.89.1.1, п.89.1 ст.89 право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Пунктом 89.2 визначено, що право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Механізм застосування податкової застави контролюючими органами визначений Порядком застосування податкової застави контролюючими органами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 16 червня 2017 року N 586, п.7 якого визначено, що право податкової застави виникає:у разі несплати у строки, встановлені Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;у разі несплати у строки, встановлені Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 глави 9 розділу II цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Відповідно до п. 11, 12 Порядку №586 право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повідомлення про виникнення у платника податків, що має податковий борг, права податкової застави міститься у податковій вимозі, яка надсилається відповідно до вимог статті 59 глави 4 розділу II Кодексу.

Так, п.59.1., 59.3 ст.59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Однак, всупереч вимогам Порядку №586 та ст. 59 Податкового кодексу України податкова вимога (повідомлення) про виникнення у платника податків, що має податковий борг, права податкової застави ОСОБА_1 не направлялась.

Суд враховує, що крім транспортного податку про безпідставність нарахування якого суд прийшов до висновку по вказаній справі, у ОСОБА_1 наявний також борг з єдиного податку з фізичних осіб та оскільки контролюючим органом порушено порядок застосування податкової застави, рішення Головного управління ДФС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 11.01.2019р. №10/11/15-32-51-08 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що повідомлення про виникнення у ОСОБА_1 право податкової застави не направлялось позивачу, у зв`язку з відсутністю коштів, оскільки відсутність фінансування не звільняє суб`єкт владних повноважень від обов`язку діяти в рамках та порядку діючого податкового законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає,що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з квитанції №ПН 1682 від 23.04.2019р. позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 1536,80грн.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1536,80грн.

Крім того, як вбачається з прохальної частини позовних вимог ОСОБА_1 позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000,00грн.

21.05.2019р до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, звертаючи увагу суду на те, що між адвокатом та клієнтом укладено угоду про надання правової допоги від 22.02.2019р., а додаткова угода №1 від 20.03.2019р., укладена до договору про надання правової допомоги від 22.02.2019р. Крім того, як зазначив відповідач, в матеріалах справи повинно міститься обґрунтування та докази витраченого часу на правову допомогу, які відсутні в акті про надання правової допоги від 20.03.2019р. Разом з тим, посилаючись на категорію справи та витрачений час адвокатом, відповідач вважає, що розмір гонорару адвокату є завищеним та не відповідає ринковим центром та просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката до мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019р.

Судом встановлено, що 22.02.2019р. між адвокатом Матвєєвим В.Ю. та ОСОБА_1 укладено угоду про надання правової допомоги, предметом якого є те, що адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с.33-34).

20.03.2019р. між адвокатом Матвєєвим В.Ю. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 22.02.2019р., згідно якої доповнено п.4 договору п.п.4.7 та викладено наступний зміст: « 4.7. вартість гонорару за даним договором складає 11000,00грн. за надану правову допомогу на стадії підготовки справи до суду першої інстанції та 5000,00 за надану правову допомогу у суді першої інстанції. Загальна вартість гонорару складає 16000,00грн. та є фіксованим розміром» (а.с.35).

20.03.2019р. між адвокатом Матвєєвим В.Ю. та ОСОБА_1 укладно акт про надання правової допомоги, з якого вбачається, що адвокатом надана клієнту наступна правова допомога:

- вивчення та правова оцінка наданих документів - 3500,00грн.;

- складання запиту та витребування інформації з ДФС в Одеській області-2000,00грн;

- складання та подання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду -5500,00грн.;

- участь у суді першої інстанції-5000,00грн.(а.с.36).

Також, в підтвердження оплати наданих ОСОБА_1 адвокатських послуг до суду надано квитанція до прибуткового касового ордеру №1 від 20.03.2019р.

Згідно з ч.1, 2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами 1, 6 ст.143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Враховуючи викладене, надані представником позивача докази в підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової (правничої) допомоги, складність справи та відсутність у наданому до суду акті про надання правової допомоги від 20.03.2019р. часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), що унеможливлює перевірку співмірності розміру витрат на оплату послуг адвокату у порядку п.5 ст.134 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до одного прожиткового мінімуму, установленого у 2019 році для працездатних осіб, що станом на 12.04.2019р. (дата звернення позивача до суду із цим позовом) складає 1921,00грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області форми "Ф" №13026-17 від 23.06.2015р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області форми "Ф" №22529-13 від 21.07.2016р.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 11.01.2019р. №10/11/15-32-51-08.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, м.Одеса, вул. Семінарська,5) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( код РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1536,80 грн.(одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, м.Одеса, вул. Семінарська,5) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( код РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1921,00грн.( одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 01.07.2019р.

Суддя К.О. Танцюра

.