Рішення № 82713401, 26.06.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/21515/16

Провадження № 2/522/4112/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

в складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 14.11.2016 року звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі суми основного боргу розмірі 5000 доларів США, суми процентів в розмірі 3492 доларів США, суму відшкодування трьох відсотків річних в розмірі 814 доларів США та судових витрат 2373,30 гривень за договором позики № 2443 від 05.07.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що відповідно до укладеного договору позики №2443 від 05.07.2011 року, ОСОБА_2 (Позичальник) отримала від ОСОБА_1 (Позикодавець ) грошові кошти у сумі 39 857,50 гривень, що за офіційним курсом Національного банку України на день посвідчення договору склала 5000 доларів США та Позичальник зобов`язалась повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Відповідно до п.2 договору позики грошові кошти, які є предметом цього договору, передаються Позикодавцем Позичальнику на момент підписання цього договору. Відповідно до п.3 вищевказаного договору в разі девальвації протягом строку дії договору національної грошової одиниці України Позичальник зобов`язується повернути суму грошей у доларах США еквівалентну 5000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день платежу.

Між тим, кошти отримані від Позивача на дату подання позовної заяви Відповідач не повернула, тому позивачка змушена була звернутися до суду з дійсним позовом.

Згідно з автоматизованою системою документообігу суду при розподілі справ між суддями для розподілу вказана справа була розподілена на суддю Ільченко Н.А.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2016 року суддя Ільченко Н.А. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

19.09.2017 року до суду надійшла заява представника відповідача, адвоката Манаєнко М.М. , згідно якої просив застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності. Додатково зазначив, що відповідно до спірного договору строк повернення боргу встановлений до 05.08.2011 року, статтею 257 ЦК України встановлений загальну позовну давність тривалістю у три роки, отже закінчився 05.08.2014 року, а позов поданий до суду лише в 2016 році (а.с.53).

Представником позивача ОСОБА_3 було подано клопотання про витребування доказів, а саме витребувати із ПАТ КБ «Приватбанк» (680514, вул. Грушевського, 1, м. Київ) інформацію проте, хто надіслав кошти на банківський рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 від 29 вересня 2016 року та від 20 жовтня 2016 року, стверджуючи, що дані платежі здійснила ОСОБА_2, чим підтвердила переривання строку позовної давності.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2017 року клопотання ОСОБА_3 , який є представником ОСОБА_1 , про витребування доказів було відхилено.

12.02.2018 р. представником позивача надано клопотання про залучення до матеріалів справи відповіді ПАТ КБ «Приватбанк», у якій зазначено , що платником при перерахуванні грошових коштів 29.09.2016 р. та 20.10.2016 р. значиться ОСОБА_2 (а.с.84).

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 27.03.2018 року №901/0/15-18 про звільнення Ільченко Н.А. з посади судді Приморського районного суду міста Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі службової записки помічника судді Ільченко Н.А. Іванової О.І. , з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, згідно розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В..

Ухвалою суду від 29.05.2018 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.08.2018 року. Через неявку сторін 27.08.2018 року та 18.10.2018 року розгляд справи відкладався.

Ухвалою суду від 19.11.2019 року судом витребовувались докази з ПриватБанку та на неї надійшли відповіді 25.01.2019 та 28.01.2019 року (а.с.134, 135).

У підготовче судове засідання 11.03.19 року сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Від представника відповідача надійшла заява про проведення підготовчого засідання за її відсутності.

Ухвалою суду від 11.03.2019 року закрите підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті на 28.05.2019 року.

У судове засідання 28.05.2019 року з`явилися представник позивача ОСОБА_3 та представник відповідача адвокат Манаєнко М.М. , від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав , просив їх задовольнити. Надав суду пояснення на заяву сторони відповідача про застосування строків позовної давності. Посилався на те , що 29.09.2016 р. та 20.10.2016 р. ОСОБА_2 здійснила платежі на картку ОСОБА_1 що є перериванням строку позовної давності на стягнення заборгованості за договором позики № 2443 від 05.07.2011 року. У задоволенні заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, представник позивача просив відмовити .

Представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити . Також у судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти позовних вимог з підстав пропущеного строку позовної давності, зазначив, що ОСОБА_2 з дня отримання грошових коштів жодного разу не здійснювала платежі на картку ОСОБА_1 , їй були невідомі реквізити для оплати, в тому числі не здійснювала і перерахування 29.09.2016 р. та 20.10.2016 р. Строк позовної давності по стягненню заборгованості за договором позики № 2443 від 05.07.2011 року сплинув 05.08.2014 року.

Розгляд справи був відкладений на 26.06.2019 року.

У судове засідання 26.06.2019 р. сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання за її відсутності. У матеріалах справи міститься заява відповідача про розгляд справи без її участі.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 01.07.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено,що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей №2443 від 05.07.2011року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Дєордієвою І. В . №2443, відповідно якого позивач передала у власність, а ОСОБА_2 прийняла грошові кошти у сумі 39 857,50 гривень, що за офіційним курсом Національного банку України на день посвідчення договору склала 5000 доларів США та Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (а.с.10).

Відповідно до п.3 вищевказаного договору в разі девальвації протягом строку дії договору національної грошової одиниці України Позичальник зобов`язується повернути суму грошей у доларах США еквівалентну 5000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день платежу. Згідно п. 4 строк виплати повної суми боргу до 05.08.2011 року.

Пунктом 8 договору визначено, що в разі, коли Позичальник своєчасно не поверне Позикодавцю позику згідно визначеного у пункті 4 цього договору строку, Позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в порядку і строки, передбачені чинним законодавством України.

Позикодавець свої зобов`язання виконала та надала відповідачу кошти, які були отримані позичальником. Зазначене не заперечувалось та не оспорювалось стороною відповідача.

Судом встановлено, що відповідачка порушила зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у неї виникла прострочена заборгованість по поверненню коштів, загальна сума якої за розрахунком позивача склала 9 306 доларів США та включає:

- суму основного боргу розмірі 5 000 доларів США,

- суму процентів в розмірі 3 492 доларів США,

- суму відшкодування трьох відсотків річних в розмірі 814 доларів США

Як вбачається з підстав позову та пояснень представника позивача, відповідач від добровільного виконання зобов`язань за договором позики ухиляється, тому Котилевич Н. К . 14.11.2016 року звернувся до суду з дійсним позовом.

Суд дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення зі слідуючих підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику .

Представник відповідача ОСОБА_2 . - адвокат Манаєнко М.М. 19.09.2017 року надала заяву, відповідно до якої просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строків позовної давності, оскільки відповідно до спірного договору строк повернення боргу встановлений до 05.08.2011 року, Пунктом 8 договору визначено, що в разі, коли Позичальник своєчасно не поверне Позикодавцю позику згідно визначеного у пункті 4 цього договору строку, Позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в порядку і строки, передбачені чинним законодавством України, статтею 257 ЦК України встановлений загальну позовну давність тривалістю у три роки, отже строк повернення боргу закінчився 05.08.2014 року, а позов заявлений в 2016 році.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

У відповідності до роз`яснень викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 « Про судове рішення у цивільний справі», установивши, що строк для звернення до суду з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з тих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Пунктом першим статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт перший статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Як вбачається із доказів по справі, позивач знав про порушення свого цивільного права з 05.08.2011 року, від кінцевої дати повернення грошових коштів за договором позики №2443 від 05.07.2011 р., але звернувся до суду за захистом своїх прав по грошовому зобов`язанню тільки 14.11.2016 року

Посилання представника позивача ОСОБА_3 щодо переривання строку позовної давності платежами на картку ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2. 29 вересня 2016 року та від 20 жовтня 2016 року, суд до уваги не приймає, так як позивачем не доведено, що зазначені платежі були здійснені саме ОСОБА_2 та саме в рахунок погашення борги за договором позики від 05.07.2011 року.

Відповідно до відповідей, наданих до суду АТ КБ «Приватбанк» від 15.05.2018 р. та 29.12.2018 р. відповідно о п.2.5.1.2. Умов та правил прибуткові касові операції на суму, яка дорівнює або перевищує 15 000 гривень, чи еквівалент цієї суми в іноземній валюті, здійснюється з ідентифікацією фізичної особи відповідно законодавства України. Платником при перерахуванні грошових коштів на карту НОМЕР_1 ОСОБА_1 29.09.2016 р. та 20.10.2016 р. значиться ОСОБА_2, однак встановити фактичного платника, який здійснював внесення коштів в касу банку для перерахування на карту ОСОБА_1 не видається можливим через відсутність даних по платнику ОСОБА_2.

Отже у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази здійснення платежів 29.09.2016 р. та 20.10.2016 р. на карту НОМЕР_1 ОСОБА_1 саме ОСОБА_2 .

Тому за договором позики укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. від 05.07.2011 року, строк позовної давності сплив 05.08.2014 року.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 11 жовтня 2017 року № 6-1674цс17.

З огляду на викладене суд приймає до уваги твердження сторони відповідача про те , що позивач звернувся до суду з відповідним позовом із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність і достатність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а також те , що сторона відповідача заявила до суду клопотання про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав пропущення строків давності.

Керуючись ст.ст. 253, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 10, 76, 81, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики № 2443 від 05.07.2011 р.- відмовити .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 01.07.2019 року.

Суддя Домусчі Л.В